З вулиць у кабінети, або як деґрадувала лівиця

Італійський історик-марксист Енцо Траверзо заявив, що сучасні ліві втратили інтелектуальну геґемонію, віддавши світ до рук нових правих із табору так званих "технофашистів". Науковець вдало підмітив вкрай важливу проблему лівого руху у XXI ст.: втрату колективного почуття. Як каже італієць, сучасні західні інтелектуали позбавлені впливу на теперішні революційні рухи.

   «На мій погляд, адептів лівих ідеологій почали турбувати не проблеми колективної дії (революцій та боротьби), а питання ідентичности та особистості. Тобто вони концентруються не на масах, як було ще 100 років тому, але на окремих індивідах. У зв'язку із цими ліві ще більше марґіналізуються», – заявив Енцо Траверзо.

   Відверто кажучи, зараз ідейним лівим особам стали цікавішими питання так званих "трансґендерів", "небінарности" та права меншин. Вони наголошують на дослідженні самоідентифікації людей як особистости, а не питання боротьби за справедливість у світовому масштабі або хоча б національному. Яскравий тому приклад, Арабська весна (2011-2014), які ліві на Заході проґавили та не були зацікавлені в її підтримці.

   Зі слів Енцо Траверзо, ті революції від Марокко до Ірану та Оману згасли багато в чому через те, що ніхто не зміг дати осмисленого тлумачення боротьбі людей, а самі ліві інтелектуали тепер вважають за краще спостерігати за революціями здалеку, а не брати участь у них. Навіть позірна підтримка Палестини після теракту 7.X.2023 покликана радше згуртувати ліву молодь, але аж ніяк не допомогти палестинцям. Цілком аналогічна ситуація спостерігається у протилежному ідейному таборі серед правих.

   Тут якраз характерний приклад іншого італійського науковця-марксиста Антоніо Неґрі, який нещодавно помер. Він виступав повною протилежністю кабінетного дослідника та інтелектуала: учасник революційної боротьби у складі "Червоних Бригад" на Апеннінському півострові у 1960-1970-х рр. та справжній політв'язень. Мало хто із сучасних лівих може похизуватися подібним послужним списком (західних правих це також стосується).

   Естафету боротьби за справедливість зараз підхоплюють реакційні сили у вигляді політичних та реліґійних екстремістів. Вони заповнюють той вакуум та дають людям альтернативу не лише на словах чи гаслах. За минулі 10 років ми добре побачили, куди це може привести: угруповання ХАМАС витіснило палестинський націоналізм і замінило його на ще більш непримиренний релігійний фундаменталізм; подібна ситуація із талібами в Афґаністані та юдео-єванґелістами (трампістами) у США.

   Людей хвилюють реальні проблеми, а не обмеження прав меншин (вони не повинні займати першочергового значення й підміняти права привілеями для обмеженої ґрупи осіб). Тому доки західні ліві будуть зайняті марґінальним порядком денним (як достоту і праві), їхню нішу займуть реакціонери та екстремісти, які працюють із реальними проблемами, а не ефемерними (особливо для країн "другого" та "третього світу"). Московитська воєнна аґресія проти України це вкотре підтвердила.

За матеріялами "Jacobin"

Наближаймо світанок української нації!

Італія – дуже суперечлива країна, внутрішньо роз'єднана, з ослабленим національним почуттям. Тут часом усе відбувається навпаки: спершу постала об'єднана держава, а вже потім – нація. «Ми створили Італію, тепер треба створити італійців», – хрестоматійна фраза письменника-історика, державного діяча з П'ємонту Массімо д'Адзельйо.

   В Італії традиційно протиставлені Південь і Північ, як в Україні – Захід і Схід, і це не може не впливати на соціяльно-політичну ситуацію в країні... Наголосимо, що попри всі слова та навіть спроби довести зворотне, Україна – держава, яка вже існує, вона – дійсність. Тепер же завдання кожного з нас – створити українця; це стосується не стільки народження дітей, скільки створення óбразу (нім. Ukrainische Nation-gestalt), шляхом пропаґанди та просування основоположних націєтворчих принципів.

   Активна позиція і наполегливість порівняно невеликої кількості українців вже здійснила чималий вплив на розвиток солов'їної. Наша мова вийшла зі стану оборони, перейшовши у потужний наступ, хоч він і не такий шалений як нам би хотілося. Тепер перед українцями постала нова, ще більша загроза – руйнівна ліволіберальна ідеолоґія.

   Жоден із нас поодинці не здатен фізично протистояти насадженню збоченню на вулицях, у школах, міністерствах, культурі... Але кожен може висловити своє ставлення, поширити інформацію, вийти на протест тощо. Наша активність, віра у свою правоту, наполягання на своєму, заперечення і максимальний інформаційний спротив можуть робити дива.

   Якщо зараз здається, що насунулися найтемніші часи, то незабаром неодмінно прийде світанок. Світанок української нації! Без усвідомлення цього не можливо збудувати здорову національну державу так званого європейського типу, щоби там не казали у Москві, Брюсселі чи Вашинґтоні; вони роками переливають із пустого у порожнє, нівелюють новопосталу суб'єктність Києва на міжнародній арені, але ми йдемо своїм шляхом.

За матеріалами часопису "Січовик"

Туристи правих поглядів приносять гроші, а не екстремізм

Мальовниче італійське селище Предаппіо — типовий провінційний населений пункт, який живе своїм власним життям. Все змінюється два рази на рік, коли сюди наче паломники з'їжджаються тисячі правих активістів з усієї країни. Але це закономірно, бо Предаппіо — мала батьківщина родоначальника фашизму Беніто Муссоліні, тіло якого спочиває у тутешньому родинному меморіалі.
   Одягнені в чорні футболки туристи правих поглядів із татуюваннями на руках і ногах навідують селище 28 квітня і 29 липня — річниця народження і загибелі Вождя італійської нації (італ. Duce). Неофашисти, націоналісти, консерватори, традиціоналісти, неонацисти, нові праві — ось вичерпний перелік тих, хто приїжджає до Предаппіо вшанувати пам'ять на могилі Беніто Муссоліні. Саме вони щороку поповнюють місцевий бюджет тисячами євро, у той час як сусідні міста і селища тихо заздрять.
   Економіка Італії останнім часом не в найкращому стані, а для маленького гірського селища з населенням 6000 мешканців гроші, навіть від прибічників батька-засновника фашизму, неабияка фінансова допомога. На них — з квітня по липень і з липня по квітень — у Предаппіо розбудовують інфраструктуру, поповнюють необхідними крамом місцеві медичні та освітні заклади. Бізнес в останні роки у селищі зміг оклигати від кризи 2008-2009 рр. і стати впевнено на ноги.
   Родинний склеп Муссоліні, розташований на цвинтарі Сан-Кассіано, відкритий для публіки з 2017 р. До того, там проводилися реставраційні роботи. Влада Предаппіо зазначає, що безперервний потік людей пов'язаний саме з постаттю Duce, тож якщо його прибрати чи знищити, як це зробили в Австрії з могилою батьків Адольфа Гітлера, то селище знов перетвориться на економічно відсталу діру, і молодь, котра нарешті почала працювати вдома, почне залишати Предаппіо у пошуках кращої долі.
   Місцеві мешканці, які ставляться з підозрою до туристів з правими поглядами, визнають важливість існування могили Беніто Муссоліні. Дехто з них заявляє, що головною помилкою Вождя італійської нації був союз із Вождем німецької нації (нім. Führer), але вони обидва заплатили за це своїм життям у 1945 р., а тому їхні справи краще залишити знавцям історії. Беніто Муссоліні може бути мертвим, однак створена ним ідея продовжує жити, і не тільки в Італії.

