І радість, і журба переплелися... Проте люди не падали духом. Кожна мисляча людина міркувала так: роками у нашій славній Україні клекотіло большевицьке пекло, а це розстріли, депортації громадян у найдальші закутини "червоної імперії" на поневіряння і на смерть, визиск, топтання елементарних людських прав, розпиячування населення, нищення усіх морально-етичних засад, московщення та інші "блага"...
І ось західна (брунатна) сила вдарила на нашого найлютішого ворога. То за всіма правилами логіки – це повинна б бути сила нам прихильна. Але не так сталося... Большевицького дідька замінив гітлерівський чорт. Змінилися тільки окупанти: на місце червоних прийшли брунатні, такі ж убивці, головорізи, людиноненависники!
Вже 5 липня 1941 р. гітлерівці арештували Провідника ОУН Степана Бандеру, а чотири дні пізніше його першого заступника Ярослава Стецька, який вів Народні Збори у Львові в будинку колишньої "Просвіти", що на площі Ринок, і якого Збори обрали Головою Державного Правління. Чого німці домагалися від арештованих? Відкликати Акт 30 червня! Ані Степан Бандера, ані Ярослав Стецько не дали себе зламати, не покорилися німцям, заявляючи, що вони не злочинці, що виконували, волю українського народу, який споконвіку жив державним життям, боровся за віднову української державної суверенності і має Богом дане право бути господарем на своїй предківській землі. З боку нових "визволителів" посипалися умовляння і погрози, але Степан Бандера і Ярослав Стецько категорично відмовилися виконати побажання німців. Арештованих помістили у найстрашнішому концтаборі Заксенгавзен поблизу Берліну.
Вранці 30 червня 1941 р. Дружина Українських Націоналістів увійшла до Львова. Дружиною (легіоном) командував сотник Роман Шухевич, якому саме того дня виповнилося 34 роки. Потрійна радість: визволення міста Львова і роковини народин, а ввечері проголошення Акту віднови Української Держави. На тому проголошенні Романові Шухевичу неодмінно слід було би бути, проте участі в Національних Зборах він узяти не міг. Тікаючи зі Львова, большевики замордували рідного брата Романа –Юрія Шухевича – у тюрмі "на Лонського", тож треба було зайнятися похороном. День великої радості і невимовного болю для майбутнього Провідника ОУН на Рідних Землях і Головнокомандувача Української Повстанської Армії – Національного Героя України...
Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. має велетенське значення: він прискорив процес політичного прозріння українського народу. Цим Актом змушено німецьких окупантів відкрити своє обличчя, звірячу суть націонал-соціалістичної кліки Гітлера, який разом зі Сталіним несе відповідальність за розв’язання Другої світової війни, за знищення щонайменше 50 млн. населення, за руїни, за муки й поневіряння волелюбних народів!
Акт відновлення Української Держави разом із постановами ІІ-го Великого Збору ОУН став ідейно-політичною основою Української Повстанської Армії – всеукраїнської збройної сили, що стала на захист народу перед брунатними й червоними окупантами.
Збройна боротьба ОУН-УПА створила незнищенний фундамент для борців за українську державну суверенність. Пролита кров Героїв не пропала марно. І те, що ми маємо сьогодні проголошену й визнану країнами світу Державу, завдячуємо національно-визвольній боротьбі, що точилася на наших землях, а одним із головних дороговказів для тієї боротьби був історичний державний Акт 30 червня.
Сьогодні, за винятком двох-трьох осіб, немає серед живих Тих, які були учасниками підготовки Акту 30 червня і проведення його у Львові. Злочинна рука Москви обірвала життя Провідника ОУН Степана Бандери, а ще раніше – Романа Шухевича. 5 липня цього року минає 31 рік, як Голова Державного Правління Ярослав Стецько відійшов у вічність. Мільйони українців схиляють голови перед світлою пам’яттю тих, що і життя не завагались віддати за Україну, за її державно-суверенне існування тих, що у найгрізніші хвилини на весь світ заявили, що Україна не підкориться чорним силам, які силкуються і далі посягають на честь і славу та на свободу українського народу.
Автор – Петро Дужий
Немає коментарів:
Дописати коментар