Майже всі сусіди цураються РФ через геноцид українців

Імідж Росії залишається підмоченим на її колишньому "задньому дворі". Імперська велич і військова міць перебувають у найгіршому стані після 1991 р. Наразі у РФ, як і раніше, безліч невирішених негараздів. Це стосується і її найближчого оточення, де багато держав-сусідів були найбільшими шанувальниками Кремля. У кожній із цих 12 республік померлого СССР, опитані у 2023 р. громадяни поставилися до Москви негативно, ніж це було ще десятиліття тому.

   Важливо зауважити, що популярність РФ падала у 3 етапи. Це почалося не з України – приблизно від 2000 р., коли Путін посів президентське крісло у Кремлі, Москва тричі вступала у воєнний конфлікт із сусідами. Після кожного збройного втручання "чистий бал" схвалення Росії (різниця між відсотком тих, хто схвалює і відсотком тих, хто її не схвалює), знижувався у дедалі більшої кількості колишніх совєцьких республік.

   Перша збройна інтервенція назовні, якщо не враховувати дві чеченські війни, відбулася під час російсько-грузинської кампанії у серпні 2008 р. У Сакартвело чисте схвалення помітно знизилося на 27 пунктів упродовж 2008-2009 рр. Оскільки у жодній іншій країні регіону не спостерігалося такого падіння, вплив цього конфлікту на сприйняття російського керівництва виявився значною мірою локальним, і це зіграло з усіма ними злий жарт.

   Друге збройне втручання Москви відбулося відразу після Революції гідности в Україні. Чисте схвалення російського керівництва впало на 94 пункти в Україні впродовж 2013-2014 рр., але поведінка РФ також вплинула і на сприйняття у країнах Балтії: чисте схвалення впало на 24 пункти в Естонії, на 34 пункти в Латвії та на 40 пунктів у Литві. Ці бойові дії, схоже, не вплинули на імідж Росії в інших країнах колишнього СССР (перш за все середньоазійських).

   Третя російська інтервенція – початок повномасштабного конфлікту в Україні, що триває й по тепер – викликала помітне зниження в усіх країнах, окрім Узбекистану й Таджикистану. Причини дедалі похмурішого ставлення до російського керівництва (а іноді й до самих росіян) частково унікальні для кожної країни. Однак перетворення Росії зі стабілізаційної на дестабілізаційну регіональну силу пропонує загальне пояснення.

   Як наслідок РФ втрачає позиції на користь КНР і США. У 2013 р. чистий рейтинг схвалення Росії перевищував рейтинг комуністичного Китаю та демократичної Америки у 8 із 11 країн. А вже 2023 р. її перевага збереглася лише у Кирґизстані та Узбекистані (у Таджикистані питання про лідерство КНР і США в опитуванні не фіґурувало).

За матеріялами "Gallup"

Законотворці РФ прирівняли російськомовних українців до росіян

Кремль повертається до колоніальної практики щодо перетворення етнічних білорусів і українців на етнічних росіян. Причиною тому є глибока демографічна криза, що охопила територію РФ. Відповідний законопроєкт вже винесено на розгляд Державної Думи та Ради Федерації.
   Як вдалося з'ясувати, московські законотворці планують змінити кілька пунктів у наявному федеральному законі про громадянство РФ, прирівнявши до росіян осіб, що розмовляють у побуті російською мовою, але є громадянами сусідніх держав, у першу чергу України та Білорусі. Цих іноземців (тобто — українців і білорусів) пропонується визнати носіями російської мови, у разі якщо вони або їхні родичі по прямій лінії постійно проживали на території РФ, СССР чи Російської імперії. Визначати "російськість" українців і білорусів буде спеціальна комісія, створена при Державній Думі.
   Ця так би мовити законодавча ініціатива передбачає можливість визнання носіями російської мови громадян Республіки Білорусь і громадян України без проходження особистої співбесіди з представниками спецкомісії. Головна умова — у письмовій заяві вказати як свою рідну мову російську, етнічна складова чи якісь інші фактори враховуватися не будуть! Таким чином, кілька мільйонів російськомовних українців і білорусів (ті, що є заробітчанами на території РФ на заробітках, чи ті, які там перебувають тимчасово з особистих причин) будуть іменуватися росіянами.
   На разі невідомо, чи буде поширена ця норма після її ухвалення народними обранцями й на тих українських і білоруських громадян, що опинилися в РФ не з власної волі, скажімо — біженці з окупованого Криму і Донбасу. Але цілком зрозумілий хід думок всієї владної вертикалі: по-перше, Кремль має закрити "демографічну дірку" наявними людським ресурсом "братніх народів"; а по-друге, законопроєкт має більш стратегічну мету — перетворити усіх російськомовних громадян сусідніх держав на росіян, щоб згодом регулярною армією захищати права без їхньої ж згоди, чи в Білорусі, чи як вже 6-й рік це робиться в Україні. Тому ті, хто продовжує іменувати себе "російськомовним патріотом" має нарешті визнати свою хибність, оскільки його "російськомовність" стала зручним інструментом у руках нашого ворога, який засів у московському Кремлі.

