На вечері пам'яті Кондрада Крайцера філософ Мартін Гайдеґґер зауважив, що будь-яке споминання, в першу чергу, має бути приводом до осмислення події чи особи, що споминається. У 100 річницю воістину революційних змін, що відбулись на українській землі, варто ще раз повернутись до осмислення особистості, що стояла у центрі цього процесу!
Є люди, навколо яких кружляє історія; які мислять і творять її... Це люди, які не тільки одержимі, але і можуть одержати своєю одержимістю маси, як зазначав у "Вотані" Карл-Ґустав Юнґ щодо діяльності Адольфа Гітлера. До таких, безумовно, належить і Владімір Ілліч Ульянов (він же Лєнін). "Монстр археомодерну і його батько", – ось яке визначення можна дати цій постаті!
Різні терени Русі покинули епоху традиції у різний час. Якщо в Річ Посполиту капіталізм та інші принади модерну прийшли у першій половині ХVII ст., то у Московію модерн увірвався тільки з реформами Пєтра І на початку століття ХVIIІ-го. Однак, в обох випадках, і особливо – у випадку Московії, модерн так і не зміг глибоко проникнути у суспільство, яке в основі своїй залишилось архаїчним. І понині народи Сходу Європи несуть у собі древні дохристиянські обряди, сакральні знання, мислення та світосприйняття: від ненависних лібералам та їх челядникам "паскосвятства" до природного відторгнення чужинців і збоченців, і найголовніше – це збереження залишків такого скарбу, як магічна картина світу. Все це – ті "пережитки", яких на прогресивному Заході вже майже не зустрінеш (на відміну від негрів-салафітів та лезбійсько-трансґендерних сімейств).
Для того, щоб зруйнувати ці залишки питомо людського і остаточно перетворити мешканців Сходу Європи на працівників та споживачів світовим фінансовим капіталом була створена Російська соціал-демократична робітнича партія (далі РСДРП). В цьому плані цікавим є її перший з'їзд, на якому з 9 присутніх 5 були довгоносими чужинцями із "чєрти осєдлості", і тільки 4 – руського походження. Власне, в цьому і полягала мета проекту: використати архаїчні пориви народів Русі до справедливості, щоб зламати недокапіталістичну аграрну Російську Імперію, зламати її напівфеодальний, а значить, ієрархічний, священний державний порядок, встановити владу промислово фінансового капіталу в економіці через ринкові механізми та у політиці – через буржуазну парламентську демократичну республіку...
Так би все і сталось, якби їх всіх, цих довгоносих хитрунів, не захопив нестримний потік волі їх євразійського вождя – Владіміра Лєніна. Найбільшою загадкою можна вважати, як, все ж таки, представник іншого племені – напів-руський, напів-калмик зміг не тільки, як в анекдоті, затесатись у таку тісну компанію, а ще й очолити її. Власне, відповідь – це тільки одержимість і здатність одержати інших...
...Лютнева революція 1917 р. перемогла. Самодержавство впало, проголошено буржуазну демократичну республіку, готуються установчі збори, дух парламентаризму вже витає у повітрі, зсильні та політичні емігранти повертаються додому. Одним з перших серед них з-за кордону (одразу після Георгія Плєханова) вривається в нову буржуазну дійсність Лєнін. І просто розриває всіх своїми "Квітневими тезами": ніякої співпраці з Тимчасовим урядом; націоналізація промисловості, землі і банків; всю владу – радам робочих, селянських та солдатських депутатів; припинення імперіалістичної війни; соціалістична революція!..
Не дивлячись на те, що газета "Правда" описує його прийом як теплий, вже після першої промови в рядах революційних солдатів замайоріла думка підняти вождя більшовиків на штики. Навіть ті, хто приїхав із Лєніном у одному німецькому вагоні, почали потихеньку відсторонюватись від нього. Бюро ЦК РСДРП та Петроградський комітет м'яко кажучи холодно сприйняли "Квітневі тези". Чи не єдина їх палка захисниця – Олександра Колонтай – українка з древнього козацького роду Домонтовичів, що корінням сходить до однієї з гілок Рюриковичів! Однак, вирішено обговорити тези у районних комітетах Петрограда.
