середа, 30 листопада 2016 р.

Банкова: Реванш або споконвіку було Слово!

Невдовзі, а саме завтра, маємо згадувати феєричні події справжнього початку Революції Гідності, що стались на вулиці Банковій у Києві у так званий День Провокатора. Побиття студентів-єврооптимістів псами режиму Януковича дало шанс більш дієвим силам правого спрямування розпочати давноочікувану вуличну війну проти системи. Банкова 1 грудня 2013-го р. народила нових воїнів – незламних борців націоналістичного українського футуризму!
   Проте, нові українські борці-футуристи не могли взятись нізвідки… Як писав свого часу український націоналіст Ярослав Оршан, «те, що нині є на потребу, це існування, диктованого знов же здоровим інстинктом того, хто атакує й кого атакують, такого пляну боротьби української національної революції, що заключав би в собі імперативи конкретної акції й для провідних організованих кадрів, і для якнайширших мас власного суспільного тла…». Отже, бунтівна революційна молодь, яка, мов ті козаки з Дикого Поля, змогла осідлати багатотонний бульдозер була спрагла до радикальних дій, і цьому сприяла освіченість та начитаність виконавців антисистемного чину.
   Постмайданне покоління народило нову творчу когорту сміливців, які провіщають ідеї українського панування і вигнання московських бісів з усіх етнічних земель України, програмуючи своїми працями (книжками, агітками, газетами, плакатами, музикою) нову будучину як футуристичний ідеал нашого буття. Зростання цього революційно-майданівського покоління радикальної молоді відбулось завдяки доктринерським дороговказам публіцистів, авторів книг “Революція haute couture”, “Ватра 1.0”, “Християнство. Націоналізм. Революція” та “Маятник Революції”. Саме вони сформували той міцний ідейний фундамент, ту цеглину спотикання, що стали поглинати молоді розуми українців, спраглих до прямої дії супроти антиукраїнської дійсності.
   Власне, люди з таким ставленням, що вміють і мусять, бо це їх життєва конечність, діяти, що виказують здоровий інстинкт при побудові планів конкретної акції та інтелектуальних змагів, не беруться будувати райдужні повітряні замки майбутнього золотого віку України! Навпаки, вони стають лицем до конкретного сьогоднішнього дня і вимагають виклику, що лежить безформною масою і чекає, щоб йому надали форму. Оті молоді публіцисти національної революції, її ідейний поклик, змогли пробудити в кількох тисячах українських молодиках над-ідею націоналістичного реваншу.
   У фашистській Італії духовне і військове уособлювали книга і гвинтівка, в оновленій Україні ці символи теж на часі. Гвинтівка, яка визволяє знедолені тіла від гніту, допомагає опанувати цей буремний світ! Книжки, що запалюють серця – це вони несуть неймовірну шаленість до неочікуваних пригод нашого завтра, залишаючи позаду манірну буденність нашого вчора! Молоді серця, що палахкотять жагою до змін і пристрастю до дій, прагнуть зруйнувати цей старий світ віджилих примар минулого раз і назавжди, а замість нього збудувати справжню національну державу. Збудувати не колись у майбутньому, а саме нині! Тільки магічна властивість слова знає, на яку жертвуть йдуть ті, кому сама доля вказала на шлях бунтівного поступу. Позаду вже немає минулого, є тільки тут і зараз – тільки так революційній Реванш бере штурмом корумповану Банкову. Молодих революціонерів-реваншистів надихає шалений магнетизм слова, втаємничений сенс книги, які не можливо передбачити – тільки відчути. Відчути всім тілом гарячий заклик до майбутніх барикад, може й не гвинтівкою, проте з бруківкою у руці почути перші посвисти ворожих куль, збожеволіти від пекельних розривів шумових гранат і не втрачаючи ні на мить свідомості знову йти у наступ... Це і є революція! Народжена словом, зігріта запальною сумішшю, прокладена бульдозером...
   Як написано у Євангелії від Івана: «In principio erat Verbum…», або «Споконвіку було Слово…» – і цим Словом, автори книг “Революція haute couture”, “Ватра 1.0” та “Християнство. Націоналізм. Революція” змогли зарядити спраглу до рішучих дій українську молодь метафізикою справжньої революції, її футуристичним екзистенціалізмом. Дискурс, який розпочали автори “Революції haute couture”, “Ватри 1.0” та “Християнства. Націоналізму. Революції” – це своєрідний відгомін руху колон, які маршируючи під чорними стягами, готувались до рішучого штурму та Великої Пригоди, якою стала 1 грудня 2013-го р. вулиця Банкова у Києві. Слово активних правих публіцистів зі Львова, Києва та Полтави змогло зарядити максимальною лаконічністю радикально налаштованих націоналістів і перевернути сприйняття реальності на свій бунтівний лад.
   Слово підготувало ґрунт для бунту. Бунт стався на Банковій. Банкова породила Реванш, активісти якого стали авангардом довгоочікуваної революції – тієї національної револьти бруківки, агресії шумових гранат, спротиву запальної сумішші, голосу і присмаку крові, життя та смерті, чорного диму шин та нескінченно палаючого вогню... Грудневий Майдан – це без малого велика історична подія в новітній історії України, де вулична війна начитаної молоді проти старої вмираючої системи стала реальністю. Події на Банковій 1 грудня 2013-го р. стали каталізатором справжнього життя і правди, дали Україні реальний шанс вирватися зі щупальців совєцької гідри, неймовірним зусиллям волі вийти зі старого летаргічного сну і очуняти ранковою зорею визвольної війни в степах Донбасу.
   Чорні прапори Реваншу і запальна суміш з бруківкою стали відправною точкою у нових літературних звершеннях публіцистів правого спрямування. Вони породили нове покоління тих, кому доля Україна важлива не тільки на словах, а й справами також. Тому не варто припиняти боротьбу, треба йти вже пройденим шляхом, дорогою нашого поступу!

неділя, 20 листопада 2016 р.