За матеріалами "Правих новин"

Білоруська ідентичність

Передивляючись матч відбору на Чемпіонат Світу FIFA-2018 між збірними України та Білорусі, відчуваєш щось неперевершене, як від самої гри, так і від того, що відбувалось в цей час на трибунах. Відчуваєш неабияку гордість не тільки за українську збірну, але й за її фанів. Проте, вперше і особливо, за білоруських вболівальників теж було не соромно, а навіть навпаки: їхній фан-сектор був повністю в національних прапорах Білорусі, жодного совєцького шмаття чи символіки лукашенківської "Республіки Білорусь". І це неабияк надихає.

  Як і в Україні, у сусідній з нами Білорусі зовсім відсутня реальна, спроможна до рішучих дій опозиція, а якщо і є то продажна (олігархічна), яку підкупили бюрократичні мішки з високих кабінетів ЄС у Брюсселі чи США у Вашингтоні, а тому і не захищає інтереси білоруської нації, яка стогне під терором і репресіями місцевого представника "русскава міра" - бацькі.

   Але не дивлячись на всі ці негаразди, горді брати білоруси продовжують боротися, хоч якби там режим неокомуніста Лукашенка не намагався зашкодити. Арешт, чи навіть вбивство вже не новинка для наших країн. Єдине, чим ми відрізняємося, це тим що нам вдалося здійснити Революцію Гідності, так званий "Євромайдан", що в кінцевому випадку стало новим олігархічним режимом та антинаціональною контрою,на жаль...

  Ми самі, як це не парадоксально, привели на своїх плечах, на своїй крові до влади нових-старих олігархів. Після такої кривавої зими, після стількох уроків історії наш український народ знов обирає загарбників жидів та українофобів, замість національних правих сил. Що ж, дякуємо всім тим хто привів до влади "шоколадного короля", думаю ви всім тепер задоволені, чи не так?!
   Але повернемось до білорусів. В них теж були гарні шанси знести систему ще у 2010-2011 рр., під час протестів проти фальсифікацій виборів на пост президента республіки. І якщо б тоді у білорусів з'явився свій "Правий Сектор", якщо б були у них свої Банкова і Грушевського та своя Інститутська із власною Небесною Сотнею, можливо брати-білоруси вже давно були б вільні від окупаційного лайна, а нам би вдалося уникнути своїх жертв на Майдані...

   Та попри всі проблеми, попри політичні репресії зчинені бацькою, є ті, хто у такі тяжкі години для нас з вами та для нашої країни, їде на Схід. Там, добровольці та волонтери не тільки з усіх куточків України, але й з найвідалених білоруських сіл, допомагають боронити нашу неньку від варварів з московської орди.
   Білоруси це приклад! Як у важкий час, не дивлячись на проблеми своєї країни: на її окупацію, на зовнішню ізоляцію, на репресії - слід допомагати дійсно братському народові.
   Низкий уклін вам брати-білоруси! Дякуємо за підтримку! Ви довели, що ваша національна ідентичність так схожа на українську - традиційна, антиімперіалістична, антиглобалістська, а проте, справжня національна та кровна! Та на сам кінець гасло яке стане для вас та для нас визвольним: "За нашу і вашу свободу!"
   Слава Україні! Жыве Беларусь!

