Неоднозначні підсумки виборів у Бразилії

Офіційний виступ 38-го президента Федеративної Республіки Бразилія (далі ФРБ) з приводу своєї поразки на цьогорічних виборах завершив увесь плин найбільш напруженої доби 32-ї елекції в історії Землі Святого Хреста. З цього моменту, коли з-за усіх політичних бар'єрів пролунали політичні позиції, починається нова, не менш драматична та, у всій своїй глибині, трагічна постелекторальна доба в історії країни, що розділить її на "до" та "після". З цієї причини наш канал, який був одним з кількох в українському медіапросторі, що ознайомлював аудиторію з усіма критичними подіям у Terra de Santa Cruz під час цих двох кульмінаційних днів, оголошує про припинення трансляції виборчого марафону, і публікації відносно ситуації у країні будуть виходити за крайніх змін.

   Надалі будемо щоденно молитися за бразильську націю, лише від волі якої та Божого знамення буде залежати подальший хід існування цієї великої країни! Відтак пропонуємо підбити неоднозначні підсумки звершеного у неділю (30.X.2022) президентського голосування. Чому неоднозначні? Бо ми хочемо звернути вашу увагу на неординарні аспекти, які потрібно враховувати при подальшій аналітиці цьогорічного плебісциту, проведеного у Південній Заокеанщині. Це волевиявлення з одного боку, призвело до катастрофічної поразки сил здорового глузду перед обличчям комуністичної тиранії, та напроти – принесло справжній тріумф консерваторам у ряді даних питань.

   У першу чергу, дуже сильним аргументом на користь якісної першості результатів Жаїра Мессіаша Болсонару стала висока здатність чинного президента об'єднати довкола себе більш, ніж 70% поміркованого електорату з таборів аутсайдерів, які вибули з електоральної кампанії за результатами першого туру виборів. Варто зазначити, що настільки високою мобілізація "третіх" голосів не змогла реалізуватись у жодного кандидата в історії Бразилії, який міг брати участь у другому турі загальнонаціональних президентських голосувань.

   Тá як не іронічно – за виключенням нового-старого президента Луїза Інасу Лули да Сілви, якому за допомогою численних фальсифікацій і підкупів вдалося не тільки стати лідером для виборців, обранцям яких не поталанило з проходженням на наступний щабель електоральної драбини, а й через кампанію цензури та "чорних" політичних замовлень вкрасти голоси у свого ж опонента Жералду Алкміна. Другий аспект, яким теж потрібно апелювати у проблемі якісності консервативних показників на цьогорічних виборах, став феномен одночасної перемоги чинного голови країни у трьох найбільш вагомих центрах усього життя Бразилії, так званій "Федеральній Аванґардній Трійці" у складі трьох основоположних штатах, що задають grand narrative у сьогоднішньому суспільному дискурсі держави. Йдеться про місто-столицю Бразилíа (політичний полюс), адміністративний округ Ріу-ді-Жанейру (одвічне осердя культурної еліти) та мегалополіс Сан-Паулу (сполучення всіх міських агломерацій найбільшого промислового басейну Південної Америки).

   За давніми статистичними поняттями, які існували до президенства Жаїра Болсонару, всі ці 3 різночинні полюси Бразилії ніколи не могли дійти спільного консенсусу, що характеризувався переважанням у цих регіонах абсолютно антиподових соціальних категорій відповідно до їхньої політичної орієнтації. Перемога Болсонару у цих адміністративних пунктах не тільки утвердила маєстат лідерства правих сил на життєво важливих для країни майданчиків, а й стала символом єднання всіх найбільш продукуючих верств населення у прагненні до перемоги над червоними концтаборами. Феноменальності ситуації додає і той факт, що подібне явище бразильська держава могла спостерігати лише одного разу до цього, – а саме під час минулих виборів, коли Болсонару за підтримки цих самих штатів став нинішнім очільником ФРБ.

   Окремо варто зазначити успіх консервативних сил у більшості штатів країни. У рамках всенародної елейсії, що супроводжується різким контрастом за кількістю жителів у тих чи інших адміністративних одиницях, цей параметр не відіграє суттєвої ролі. Проте є дуже суттєвим сигналом реальної єдності регіонів довкола постаті Жаїра Болсонару, яка, фактично, стала тією засадою, що на даний момент розколола країну на умовно консервативний Захід та комуністичну Східну Приатлантику.

