"Безвіз" і Перший Голодомор

Падіння УНР восени 1920-го р. означало й падіння візового режиму з двома Московіями: білою і червоною (а запровадив той режим вельмишановний Гетьман Павло Скоропадський). Вже на початку 1921-го р. тим "безвізом" скористалася двомільйонна червона армія Владіміра Лєніна, а з нею – стільки ж цивільних "харчових мігрантів" з усіх московських палестин.

   Так, багато московитів незабаром реемігрувало – ну коли (згідно з доктриною Лєніна) було подолано "обжорство украінскіх крєстьян". Але багато й залишилося! Насамперед ті, які всього за кілька років добре натуралізувались серед українців. Ці "натуралізовані" москалі легко впізнаються у документах вже за 1927-й р. – про реєстрацію новонароджених дітей мігрантів, зокрема у запилених справах на полицях Чернігівського обласного архіву.

   От стандартна тека "Заяви до Дептівської сільської ради про реєстрацію новонароджених дітей" (тепер це Конотопський район Сумської області). З п'яти родин переселенців з Московщини чотири власноруч написали заяви непоганою українською мовою. І лише родина з Тамбовської губернії відписалася у Дептівську сільраду по-чужому. А могли ж усі п'ятеро: "Какая разніца, дароґі сначала сдєлайтє, нє упадобляйтєсь" і все у такому дусі... І нічого б їм не було – двомільйонна окупаційна армія нікуди не ділася!

   Але перемогла українська мова! Ну принаймні до Другого Голодомору у 1932-1933 рр. А потім уже й незручно якось було... То син воєнного, то "Крим-ето-Крим", то "ідітє на фронт". Та й "безвіз" з усіма Московіями досі працює. Скоро 100 років як...

Автор – Ростислав Мартинюк