За матеріалами "The Guardian"

Держава і добровольці: досвід європейських країн

Останнім часом в українському інформаційному просторі стали звичними напади самозваних експертів і волонтерів на добровольців московсько-української війни. Справа дійшла до того, що плани олігархічної влади озвучують ті, хто, або і дня не був на передовій, або просто отримав посвідчення учасника бойових дій вже у звільнених Краматорську та Лисичанську, і нині повчає фронтовиків правилам ведення війни, не бравши до рук зброї. Виходить так, що захисники України, які добровільно пішли на війну, тепер опинились поза законом і мусять здатися на милість паркетним генералам штабу так званої Операції Об'єднаних Сил.
   То що, шановні тилові щури, ви вже самі готові обороняти Україну від ворога чи маєте з ним підкилимні домовленості про заміну на передовій добровольців незагартованими службовцями, яких лиш вчора взяли до армії? Автору цього допису, як людині цивільній, важко усвідомити, яку гру веде влада і штабісті щодо тих, хто вже п'ятий рік боронить мир та спокій у державі. Але як свідомому громадянину хочеться вірити, що наших героїчних захисників не проміняють на довготривале кремлівське перемир'я чи якийсь вигаданий закордоном план деокупації Донбасу, котрі стануть повзучою ліквідацією чинної української державності.
   Болить душа і серце крається за Неньку, яку вартують добровольці! Власне, мабуть, тому історія вперто намагається навчити нас тих уроків, які омиті кров'ю не одного палкого патріота і тілами тисяч лицарів залізної остроги... Минуле тицяє в очі ганебними помилками попередників, що й досі не засвоєні сучасниками!
   Ймовірно, саме зараз принагідним буде згадати досвід тих країн Європи, де нехтування силами добровольчого війська та їхнього усуспільнення призвело до колапсу державності; а де залучення колишніх фронтовиків-добровольців сприяло соціально-економічному поступу та національній єдності. Найкращими піддослідними будуть Фінляндія, Італія та Німеччина. У цих країнах попелище Першої світової війни подарувало чудову нагоду вчорашнім воякам передової стати у державного керма та розпочати нове життя.

   Досвід фінських добровольців 100-річної давнини як не показовий, так точно доволі цікавий з історичної точки зору. По-перше, ще на початку "Великої Війни" (взимку 1914-1915 рр.) тисяча сміливців з терену Великого князівства Фінляндського через Швецію рушила до кайзерівської Німеччини, маючи надію скинути самодержавне ярмо Романових. А по-друге, ці добровольці були як з-поміж етнічних фінів, так й етнічних шведів, чиї пращури жили на Заході та Півдні Фінляндії з кінця ХІІ-го ст.

   Саме німецьке військо прийняло та вишколило майбутніх фінських єгерів, які пройшли хрещення боєм з армією Московії на литовських і курляндських полях влітку і восени 1916-го. Революційний вихор у громадянські війни (впродовж 1917-1922 рр.) на просторах колишньої держави Романових перетворив вчорашніх добровольців на добре загартованих бійців, яких щойно постале військо самостійної Фінляндії зробило своїм щитом та мечем. Вишколені прусською офіцерською школою фінські єгері не тільки стали кадровими військовослужбовцями, але й створили допоміжну парамілітарну організацію "Охоронний Корпус" (фін. Suojeluskunta), з метою всебічної підтримки армії та навчанню цивільних основам військової справи.
   У мирний час (1919-1938 рр.) саме добровольці були тією силою, яку державні органи Фінляндської Республіки безпосередньо залучали для внутрішнього (громадський порядок) та зовнішнього (боротьба з контрабандою та охорона кордонів) захисту. Політики та чиновники розуміли, що саме загартовані та дисципліновані люди зможуть підняти з руїн новопосталу країну,  яку вони ще вчора здобували у виснажливих боях. Фінські добровольці були у всіх сферах суспільного життя: займали робочі та керівні місця на заводах; були банківськими службовцями; відроджували фермерське господарство та розорювали болота для нових сільгоспугідь; прокладали тисячі кілометрів якісних доріг від міст до глухої Лапландії та Карелії.
   Друга світова війна та мирні угоди з більшовицькою Москвою по її завершенні дещо підкорегували, але не знищили вище вказану ситуацію — "Охоронний Корпус" та низку патріотичних організацій було розпущено "за надмірну антисовєтчину" (як вважали у Кремлі); добровольців усували з керівних посад в армії та держструктурах, але не чіпали приватні підприємства. Звісно, що започаткована у кінці 1950-х політика фінляндизації мала на меті наблизити країну до реалій соцтабору, але жодним чином не відкинути західну модель. Тому невдовзі вчорашніх фронтовиків держава, яка не забула про них, продовжуючи забезпечувати усім необхідним, знов покликала на службу: інструкторами до війська; педагогами у школи та університети; аташе у диппредставництва у країни, де була висока ймовірність воєнного конфлікту (Корея, В'єтнам, Алжир, Єгипет).
   Інакшою, але доволі схожою, була ситуація у Німеччині. Там добровольчий рух постав як відповідь на принизливу капітуляцію революційного уряду, що у листопаді 1918-го повалив імперію Гогенцоллернів. Саме так розуміли фронтовики ті угоди, підписані у Комп'єні, а згодом у Версалі, представниками майбутньої Ваймарської республіки з одного боку та делегатами країн Антанти з іншого.
   Повертаючись з французьких та бельгійських шанців додому, вчорашні німецькі герої ставали нікому не потрібними жебраками, вигнанцями. Звісно, що новий соціал-демократичний уряд Німеччини не хотів допускати до влади мілітаристів, воїнів, що пізнали жахіття людиновбивства на війні. Та все ж, спалах "червоної чуми" організований "Союзом Спартака" (нім. Spartakusbund) дав шанс новоствореним добровольчим корпусам (нім. Freikorps) проявити себе на повну.