Ідеальна держава Юліуса Еволи

Першою характерною рисою ідеальної держави є рішуча і безкомпромісна позиція проти всякої демократії і соціалізму! Час покласти край дурній недалекоглядності, боягузтву і лицемірству тих, хто безупинно вживає слово "демократія", пропагуючи і вихвляючи її. Демократія - це регресивне, сутінкове явище!
   Справжня держава повинна бути спрямована як проти капіталізму, так і проти комунізму. Його осередком повинні стати принцип авторитету і трансцендентний символ верховної влади. Одним з природних уособлень цього символу є монархія. Потреба у вищому освяченні даної трансцендентності має основоположне значення. Монархія цілком сумісна з "легітимною диктатурою", у відповідність з древнім римським правом. Монарх може дарувати (обов'язково на основі лояльності) виняткові права людині, яка володіє особливими якостями і підготовкою, на час надзвичайної ситуації або для вирішення особливих завдань. Не договірні відносини, а узи вірності і слухняності, вільного підпорядкування і честі складають основи справжньої держави. Їй не відома демагогія і популізм. Вона органічна і єдина, не будучи "тоталітарною".
   Вищевказані відносини є передумовою широкої децентралізації. Приватні свободи і автономії знаходяться в прямій залежності від відданості і відповідальності. У разі порушення зобов'язань центральна влада відповідно до власної природи має право на втручання, здійснюване з тим більшою твердістю і суворістю, чим більше свободи було допущено.
   Справжня держава не визнає системи парламентської демократії та партократії. Вона може дозволити лише гнучке корпоративне представництво виборчого характеру у вигляді Нижньої або Корпоративної Палати, над якою знаходиться Верхня Палата, як вища інстанція, яка гарантує верховенство політичного принципу і вищих (не тільки матеріальних і практичних) цілей. Тому вона вимагає рішучої відмови від помилкової системи загального рівного виборчого права. Настільки ж неприйнятним є гасло "політизації мас". Більшість здорової нації не повинна займатися політикою. Фашистська тріада "авторитет, порядок і справедливість" зберігає для справжньої держави незаперечне значення.
   Політична партія, необхідний орган руху в період боротьби і на перехідному етапі, після приходу до влади і стабілізації не повинна переростати в  "однопартійну" систему. Основним завданням має стати створення Ордену, який є співучасником гідності і авторитету, на членів якого будуть покладені деякі з функцій, властивих в колишніх традиційних режимах дворянству, як політичного класу, що займає ключові позиції в державі: в армії, на дипломатичних посадах, передумовою чого слугувала сувора етика і особливий спосіб життя. Це ядро має стати також хранителем і носієм ідеї держави, а також не допустити тиранічної ізоляції володаря верховної влади.
   Сфера політики і влади за самою своєю природою незалежна від економіки і не повинна підкорятись економічним групам або інтересам. Тут доречно згадати слова Сулли, який говорив, що він прагне володіти не золотим посудом, а мати владу над тими, хто цим посудом володіє. Необхідно провести корпоративну реформу в самому серці світу праці та виробництва, тобто на підприємствах, які повинні бути органічно реорганізовані і рішучезвільнені від класовості і класової боротьби, тобто, як від "капіталістичного", так і пролетарського або марксистського мислення.
   Відповідно до фашистської концепції суддею, який буде залагоджувати конфлікти і непорозуміння, має бути держава. Об'єктивність і сила цієї вищої інстанції, втілені у відповідних структурах, які покладуть край використанню страйків для шантажу держави, бо вже цілком очевидно, що їх метою є задоволення скоріше політичних, ніж соціальних або економічних вимог.
   Життєво важливою умовою існування справжньої держави є наявність особливої атмосфери високої напруги, яку не слід плутати з штучним збудженням. Важливо, щоб кожен займав власне місце, отримуючи задоволення від діяльності, яка відповідає його природі і уподобаннням, і, отже буде вільною і бажаною як така, а не з практичних міркувань або нездорового бажання стрибнути вище власної голови.
   На високу оцінку також заслуговує мужнє, помірне обмеження потреб, а також смак до внутрішньої дисципліни і антібуржуазна орієнтація життя. Абсолютно неприпустимо нахабне моралізаторське втручання суспільного в приватне життя. Тут принципом також є свобода, пов'язана з такою ж степеню відповідальності. По суті, атмосфера справжньої держави повинна бути персоніфікуючою, духовною і вільною. Внутрішня сила повинна створювати потенційне тяжіння, що змушує окремих людей, групи, окремі частини і членів Ордену обертатись навколо центру. Справжня особистість реалізується лише там, де діють сили, які вказують на щось більше, ніж просто особистість.
За матеріалами "Zentropa-Україна"

вівторок, 15 листопада 2016 р.

Націоналістичний фундамент тотального реформування

"Нова-стара" влада в Україні вже 2 роки говорить про реформи, яких ніхто не бачив і яких ніхто не відчув. Незважаючи на косметичну реформу міліції – рівень вуличної злочинності зростає. Реформа армії "забуксувала" на старті і обмежилась новою, неякісною формою для солдат і тотальним відмиванням бюджетних коштів.
   Економіка країни перебуває в стані падіння, ціни і тарифи – в стані підйому. Зростає соціальна нерівність. Україну, яка сидить на "фінансовій голці" Заходу, змушують капітулювати перед москалями. Чи справді це і є обіцяне реформування, і як довго таке "реформування" може витримати країна? Запитання риторичне!
   Що ж таке це реформування? За визначенням, реформування – це комплексні заходи, з допомогою яких вводяться нові суспільні відносини, призводять до змін умов діяльності, викорінення негативних суспільних явищ, які стоять на заваді розвитку. Як бачимо, те що відбувається з країною, не є ніяким реформуванням.
   Втім, успіх і глибина справжнього реформування, залежить від наявності дуже важливих передумов. Перед тим, як почати "оздоровчий" комплекс заходів, мислення провідної верстви повинно бути спроектоване в майбутнє. Вона повинна "концентровано" цікавитись досвідом розвинутих країн, найновішими технологіями. Нова провідна верства, ще до приходу у владу, має створити собі цілісну і добре продуману картину майбутнього, на побудову якого, потім мають працювати всі ресурси і рішення. Інакше рішення матимуть ізольований, слабий і тимчасовий ефект. Важливо використати загальний ентузіазм, який прокине новий провід у нації, але також важливо – з цього ентузіазму виокремити найцінніші ініціативи і дати їм підтримку.
   Базою, фундаментом українського економічного стрибка – повинен бути націоналізм і тільки націоналізм! Саме націоналістична культура і виховання – мають закласти українській спільноті такі цінності, якими буде "перевага колективного над особистим", "альтруїстичного  над егоїстичним". Завдяки таким цінностям, всі українці повинні усвідомити, що насправді в них не різні інтереси, не "своя хата з краю", а інтерес в них тільки спільний – перезаснування цілої, величезної країни на цілком інших засадах, що в теперішньому колективному нещасті – важко відшукати особисте щастя. Особисте щастя і добробут – будуть віднайдені, лише після забезпечення колективного щастя і ніколи навпаки! Тоді, нова провідна верства може цілком розраховувати на підтримку своїх починань з боку всієї нації. Це допоможе витягувати з народної гущі відповідні таланти. Натхненна нація дасть соціал-націоналістичній владі міцне опертя і потужну "розгінну силу".
   Новий провід – має показати українцям приклад інтенсивної, бурхливої праці, щастя творчості на благо Нової України. Потрібно, щоб українець не заздрив становищу влади, потрібно, щоб він захоплювався, гордився і намагався наслідувати у всьому свій новий провід соціал-націоналістів. Влада повинна триматись не на формальному становищі, вона повинна бути лідером в очах українця, лідером завдяки своїй невтомній праці, широких знаннях, великих результатах в підйомі держави.
Автор  Ярослав Чорний

середа, 9 листопада 2016 р.

Наша Революція

Будь-яка революція є свого роду битвою еліт, а не мас! Це, на противагу марксистам, має розуміти кожен традиціоналіст та прихильник ідей українського націоналізму. Саме тому, наші активні та дієві читачі, кидайте різні популістські лозунги в топку і пишіть власні книги!
   Ліві поки перемагають, бо пафосні типи набираються якихось незрозумілих знань про політику з книг авторів-марксистів. Адже знайти на полицях праці німця Карла Маркса нині куди простіше аніж француза Рене Ґенона чи італійця Юліуса Еволу. Ви знаєте багато правих авторів, яких знають маси? Отож-бо й воно... Маси у кращому випадку назвуть всім відому і жодного разу нечитану працю "Mein Kampf" Адольфа Гітлера у якості книги для правих.
   Яка ж тоді може початися революція справа, якщо люди не знають нічого про це? Як тоді можна формувати інтелектуальне поле для вдалого правого виступу, якщо тотально і по усім фронтам усі праві (від радикальних націоналістів і фашистів до поміркованих традиціоналістів і консерваторів) програють навіть у бібліотеках? Колись француз Жан-Жак Руссо сказа: "Революції починаються у бібліотеках!", - і не прогадав.
   Різного роду ліві публіцисти та просто письменники змогли за тривалий час створити тонни літератури і заспамили нею університетські бібліотеки. Колись вони робили це так само, як нині роблять сектанти. Дійшло до того, що українські праві навіть революцію розуміють з лівих позицій, а саме як "масовий стихійний виступ народу". У той час як дійсно цікаві праві режими приходили внаслідок переворотів чи навіть демократичних виборів (згадайте того ж австрійського художника з його боротьбою!), праві вирішили діяти інструментами лівих.
   В сучасному українському суспільстві насправді є лише два інститути, досі придатні для формування правого дискурсу в суспільстві: українське вояцтво, що захищає нашу землю від московської орди, та наука. Лише перші зможуть повернути хід подій вправо, якщо їм допоможуть другі. Вірити у праві перевороти внаслідок того, що наприклад ВО "Свобода" потрапила у Верховну Рада є марною справою. У суспільстві завжди є критичний відсоток тих, хто здатний завадити правим чи лівим прийти до влади демократичним шляхом без інформаційної обробки. Це все антикорупційні групи, правозахисники, неурядові громадські організації та інші рухи. А їх потужність куди більша, аніж у більшості правих сил країни. Бо увесь цей час замість формувати дійсно сильний інтелектуальний правий дискурс українські праві намагалються кинути в активістів ЛГБТ-спільноти якомога більше петард чи лайна (річ звичайно похвальна, але її мають робити прості обивателі під впливом нашої пропаганди). А ось пропаганду вже мають створити виключно праві сили...
За матеріалами "Чорної Ради"

четвер, 3 листопада 2016 р.

