Загублена у віках: столиця держави Моксель

Ні для кого в Україні не є таємницею, що московити зачистили вітчизняну та навіть спромоглася вплинути на західну (європейську) історіографію. Чужинці не тільки загарбували землі та вбивали місцевих мешканців, але й учиняли справжній культурцид. Із-поміж тих, кого спадкоємці так званих "великоросів" Андрєя Боголюбського та Івана Грозного взялися першими навертати у "свою віру", були мокші або мокшани – корінне населення межиріччя Оки та Волги, котрі у давнину славилися торгівлею і військовою справою.

   Звісно, що московити не були винахідниками кривавих розправ, тортур, страт і привласнення чужого, вони запозичили ці брудні практики у попередників. У XIII ст. незлічені кочові тюркські племена під проводом роду Чинґізидів вдерлися степи та ліси Надволжя, де згодом осіли й запанували. На їхньому шляху тоді стояв великий торговий пункт і столиця держави Моксель, керованої династією Мордуканів, під назвою Нороньщащть (мокш. Νορονσαςτ, араб. كبير), місто, яке окупанти із Залісся зітруть із людської пам'яті, але не з глибин землі та непереписаних історичних джерел.

   Попри те, що точна дата заснування міста (хоча б десятиліття, не кажучи вже про рік) невідома, археолоґічні знахідки підтверджують наступний факт: першим населенням Нороньщащтя були представники народу мокша. За свідченням дослідника Чéрапоня Óсе, ця давня назва у перекладі із середньо-мокшанського діалекту мокшанської мови означає "колишнє болотяне місце, яке поросло травою" (власне, місто справді знаходилося у вогкій долині посеред торф'яників і сучасний аналіз ґрунтів доводить теорію етимолоґічного походження). Натомість першою задокументованою згадкою про поселення є позначка за 1154 р. на мапі мусульманського ґеоґрафа Мугаммада аль-Ідрісі під арабською назвою "Кабір" (тобто, "Великий"), а після XIII ст. за Нороньщащтєм усталюється інша назва "Мухша" або ж "Мухші", відбиваючи однойменний улус Золотої Орди, заселеного переважно представниками народу мокша.

   Тривалий час – орієнтовно, між 1000-м і 1230-ми рр. – за мурами середньовічного Нороньщащтя перебувала столиця держави Моксель, відомого за спогадами європейських мандрівників і місіонерів як королівство Мурунза на чолі з князями Мордуканами (лат. Regnum Morducanorum). З навалою Чинґізідів за містом закріплюється тюркська назва Нуріджад або Нороньзят, збережена на сторінках булґарської хроніки "Джаґфар таріхи" й арабськомовної "Джамі ат-таваріх", хоча у Лаврентіївському літописному зводі є згадка тільки про останнього володаря мокшів – каназора Пýреша, його сина Áтямаза та доньки Нáрчатки. Прикметно, що саме при дворі династії Мордуканів був і монетний двір, захоплений 1237-го р. ханом Бату, а затим привласнений його прямими нащадками, котрі запанували у межиріччі Дніпра та Єнісею.

   Санкціоновані та підконтрольні совєцькому режимові археолоґічні розкопки у 1920-1930-х рр. довели, що у давній період (а точніше – до татарського нашестя) Нороньщащть не поступався блиском і розкішшю Києву і Самарканду. На руїнах колишньої столиці держави Моксель знайдено залишки приватних лазень, споруди для постачання у житла проточної води, каналізацію, мальований посуд із традиційними для мокшів візерунками. Вулиці міста були вимощені камінням, де-не-де стояли рукотворні фонтани з питною водою, кам'яні будинки, кузні та гончарні, ринкова площа і, звичайно, палац володарів-каназорів, а от про храм чи якусь подобу місця для моління, де б поклонялися вищим силам жителі, – на тепер нічого не відомо.