   Впродовж січня-липня 1919-го німецькі ліві розхитували ситуацію по всій країні: у Берліні відбулась невдала спроба захоплення влади спартакістами, що влаштували вуличний "червоний терор"; у Бремені матроси та робітники на короткий час оволоділи містом, але їх мала чисельність та постійний розбрат завадили планам подальшої совєтізації; у Страсбурзі французькі агенти спонукали місцеві профспілки до бунту, щоб згодом захопити весь Ельзас; у Мюнхені діячі Незалежної соціал-демократичної партії збройним шляхом повалили місцеву владу та оголосили совєцьку республіку... Нестримна анархія та марксистський хаос загрожували зникненню єдиної Німеччини як європейської держави. Своє плече батьківщині у критичний момент підставили добровольці.
   У міста, де владу взяли ліві сили, урядом Ваймарської республіки було санкціоновано введення збройних добровольчих загонів. Під їхніми прапорами об'єдналися не тільки колишні фронтовики, але й патріотично налаштовані безробітні, гімназисти, кадети, студенти та юнкери, що втратили всякі орієнтири у цивільному житті після завершення війни. Усі вони, хоч і були налаштовані вороже до Ваймарської республіки, та бачили своє основне призначення у боротьбі з внутрішнім та зовнішнім тиском більшовизму, захищаючи німецьку державність.
   Вірність  присязі, збереження високих бойових якостей і лояльність щодо командування та уряду — ось головні фактори успішності німецьких добровольців 100-рінчої давнини. Швидка перемога над "червоною чумою" на всій території Німеччини повернула честь та славу вчорашнім героям "Великої Війни". Пізніше, у 1920-1930-х рр., чиновники гідно віддячили добровольцям надавши гарантовані соцвиплати, пільги, нагороди тощо.
   Кардинально відмінною була ситуація з повоєнною Італією. Нащадки римлян з вибухом Першої світової війни всіляко намагались уникнути вступу у конфлікт. Король та уряд тривалий час займали сторону нейтралітету, але натхненні промовами футуристів та майбутнього лідера фашистів італійські молодики змусили офіційний Рим з рештою обрати війну на боці Антанти. Лави добровольців неодноразово штурмували Альпи (впродовж 1915-1918 рр.), рвучись на зустріч смерті та австрійським кулям, згодом було сформовано офіційні загони сміливців-ардіті (італ. Arditi militare).
   Вояки, які служили у таких штурмових загонах, відрізнялися неабиякою хоробрістю: залізти під кулеметний розрахунок з гострим ножем у зубах, щоб порізати дріт чи кинути гранату — це вам не з далекого шанцю везти рушничний вогонь. Основним завданням сміливців-ардіті все ж була систематична ліквідація ворожих кулеметних гнізд, не залишаючи свідків. Тому не дивно, що до штурмових лав йшли військовослужбовці елітної легкої піхоти (берсальєри, альпійські стрільці, сапери).
   Останні розриви "Великої Війни" оголосили кінець короткотривалої доби фронтових сміливців-ардіті. Вони поверталися з фронту переможцями, героями, але їхню перемогу вже вдома чиновники та політикани оголошували військовим злочином та молодечим запалом невихованих юнаків, що прагнули кривавих пригод. Поступово італійські штурмові загони розформовувались армійською верхівкою за вказівкою уряду, тому багато сміливців-ардіті не знаходили гармонію у цивільному житті.

   Невигідна для Королівства Італія Версальська мирна угода (1919 р.) тільки збільшила прірву між ветеранами Першої світової війни з одного боку, владою та суспільством з іншого. Перші не хотіли приймати дрібні подачки Антанти за тисячі героїчних смертей, покладених в Альпах. Другі бачили у добровольцях загрозу чинному державному ладу через надмірний радикалізм та мілітаризм у поглядах.
   Дещо зменшив градус напруги спонтанний похід на Фіуме (вересень 1919 р. — грудень 1920 р.), у якому відчайдушні сміливці-ардіті змогли випустити весь свій накопичений війною запал. Авантюрна спроба добровольців приєднати місто з околицями до Італії зазнала провалу. Сталося це через байдужість і той самий імпотентний нейтралітет італійських урядовців та штабістів армії до долі власних вояків, яких "вільна преса" оголосила розбійниками: Лондон і Париж змусили Рим втрутитись у ситуацію з Фіуме та розігнати державне утворення сміливців-ардіті.
   Ті з авантюристів, що вижили, повернулися героями, яких тепер вітали усміхнені громадяни на вулицях італійських міст під скрегіт зубів зажерливого чиновництва, байдужого до долі фронтовиків. Щоб на хвилі суспільної радості не дати сміливцям-ардіті зайняти свою політичну нішу, весною 1921 р. уряд ухвалив закон про заборону діяльності будь-яких добровольчих організацій з-поміж колишніх фронтовиків, поховавши надії на соціалізацію та гарантії хоч якихось пільг для вчорашніх захисників Італії. Тож останнім нічого не лишалось, як поповнити легальні рухи — найбільше сміливців-ардіті було помічено у фашистській та комуністичній партіях, де вони формували бойові підрозділи, гартуючись у вуличних протистояннях один з одним.
   Який же висновок для подій українського сьогодення можна зробити? — Звісно, що ніхто не змушує повторювати хоч один з наведених вище сценаріїв, але вивчити чужі уроки, щоб не припуститися ганебної помилки для усмішки у ворожому таборі, є вкрай необхідним! Так званим "експертам" і "фахівцям" військової справи (не кажучи вже про службовців ГенШтабу), які виголошують бажані слова владоможців з вулиці Банкової, краще зрозуміти, що їхні "думки вголос" у мережі залишають рани у душі не одного добровольця, котрий захищає соборність і самостійність України, а тому — краще допомагайте фронтовикам повернутись до мирного життя, і не розхитуйте човна, дýрні!

Автор — Денис Ковальов

Інтерв'ю з італійським правим гуртом "Sköll"

Італійська "права сцена" фокусується виключно на класичному фашизмі та, природно, ідеалізує героїв того періоду. Яскравий доказ цього – міланський виконавець Федеріко Ґольйо та його гурт "Sköll". Їх музика – це спроба позбутися маргіналізації "правої сцени" без серйозних політичних претензій та відкритої агресії. Пісні "Sköll" спрямовані на молоде покоління італійців, де фашизм знаходить свої власні відповідні кольори: червоне вино, яскраве сонце і залізна зброя. Усе це об'єднуються в екстаз героїчної боротьби, якби це було життєве тло, що поступово просуває минуле у майбутнє, закликавши добровольців виконувати свій героїчний чин. Ось чому ми вирішили поговорити з лідером гурту "Sköll". Тож до вашої уваги шановні читачі, інтерв’ю з Федеріко Ґольйо.