   Не варто також забувати і про те, що Бразилія є федеративною державою! Розбудова федеративної системи, яка до президенства Болсонару була лише на папірці, дала поштовх для розвитку справжньої влади регіонів у країні. Одним з нереалізованих за час правління 38-го президента пунктів курсу на федералізацію держави стала виборча реформа, згідно якої Земля Істинного Хреста мала відійти від практики загальнонаціонального плебісциту та увібрати основоположні начала непрямої електоральної системи, притаманних іншій федеративній республіці – Сполученим Штатам Америки.

   Відповідно до незвершеного зачину, президента мали б обирати окремі штати у складі своїх унікальних виборників. Їхня ж кількість дорівнювала б чисельності представників даної територіальної диференціації в обох палатах Національного Конґресу, голосування яких мало орієнтуватись на абсолютні результати регіонального градуювання. Як виявилося, недоведення державного діла до кінця зіграло свою фатальну роль для майбутнього бразилійського народу...

За матеріалами "Плуга та Меча"

"Кишеньковий ананас" Кремля з Бразилії вимагає капітуляції України

76-річний "abacaxi brasileiro" зі штату Пернамбуку має намір повернутися у президентське крісло у Палаці Планалту. Йдеться про засудженого за корупцію відвертого неомарксиста і поплічника кремлівського бункерного щура з Бразилії Луїза Інасіу Лилу да Силву. Ця істота вишкірилася на Україну, забуваючи, що серед його потенційних виборців цілком можуть бути етнічні українці.

   Кампанія-2022 за океаном у самому розпалі й вона б лишилася непомітною у нас, якби не скандальна заява експрезидента (обіймав посаду у 2003-2011 рр.). У намаганні вислужитися перед своїм давнім партнером із Москви (Лула з Пуйлом знайомі ще з часу розпаду СССР, їх пов'язує один ідейний стрижень – потяг до химерних лівацьких утопій), старий-новий кандидат взявся нападати на нового суб'єкта міжнародної політики. Головний конкурент чинного бразильського лідера Жаїра Мессіаша Болсонару переконаний, що цим догодить Кремлю, який позичить кілька мільйонів ненависних американських доларів для зомбування електорату.

   Так от, у чому суть проблеми? Лула да Силва поспілкувався з журналістами авторитетного видання "Time", на шпальтах і обкладинці якого наче суддя виніс вирок Володимиру Зеленському. Сеньйор ананас (як кличуть його критики  з правоконсервативного табору) відверто заявив, що Президент України (увага!) – «відповідальний за війну, не менше, а може навіть більше за Путіна».

   І на цьому провідник бразильських неомарксистів не спиняється. Лула да Силва називає Зеленський «пихатим і самозакоханим комедіантом (десь ми вже таке чули!), який вважає себе королем "Coca-Cola", замість того щоби вести перемовини про негайне припинення війни». Ініціатора, організатора та виконавця бійні в Україні, сеньйор ананас, звісно, не вказує.

   Президент України, на думку Лули да Сілви, мав би не виступати у парламентах інших країн світу, не просити зброю для захисту від агресора, а домовлятися на умовах Кремля, який нібито пропонує мир. Далі буде невеличкий уривок із великого "словесного посліду" цього пропутінського бразильського політика, який не палає бажанням іти на пенсію:

   «Я критично ставлюся до позиції, яку зайняв Зеленський. Він міг би попрацювати більше, щоби менше людей гинуло у цій непотрібній нікому війні. Іноді я дивлюся, як Президент України виступає з екранів перед депутатами різних держав, отримує овації, наче він не президент, а досі актор, розумієте? У цій війні Зеленський має таку саму відповідальність, як Путін. Вони рівні, вони винні. Скажімо, як Саддам Хусейн і Джордж Буш-молодший обидва винні у розв'язанні війни в Іраку. Я переконаний, Зеленський хотів війни. Якби він не хотів війни, він би домовлявся за будь-що. Але я думаю, що тепер ніхто не прагне сприяти миру. Люди заохочують ненависть до Путіна. Це не вирішить конфлікту. Нам потрібно заохочувати домовленість між Москвою та Києвом. Однак західні країни, а особливо США, мають іншу думку. Вони підбадьорюють цього хлопця [Зеленського] і він продовжує думати, що він найкращий. Це не так. Якби я зараз був президентом [Бразилії], то серйозно поговорив би з ним. Я б сказав йому наступне: – "Агов, чоловіче, ти хороший артист, ти хороший комік, але нам не потрібна війна, щоб ти з'явився і підкорив весь світ своєю посмішкою, це зайве". І передай Путіну: "Гей, Путіне, у тебе багато зброї, але тобі не потрібно застосувати зброю проти України, мирімося". Ось, що я б сказав».