Кілька слів про "Повстання Ідентичності"

"Повстання Ідентичності"... Так називається книга молодих українських націоналістів Дениса та Павла Ковальових. Перший – аспірант кафедри історії та політичної теорії "Національного Гірничого Університету", засновник і головний редактор патріотичного часопису "Січовик" – офіційного видання народного "Руху за Гетьманат", другий – поет, представник запорізького осередку народного "Руху за Гетьманат", колишній активіст МГО "Сокіл", кореспондент часопису "Січовик" та дописувач незалежного мережевого порталу "Molotoff"...
   Братам, відповідно, 26 і 18 років. Майже 2 місяці тому пощастило побувати на презентації їхньої першої книги – історико-публіцистичного видання, правда, наклад скромний – лише 300 примірників. Чесно кажучи, я не люблю писати рецензії на чиїсь книги, але в даному випадку хочеться висловити деякі, нехай і суб’єктивні, власні думки після прочитання унікального у своєму роді видання.
   Книга заслуговує на посилену увагу та аналітику громадськості, вона буде цікавою для істориків, філософів, політологів та інших патріотично налаштованих людей з достатнім рівнем гуманітарних знань. Це – чи не перше в Україні узагальнююче дослідження сучасних актуальних питань щодо боротьби європейської ідентичності із новітніми ворожими викликами цивілізаційної кризи – ісламською навалою та московською агресією.
   Найбільше уваги приділено Фінляндії та Україні. Мене особисто дуже зацікавили фінські проблеми, оскільки сім разів бував у Карелії і, практично, майже нічого не знав про історію того краю (ні в радянській літературі, ні в сучасній російській правдивої інформації не було і немає). Ми на власні очі бачили колишні зрівняні із землею поселення у лісах, про що нагадували лише залишки цвинтарів, але не знали (лише здогадувалися), що це – брудна справа московітів. У розділі "Фінляндія – форпост Півночі" детально розповідається про непросте формування фінської модерної нації, оборону її державності, спротив мультикультурній сучасності.
   Безумовно, близько третини обсягу книги присвячено пошуку шляхів України у нинішній обстановці. Автори – прихильники будувати майбутнє нашої держави у вигляді Гетьманату. Така позиція влаштовує багатьох думаючих українців, а ось деякі деталі з минулого, які вони намагаються перенести у майбутнє, очевидно, потрібно залишити лише як історичні експонати. Це, зокрема, стосується такого болючого і вразливого питання, як релігія. Бажано віддати її на розгляд науковцям, філософам, а не державотворцям, на чому в усі часи і сьогодні багато спекуляцій. Принаймні, треба об’єктивно оцінювати сучасні реалії і не тягнути народ за вуха у темряву середньовіччя. Із так званих християн в Україні сьогодні понад 90% (!) взагалі не читали Біблії, а ті, хто читав, освоїв її далеко не в повному обсязі – мається на увазі "від корочки до корочки": обидва Завіти. Старий – для юдеїв, Новий – для християн. До того ж, останні повинні визнавати обидва Завіти, а перші – лише Старий. Той, хто так ратує за подальше масове прищеплення українцям християнства, нехай спочатку проаналізує обидві "найпопулярніші" книги світу, а потім береться за велику політику. На мою думку, християнство – це принесений на наші землі "вогнем і мечем" чужинський світогляд. Від часу насильницького введення його як державної політики Володимиром і до падіння Києва у 1240 р. із 12 млн. населення Русі було знищено половину та ще 3 млн. винищені ордою. Ми відродилися з отієї спустошеної країни, де свого часу було 300 міст, а залишилося 30, оскільки християнство запроваджувалося спочатку у містах і народ чинив шалений спротив. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка і багато інших наших світочів реально дивилися на колоніальну роль церкви. Навіть Степан Бандера не наважувався насильно впроваджувати релігійні постулати в омріяній Самостійній Україні! Ми живемо у світській державі, дай Боже, щоб так було і надалі...
   Починаючи від "кінця світу" (грудень 2011 р.) вектор світогляду на планеті змінюється, про що визнали навіть тібетські лами. Щодо ісламського світу – це, в основному, народ темний і малоосвічений, звідки і народжується релігійний фанатизм.
   Тож, вітаючи молодих націоналістів за їхні чистосердечні потуги у розбудові української державності, хочеться зауважити – не поспішайте одним розмахом шаблі однобоко вирішити найскладніші і найболючіші для деяких верст людей проблеми, насамперед, у релігійній сфері. Якраз багато сучасних націоналістів-патріотів і заплутуються у хитро сплетених релігійних догмах. До інших, висловлених у захоплюючій книзі проблем, практично, особливих зауважень немає. То ж разом будемо боротися за розбудову нашої держави.
   Слава Україні!

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Чи відступить від нас Московія?