N.I: - Отже, назва Вашого гурту "Sköll" має свого роду абревіатуру або якусь абстрактну концепцію? Що вона взагалі означає, поясніть, будь ласка?

Sköll: - Назва "Sköll" походить від імені давньонорвезького вовка зі скандинавського міфу про Раґнарьок. Це саме той вовк, який сприяє славнозвісним "сутінкам богів". Це міф про відродження: руйнування існуючого порядку, який починає нове життя. Метафорично, мені подобалося пов'язувати цей скандинавський міф з ідеєю руйнування сьогоднішнього, так званого модернового світу, щоб відновити його на основі давнього порядку та ієрархії. Крім того, існує також причина для історичного "коріння": колись північна Італія отримала значний внесок у свій розвиток завдяки пануванню германського племені лонгобардів. Вони мали стародавнє скандинавське походження – первісний ареол їх мешкання це сучасна шведська провінція Сконе.

N.I: - Скажіть, скільки вже років гурт "Sköll" є активним учасником "правої сцени"? Як сучасна італійська аудиторія сприймає вашу музику, естетику відновлення футуризму і, можливо, ідеалізацію періоду правління Дуче?

Sköll: - Я став активно займатись музикою ще у 1999 р. А вже за рік було створено гурт "Sköll", який почав давати перші концерти на правих акціях. Також у 2000 р. було записано демо-альбом "Cosmo o microcosmo"! Відтоді й понині наш рекорд-лейбл це римська студія запису "Rupe Tarpea", яка сприяла випуску 13 повноцінних альбомів і понад 100 пісень! Моя аудиторія, яка в основному слухає "Sköll", любить насамперед теми моїх пісень, їх чергування, присвячених історіям боротьбі за ідентичність, героїзму, жертовності, персоналіям, які стали відмінними прикладами для італійців як європейської нації. Останнім часом було приділено велику увагу інтимній ліриці та коханню.

"Sköll" – Italia (la tempesta futurista)

N.I: - Що приваблює Вас у героїзмі минулих часів? Якщо взяти до уваги альбом "Marmofuoсo", тут прослідковується доволі чітка лінія... Італія, увійшовши у "Велику Війну" на боці майбутніх переможців, програла. Згодом як грім серед ясного неба з’явився лідер фашизму, що мав прославити давньоримську традицію в променях футуризму.

Sköll: - Героїзм великих людей минулого – не мертва опера, вона дійсна тільки для книг з історії. В моєму розумінні, минувшина – це швидше мотив натхнення для майбутніх поколінь. Великі люди завжди були прикладами для наслідування. У "Marmofuoco" я прагнув розповісти про неймовірну італійську епопею часів Першої світової війни. Я розповів про покоління великих італійців, про їх ідеальний імпульс боротьби, мужність і любові до своєї Батьківщини, Італії. У центрі Варезе, міста в провінції Ломбардія, є статуя... В основі цієї статуї закарбований напис: «Герої потрібні для появи інших героїв!». Ось сенс всієї моєї музики: герої – це приклади, фундаментальні постаті, які можуть надихати інших людей наслідувати свій чин.

N.I: - У той же час Ваша увага зосереджена на так званих "останніх романтиках", мова про Юкіо Мішіму, Єву Перон, Філіппо-Томазо Марінетті, Габріеле Д'Аннунціо, Домініка Веннера... Якщо пам'ять не зраджує, є також згадки про Юліуса Еволу та Ернста Юнґера. Ви хочете прославити величну боротьбу з деградацією сучасного світу? Чи можете музика "Sköll" – це повстання? Як сучасна Італія, до слова – член Європейського Союзу, сприймає Вашу музику? Чи не відчувається рука державної цензури або заборони на концерти?

Sköll: - Звичайно, моя музика, музика гурту "Sköll" – це музика протилежної від сучасної мейнстрімної течії. Я не пливу за течією навпаки, намагаюсь плисти у потрібному для себе напрямку. Сьогодні, щоб бути ушанованим таких почестей як Марінетті, Д'Аннунціо, Мішіма, наслідуючи не тільки їх ідеї, а й стиль життя (спорт, прямі дії, мужність, войовничий патріотизм), необхідно перебувати у вирі революційної боротьби. В Італії музика "Sköll" вже відома за межами вузького кола так званої "правої сцени", та починає поширюватися вже за усталеними рамками політизованого середовища. Можливо, навіть попри це, цензура для мене стала тією стороною, яку варто просто не помічати. Мета ж влади не в тому, щоб заборонити мені виступати, а щоб позбавити шанувальників музики "Sköll". У цьому прояві доволі характерний останній епізод "тиші" – це сміховинне видалення сторінки, присвяченій гурту "Sköll" у вільній енциклопедії Wikipedia кількома європейськими мовами (італійська, французька, іспанська, німецька та англійська). Я вважаю, що це жалюгідна кампанія урядової демоліберальної цензури, спрямованої конкретно проти мене та "Sköll".

N.I: - Українські праві активісти поважають Ваших колег, таких як "ZetaZeroAlfa", "Drizzatorti", "Ultima Frontiera"... Інтерв'ю з фронтменом гурту "Sköll", ймовірно, першовідкриття не тільки для Вас, але і для українських шанувальників італійської "правої сцени". Що Ви хотіли б сказати своїм фанатам з далекої країни в Східній Європі?

Sköll: - Я – прибічник національної ідентичності, я також написав багато пісень, присвячених саме цій тематиці, історії та традиціям, далеким від італійських... З цієї причини я завжди дуже радий виявити шану моїм фанатам, не тільки в Італії, а й далеко за її межами, зокрема й в Україні. Я вітаю вас, мої українських брати! Може це прозвучить дещо іронічно, на останок я б хотів додати смішну річ. Я вже сказав, що лангобарди – це вихідці зі Скандинавії, які залишили по собі неоцінений скарб в історії та в людях північної Італії... Кажуть, що шведські вікінги колись давно також зробили аналогічний крок у розбудову нашої столиці на Дніпрі – Києва. Тож, можливо, у нас є якась спільна кров!.. Хтозна, може ми єдині не тільки музикою...

Розмову провів і записав Kalev Korpinen

Бути фашистом

Фашизм це світосприйняття, самобутній образ життя, особливий підхід до питання існування! Політичний вимір у фашизмі поступається естетичному, символічному й екзистенційному; він підпорядковується аристократичним практикам самопосвяти народу, котрі развиваючи тіло прояснюють розум, дозволяють долати смерть, гідно проживаючи життя, випробовують громадський порядок.

   Ми починаємо забувати про те, що молодь є однією з найбільш активних та революційних категорій суспільства. Так, революція - стихія молоді, студентства, і лише молоді люди можуть нести на своїх плечах тягар чистоти ідеалів, часто засмічених компромісами та популізмом політиканів.