   Фактично, недокандидат у президенти Бразилії вирішив знову осідлати улюблену тематику всіх ліваків – пацифізм. При цьому, Лула да Силва у "найкращих традиціях" всіх, хто "за мир", вперто не хоче визнавати призвідником війни московитів із їхнім Пуйлом. Але повсякчас і де тільки може покладає вину ще й на жертву, тобто нас із вами, шановні українці.

   До речі, ледве не забув, цей 76-річний "abacaxi brasileiro" став першим політиком своєї країни, який висловився публічно з приводу кремлівської агресії. Натомість пан Болсонару поки стабільно відмовчується й уникає будь-яких розмов на цю тему. Як і його син Едуарду, котрий торік відвідав Київ із робочим візитом і навіть заприятелював із депутатом від "Слуги народу" Святославом Юрашем, але це, очевидно, не посприяло нашій з вами справі.

   І на останок про європейських партнерів бразильського неомарксиста. Вірніше у нього він один, але найліпший – Олаф Шольц. Бувши пересічним партійцем, німецький соціал-демократ брав участь у налагодженні двосторонніх відносин із заокеанськими "єдиновірцями", розповідав їм про практику узаконення одностатевих "шлюбів" і запровадження криміналізації за порушення прав представників ЛҐБТ-спільноти, а нині вже як канцлер намагається всидіти на кількох стільцях одночасно, не даючи Україні необхідну зброю напряму, але через Нідерланди, ну, з ким не буває.

   Що ж, побажаємо Лулі да Силві з тріском пограти цьогорічні президентські перегони, а Болсонару нарешті схаменутися й обрати правильну сторону. Оскільки мовчання, переконаний, гратиме проти нього. Українці Бразилії, останнє слово за вами!

Автор – Павло Ковальов

Демографічний вибух і бразильське волевиявлення

Нещодавно пройшов перший тур виборів президента Бразилії. Ця країна є вельми цікавою для нас. Адже вона є домівкою для 500 тис. українців, які на відміну від діаспори у США та Канаді ще не занурились остаточно в морок лібералізму з усіма його хибами для суспільно-політичного устрою.
   Зауважимо, що Бразилія – найбільша країна Латинської Америки, і у часи наявності в Україні влади з більшою кількістю розуму аніж теперішня, співпраця з нею приносила видимі результати. Наприклад, зведення майданчика для запуску українських ракет "Циклон-4" на космодромі "Алькантара". Або ж переорієнтація бразильської економіки з РФ (у рамках BRICS) на Україну.
   Водночас ситуація останнього десятиліття вселяла тривогу. Адже влада в Бразилії перебувала у руках політиків ліволіберального напряму, які відзначались зокрема активними заходами щодо асиміляції білого населення, що зосереджено на півдні країни. Це здійснювалось шляхом квот у владі для кольорових громадян, а також сприянням переселенню мулатів і метисів з Півночі на відносно білий Південь.
   Нагадаємо, що 95% українців Бразилії мешкає саме у південному штаті Парана. І хоч тиск ліволіберального уряду здійснювався, як не дивно, передовсім проти німецької громади, українці теж страждали від цієї тенденції. Тож досить очікуваним є те, що в першому турі виборів президента Бразилії 46% голосів отримав саме Жаїр Болсонару – політик, якому приписують праворадикальні погляди, що є нащадком німецьких колоністів і дотримується традиційних цінностей.
   Досить цікава демографічна й географічна статистика першого туру бразильських президентських виборів. Перше, що впадає в око, це помітна кореляція між расовим складом і результатами. У штатах, де переважають білі бразильці, результат звісно ж за кандидата, котрий принаймні не прагне їх асимілювати.

   Зауважимо, що "білим" у Бразилії (на відміну від США) вважається той, в кого є хоч крапля крові від корінних народів Європи. Ще чіткіша кореляція з рівнем бідності, який по правді кажучи, в умовах Латинської Америки за дивним збігом обставин майже збігається з расовим поділом! Загалом, можна зробити висновок про те, що в Бразилії все сталось так само, як і на виборах 2016 р. у США: провідну роль відіграли демографія і рівень мобілізації білої меншини.

За матеріалами "Зентропа Україна"