"Чи відпустить нас Росія, чи-то пак Московія?" — це питання все частіше задають собі новоспечені українські "демократи", а за ними його починав повторювати і народ. Вони щораз більше стурбовані проблемою, як би не образити чи не злякати москальськомовне населення.
   Чи ж можемо ми розраховувати на милість "старшого брата" в будь-якому випадку? Спробуємо трішки поміркувати над цим питанням. За час свого існування лише кремлівсько-комуністична імперія знищила понад 100 млн. людей! І ми ще не зустрічали жодного злочинця, який би розкаявся у скоєних злочинах або був засуджений за злочини проти народів, а що винні у цьому насамперед москалі у нас немає сумнівів. КПСС по суті була виключно московською партією і слугувала утвердженню "вєлікай Рассєі". Большевизм — московська ідеологія, а СССР — московська імперія! Не може бути якоїсь позанаціональної людини чи позанаціональної спільноти.
   Психологія пересічного москаля-росіянина є наскрізь шовіністичною. Навіть весь славнозвісний "рассєйський народ" від Сахаліну і до фіно-угорських боліт Рязані та Вологди вихований на ідеї месіанізму, облудній ідеї "богообраного народу", на ідеї Москви, як "третього Риму". Це дуже глибоко вкорінилося в свідомість представників цього народу Сходу і ні разу за всю історію державності Московії не було у неї ні уряду, який би від цієї ідеї підмовився, ні організації, яка б цю ідею спростувала, ні інших ідей, які б її поборювали. Як бачимо, для Московії, бо ж навіть тілько її керівної верхівки — Кремля, твердження про право націй на самовизначення є демагогією і політичним фразерством. У свідомості пересічного москаля Україна становить собою невід'ємну частку "вєлікай Рассєї" і в цьому ми постійно переконуємося протягом кожного історичного періоду. Не мислять мешканці Московії, сучасної вже РФ, без України: і колишній президент СССР "комуніст" Горбачов, так само "демократи" Єльцин і Собчак, "правозахисник" Солженіцин, "фашисти" Васільєв і Жиріновскій, гебіст Путін — цей перелік можна продовжити.
   Ми не можемо в жодному випадку підтримувати "демократів" з Московії, бо маємо принципово відмінну, навіть протилежну до їхньої свою мету — побудову Української Самостійної Соборної Держави, омріяної УССД. Мета ж московських "демократів" — збереження під їх владою "оновленої" людиноненависницької імперії, а це нічим суттєвим не відрізняється від мети абсолютно всіх їхніх попередників. Ось що, наприклад, стверджує відомий громадський діяч з Моковії Ігорь Дєдков у своєму інтерв'ю в 9-му числі журналу "Юность" за 1991 р.: «Как ни крути, но российская государственность включала в себя практически всю территорию нынешнего Союза. Славянские земли, Азия и Запад — вот она Россия. А мы ратуем за сьежившеюся государственность, забывая об исторической миссии нашей страны. Помните , как в "Маленьком принце'': "Мы в ответе за тех , кого приручили". Если хотите, мы взяли на себя некоторые обязательства перед Богом за всех великих и малых...». А якщо згадати заяви сумнозвісних "червоно-коричневих" лідерів "новай Рассєі" Жиріновского, Васільєва та інших, то стане зрозумілим, що незалежна Україна взагалі ніяк не вписується в їх далекосяжні плани. У їхньому "імперськобудівному" плані вже визначене заздалегідь місце для України, як губернії "хахлов", які там мирно споживають галушки з салом.
   Тим часом "демократи" з Московії, звалюючи всю вину за скоєні злочини на Сталіна, закликають усіх об'єднуватися "під материнським крилом демократичної Рассєі". Сьогодні вони промовляють до мас громадян РФ, наголошуючи на національному почутті, звертаючись до їхньої національної пихи вже без червоної машкари інтернаціоналізму. Вони надихають ці маси новими месіанськими ідеями, щоб продовжити поневолення немосковських народів. Вони прискорено відроджують традиційний московський шовінізм і в РФ вже сформувалося чимало сил для ефективного втілення його в життя. Москалі зараз з особливим пафосом і надзвичайною активністю возвеличують та прославляють своїх вождів, героїв, царів — ворогів України — Пєтра І, Єкатєріну II, князя Потьомкіна та інших катів української нації. А разом з цими душогубами й катами воскресає і їхня сатанинська практика.
   «Ледарство, неробство стало одною з найприкметніших  ознак  московської  національної  вдачі. Москвитин уважає  працю за прокляття, за гіршу кару, ніж кара на горло», — писав колись у свої праці "Московство" Павло Штепа. І ось уже в Москві біля "Білого Дому" з'являється гасло: «Єльцин, заставь хохлов накормить Москву!», і будьте певні — він зробить усе можливе, щоб "хохли" Москву нагодували! Звикли, що ми їх постійно годуємо, і не можуть уявити, що колись треба буде годуватися самим. Адже москалі скрізь себе почувають панами і не бажають поступатися своїми замашками "старшого брата". Тож ми, українці, їм повинні у цьому допомогти, бо вже дійшло до того, що ми на своїй землі ніби національна меншість!? Ми як чужі у своєму домі і ось-ось можемо "з ласки" зайд стати і "зайвими". Вони зневажають нашу культуру і звичаї, зневажають нашу символіку, називають наших Героїв бандитами, а нас самих в Україні взагалі нібито не помічають. Ворожій ідеї месіанської Москви ми повинні протиставити нашу ідею святого Києва! Це змагання двох ідей, двох світів ми мусимо вивести в релігійну категорію. Тому і далі чинним є гасло "Київ проти Москви!".
   У наш час все більше розгоряється як ідейно-духовна, так справжня війна між Україною та РФ, яка ніколи не припинялася повністю, лише переходила з однієї форми а іншу, то розгоряючи яскравим очищаючим полум'ям, то тліючи невгасимою іскрою. Зараз бої точаться не тільки на сторінках друкованих видань, по радіо і телебаченню, а й в окопах поблизу Донецька, Маріуполя та Горлівки. І, як прикро, сьогодні полем бою є наша територія  це ми бачимо і усвідомлюємо...
   Керманичі нинішньої РФ сьогодні осідлали нового коника: "Рассєя спасла мір!", "Рассєя дала всєм свабоду!", "Рассєя пабєділа фашизм і бальшевізм!", і тому подібні гасла. Але ж ми розуміємо, що большевизм є чисто московською ідеєю, суть якої в збереженні і поширенні на весь світ людиноненависницької імперії Кремля. Він вийшов на сцену в той час, коли виявилася повна неспроможність попередніх режимів урятувати імперію від розвалу. Так само і зараз, коли комуністична ідеологія зазнала краху, їй на зміну приходить більш хитра "демократична" ідеологія з тою ж метою — врятувати імперію. І не дивно, що у "демократів"  з Московії особливу ненависть і страх викликає прагнення саме України до незалежності. Тому не треба наївно вірити, що так просто, шляхом "консенсусів" і "узгоджень" вдасться Україні стати вільною, адже свобода здобувається у запеклій боротьбі і дорогою ціною!
   «Мені здається, що найяркішою рисою московської національної вдачі є власне жорстокість...», — писав Максім Ґорькій і напевне мав рацію. А тепер додаймо до цієї риси споконвічні імперські традиції, непомірне "самомнєніє", знамениту московську облудність, аморальність і вже згадуваний месіанізм і ми зрозуміємо, що для нас часи плачів, сліз та туги закінчилися. Вимолювати полегшення і розчулювати ворога даремно: «Москва сльозам не вірить!». Силі треба протиставити силу, бо за облудними заспокійливими словами москалів криється страшна небезпека. Нам не можна тішити себе ілюзіями! Боротьба буде нещадною і в ній або ми переможемо, або будемо переможеними! Третього не дано! Не на загравання з ворогом слід спрямовувати зусилля, а на прискорену розбудову своєї сили. Українську силу ми повинні плекати цілеспрямовано, позбувшись страх у і комплексу меншовартості. Тільки в безкомпромісній боротьбі з ворогами, насамперед з Московією-РФ, здобуде Україна справжню незалежність, а "незалежність" в так званій СНД-СССР, яка є зараз, не може бути прийнятна. Бутафорської нібито незалежної псевдо-України нам не потрібно!
   «Ви, українці, нарікаєте, що ми, москвини, є вовками, які нападають на українців і жеруть їх. Так. А хіба ж ми, москвини, винні, що ви, українці, є баранами?», — писав колись у своїй праці "Словник чужослів" вже згаданий вище Павло Штепа. Тож давайте врешті-решт перестанемо бути баранами і не будемо чекати, коли "Рассєя зволить відпустити" Україну!
Автор — Віктор Рог

четвер, 20 жовтня 2016 р.

Світ напередодні нової кривавої бійні

Світ знову лихоманить у передчутті великої крові та перемін! Адже масштаб пасіонарної енергії, що пробудилась в Україні виходить далеко за межі її географіних кордонів. Її достатньо для реалізації чогось більшого ніж лише священної війни за свободу Батьківщини.
   Втім, є моменти в яких ми значно програємо нашим потенційним ворогам. Радикальні ісламісти (у першу чергу з терористичних угрупувань ISIS та Al-Qaeda), що претендують на світове панування, не мають сил для реалізації такої мети. Але коли десяток босих фанатиків підпалює коктейлем Молотова танк "Abrams" невільно виникає відчуття їх непереможності.
   Москальські добровольці, що їдуть воювати проти нас реалізовують ідею євразійства, хоча сил для цього у них поки що недостатньо. Майже кожен москальський окупант, що стріляє в українських солдат виправдовує себе боротьбою зі США, боротьбою за відновлення СССР, царської Московської імперії, боротьбою за щось тотальне і тоталітарне, як його пам'ять про ординське степове панування.
   Українці ж мають достатньо сил, щоб відвоювати кордони власної країни та почати загальноєвропейське повстання ідентичності, власну Reconquista. Втім, ми не озброїлись таким тотальним сенсом і як наслідок маємо ворожу владу, маємо військову поразку, зрадників в командуванні та тисячі мертвих героїв, що ризикують бути забутими. Варто бути чесним перед собою, ми програємо. Обов'язок ідеологів, воїнів та революціонерів нарешті озброїти нас сенсом за який не шкода померти, до якого ми будемо прагнути попри все і всіх!
За матеріалами "Карпатської Січі"

понеділок, 10 жовтня 2016 р.

За Реновацію!

