вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Чи відступить від нас Московія?

"Чи відпустить нас Росія, чи-то пак Московія?" — це питання все частіше задають собі новоспечені українські "демократи", а за ними його починав повторювати і народ. Вони щораз більше стурбовані проблемою, як би не образити чи не злякати москальськомовне населення.
   Чи ж можемо ми розраховувати на милість "старшого брата" в будь-якому випадку? Спробуємо трішки поміркувати над цим питанням. За час свого існування лише кремлівсько-комуністична імперія знищила понад 100 млн. людей! І ми ще не зустрічали жодного злочинця, який би розкаявся у скоєних злочинах або був засуджений за злочини проти народів, а що винні у цьому насамперед москалі у нас немає сумнівів. КПСС по суті була виключно московською партією і слугувала утвердженню "вєлікай Рассєі". Большевизм — московська ідеологія, а СССР — московська імперія! Не може бути якоїсь позанаціональної людини чи позанаціональної спільноти.
   Психологія пересічного москаля-росіянина є наскрізь шовіністичною. Навіть весь славнозвісний "рассєйський народ" від Сахаліну і до фіно-угорських боліт Рязані та Вологди вихований на ідеї месіанізму, облудній ідеї "богообраного народу", на ідеї Москви, як "третього Риму". Це дуже глибоко вкорінилося в свідомість представників цього народу Сходу і ні разу за всю історію державності Московії не було у неї ні уряду, який би від цієї ідеї підмовився, ні організації, яка б цю ідею спростувала, ні інших ідей, які б її поборювали. Як бачимо, для Московії, бо ж навіть тілько її керівної верхівки — Кремля, твердження про право націй на самовизначення є демагогією і політичним фразерством. У свідомості пересічного москаля Україна становить собою невід'ємну частку "вєлікай Рассєї" і в цьому ми постійно переконуємося протягом кожного історичного періоду. Не мислять мешканці Московії, сучасної вже РФ, без України: і колишній президент СССР "комуніст" Горбачов, так само "демократи" Єльцин і Собчак, "правозахисник" Солженіцин, "фашисти" Васільєв і Жиріновскій, гебіст Путін — цей перелік можна продовжити.
   Ми не можемо в жодному випадку підтримувати "демократів" з Московії, бо маємо принципово відмінну, навіть протилежну до їхньої свою мету — побудову Української Самостійної Соборної Держави, омріяної УССД. Мета ж московських "демократів" — збереження під їх владою "оновленої" людиноненависницької імперії, а це нічим суттєвим не відрізняється від мети абсолютно всіх їхніх попередників. Ось що, наприклад, стверджує відомий громадський діяч з Моковії Ігорь Дєдков у своєму інтерв'ю в 9-му числі журналу "Юность" за 1991 р.: «Как ни крути, но российская государственность включала в себя практически всю территорию нынешнего Союза. Славянские земли, Азия и Запад — вот она Россия. А мы ратуем за сьежившеюся государственность, забывая об исторической миссии нашей страны. Помните , как в "Маленьком принце'': "Мы в ответе за тех , кого приручили". Если хотите, мы взяли на себя некоторые обязательства перед Богом за всех великих и малых...». А якщо згадати заяви сумнозвісних "червоно-коричневих" лідерів "новай Рассєі" Жиріновского, Васільєва та інших, то стане зрозумілим, що незалежна Україна взагалі ніяк не вписується в їх далекосяжні плани. У їхньому "імперськобудівному" плані вже визначене заздалегідь місце для України, як губернії "хахлов", які там мирно споживають галушки з салом.
   Тим часом "демократи" з Московії, звалюючи всю вину за скоєні злочини на Сталіна, закликають усіх об'єднуватися "під материнським крилом демократичної Рассєі". Сьогодні вони промовляють до мас громадян РФ, наголошуючи на національному почутті, звертаючись до їхньої національної пихи вже без червоної машкари інтернаціоналізму. Вони надихають ці маси новими месіанськими ідеями, щоб продовжити поневолення немосковських народів. Вони прискорено відроджують традиційний московський шовінізм і в РФ вже сформувалося чимало сил для ефективного втілення його в життя. Москалі зараз з особливим пафосом і надзвичайною активністю возвеличують та прославляють своїх вождів, героїв, царів — ворогів України — Пєтра І, Єкатєріну II, князя Потьомкіна та інших катів української нації. А разом з цими душогубами й катами воскресає і їхня сатанинська практика.