На той час у партію більшовиків вступила величезна кількість робітників та солдатів, що абсолютно не розумілись не те що на марксизмі, а й в цілому більше знайомі були зі Святим письмом, ніж з якимись сатанинськими писаннями модерну! Звісно, що теза про необхідність побудови розвиненого капіталізму для переходу до соціалізму для них була порожнім звуком. Соціалізм – тут і зараз! І під соціалізмом народ розумів (і зараз розуміє!) не майбутні кращі часи прогресу, а повернення у старий добрий "Золотий Вік". Для робітника і селянина тоді це була допетровска Русь, для обивателя сьогодні – це "Русь Червона" (хто б до цього як не ставився).
І Лєнін на 100% відповів на запити розбурханої революційної архаїчної народної маси. Водночас, народ підтримав Лєніна. Після його блискучої перемоги і одностайної підтримки на відкритих зборах трьох районних партійних організацій Петрограда Іосіф Сталін завершує паузу та підтримує Лєніна. Вождь тріумфує у всіх організаціях, а потім – на конференції партії більшовиків. Об'єднання РСДРП(б) з буржуазними меншовиками – реформістами-модерністами відкинуто. Партія стає на рейки підготовки до соціалістичної революції...
За півроку незламна воля монстра Лєніна не тільки приведе більшовиків до влади, але і розчавить модерністів-реформістів з УНР, які б прекрасно ужились із Тимчасовим урядом, кадетами, есерами та меншовиками. І навіть – з більшовиками без Лєніна.
Хтось вважає політику ліберальних марксистів з УНР помилковою. Ні, вона була вірною. Вірною для того, щоб разом із об'єднаною РСДРП та іншими демократичними партіями буржуазної Росії вести народи Русі шляхом модернізації. Але вони не врахували (не могли врахувати!) фактор Лєніна. Якби не він – політичні нащадки Винниченка і Мартова, Петлюри і Троцького під червоними і синьо-жовтими прапорами водили б зараз народи демократичної Росії на веселкові "МоскваПрайди". Але, не судилось... Рука Господня, навіть у кривавий спосіб, навіть зусиллями часто не кращих людей, завжди ламає плани дітей Диявола. Так воно буде і сьогодні. Чим, браття та сестри, і спасемось!
P.S. А повалення пам'ятників цьому монстру археомодерну на нашій святій землі символізує перехід до іншої стадії – епохи археопостмодерну. Але це вже зовсім інша історія...
Є люди, навколо яких кружляє історія; які мислять і творять її... Це люди, які не тільки одержимі, але і можуть одержати своєю одержимістю маси, як зазначав у "Вотані" Карл-Ґустав Юнґ щодо діяльності Адольфа Гітлера. До таких, безумовно, належить і Владімір Ілліч Ульянов (він же Лєнін). "Монстр археомодерну і його батько", – ось яке визначення можна дати цій постаті!
Різні терени Русі покинули епоху традиції у різний час. Якщо в Річ Посполиту капіталізм та інші принади модерну прийшли у першій половині ХVII ст., то у Московію модерн увірвався тільки з реформами Пєтра І на початку століття ХVIIІ-го. Однак, в обох випадках, і особливо – у випадку Московії, модерн так і не зміг глибоко проникнути у суспільство, яке в основі своїй залишилось архаїчним. І понині народи Сходу Європи несуть у собі древні дохристиянські обряди, сакральні знання, мислення та світосприйняття: від ненависних лібералам та їх челядникам "паскосвятства" до природного відторгнення чужинців і збоченців, і найголовніше – це збереження залишків такого скарбу, як магічна картина світу. Все це – ті "пережитки", яких на прогресивному Заході вже майже не зустрінеш (на відміну від негрів-салафітів та лезбійсько-трансґендерних сімейств).
Для того, щоб зруйнувати ці залишки питомо людського і остаточно перетворити мешканців Сходу Європи на працівників та споживачів світовим фінансовим капіталом була створена Російська соціал-демократична робітнича партія (далі РСДРП). В цьому плані цікавим є її перший з'їзд, на якому з 9 присутніх 5 були довгоносими чужинцями із "чєрти осєдлості", і тільки 4 – руського походження. Власне, в цьому і полягала мета проекту: використати архаїчні пориви народів Русі до справедливості, щоб зламати недокапіталістичну аграрну Російську Імперію, зламати її напівфеодальний, а значить, ієрархічний, священний державний порядок, встановити владу промислово фінансового капіталу в економіці через ринкові механізми та у політиці – через буржуазну парламентську демократичну республіку...