Століттями Європа жила запахами крові, заліза та морської солі. Невід’ємними атрибутами нашими тоді була сталева віра у першість з-поміж інших народів та безпрецедентний для людської історії героїзм. Звитяга, авантюра, дух змагання – приводили в рух кров тисячолітньої раси.
   Душа Європи жила в мармурових титанах епохи Відродження, в янголоподібних образах з фресок Секстинської капелли та картин маньєристів, в нескінченних гарматних канонадах та сталевому гуркоті битв. Нами керувала жага до завоювання та відкриття нового, готовність захищати нашу культуру до останнього, бодай навіть у ході оборони нічого, крім випаленої пустелі, не лишиться.
   Наша Європа: Римський імперський принцип, освячений благодаттю Церкви Воскреслого Бога! Наша Європа: фатальність та динамізм фаустівського духу, що зробили можливими історичний драматизм у всесвітньому масштабі!
   Сьогодні – фанатичне слідування кострубатим міфам лібералізму та конформістській сутності рихлого буржуазного суспільства веде Захід до неминучої загибелі. Погрожує відправити в могилу не лише актуальну політичну організованість Європи, але й її багатотисячолітній культурний спадок. Останній, власне, і є сутністю нашого Континенту, нашої Цивілізації. З ним не можуть зрівнятися інші культурно-історичні типи, формотворчою базою яких є або релігійні системи, як у випадку з ісламом, або ж відносно сталі філософські конструкції, котрі не виділяються динамікою в часі, що характерно для конфуціанства.
   Натомість Європа – це символ, що об’єднує теперішні покоління з величними мармуровими ликами наших предків. Єдиний, нерозривний ланцюг культури пов’язує тріумфальний поступ легіонів Римської імперії з сучасністю. Що, як не спадкоємність духу, що, як не спадкоємність образів та сюжетів слугує скріпленню цієї грандіозної історичної структури?
   Від Платона і Аристотеля до Гайдеггера, від Фідія та Праксителя – і до Бурделя, Європа рухалася єдиним фронтом смислів. Зараз цей фронт терпить тотальну поразку, і найжахливішим є те, що її причина – не стільки в успішності ворожого натиску, скільки у боягузницькій поведінці власного авангарду. Вони декларують, що стара Європа, агресивна та динамічна, давно похована в руїнах Райхстаґу. Вони декларують, що те посміховисько, яке виросло з маастрихтських угод, та має у якості ідейної основи самогубську пародію на гуманізм, і є істинною Європою. Ця "істинна" Європа не має права битися, не має права взивати до предковічної стихії Крові, тривожити серця людей та пробуджувати у них трепет. Нам начхати на таку "європу". Зрадницька порода тих, хто сміє претендувати на наше минуле, робить ненависть до сучасних європейців ще більш гарячою.
   Нехай орел Імперії злетить над руїнами сучасних мегаполісів Заходу! Ми проголошуємо: пустота форм та відсутність змісту, брак культурного натиску та поклоніння псевдомистецьким канонам викликає протест та відторгнення в серцях тих, хто плекає любов до величних шпилів Нотр-Даму та дзвонів Печерської Лаври.
   Сьогодні, тут і зараз, ми ставимо перед собою доленосне завдання – очистити Велику Європейську Культуру від гнилі лібералізму. Наша мета – пробудження старої арійської крові, що застигла в венах середньостатистичного представника третього стану. Необхідно змусити її закипіти, змусити її заповнити собою ріки та озера, викликаючи з тіней забуття Доблесть, Гідність та Велич! Подібно великому римському пробудженню, що врятувало еллінську культуру після втрати греками можливості до спротиву, подібно германському пробудженню, що прийшло на заміну Риму – варварська Україна повинна стати тією ордою, що у майбутньому наповнить, наче повінь, старовинні міста Заходу та оновить пристарілий та занепалий континент.
   Класик чудово окреслив головний смисл цієї акції – Вкради її! Вкради культуру, подібно тому, як Зевс вкрав Європу з берегів Фінікії. Лишаючись поза історією протягом кількасот років, ми були тією картою, яку Господь беріг до сучасності. На батальних полотнах світової історії, що розгортатимуться у новому тисячолітті, саме ми мусимо, можливо – в останній раз, зайняти гідне місце для Європи. Культурницький штурм, що матиме на меті переосмислення кривавих та чаруючих образів нашого великого минулого, – піднімемо ж на рваних полотнах стягів, знаменуючи цим останній ривок Заходу до відстоювання свого буття!
   В ім’я Божественної Волі, що направляє нас, що направляла руки художника, перо поета та меч лицаря. В ім’я полеглих у безкінечних боях на просторах Великої Батьківщини героїв. В ім’я руїн, що дихають великими подвигами наших предків, нашої раси та цивілізаційної єдності... – ми ВИСТУПАЄМО, несучи за собою знамення великого Оновлення, великої Реновації!
Автор – Deimos Phobos

середа, 5 жовтня 2016 р.

Memento mori!

Сьогодні еліта має говорити про смерть! Якщо сенс існування людини полягає в якомога довшому і якіснішому існуванні, то ніщо, окрім погибелі, не може її налякати.
   Мистецтво минулого зображало життя, прагнучи відобразити його якнайточніше. Але воно не змогло перейти прірву власного бажання до реальності, себто до життя. Реалізм - це завжди кінець мистецтва. Вихід знайшов невідомий православний художник-русин, Андрій Варгола, нащадок мігрантів із Закарпаття. Він почав клепати зображення невеличких, але поширених предметів, повторюючи їх на полотні, насміхаючись над самою структурою реальності. Але жарти не можна повторювати, тож і ця метода є недоречною. Тим більше, сміятися сьогодні або небезпечно, або нецікаво. Усе, що становило Західну цивілізацію, вже давно висміяне. А чому не можна жартувати з іншими цивілізаціями, вам розповість залишок редколегії однієї паризької газети з карикатурами.
   Справжнє задоволення полягає в небезпечних крайнощах. Після легалізації наркотичних речовин у людей майже не залишиться засобів для отримання насолоди. Насолоду відчуває той, хто володіє недоступним, ховає його в кулак, коли поряд зупиняється доля, шукаючи, де саме вона припустилася помилки, де саме дала можливість дійти до самого краю і не впасти. Коли доступним стає все, залишається лише стрибнути з краю вниз. Сучасник боїться лише смерті. Сучасника зачаровує лише смерть. Сучасник насолоджується лише смертю. Відмінювання цього чорного погибельного слова дозволяє народжувати афоризми навіть частіше, аніж вони набридають. Тому його треба використовувати усюди, де тільки можна. Не забувайте лишень, що смерть завжди потребує плати за те, що стоїть за вашими плечима, задовольняє найгірші потреби і охороняє сон незчисленної орди близьких та рідних.
   З такого ракурсу життя здається всього лише однією з незчисленних середньовічних гравюр періоду спалахів чуми. Майже всіх їх пронизує сюжет Mortis Saltatio, коли персоніфікована смерть веде за собою представників усіх груп населення: купців, чиновників, духовенство, дітей, чоловіків, жінок, знать. Але тут є одне але... Лише через чорну плащаницю смерті видно справжнє життя. Це розуміли і середньовічні лицарі, і бійці українських добробатів. Проблема в тому, що тоді це ще не був єдиний спосіб побачити життя в усій красі. Сьогодні все не так просто.
   Мало лишень дійти до краю. Треба триматися на ньому до останнього. Мало лишень вмерти. Треба жити на кордоні між життям і смертю. Жити небезпечно - єдиний спосіб жити! Говорити про смерть - єдиний спосіб дати масам надію на життя! А тому, memento mori любий сучаснику, memento mori...
За матеріалами "Реваншу"

понеділок, 3 жовтня 2016 р.

Бути фашистом

Фашизм це світосприйняття, самобутній образ життя, особливий підхід до питання існування! Політичний вимір у фашизмі поступається естетичному, символічному й екзистенційному; він підпорядковується аристократичним практикам самопосвяти народу, котрі развиваючи тіло прояснюють розум, дозволяють долати смерть, гідно проживаючи життя, випробовують громадський порядок.
   Ми починаємо забувати про те, що молодь є однією з найбільш активних та революційних категорій суспільства. Так, революція - стихія молоді, студентства, і лише молоді люди можуть нести на своїх плечах тягар чистоти ідеалів, часто засмічених компромісами та популізмом політиканів.
   Буття фашиста - це своєрідна суміш активізму, молодості, войовничості та містицизму для якої важко вигадати точне визначення. Бути фашистом - означає мати одночасно зібраний та невимушений, трагічний та солярний вигляд. Прагнути величі, сили, краси та вічності. Бути вірним засадам братства, товариства, команди. Бути фашистом - означає мати глибинне усвідомлення власного призначення та зухвале бажання виступити проти нього, бути повноцінною часткою клану, общини, роду, зводячи цю єдність в найвищий ступінь нації та імперії.
   Бути фашистом - це вічне сімнадцятиріччя та вічна боротьба з собою. Бути фашистом - значить радіти обуренню моралістів, облудників та старих скнар. Виховувати в собі радикальний прагматизм разом з відразою до духовного занепаду та легкодухості, проживаючи життя із фаустівським ентузіазмом. 
   Бути фашистом - означає обрати собі в союзники вогонь, мармур, кров, ґрунт, піт та залізо. Ми бачимо полум'я в очах нашої молоді під час бунту, і це полум'я ми не забудемо ніколи. Саме від цієї молоді залежить наше майбутнє. Саме ті, хто колись протистояв поліцейському свавіллю та урядовій політиці демоліберальної руйнації національної ідентичності, поведуть наш народ до великих звершень.
   Бути фашистом - значить примусити струни своєї свідомості звучати на лагідних частотах і водночас засуджувати лестощі, поблажливість, демагогію та інтелектуальну проституцію. Бути фашистом - значить сприймати життя як боротьбу та завоювання, без краплі гіркоти. Бути фашистом - значить віддавати себе всеціло своїм товаришам, народу, своєму ідеалу, аж до принесення найбільшої жертви. Так, бути фашистом - значить все це на додаток до парадності, почуття стилю, почуття прекрасного. Це бути елегантним і усміхненим на ешафоті і за його межами...