   Буття фашиста - це своєрідна суміш активізму, молодості, войовничості та містицизму для якої важко вигадати точне визначення. Бути фашистом - означає мати одночасно зібраний та невимушений, трагічний та солярний вигляд. Прагнути величі, сили, краси та вічності. Бути вірним засадам братства, товариства, команди. Бути фашистом - означає мати глибинне усвідомлення власного призначення та зухвале бажання виступити проти нього, бути повноцінною часткою клану, общини, роду, зводячи цю єдність в найвищий ступінь нації та імперії.

   Бути фашистом - це вічне сімнадцятиріччя та вічна боротьба з собою. Бути фашистом - значить радіти обуренню моралістів, облудників та старих скнар. Виховувати в собі радикальний прагматизм разом з відразою до духовного занепаду та легкодухості, проживаючи життя із фаустівським ентузіазмом. 

   Бути фашистом - означає обрати собі в союзники вогонь, мармур, кров, ґрунт, піт та залізо. Ми бачимо полум'я в очах нашої молоді під час бунту, і це полум'я ми не забудемо ніколи. Саме від цієї молоді залежить наше майбутнє. Саме ті, хто колись протистояв поліцейському свавіллю та урядовій політиці демоліберальної руйнації національної ідентичності, поведуть наш народ до великих звершень.

   Бути фашистом - значить примусити струни своєї свідомості звучати на лагідних частотах і водночас засуджувати лестощі, поблажливість, демагогію та інтелектуальну проституцію. Бути фашистом - значить сприймати життя як боротьбу та завоювання, без краплі гіркоти. Бути фашистом - значить віддавати себе всеціло своїм товаришам, народу, своєму ідеалу, аж до принесення найбільшої жертви. Так, бути фашистом - значить все це на додаток до парадності, почуття стилю, почуття прекрасного. Це бути елегантним і усміхненим на ешафоті і за його межами...

Автор - Адріано Ск'янца

Грецький поліс проти Римської імперії

Ніколи, мабуть, не прийму отого священного благоговіння, яке відчувають наші праві перед Римом і його величчю. Ну так, Муссоліні, це ще одне, але зовсім неясне - Рим доби античності, насправді для свого часу вже просякнктий усіма ознаками занепаду епохи і переходу циклу культури до стадії цивілізації (якщо посилатися на Шпенґлера і взагалі німецький погляд на культуру, де слово цивілізація означало фінальний етап культури в циклі).

 Натомість античному Римові я протиставляю античну Грецію - джерело високої культури і героїки. Саме ця держава заклала основи величі культурної, духу аристократії і особливого грецького світогляду, не тотожного і навіть протилежного духові римському.

 Особливістю давньогрецького державницького мислення була концентрація на полісі - замкненій одиниці, місті-державі. Належність до полісу (до речі, від "полісу" походить і "політика") означає якусь особливу вищість, солідарність і колективне зверхнє ставлення, до тих, хто до полісу не належав. Негромадянами полісах вважалися іноземці - вони не будучи греками за походженням ніколи не могли отримати права голосу в давньогрецьких державах. Власне кажучи, негромадяни і не вважалися повноцінними людьми, здатними до державного життя та витворення високої культури. Цікава, до речі, політика, в контексті останніх проблем з мігрантами в країнах ЄС.

   Завданням полісу було зберегти власне поліс і його вікові традиції та громадянське життя. Натомість Римська держава являла собою типовий зразок держави імперського мислення, держави, що не прагне зберегти власні кордони, а тяжіє до їх розширення. Трагедія Риму у тому, що Рим був космополітичним і шукав у кожному дикому племені союзників, все аби загарбати зайвий шмат землі.

   Саме римські ідеї стоїцизму (стоїком, до речі, був навіть імператор Марк Аврелій) були першим грунтовним відверто космополітичним філософським напрямом (хоча, перші космополітичні риси були ще у Сократа, саме з якого Ніцше виводив занепад античної культури). Це основа світогляду античних людей : для греків - негромадяни це і не люди, для римлян - усі люди є потенційні брати і громадяни імперії. Звичайно, варвар не був тотожний римлянину, однак космополітичні ідеї вже отруювали суспільство Риму.

   Занепад Риму як культури - етап розвитку античності, так само як розквіт Греції як культури був таким етапом. Високе знання, знання містично-наукове (роз'єднання і навіть протиставлення науки містиці це справа недалекого минулого, перші наукові знання дійсно передавалася в містичних гуртках, лише відповідно рівню посвяти адепта, тільки езотеричне коло певних учасників містерій знало їх суть повністю) було для Риму втрачене разом з високими містеріями (у які, наприклад, був посвячений Платон, що справив величезний вплив на Ніцше).

   Римська скульптура разюче відрізняється від грецької - вона не несе пропорцій золотого розрізу (священність цих пропорцій в мистецтві - важлива річ в колах містерійної посвяти, навіть Леонардо да Вінчі використовував їх). Рим зневажив священні містерії предків - після смерті царя етрусків Нума Сивіллині книги з пророцтвами було спалено, жерців зневажено. Релігія для Риму перетворилась лише на політичний інструмент, відбулась десакралізація, за яку Рим невдовзі заплатив всім своїм існуванням.

   Sit transit gloria mundi... Так проходить земна слава....

Автор - Ярослав Божко

Обов’язки перед країною. Уривки

Націоналізм – явище всесвітнє і всеохопне. Його переможна хода країнами світу є виконанням Божої волі та справедливості. Пропонуємо вашій увазі одну із статей відомого італійського націоналіста-революціонера Джузеппе Мадзіні (Мацціні), яка присвячена побудові Італійської Національної Держави.

  Історична довідка: Джузеппе Мадзіні (Мацціні) (22 червня 1805 р. Генуя – 10 березня 1872 р. Піза) – діяч національно-визвольного руху Італії, політик, патріот, письменник і філософ, що зіграв важливу роль в ході першого етапу руху за національне звільнення і ліберальні реформи в XIX ст.

   Ваші першочергові обов'язки – першочергові за значенням – стосуються, як я вже казав, Людства. Насамперед ви люди, а потім вже громадяни або батьки. Якщо ви не обіймаєте своєю любов'ю усю людську родину, якщо всім серцем не вірите у її єдність, яка є наслідком з'єднаного єства Бога, а також у братерство Народів, що їм призначено зробити це фактом, якщо хоч де-небудь один з ваших побратимів стогне від болю, якщо хоч де-небудь людська гідність спаплюжена брехнею чи тиранією, а ви, либонь, і в змозі, та не кидаєтеся мерщій цьому нещасному на поміч або не почуваєтеся покликаним до борні, хоч і в силі, за мету звільнення усіх скривджених та гноблених, тоді ви порушуєте закон життя або не розумієте релігії, яка зробить майбуття щасливим.