   «Ледарство, неробство стало одною з найприкметніших  ознак  московської  національної  вдачі. Москвитин уважає  працю за прокляття, за гіршу кару, ніж кара на горло», — писав колись у свої праці "Московство" Павло Штепа. І ось уже в Москві біля "Білого Дому" з'являється гасло: «Єльцин, заставь хохлов накормить Москву!», і будьте певні — він зробить усе можливе, щоб "хохли" Москву нагодували! Звикли, що ми їх постійно годуємо, і не можуть уявити, що колись треба буде годуватися самим. Адже москалі скрізь себе почувають панами і не бажають поступатися своїми замашками "старшого брата". Тож ми, українці, їм повинні у цьому допомогти, бо вже дійшло до того, що ми на своїй землі ніби національна меншість!? Ми як чужі у своєму домі і ось-ось можемо "з ласки" зайд стати і "зайвими". Вони зневажають нашу культуру і звичаї, зневажають нашу символіку, називають наших Героїв бандитами, а нас самих в Україні взагалі нібито не помічають. Ворожій ідеї месіанської Москви ми повинні протиставити нашу ідею святого Києва! Це змагання двох ідей, двох світів ми мусимо вивести в релігійну категорію. Тому і далі чинним є гасло "Київ проти Москви!".
   У наш час все більше розгоряється як ідейно-духовна, так справжня війна між Україною та РФ, яка ніколи не припинялася повністю, лише переходила з однієї форми а іншу, то розгоряючи яскравим очищаючим полум'ям, то тліючи невгасимою іскрою. Зараз бої точаться не тільки на сторінках друкованих видань, по радіо і телебаченню, а й в окопах поблизу Донецька, Маріуполя та Горлівки. І, як прикро, сьогодні полем бою є наша територія  це ми бачимо і усвідомлюємо...
   Керманичі нинішньої РФ сьогодні осідлали нового коника: "Рассєя спасла мір!", "Рассєя дала всєм свабоду!", "Рассєя пабєділа фашизм і бальшевізм!", і тому подібні гасла. Але ж ми розуміємо, що большевизм є чисто московською ідеєю, суть якої в збереженні і поширенні на весь світ людиноненависницької імперії Кремля. Він вийшов на сцену в той час, коли виявилася повна неспроможність попередніх режимів урятувати імперію від розвалу. Так само і зараз, коли комуністична ідеологія зазнала краху, їй на зміну приходить більш хитра "демократична" ідеологія з тою ж метою — врятувати імперію. І не дивно, що у "демократів"  з Московії особливу ненависть і страх викликає прагнення саме України до незалежності. Тому не треба наївно вірити, що так просто, шляхом "консенсусів" і "узгоджень" вдасться Україні стати вільною, адже свобода здобувається у запеклій боротьбі і дорогою ціною!
   «Мені здається, що найяркішою рисою московської національної вдачі є власне жорстокість...», — писав Максім Ґорькій і напевне мав рацію. А тепер додаймо до цієї риси споконвічні імперські традиції, непомірне "самомнєніє", знамениту московську облудність, аморальність і вже згадуваний месіанізм і ми зрозуміємо, що для нас часи плачів, сліз та туги закінчилися. Вимолювати полегшення і розчулювати ворога даремно: «Москва сльозам не вірить!». Силі треба протиставити силу, бо за облудними заспокійливими словами москалів криється страшна небезпека. Нам не можна тішити себе ілюзіями! Боротьба буде нещадною і в ній або ми переможемо, або будемо переможеними! Третього не дано! Не на загравання з ворогом слід спрямовувати зусилля, а на прискорену розбудову своєї сили. Українську силу ми повинні плекати цілеспрямовано, позбувшись страх у і комплексу меншовартості. Тільки в безкомпромісній боротьбі з ворогами, насамперед з Московією-РФ, здобуде Україна справжню незалежність, а "незалежність" в так званій СНД-СССР, яка є зараз, не може бути прийнятна. Бутафорської нібито незалежної псевдо-України нам не потрібно!
   «Ви, українці, нарікаєте, що ми, москвини, є вовками, які нападають на українців і жеруть їх. Так. А хіба ж ми, москвини, винні, що ви, українці, є баранами?», — писав колись у своїй праці "Словник чужослів" вже згаданий вище Павло Штепа. Тож давайте врешті-решт перестанемо бути баранами і не будемо чекати, коли "Рассєя зволить відпустити" Україну!
Автор — Віктор Рог

Немає коментарів:

Дописати коментар