вівторок, 20 вересня 2016 р.

Європа, то зрадлива тітка

Я не вірю Європі! От не вірю - і баста! Всю нашу історію Європа ставилася до нас... ну дуже препогано. Ні, звісно, коли одного разу турки перли аж під Відень чи там Хотин, або татари лізли до Польщі чи Мадярщини, то про нас українців згадували. Навіть хвалили! А потім відмахувались від наших проблем - свої ж бо порішали нашими шкурами. 
   Далеко не ходитимемо. От хоча б взяти славетне ХХ-те ст. Визвольні змагання 1920-х років? Не помітила Європа, точніше, зробила вигляд, що не помітила наших самостійницьких прагнень. Хоча один "дурналістик" активно про це писав і багато, в пресі та по радіо виступав. Як-то ж його? Ім'я таке чудернацьке... А! Беніто, ще й прізвище дивакувате: Муссоліні. Дивак, та й годі...
   А тим часом державника Петлюру вбив голодранець Шварцбарт у Парижі серед білого дня, на очах купи народу застрелив українського отамана, що там Європа гунділа? Засудила? Обурилася нахабством і зухвалістю кремлівського агента? Ну хоча б, висловила занепокоєння?! Та ви шо? З якого переляку? Це ж украінець! Націоналіст! Ну і, звісно, таких "героїв", як Швартбарт треба відпускати, бо він же за справедливість, типу, проти жидоненависників. І перетворили суд над вбивцею у суд над жертвою, і зробили з жертви злочинця, навіть не заморочившись доказами!
   А що там Голодомор? - Ні, не знає Європа про таке! Про те, що Сталін "сміливий реформатор та інтелектуал" або "єфєктівний менеджер" - це так, чули від усіляких червоних борзописців. До речі, чомусь Гітлер з Ґьоббельсом про Голодомор і чули, і заявляли на весь голос. Та майбутні антифашисти їх не почули, а пізніше теж не хотіли й слухати. Бо що може сказати проклятий пропагандон крім брехні? А воно, он як вийшло...
   Знову визвольні змагання, тепер вже 1938-1946-х років і знову Європа відмовчалася. Ну а як же? Воно ж тільки війна закінчилася, спокою хотілося. Чого ж зважати на якихось там украінців? Тут он Сталіну 10 тисяч польських офіцерів не пригадують, а ви про ще один мільйон, нікчемних українців, яких голодом заморили і ще мільйон, яких постріляли, повиганяли з батьківських хат у Польщі чи погноїли по Сибірах нагадуєте. Ні, вже якось самі.
   А зараз оце... Воюємо з московітами. Наче ж за європейські цінності, в тому числі. Європа знову на морозі. Санкції - це класно, санкції - це відпад, але вже третій рік наша напівжива армія стримує натиск третьої по силі армії світу... А нам все про мир та про мирне вирішення конфлікту. Наче ото складемо зброю і підемо додому, то й конфлікт закінчиться. В принципі, якщо здамося то для Європи це теж відмінний вихід - однією проблемою менше. Вона ж так само Чехословаччину з Австрією здала Гітлеру. І нічого, совість досі не муляє...

четвер, 15 вересня 2016 р.

Свобода і право на зброю

Втративши право на володіння зброєю - наші чоловіки конституційно змінилися! Якщо раніше українець, вступаючи в діалог, хапався за шаблю, то вже сьогодні він може хапатись лиш за серце. Швидкість пострілу ми замінили дальністю плювка. Лідери не бояться відплати. Беззахисність маси чоловіків розклала націю. Дріб'язковість загрози визначила нову якість еліти, а отже, нашого життя.
   Горе не в тім, що в нас керівництво слабке, але в тім, що ми не розбираємося в нарізної зброї. Приклад: американській еліті неважко виправдовувати довіру народу. Там, де зберігається 20 млн. снайперських гвинтівок - не може бути інакше. Адже ж справа тут не в політичних вбивствах та репресіях (подібно до вбивства Пінуса-"Морґана" та репресій проти вінницьких месників!), а саме - у відчутті справжнього права особистості на захист свого життя, честі та гідності, виключаючи посредників. Те, що не можна захистити - люди просто воліють не мати.
   Тому найменше зазіхання на особисту зброю в США - сприймається як зазіхання на все, що є в людини. Готовність індивідуума у будь-якому випадку перетворитися на озброєну опозицію, визначає ступінь його соціальної повноцінності. Чого ж можна очікувати від нації, коли в чоловіках виховують комплекс провини за природне бажання поторкати "Люґер"? - Нічого, окрім покірності тупого стада... Підсумок: в результаті юридичних хитрувань, український чоловік зараз став схожий на півня, якому відрубали дзьоб та вирвали шпори. Маючи право на протест (згідно з Конституцією) - він не має права на зброю (лиш за винятком мисливської). Тобто одружуватися можна, але секс заборонений.
   Україна - територія старих традицій народовладдя. Тут поняття свободи було невід'ємне від права володіння зброєю. Нема зброї - нема загрози, але й отже - нема сміливих лідерів і прогресу. А найголовніше - нема почуття власної значимості.
   Ми живемо за законами, що заперечують нашу генетичну пам'ять. Відсутність селекції загрозою опустило з нас кожного. Чоловіки стали боятися того, чого раніше не боялися жінки й діти. Ми всі розучилися відповідати за свої слова і робимо вигляд, що так завжди й було. Але так не було... І сподіваємось - не буде, якщо товариш "Кольт" підтримає нашу бесіду.
За матеріалами "Арійського Права"

субота, 10 вересня 2016 р.