  Та що може кожен із вас, сам-один у своїх спромогах, зробити задля морального вдосконалення, задля поступу людства? Ви, либонь, можете час від часу оповити марнослів'ям ваші переконання; ви можете, з якоїсь рідкісної нагоди, вчинити акт милосердя до брата, який родом не з вашої батьківщини, та не більше. Що ж, милосердя не є гаслом майбутньої віри. Гаслом майбутньої віри є об'єднання, братерська співпраця задля спільної мети; і це такою ж мірою переважає милосердя, як праця багатьох, об'єднаних єдиним злагодженим зусиллям звести будівлю для проживання всього загалу, переважатиме ту, яка здійснюється під час зведення окремої халупи кожним для самого себе, й коли допомога одне одному полягає лише в обміні камінням, цеглою та розчином вапна. Але розмежовані, як це має місце, мовою, прагненнями, звичаями й можливостями, ви не можете зважитися на цю спільну працю. Індивід надто слабкий, а Людство надміру всеосяжне. «Боже мій, благає бретонський моряк, коли виходить у море, оборони мене, мій корабель такий малий, а Твій океан такий великий!». І ця молитва відбиває, зрештою, становище кожного з вас, якщо не забезпечуються засоби необмеженого примноження ваших сил та спромоги діяти.

   Але ж Бог дав вам ці засоби, коли він дав вам Країну, коли як мудрий наглядач, що розподіляє різні ділянки праці відповідно до здібностей трудівників, він поділив Людність нашої планети на різні групи й таким чином посіяв зерна націй. Лиходійні уряди спотворили Божий задум, що ви його у змозі розгледіти чітко означеним, принаймні, це стосується Європи, річищами великих рік, пасмами високих гір та іншими географічними умовами; вони спотворили його завоюваннями, жадобою і заздрістю до справедливого самоврядування інших; спотворили його настільки, що сьогодні, мабуть, немає жодної нації, за винятком Англії і Франції, чиї обриси відповідали б цьому задумові. Вони не визнавали й не визнають ніякої країни, а лишень свої родини, династії чи кастовий егоїзм.

   Та священний задум неминуче збудеться. Природні розмежування, внутрішні самопливні прагнення народів заступлять довільні поділи, санкціоновані лиходійними урядами. Мапа Європи буде перероблена. На руїнах Країн Королів і привілейованих класів постануть Країни Народів, визначені волевиявленням вільних людей. Між цими Країнами існуватиме гармонія й братерство. І тоді праця людства для загального поступу, задля відкриття й впровадження справжнього закону життя, праця, яка здійснюється в асоціації і розподіляється відповідно до місцевих можливостей, досягне щаблю мирного й прогресивного розвитку; тоді кожний із вас, сильний через прихильні почуття й допомогу багатьох мільйонів людей, які говорять однією мовою, обдаровані однаковими прагненнями та виховані на однакових історичних традиціях, може сподіватися принести користь усьому людству завдяки особистим зусиллям.

   Без Країни у вас немає ні імені, ні прикмет, ні голосу, ані прав чи доступу як братів до товариства народів. Ви байстрюки Людства. Солдати без знамена, ізраїльтяни серед націй, ви не здибаєте ані довіри, ані захисту; ніхто не стане вашим вірником. Не тіштеся надією на звільнення від несправедливих соціальних умов, якщо спочатку не завоюєте Країну для себе; де немає Країни, там немає і загальної згоди, на яку ви можете покластися; усім заправляє егоїзм власного інтересу, і той, хто при владі, його береже, оскільки не існує спільної гарантії для інтересів загалу. Не відволікайтеся ідеєю поліпшення ваших матеріальних умов, поки спершу не вирішите національного питання. Ви на це не спроможні. Ваші промислові асоціації та товариства взаємодопомоги корисні як засоби виховання та самодисципліни; та як економічний чинник вони залишатимуться марними, допоки Країна не буде вашою. Економічна проблема вимагає, першочергово і найбільше, зростання капіталу й виробництва; і поки ваша Країна розчленована на окремі фрагменти, адже розмежовані бар'єрами звичок і всіляких надуманих труднощів, ви маєте доступ лише до обмежених ринків, у вас немає надій на це збільшення.

   Людство – це велика армія, що рухається на завоювання невідомих земель, супроти могутніх і обережних ворогів. Народи – різноманітні полки й дивізії цієї армії. Кожному довірено свій пост; кожний має здійснити спеціальну операцію; і спільна перемога залежить від ретельності, з якою провадяться різні оперативні дії. Не порушуйте хід битви. Не кидайте знамено, яке дав вам Бог. Хоч би де ви перебували, хоч до якого народу закинули вас обставини, боріться за свободу цього народу, якщо момент того вимагає; але боріться як патріоти, щоб кров, яку ви проллєте, удостоїлася честі й любові не тільки до вас, а й до вашої Країни.

   Ваша Країна єдина і неподільна. Подібно до того, як члени родини не можуть радіти за спільним столом, якщо хтось один із їхнього числа перебуває десь далеко, вирваний з атмосфери прихильності своїх побратимів, так і ви не матимете радості й спокою, допоки дещиця території, на якій говорять вашою мовою, відокремлена від Нації.

   В ім'я любові до своєї Країни ви повинні без упину вести бій з існуванням будь-якого привілею, будь-якої нерівності на землі, яка вас породила. Законним є тільки один привілей – привілей Генія, коли Геній виявляє себе у братерському зв'язку із Доброчестям; але це привілей, утверджений Богом, а не людьми, і коли ви його визнаєте й наслідуєте його поривання, то визнаєте вільно, за велінням свого розуму та згідно із власним вибором. Хоч би який привілей вимагав вашої підтримки, зумовлений силою, спадковістю або ж правом, яке не розповсюджується на всю громаду, ви повинні з ним воювати й врешті-решт знищити. Ваша Країна – це ваша фортеця. На вершині її Бог, а Народ рівноправних – в основі. Не приймайте іншої формули або іншого морального закону, якщо не хочете знеславити свою Країну й самих себе. Нехай другорядні закони для поступового впорядкування вашого пробуття будуть прогресивним застосуванням цього верховного закону.

   Та для того, аби вони стали такими, необхідно, щоб усі поспіль зробили свій внесок у їхнє опрацювання. Закони, вироблені лише однією частиною громадян, ніколи не здатні – за самою природою речей – бути чимось іншим, аніж відбиттям думок, прагнень і бажань саме цієї частини; вони представляють не всю країну, а третю, четверту частку, клас, певний регіон країни. Закон же повинен виражати спільне прагнення, опікуватися добром усіх, відлунювати биття серця нації. Отже, прямо чи опосередковано, нація доконче має бути законодавцем. Віддаючи цю місію невеликій групі людей, ви підмінюєте егоїзмом одного класу усю Країну, яка є поєднанням усіх класів.

