середа, 5 жовтня 2016 р.

Memento mori!

Сьогодні еліта має говорити про смерть! Якщо сенс існування людини полягає в якомога довшому і якіснішому існуванні, то ніщо, окрім погибелі, не може її налякати.
   Мистецтво минулого зображало життя, прагнучи відобразити його якнайточніше. Але воно не змогло перейти прірву власного бажання до реальності, себто до життя. Реалізм - це завжди кінець мистецтва. Вихід знайшов невідомий православний художник-русин, Андрій Варгола, нащадок мігрантів із Закарпаття. Він почав клепати зображення невеличких, але поширених предметів, повторюючи їх на полотні, насміхаючись над самою структурою реальності. Але жарти не можна повторювати, тож і ця метода є недоречною. Тим більше, сміятися сьогодні або небезпечно, або нецікаво. Усе, що становило Західну цивілізацію, вже давно висміяне. А чому не можна жартувати з іншими цивілізаціями, вам розповість залишок редколегії однієї паризької газети з карикатурами.
   Справжнє задоволення полягає в небезпечних крайнощах. Після легалізації наркотичних речовин у людей майже не залишиться засобів для отримання насолоди. Насолоду відчуває той, хто володіє недоступним, ховає його в кулак, коли поряд зупиняється доля, шукаючи, де саме вона припустилася помилки, де саме дала можливість дійти до самого краю і не впасти. Коли доступним стає все, залишається лише стрибнути з краю вниз. Сучасник боїться лише смерті. Сучасника зачаровує лише смерть. Сучасник насолоджується лише смертю. Відмінювання цього чорного погибельного слова дозволяє народжувати афоризми навіть частіше, аніж вони набридають. Тому його треба використовувати усюди, де тільки можна. Не забувайте лишень, що смерть завжди потребує плати за те, що стоїть за вашими плечима, задовольняє найгірші потреби і охороняє сон незчисленної орди близьких та рідних.
   З такого ракурсу життя здається всього лише однією з незчисленних середньовічних гравюр періоду спалахів чуми. Майже всіх їх пронизує сюжет Mortis Saltatio, коли персоніфікована смерть веде за собою представників усіх груп населення: купців, чиновників, духовенство, дітей, чоловіків, жінок, знать. Але тут є одне але... Лише через чорну плащаницю смерті видно справжнє життя. Це розуміли і середньовічні лицарі, і бійці українських добробатів. Проблема в тому, що тоді це ще не був єдиний спосіб побачити життя в усій красі. Сьогодні все не так просто.
   Мало лишень дійти до краю. Треба триматися на ньому до останнього. Мало лишень вмерти. Треба жити на кордоні між життям і смертю. Жити небезпечно - єдиний спосіб жити! Говорити про смерть - єдиний спосіб дати масам надію на життя! А тому, memento mori любий сучаснику, memento mori...
За матеріалами "Реваншу"

Немає коментарів:

Дописати коментар