Хижий оскал московського імперошовінізму

Про московський імперошовінізм, як про явище історичне, традиційно притаманне ментальності і світогляду москвина твердив ще славної пам'яті доктор Дмитро Донцов. Він аргументовано протиставляв цю думку тим, хто намагався нав'язати уявлення, що причиною і втіленням агресивної імпершовіністичної політики Москви є її "правляча верхівка" — царизм чи більшовизм.
   І ось, по упадку СССР, по встановленню на просторах "неабьятнай" нової, "демократичної" влади маємо чудову нагоду пересвідчитись в незаперечній правоті тверджень Дмитра Донцова та його послідовників. "Демократичний" режим Боріса Єльцина послідовно, наполегливо і цілеспрямовано проводив агресивну імперську політику. Опозиція до "демократичного" режиму Єльцина висувала ультрарадикальні шовіністичні гасла, які знаходять неабияку підтримку у москвинів. Мусимо констатувати факт, що в Московщині не було, немає і не передбачається постання якоюсь мірою впливових політичних сил, які би відверто і принципово протистояли імперським ідеям і політиці шовінізму.
   Дехто говорить про російський (московський?) націоналізм... Насправді ж такого явища ніколи не існувало і не існує, як не існувало і не існує російської нації! Натомість є еклектична суміш ідей, теорій, схем і містифікацій, є традиційний шовіністичний імперіалізм, густо замішаний на "православному" фундаменталізмі та ксенофобії. Недарма навіть аналітично-експертна комісія Євронацу визначила, що в РФ немає такої політичної сили, яка б була націоналістичною в традиційному розумінні поняття. "Патріотичні" (як вони себе називають) рухи Московщини, партії, групи і видання мають багато спільних рис, але мають і багато розбіжностей.
   На деяких з цих моментів варто зупинитися докладніше: 1) більшість "патріотів" сучасної РФ об'єднує ностальгія за імперією, чи то часів дореволюційних, чи часів СССР, чи "імперія майбутня", але момент імперіалізму є притаманний усім цим чинникам і активно експлуатується в політичній та пропагандивній роботі, розробляється в геополітичних доктринах "правих" філософів; 2) ксенофобія. Від РНЄ Баркашова, НБПР Лімонова і до КПРФ Зюганова теза боротьби проти "інородців", (зокрема євреїв, "масонів", чорних, жовтих...) є надзвичайно популярною. В різних аспектах висвітлена і різною мірою наголошена ця тема. Як виглядає, расизм і ксенофобія для москалів є потужним мобілізуючим і інтегруючим чинником.
   Цікавим моментом для дослідника є й те, що "патріотичному" рухові в РФ дивним чином міцно вдається поєднувати відверто фашистські течії і сили з радикальними сталінськими ортодоксами. В одних колонах прапори зі свастикою і стяги з серпом і молотом можна побачити доволі часто. Також цікаво зауважити, що останнім часом все активніше заявляють про себе чинники, котрі декларують повернення до язичницьких, дохристиянських культів та вірувань, хоча взагалі так званий "патріотичний" рух є фундаментально православним і користується значною підтримкою РПЦ. Йому притаманно доволі багато відтінків і форм, але з впевненістю можемо сказати, що власне органічної цілісної світоглядової етнічної концепції він не має, тому і змушений мавпувати, копіювати, підтягувати різноманітні чужі вчення, ідеологічні доктрини, концепції (зокрема гітлеризм, троцькізм та їм подібні ідеї). Це виразно помітно, коли уважно дослідити "патріотичну" пресу та їх програмові документи.
   На що слід звернути особливу увагу: 1) московські імперорадикали досить потужно представлені у владних структурах різного рівня, отже безпосередньо впливають на державну політику РФ (а деколи і визначають її). Тенденція до посилення їх впливу в цьому аспекті неухильно росте; 2) пропагандивна база є міцною, ґрунтовною, відрізняється масовістю, різноманітністю, оперативністю. Видаються тисячі газет і журналів мільйонними накладами, значна частина яких поширюється і на території України. Широко використовуються електронні засоби масової інформації; 3) максимум зусиль і енергії спрямовується на опановування військового і молодіжного середовища, як найбільш перспективного. Набувають ваги парамілітарні шовіністичні формування; 4) ефективно використовується мережа різноманітних "релігійних" та "культурних" і політичних "слов'янських" чи комуністичних московських громад і організацій на теренах так званог "СНГ" для формування "5-ї колони" і проведення підривної роботи, зокрема в Україні.
   Все це ми повинні враховувати в своїй діяльності, з усього цього ми маємо робити вірні висновки. Мистецтво політики полягає насамперед не в тому, щоб аналізувати стан, а в тому, щоб бачити тенденції і прогнозувати наслідки. І тому, коли сьогодні імперський двоголовий мутант лише вибивається в пір'я, ми не повинні самозаспокоюватися. Треба бути готовим в черговий раз обскубати його!
Автор  Віктор Рог

пʼятниця, 9 вересня 2016 р.

Синдром розсіяної уваги як "подарунок" сучасності

В наші "прогресивні" часи реалізовано те, чого так боявся геніальний письменник Олдос Гакслі. Інформаційні потоки в буквальному сенсі збивають людину з ніг, кидаючи її в океан цифрового галасу та словесного шуму. В цьому океані вже давно потонули правильні сенси та істини.
   Інформації стало так багато, що більшість вже не в стані її фільтрувати і або вірить в будь-яку маячню, яку бачить по ящику, або стає індиферентною навіть до важливих суспільних проблем.
   Чи часто у вас буває таке, що ви не можете зосередитись на якійсь конкретній справі - домашній роботі в університеті або школі, написанні якогось тексту, та і взагалі не можете довго займатись певним тривалим процесом? Тоді у вас "синдромом розсіяної уваги", назвемо це так...
   Найяскравішим прикладом виступає читання, а точніше проблеми, які виникають вже, на жаль, у переважної кількості людей, коли вони беруть книжку в руки або читають з цифрових носіїв. Сідаєш за книгу Ернста Юнґера, починаєш читати абзац, дочитуєш до кінця, і розумієш, що нічого з прочитаного в мозку не відклалося. Навіть один абзац!!! Натомість в голові літає думка про те, що треба ще піти в магазин чи подзвонити другу. Але є ситуація гірше, коли подолання навіть п`яти сторінок тексту стає неможливим без того, щоб відкрити улюблений "вКонтактик" на комп`ютері чи смартфоні. Найгірше, що для більшості це вже не є проблемою, бо вони і не читають взагалі. Геніальне рішення в "нашу" інформаційну еру! Соцмережі, відеоігри, "вірусні" відеоролики, смішні картинки - все ці здобутки "культури споживацтва" є головною зброєю проти вашої уваги. Доступність інтернету, в який тепер не можна зайти хіба що з запальнички, лише посилює ефект.
   Синдром розсіяної уваги у лікарів фігурує під назвою "синдром дефіциту уваги та гіперактивності" (СДУГ). Ми розглядаємо лише один з аспектів цього синдрому, який пов`язаний з неуважністю. Такий діагноз широко відомий, адже ним дуже люблять кидатись дитячі лікарі, обзиваючи так майже будь-яку поведінку малечі. На жаль, ця проблема сильно охопила дорослу аудиторію, що нас в даному випадку і цікавить. Чи варто казати, що така ситуація гальмує особистісний розвиток та не може сприяти покращенню розумових і, як наслідок, професійних якостей у молоді зокрема?
   Як же це можливо вилікувати? - Тільки примусом! Треба перебудовувати своє життя, змушувати себе долати свої звички. Надамо ряд порад, які точно допоможуть покращити увагу і концентрацію.
   Змушуйте себе читати, не відволікаючись! Вимкніть телефон, витягніть інтернетний шнур з ноутбука, пориньте в "печерний світ", як люблять казати сучасні ліберальні псевдоінтелектуали.
   Стежте за рухами свого тіла, коли ви у даний момент фізично бездіяльні! Це може здатись дивною порадою, але вона є надзвичайно корисною, бо також допомагає "лікувати нерви". На приклад, сидите ви на лекції. Не стукайте ручкою по парті, не крутіть в руках лінійку або щось інше) Важливо навчитись контролювати свої рухи, які не мають прикладного сенсу, зменшувати їх кількість.
   Фільтруйте інформаційні потоки, які через вас проходять, не дайте засмічувати ваш мозок! Ця порада є одною з найголовніших. Необхідно привчити себе надавати перевагу читанню книжки або якійсь іншій корисній діяльності, ніж перегляду медіа фаст-фуду. Сортуйте інформацію, яку ви переглядаєте в мережі. Саме сидіння в соцмережах чи на розважальних ресурсах знищує в людині можливість концентруватись, бо середній час перегляду якоїсь картинки 1-2 секунди, а дотепного відео 2-3 хвилини, а далі йде нове зображення, нова тема, новий жарт. Перемогти себе і відмовитись від такого дозвілля важко, але під силу людині, у якої вольові якості переважають над рефлекторними.
   Важливим є навчитись відпочивати від сучасної інформаційної лавини. Ходіть в походи, вибирайтесь з друзями на природу, гуляйте з коханою по місту, займайтесь спортом. Але не беріть з собою всі ці гаджети і девайси, які так і тягнуть вашу руку перевірити чи не сталося щось "надважливе" за ті 5 хвилин, які ви не дивились на екран! 
За матеріалами "Zentropa-Україна"

четвер, 1 вересня 2016 р.