  Країна – це не просто територія; окрема територія утворює лише її фундамент. Країна – це ідея, яка здіймається на цьому фундаменті; це почуття любові, відчуття побратимства, яке гуртує докупи усіх синів цієї території. Допоки хоч один-однісінький із ваших братів залишиться не представленим своїм правом голосу у розбудові національного життя – допоки хтось сам-один нидіє, ненавчений серед усіх навчених, допоки хтось один-єдиний, що здатний і бажає працювати, животіє в злиднях за браком роботи, – ви не маєте Країни, якою вона повинна бути, Країною усіх і для всіх. Право голосу, освіта, праця – ось три головні підпори нації; не спочивайте, доки ваші руки їх не звели надійно…

 Завдяки вашим зусиллям, урядування країни базуватиметься на шануванні принципів, а не ідолопоклонстві перед інтересами й можливостями. У Європі є країни, де Свобода священна у внутрішніх стосунках, але систематично порушується у зовнішніх; є народи, які кажуть – Істина – це одне, вигода інше: теорія – одне, практика інше. Ці країни неминуче спокутуватимуть свою провину у тривалій ізоляції, стані пригноблення й анархії. Але ж ви знаєте місію своєї Країни й підете іншим шляхом. У вас буде хоробрість, доки є віра. На повний голос ви висловите світові, а також тим, хто називає себе повелителями світу задум, що бринить глибоко у серці вашої Країни. Ви ніколи не відштовхнете сестер-націй.
   Завдячуючи вам, життя Країни зростатиме у красі й силі, звільнене від рабських страхів та вагань і сумнівів; за фундамент тут правитиме народ, правилом стануть логічно виведені й дієво застосовані наслідки із принципів, силою буде сила загалу, наслідком — поліпшення становища для всіх, метою – виконання місії, яку поклав Бог. І тому, що ви будете готові померти за Людство, життя вашої Країни стане безсмертним…

Автор – Джузеппе Мацціні

Arditi della Ucraina

October 14^th all Ukraine celebrated the triple holiday – St. Mary's Day, the Cossacks’ Day and the anniversary of the establishment of the UPA. All channels and Internet-media again talk as a year ago about the hand of Moscow, the FSB provocation that if Ukrainian people who came with their requirements under the walls of Verkhovna Rada of Ukraine is unable himself to radical actions against the government by democratically chose well, and similar nonsense.

  No dear citizens who blame radical youth for her actions until recently most demanding radical action against the owner of the gold but a long loaf against separatists Crimea, the Moscow occupier Donbas. Now, these are not dear sirs protect mode pseudo chocolate President of provocation! It is not difficult to guess that the so-called nationalists, who yesterday spent the morning meeting in honor and glory of warriors to disown their own activists and supporters. Thus, the leader of the "Freedom" Oleg Tyahnybok and head of the Information Center "Pravyi Sektor" Borislav Bereza unanimously stated that provocateurs nothing to do with honoring Heroes of UPA that they condemn the actions of provocateurs and require investigation.

   These gentlemen have forgotten that through provocation like this was even possible a radical change of power in Ukraine! Youth activists informal radical organization "Revenge" despite intimidation and threats of power came to protest and proved Euromaidan not become a national revolution as such, but only its precursor. So, therefore, nationalists tried to prove revanchists Ukrainian society, and a first, despite the war or something truce in the Donbas, power rear must fundamentally change, not rename and become president under the banner of chocolate. Here are some arguments direct participants in the turbulent events of the Parliament of Ukraine in 14^th of October in 2014.

   Many citizens argued that the October 14, if not lead to power the junta, but clearly define further activities and discourse show how we are all ready to board soldiers. The day soon, given our understanding of where gaps in activity. Wider problem remained the lack of coordination between the forces standing in front of tuned street. Disclaimer radical representatives of all patriotic forces represented in higher political sidelines, showed complete solidarity of interests Poroshenko and Putin.
   Once again confirmed truth that tirelessly trying to be heard radicals to the masses: the consolidation of oligarchs in maintaining the existing system is very high, they serve only their own interests. The biggest enemies and Poroshenko and Putin have these, today's "provocateurs" tomorrow "black men" that endure tomorrow dictates economic, along with thousands of former heads of the members of government.

   Ukrainian politicians and the media again called the young masked provocateurs. They blame again throwing bottles with gasoline in office buildings and throwing stones at police. Journalists race again guys put up photos that appeared in the Parliament with sticks and chains. Like a year ago nationalist youth, Ukrainian Arditi, will judge will say that now is not the time to scare democratic government. But nationalist youth do not understand the political schedules Democrats and liberals. Corruption has become many times more. Losers who came to power through our heroism year ago, the policy proved to be an even greater failure.

   But the spirit, the body breaks up fight makes every normal person prepare bricks, rebar and bottles of gasoline. To be the Ukrainian it's an instinct. Know woke Ukraine December 1, 2013 and more politicians, corrupt police, showmen. Beware Ukrainian Arditi! After all, anger Ukrainian Arditi is terrible!

   Despite all the problems, now torn Ukraine, its nationalistic younger generation, the Orange Revolution and the Revolution of Dignity, which is not give up requirements multiculturalism and the laws of the new regime will continue to defend the right to receive really Ukrainian National State – to built the Hetmanate. Ukraine needed, albeit temporarily, but much needed junta military dictatorship that will keep steel claws the economy, foreign and domestic policies.

  However, as the junta in power should be people who sweat blood and demonstrated their commitment to Ukraine and its nation. Instead corrupt MPs should be formed Council authorized military commanders among the volunteer battalions and youth ranks Ukrainian Arditi. Victory can only obtain it by force! If the enemy requires blood he shed it yourself! Without overcoming internal occupation regime without provocation, foreign occupation regime is defeated. Ukraine does not need peace for a conditional truce with Moscow horde. Ukraine requires a full-scale victories with the destruction of his lair without compromises and agreements.

   Ukrainian nation is a strong-willed folk community, which considers the state as its power-political organizational form. Sacred duty of every law-abiding citizen is an act of effective neutralization potential criminals, degenerates as permitted by law, especially in the undeclared war or ATO. But turbulent times call for drastic, even sacrificial changes! Ukrainians should get your n6atsionalistychnyy revenge! Either Ukraine will win or die during boot Moscow occupier with the tacit consent real politicians and the power renegades!

   The objective is to eradicate Ukrainian Arditi liberal style of shares in the realities of Ukrainian politics. At the request of abstinence we meet uncompromising radicalism and only Ukrainian break so complex frightened sheep. We already have experience of mass heroism but we need experience mass of individual self-esteem. Ukrainian prince should feel, regardless of social status and social role. Modest nation remain modest colonies aggressive empires.