Автор - Павло Ковальов

Чи може держава існувати без ідеології?

Проблеми ідеології набули в сучасних умовах першорядне значення як для нашої республіки, так і для всього світу. Це пояснюється переломним характером історичної епохи, в яку вступило людство у зв'язку з руйнуванням геополітичного гіганта СРСР. В результаті порушений не тільки баланс світових сил, але й поставлено під загрозу стабільний розвиток всієї земної цивілізації. Ось чому центральним питанням ідеологічних дискусій стало питання: яким шляхом піде розвиток світу?

  Деідеологізація суспільства, про яку так багато говориться в останні роки, за яку так ратує ліберальна “опозиція”, означає занурення його в такий стан, коли місце боротьби ідей займає силова боротьба, а усвідомлена і відчута діяльність людей підміняється механічним виконанням зазначених “зверху” функцій.

  Сьогодні Республіка Білорусь є єдиною країною, яка офіційно заявила про необхідність розробки державної ідеології. Прав Президент Лукашенко, який зазначив: «Суспільство не може існувати без цілісного зводу ідей, цінностей і норм, що об'єднують усіх громадян. Держава без ідеології, як і людина без думки, не може жити і розвиватися, тим більше протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам і викликам. Ідеологія для держави – те ж саме, що імунна система для живого організму. Якщо імунітет слабшає, будь-яка, навіть сама незначна, інфекція стає смертельною. Точно так само з державою: коли руйнується ідеологічна основа суспільства, його загибель стає лише справою часу, яким би зовні держава не здавалося сильним і грізним».

   Само собою, з боку Заходу і живе за його рахунок опозиції як горох з відра посипалися крики про “фашизмі”, “тоталітаризмі”, “повернення до 1937 p.” тощо. Цікава деталь: всі обвинувачі і судді чомусь також апелювали до ідеології, тільки до іншого. Який, запитаєте ви? Та до лібералізму, звичайно ж.

  Ідеологія взагалі – не суспільний феномен, а феномен науковий, який може вилитися, а може і не вилитися в феномен соціальний. Більш того, ідеологія в деяких формах може передбачати профанацію, підмінюючи дійсність символами, створюють ілюзії.

  Науковість феномена ідеології аж ніяк не суперечить її близькості релігії. Сама наука не чужа релігії і не суперечить їй. Наукові істини - предмет віри. Для того, щоб визнати науковий факт, треба повірити в те, що додаткові його перевірки вже не потрібні. Це показує і сучасна наука, пов'язана з побудовою картини світу, яка не може бути підтверджена експериментом, але спирається на гармонію теорії.

   Однак ідеологія, на відміну від науки, володіє світоглядним ядром і динамічної оболонкою його міфологічних проекцій. Саме ці проекції консолідують різні сегменти суспільства і мотивують їх поведінку, виправдовують дії громадських і соціальних інститутів, служать засобом боротьби проти конкуруючих ідеологій.

  Ідеологія завжди спрямована в майбутнє, вона є інструментом, відмова від якого прирікає на неуспіх. Відмовлятися від ідеології можна тільки на користь іншої ідеології. Тому ні економічне процвітання держави і народу, ні забезпечення національної безпеки, ні створення стійкого правопорядку неможливе без відродження духовно-моральних основ.

  Саме духовність є тим базисом, на якому тільки й може відродитися економіка і культура суспільства. Це можливо тільки на основі відновлення традиційних цінностей, атакованих сьогодні агресивними прихильниками космополітичної маскультури.

   Ідеологія білоруської держави повинна розвиватися на основі багатовікових духовних традицій нашого народу. Саме вони – природна основа світогляду, етики та поведінки більшості білорусів. Західні рецепти і проповіді заїжджих місіонерів ми рішуче відкидаємо.

  Разом з тим, наше законодавство визнає право кожного громадянина сповідувати будь-яку віру, крім “навчань” бузувірських сект і самозваних об'єднань, перекручують суть духовності, підривають культуру і мораль нашого народу. Саме духовне, релігійне і культурне надбання білоруського народу і східнослов'янської цивілізації в цілому, робить і буде робити благотворний вплив на свідомість кожного громадянина Білорусі.