Ціннісні “Орієнтири Спротиву” для нової України

Як висловився свого часу ідеолог українського національного руху та голова Проводу революційної ОУН, Степан Бандера: «В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відограють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному –  творять “душу”, істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, творять його живий, діючий організм!».
   І дійсно, в сучасній повоєнній та пореволюційній Україні вкрай необхідні такі постаті, які будуть вести своєю жертовністю та потягом до державного будівництва збіднілу на духовність Українську Nацію. Згідно зі словами Степана Бандери на сьогодні люди, які уособлюють якусь державотворчу ідею – це молоді революціонери і добровольці, яких корумпована олігархічна влада намагається запроторити до тюрем за їхній явний нонконформізм. І, о диво! За останні 2 роки, попри спроби маргіналізувати та забруднити націоналістичний рух, українці все ж почали масово надихатись працями своїх ідеологів-брахманів, ідейних керманичів нації…
   Нещодавно, мені до рук потрапила монографія полтавського публіциста і філософа Ігоря Загребельного “Орієнтири Спротиву”, видану весною 2016 р. у закарпатському видавництві “Гражда”. Одразу зауважу, 2 роки тому мав за честь тримати у руках солідну академічну працю під назвою “Націоналізм versus модерн: життя і творчість Дмитра Донцова в оптиці консервативної революції” написану тим самим автором, який подав комплексний виклад життя і творчості ідеолога українського націоналізму лише у кількох початкових розділах, аби в подальшому заволодіти розумом читача, а його увагу повністю наситити постаттю Дмитра Донцова. Проте вже сьогодні, маючи в своїй невеличкій приватній бібліотеці праці Ігоря Загребельного, можу бути задоволений тим, що знаю автора особисто!
   Тож на чому зосереджується полтавець Ігор Загребельний як автор у своєму збірнику історико-публіцистичних статей під вдалою назвою “Орієнтири Спротиву”? З перших сторінок читач одразу розуміє, що книга намагається дати відповіді на низку актуальних проблем сьогодення і розрахована на тих, хто відчуває, що сучасний світ “якийсь не такий”, а тому варто знайти для себе істинні орієнтири для подальшої боротьби. Як зазначено в анотації до книги, статті, що увійшли до збірника, охоплюють широке коло тем: теоретичні аспекти українського націоналізму, нинішня московсько-українська війна, проблеми міграції та відносин між християнами і мусульманами, перспективи націоналістичної боротьби в Україні тощо.
   У книзі, яка має 7 інформативних розділів, висвітлюється низка важливих питань, зокрема стан націоналістичного руху в сучасній Україні і перспективи подальшої революційної боротьби, нинішня московська агресія в Криму та на Донбасі, економічні засади українського націоналізму, необхідність подолання антифашистської міфології, взаємозв'язок культурного марксизму та ісламізації, проблема міграції та відносин між християнами і мусульманами, політика західних держав відносно України та багато іншого.
   Розпочинає автор свою книгу з “Маніфесту воскреслої ідеології”, яким оголошує кінець модернового занепаду і світанок українського визволення. Далі йде розділ 1-й під назвою “НАЦІЯ І НАЦІОНАЛІЗМ: ТЕОРІЯ ТА ВІЗІЇ”, в якому розповідається про стан сучасного націоналістичного руху в Україні і перспективи націоналістичної революції. Наступний, 2-й розділ, має назву “ВІЙНА: ПЛОЩИНА СМИСЛІВ”, в якому автор розповідає про часовий та географічний простір українського визволення, яке Ігор Загребельний вдало порівнює з іберійською християнською добою Реконкісти.
   Власне для мене, як спраглого до якісного націоналістичного чтива читача, особливими розділами є “МЕЧ МОЛИТВИ”, в якому автор наводить паралелі між ідеологією націоналізму і християнською релігією; також “ХМАРОЧОСИ ТА МІНАРЕТИ”, що розповідають про хибність політики мультикультуралізму в країнах ЄС та її руйнівними наслідками, включно з ісламізацією європейських націй; ну і звичайно ж, “КАТЕХОН”, який віщує про час повернення до традиції та відродження національної ідентичності. У цих 3-х розділах свого збірника статей Ігор Загребельний акцентує увагу читача на проблемі глобалізації, яка намагається перетворити країни світу в якийсь уніфікований світовий простір без расово-етнічних, мовних чи релігійних відмінностей.
   Останні 2 розділи збірки “Орієнтири Спротиву” під назвами “ПЕРСОНАЛІЇ” та “ПОГЛЯД СПРАВА” прагнуть на історичному досвіді попередніх поколінь довести вкрай наболілу проблему боротьби націоналізму проти модерного світу та справжню аморальність і деструкцію сучасного суспільства, яким автор протиставляє християнську традиційність та мораль. Ігор Загребельний зауважує, що політичний вибір є завжди, і він – за елітою, високоосвіченою й відповідальною провідною верствою українства, здатною створити модель інтеграції у власну світову систему, виходячи з національних інтересів та об'єктивних обставин Української Nації. Цей вибір, йдучи шляхом “Орієнтирів Спротиву”, може бути здійснений як більш демократично, якщо суспільство виявить креативну здатність, так і більш жорстоко, коли суспільство деградує і йому не вдається випрацювати відповідні інституції та ідеологію в ролі своєрідного “соціального клею”.
   І на останок хотілося б навести влучну фразу самого антисистемного діяча та філософа-нонконформіста Ігоря Загребельного: «…Відтак націоналістам варто суттєво зменшити значення історичної повістки денної! Необхідно, аби у свідомості пересічного мешканця України націоналізм асоціювався не зі вшануванням героїв минулого, а, передусім, із образом альтернативної України недалекого майбутнього – з альтернативним державним устроєм, альтернативною економікою, альтернативною зовнішньою політикою…».
   Тож тим, хто ще не читав праці українського націоналіста, філософа та публіциста з Полтави, або глядів лиш його аналітичні дописи і статті Ігоря Загребельного у мережі, раджу обов’язково прочитати правильно насичену збірку “Орієнтири Спротиву”, не пожалкуєте!
   Хай буде!
Автор – Денис Ковальов

пʼятниця, 15 липня 2016 р.

Революція сьогодення

Бойові дії на Сході України довели, що на даний момент ми — українці не є мілітарною нацією на кшталт громадян Ізраїлю, США чи КНР. Як не дивно, але подвиги тисяч героїв губляться в непричетності та байдужості мільйонів "співвітчизників". Соцмережі майорять гнівними постами про гулянки в клубах та купи грошей, викинуті на святкування та відпочинок...
   Добре, перший крок зроблено — ми бачимо проблему, ми розуміємо проблему. Та далі розуміння та висвітлення ми, напевне, ще не доросли. Бо ж мало просто бачити проблему, потрібно шукати шляхи її вирішення, і, в кінцевому результаті — "лупати сю скалу". Але ж тут постає нова проблема — мізерна кількість як ідеологічних праць, так і самих ідеологів. Треба залишити в спокої прах Івана Мазепи, Тараса Шевченка та Євгена Коновальця — звісно, віддавши їм належне, поставивши на справедливо заслужене місце в пантеоні Українських Героїв. Вони зробили свою справу, запаливши полум'я України — вогонь повстання та боротьби...
   Ось тільки даремно сподіватися, що "Бандера прийде — порядок наведе!". Залишимо це аморфним масам псевдо-націоналістів та любителям "вишиванки-на-свята". Часи змінюються, і перед нами постає потреба нових провидців, філософів та полководців. Адже як нерозумно було б використовувати озброєння Козацької Доби проти РСЗО, так само нерозумно використовувати праці ідеологів минулого без огляду на сьогодення.
   Як відомо, революції проводять не натовпи студентів та пролетаріїв, революції проводять мислителі та ідеологи. Саме потреба в нових, сьогоднішніх ідеологах так гостро постала сьогодні. Звісно, традиція має залишатись традицією, але нам потрібно поєднати її з реаліями сьогодення. Козаки мають змінити вишиванку на однострій A-TACS, а старовинні гармати на БМ "Оплот", але при цьому лишитися козаками... Немає нічого поганого у фото зі штандартом! Погано — тримати штандарт лише для фото, чи якоїсь іншої принагідної світлини!
   Озброїтись сучасними технологіями — ось завдання сьогоднішнього революціонера. Адже розповсюджувати матеріали через інтернет набагато швидше й зручніше, ніж переписувати маніфести й передавати їх з рук в руки.
   Прийшов час створювати Нову Українську Думку!
Автор — харківський "Реванш"