   Tactics of the Ukrainian Arditi is a black wave of revolutionary action. Mass and painful blows to the system will result in failure of the device. Ukrainians managed to overthrow the weak and Tormented undercurrents vertical power failures camp democrats and oligarchs. Revolutionaries have to confront hypocrisy of liberals, fear the inhabitants, the Russian factor and criminal oligarchy. But first we must test our strength and power of our columns.

Author – Denis Kovaljöv, photos by Ann Volnitsova

Фашизм і нацизм: подібності та відмінності

Фашизм (італ. fascismo, від fascio – зв'язка, об'єднання) з-поміж усіх основних ідеологій ХХ ст. фашизм був єдиною ідеологією, що з’явилася на світ воднораз із настанням самого століття. Він є синтезом природженого націоналізму та антимарксистського соціалізму – революційним рухом, заснованим на відкиданні лібералізму, демократії та марксизму.

  За своєю суттю фашистська ідеологія була запереченням матеріалізму, а лібералізм, демократія і марксизм вважалися просто різними аспектами зла матеріалізму. Саме на ґрунті протесту проти матеріалізму на початку століття відбулося злиття антиліберального та антибуржуазного націоналізму і різновиду соціалізму, який хоч і заперечував марксизм, але залишався революційним. За визначенням, ця форма соціалізму була також антиліберальною і антибуржуазною й у зв’язку із своєю опозиційністю до історичного матеріалізму вона стала природним союзником радикального націоналізму.

   Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади. Уже в 1920-і рр., супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм.

  Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування.

 У Німеччині такою організацією стала Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, яка на чолі з Адольфом Гітлером 1933 р. захопила владу і втягла світ у Другу світову війну. Нацизм став крайнім виявом ідеології фашизму. .З деякими застереженнями до категорії фашистських відносять режим генерала Франциско Франко, який у 1936–1939 рр. очолював боротьбу проти комуністичної революції в Іспанії і згодом керував цією країною впродовж кількох десятиліть.

  У Португалії в 1932 р. прем'єр-міністром став Антоніу ді Олівейра Салазар, який спирався на партію "Національний союз" та воєнізовану структуру "Португальський легіон". Серед численних фашистських організацій Франції найбільші впливи мали партії "Французька дія", "Французька солідарність", Народна французька партія, бойові союзи "Фасції" та "Вогненний хрест". У Великобританії на початку 1920-х рр. діяли досить чисельні "Британські фашисти" та "Імперська фашистська ліга", після розпаду яких у 1932 р. постав "Британський союз фашистів" на чолі з колишнім лейбористом Освальдом Мослі. У Швеції з розрізнених фашистських організацій 1929 р. була створена Націонал-соціалістична народна партія, яка орієнтувалася на німецький зразок. Данська націонал-соціалістична партія була створена 1930 року в Данії. У Швейцарії тоді ж була утворена партія "Національний фронт". У Норвегії під керівництвом Відкуна Квіслінґа досить впливовою була партія "Національна єдність". У Голландії найбільш помітною структурою фашистського типу став Націонал-соціалістичний рух, який мав своє штурмове крило "Збройний загін". У Бельгії тоді діяла ціла низка фашистських організацій, до найбільших з яких належали "Національний легіон", "Національна дія", Фламандський національний союз та рух рексистів.

   Поширення ідеології фашизму не оминуло і країни Центральної та Східної Європи. У Польщі її виразником став Національно-радикальний табір – Фаланга під керівництвом Б. Пясецького, в Естонії – Спілка борців за свободу. В Литві – Партія "народних". В Мадярщині 1932 р. була створена Націонал-соціалістична Мадярська робоча партія, в 1935 р. – Партія схрещених стріл на чолі з Ферецем Салаші. В Румунії виразником ідеології фашизму вважалася партія "Залізна гвардія". У Чехословаччині під керівництвом генерала Гайди була створена Національна фашистська громада, згодом – Партія національної єдності.

   Захоплення фашизмом зачепило і радикальні єврейські кола. Зокрема, у Польщі була відома створена Вацлавом Жаботинським організація "Бетар", яка копіювала уніформу та гасла німецьких штурмовиків і влаштовувала публічні марші. В Палестині близькою за ідеологією до фашизму вважалася група Аба Ахимеіра. Представники таких течій у єврейському середовищі не раз зустрічалися з Муссоліні. В Італії у 1934–1937 рр. у військово-морській школі Чівітта навчалися молоді активісти сіоністських організацій, які згодом склали кістяк військово-морських сил Ізраїлю.

  Нацизм (націонал-соціалізм), політична ідеологія, заснована на расизмі, шовінізмі і верховенстві держави над особистістю. Нацистська партія Німеччини (націонал-соціалістична партія Німеччини), трансформувалася з Робочої партії Німеччини (заснована в 1919 р.). Її очолював Адольф Гітлер 1921-45. Близькі до нацистського рухи були засновані в Англії в 1932 р. Освальдом Мослі й у 1962 р. Коліном Джорданом, у 1967 р. був створений Національний фронт. В CША Американська нацистська партія була створена в 1958 р. Джорджем Лінкольном Росквеллом. На думку багатьох політичних пропагандистів має багато спільного із фашизмом, і комуністами, зазвичай, класифікується як один з його різновидів. Термін "фашизм" використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін "націонал-соціалізм" застосовують найчастіше у зв'язку з нацистською партією та Третім Райхом.

   Учені ототожнюють нацизм на практиці як одну з форм ультраправої політики. Ультраправі теми нацизму включають аргументи, що окремі люди мають право домінувати над іншими, і суспільство повинне за допомогою чистки позбавлятися від нижчих верств. Адольф Гітлер та інші прихильники офіційно зображують нацизм як ні лівий, ні правий, але синкретичний.

 Отож, на думку Ентоні Сміта, між фашизмом, нацизмом і націоналізмом є фундаментальні відмінності, які перетворюють ці ідеології на якісно різні явища. Для націоналістів нація - це етнічна, кровно споріднена спільнота, що вирізняється, головним чином, власною історією та мовою, члени цієї спільноти – вільні громадяни, які мають рівні права й обов'язки у своєму територіально чітко окресленому "домі" Мета націоналістів - підтримка життєздатності цієї спільноти, її автономії і єдності. Фашизм,зі свого боку, схильний убачати в нації засіб, знаряддя застосування сили щодо інших націй. Його прагyення більше експансіоністські, аніж спрямовані на внутрішнє буття нації, він більше хибує на тоталітарність.

   Набагато глибші відмінності між націоналізмом та нацизмом. Націоналіст вважає, що кожна нація має власний характер, чесноти, призначення й місію. Для нациста ж світ поділений на раси, які перебувають у стані війни одна з одною і розташовані за ієрархією крові й влади. Основними цінностями для націоналіста є історія, громадянство і батьківщина  для нациста вони підпорядковані фізичному пануванню і державній владі, що реалізуються у вічній війні.

За матеріалами "Українського Nаціоналістичного Руху"