   З 1990-х рр. серед нечисельної національно орієнтованої мокшанської еліти побутує припущення, що на північний захід від фортечних стін Нороньщащтя знаходилося "поле сили", заборонене для входу чужинцям, яке загарбники з Московії навмисно перетворили на цвинтар. Очевидно, вириті у землі докази існування столиці Мордуканів у сучасній Пензенській області псували прийнятий у Кремлі псевдонауковий стандарт історії, тому археолоґам не дозоляли досліджувати її аж до скону СССР. Хоча і за РФ робляться виключно поодинокі винятки для обраних імперіалістами "ручних учених", які мокшанську минувшину свідомо приписують пізнішому періоду, а саме ханові Узбеку й іншим Чинґізідам.

Окремо варто зупинитися на монетах, якими користувалися для купівлі-продажу різного краму у державі Моксель. Попервах (VIII-XI ст.) розраховувалися успадкованими від Хазарського каґанату шелеґами, на яких були написи арабською в'яззю тогочасної lingua franca Великого шовкового шляху. Затим Мордукани вдалися до карбування власних монет – "ярмак" із використанням грецької абетки, котра, за словами сучасних фіно-угорських лінґвістів, найкраще відбиває фонетичну специфіку майже вимерлої мокшанської мови.

Це доволі цінне, але свідомо приховуване московитами відкриття, у 1930-х рр. зробили нумізмат-краєзнавець Богдан Зайковський та мокшанський просвітник Черапонь Осе, разом працюючи у Саратовському університеті. Їхній спільний науково підтверджений іншими колеґами доказ висновував наступне: "ярмак" або ще також "мортки" використовувалися як основний платіжний засіб до остаточної колонізації та окупації мокшанських земель Московією у XVI-XVII ст., а Нороньщащть з околицями якраз і був тим місцем, де цю монету карбували зі сплавів золота, срібла і бронзи з додаванням інших, міцніших металів. Висловлена теорія вкрай не сподобалася переписувачам історії, а тому про неї затерли або знищили всі наявні писемні згадки, крім поодиноких мокшанськомовних у реґіональній партійній пресі Мордовії довоєнного часу.

Але правду під щільним сукном у підвалах московського Спецхрану у Відділі R чекістам не вдалося втаємничити. Копії статей Зайковського і Черапоня зі знімками середньовічних мокшанських монет вдалося врятувати небайдужим краєзнавцям, вивізши до Фінляндії. Їхня цінність на сьогодні очевидна, оскільки доводить сталу відсутність у Московської держави (князівства і царства) власної монети до часів Пєтра I Романова!

Отже, зацитуємо репресованого сталінським режимом і досі не реабілітованого нумізмата: «Не землях мордовських, знаних європейцям як Моксель, нашій археологічній команді вдалося виявити чималий скарб із монетами, котрі можна умовно розділити на 2 типи – "А" і "Б". Перший карбували зі срібла і вони виглядають як справжні сучасні монети, мають читабельні написи, схожі на кириличні без м'яких знаків. Другий тип – виготовлявся з різних сплавів металів і використовувався переважно у традиційних жіночих костюмах мордви-мокші як прикраса на святковому вбранні. Виробляли обидва типи монет у двох місцях: Наровчаті та сусідньому поселені Трака. Цікаво, що монети, названі моїми колегами "мордовками" або "мортками", ніколи не дорівнювали 1⁄400 рубля, бо його на той час ще не існувало».

Який підсумок із вищенаведеного можна зробити? – По-перше, що московити завжди все крадуть, привласнюють, приховують і перебріхують, аби правда не стала надбанням громадськості. По-друге, докази існування на місці теперішнього села Наровчат столиці колишньої мокшанської держави на чолі з династією Мордуканів зберігають у кількох європейських (балтійських) і азійських (близькосхідних) музеях та архівах. Однак здебільшого науковців не цікавить пошук істини задля викриття сфальшованої московитами минувшини чималого шмата періоду і земель Північної Євразії, де до тепер захована так звана "голка Кощієва". Залишається сподіватися на притомних дослідників в Україні, котрі на хвилі воєнної агресії РФ почнуть "копати" давнину у потрібно для себе і всього світу напрямі, щоби наш одвічний ворог назавжди ліг у свою холодну труну посеред мерянських лісових боліт.

Автор – Донісі Човганонь