Так би все і сталось, якби їх всіх, цих довгоносих хитрунів, не захопив нестримний потік волі їх євразійського вождя – Владіміра Лєніна. Найбільшою загадкою можна вважати, як, все ж таки, представник іншого племені – напів-руський, напів-калмик зміг не тільки, як в анекдоті, затесатись у таку тісну компанію, а ще й очолити її. Власне, відповідь – це тільки одержимість і здатність одержати інших...
...Лютнева революція 1917 р. перемогла. Самодержавство впало, проголошено буржуазну демократичну республіку, готуються установчі збори, дух парламентаризму вже витає у повітрі, зсильні та політичні емігранти повертаються додому. Одним з перших серед них з-за кордону (одразу після Георгія Плєханова) вривається в нову буржуазну дійсність Лєнін. І просто розриває всіх своїми "Квітневими тезами": ніякої співпраці з Тимчасовим урядом; націоналізація промисловості, землі і банків; всю владу – радам робочих, селянських та солдатських депутатів; припинення імперіалістичної війни; соціалістична революція!..
Не дивлячись на те, що газета "Правда" описує його прийом як теплий, вже після першої промови в рядах революційних солдатів замайоріла думка підняти вождя більшовиків на штики. Навіть ті, хто приїхав із Лєніном у одному німецькому вагоні, почали потихеньку відсторонюватись від нього. Бюро ЦК РСДРП та Петроградський комітет м'яко кажучи холодно сприйняли "Квітневі тези". Чи не єдина їх палка захисниця – Олександра Колонтай – українка з древнього козацького роду Домонтовичів, що корінням сходить до однієї з гілок Рюриковичів! Однак, вирішено обговорити тези у районних комітетах Петрограда.
На той час у партію більшовиків вступила величезна кількість робітників та солдатів, що абсолютно не розумілись не те що на марксизмі, а й в цілому більше знайомі були зі Святим письмом, ніж з якимись сатанинськими писаннями модерну! Звісно, що теза про необхідність побудови розвиненого капіталізму для переходу до соціалізму для них була порожнім звуком. Соціалізм – тут і зараз! І під соціалізмом народ розумів (і зараз розуміє!) не майбутні кращі часи прогресу, а повернення у старий добрий "Золотий Вік". Для робітника і селянина тоді це була допетровска Русь, для обивателя сьогодні – це "Русь Червона" (хто б до цього як не ставився).
І Лєнін на 100% відповів на запити розбурханої революційної архаїчної народної маси. Водночас, народ підтримав Лєніна. Після його блискучої перемоги і одностайної підтримки на відкритих зборах трьох районних партійних організацій Петрограда Іосіф Сталін завершує паузу та підтримує Лєніна. Вождь тріумфує у всіх організаціях, а потім – на конференції партії більшовиків. Об'єднання РСДРП(б) з буржуазними меншовиками – реформістами-модерністами відкинуто. Партія стає на рейки підготовки до соціалістичної революції...
Хтось вважає політику ліберальних марксистів з УНР помилковою. Ні, вона була вірною. Вірною для того, щоб разом із об'єднаною РСДРП та іншими демократичними партіями буржуазної Росії вести народи Русі шляхом модернізації. Але вони не врахували (не могли врахувати!) фактор Лєніна. Якби не він – політичні нащадки Винниченка і Мартова, Петлюри і Троцького під червоними і синьо-жовтими прапорами водили б зараз народи демократичної Росії на веселкові "МоскваПрайди". Але, не судилось... Рука Господня, навіть у кривавий спосіб, навіть зусиллями часто не кращих людей, завжди ламає плани дітей Диявола. Так воно буде і сьогодні. Чим, браття та сестри, і спасемось!
P.S. А повалення пам'ятників цьому монстру археомодерну на нашій святій землі символізує перехід до іншої стадії – епохи археопостмодерну. Але це вже зовсім інша історія...
За матеріалами "Ingmar Crimson"
Немає коментарів:
Дописати коментар