  Історичний досвід показує, що цей вплив ніколи не придушував і не гнітило, а навпаки, завжди збагачувало й розвивало культуру всіх етнічних груп, що населяють нашу країну. Крім того, ідеологія білоруської держави, безсумнівно, повинна враховувати весь позитивний досвід, накопичений ще в роки СРСР.

  Державна ідеологія є апологія Вітчизни, і вона не може подобатися всім людям на землі. Розслаблення духу патріотизму якимось “об'єктивізмом” не дозволить нашому народу перевідкрити вищі ідеї та цінності, виправдати перед ними своє існування. І тут не обійтися без свого роду цивілізаційного відокремлення від Заходу з його показними “гуманізмом” і “общечеловечность”, що усувають любо громадян з системи відповідальності за долю нації і країни. Тому державна ідеологія Республіки Білорусь повинна існувати у вигляді доктрини, оновлюваною по мірі розробки патріотичного світоглядного вчення.

  Виживання білоруського народу зобов'язує виробити життєстверджуючу ідеологію, що спирається на сильні ідеї – ідеї духовного зосередження, служіння Батьківщині, протистояння моральному розпаду. Незважаючи на те, що ідеологія відродження намацується державними діячами найчастіше інтуїтивно, вона зароджується в умах інтелектуалів, провідних науковий пошук і готових пред'являти суспільству свою аксіологію та соціальну філософію. Нехтування до цього пошуку якраз і призводить до перекручення ідеології відродження аж до підміни її тоталітарною ідеологією.

  У глобальному світі перед кожним народом виникає жорстка дилема: або йому вдасться вибудувати власну стратегію майбутнього, або її вироблять інші у відповідності з власними інтересами. Майбутнє являє собою реакцію на витрати і крайнощі попереднього періоду - тут діють швидше закони контрасту, ніж наступності.

  Претензія на “кінець історії” або “остаточну перемогу” лібералізму нав'язує свій «рай», який нащадки, можливо, вважатимуть справжнім пеклом. Замість питання “яке майбутнє нас чекає” варто запитати себе – “яке майбутнє ми спровокували”. Майбутнє спростовує наші прогнози не тільки тому, що ми не в силах врахувати всі фактори, але й тому, що між причинами і очікуваними наслідками лежить поле невизначеності.

  Виродження глобальної влади може стати незрівнянно більшим викликом людству, ніж тоталітаризм, що виявляється на національному та регіональному рівні. Непередбачуваність майбутнього виступає в якості реакції на “однополярність” світу. Світова спільнота вже давно не піддавалося таким випробуванням, як зараз, в епоху торжествуючого лібералізму. На ділі це є карт-бланшем примітиву і хаосу варварства, завжди ждущим випадку вирватися назовні і затопити суспільство.

 Прямим наслідком цього стає домінування в пострадянському суспільстві збоченого гіперіндівідуалізма – т.зв. психології деревного хробака – психології духовного виродження і занепаду для мас. Лібералізм не тільки готує небезпечну формацію “нових людей” – від “нових білорусів” до “нових американців” – для штурму соціальних інститутів і норм в ім'я нічим не стиснутого інстинкту прибутку. Він готує атмосферу нового жорстокого переділу світу. Він формує людей двох формацій: на одній стороні “человекочервей”, що йдуть від реальності в наркотики, сексуальні збочення чи “віртуальну реальність”, на іншій – “суперменів” великої кримінальної революції, що перетворюють суспільство в джунглі.

  Режими, створені на пострадянському просторі принесли переважній більшості населення замість обіцяного процвітання – розорення, злидні, повсюдне відступ від традиції. Ідеологія ліберальної модернізації, якої манили народи колишнього СРСР, виявилася гігантським блефом. Це означає, що союзники Заходу в пострадянських республіках сьогодні становлять меншість. Причому корумповане, найгірше за своїми морально-психологічними якостями, меншість.

  Білоруському суспільству надається унікальний шанс – розробити концепцію “відкритого майбутнього”, в якому отримають новий шанс ті, хто виявився обділеною в сьогоденні. Цією ідеологією можуть стати наші традиції, солідарність і консолідація суспільства…

З листа білоруських націоналістів, листопад 2004 р.