вівторок, 13 травня 2025 р.
Суфлер Кекконена – залаштунковий диригент Війни-продовження
четвер, 20 березня 2025 р.
Американська ретроспектива: московська аґресія проти України, Зимова і Корейська війни
Якщо Захід хоче покінчити з війною в Україні, то слід пригадати події 85-річної давнини. На цьому наполягає адмірал Військово-морських сил Армії США у відставці та колишній Верховний головнокомандувач Об'єднаними збройними силами НАТО в Європі Джеймс Ставридіс. Він чомусь переконаний, що у будь-яких перемовинах про припинення бойових дій історія може стати потужним інструментом створення шляху до миру.
Зараз, дивлячись на жорстокий конфлікт на українській землі та намагаючись уявити, чим може закінчитися московитська агресія, пригадуються дві війни XX століття. Перша – це Зимова війна (1939-1940) між СССР і Суомі, друга – Корейська війна. Адмірал Ставриді запитує: чого ми можемо навчитися у цих двох конфліктів і що може бути основою для врегулювання ситуації в Україні?
Почнемо із Суомі, де паралелі дуже сильні, що аж в очах постають ледь не ідентичні картини: Буча наче Суомуссалмі, а зруйнований дронами й ракетами Київ нагадує розбомблений Гельсинкі. Зимова війна почалася із раптового нападу у листопаді 1939 р., коли Червона армія (номінально) під керівництвом Іосіфа Сталіна здійснила неспровокований напад на набагато дрібнішого сусіда. Попри колосальну перевагу у чисельности й озброєнні, фінляндці орґанізували енерґійну і творчу оборону.
Використовуючи на свою користь зимову погоду, ландшафт, а також імпровізовану зброю, таку як знаменитий "коктейль для Молотова", захисники Суомі до останнього боролися з совєцькими військами та по праву цим пишаються до нині. Але погані новини у тому, що зрештою вони були змушені віддати Москві майже 11% своєї території, яким би запеклим не був усенародний опір. Величезна нерівність у живій силі та бойовій техніці зробила це неминучим.
Фінляндці також мали пообіцяти Кремлю, що залишаться нейтральними (позаблоковими) та не приєднаються до жодних західних коаліцій. Це був неприємний вибір, але він зберіг Суомі як суверенну державу. Урок тут очевидний: зіткнувшись із потужнішим противником, ви повинні зберігати гнучкість і бути готовими обміняти землю на світ; можливо, вам також доведеться відмовитися від вступу до оборонних союзів на свій вибір.
«Живіть, щоби боротися далі, як це зробила Суомі, і, можливо, одного разу ви опинитеся в НАТО. Це моя особиста порада нейтральним країнам Європи», – зауважує адмірал Ставридіс. Далі він згадує події Корейської війни, яка залишила не лише шрами, а власні два потужні уроки майбутнім поколінням.
Підтримувані СССР і КНР комуністичні загони корейці вдерлися з півночі на південь півострова у червні 1950 р., і бойові дії тривали протягом трьох наступних років. Знадобилися важкі перемовини, щоби привести конфлікт до "замороженого" стану шляхом перемир'я. Перший урок із Кореї, який можна застосувати до України, полягає у необхідності створення значної фізичної демілітаризованої зони між супротивними сторонами (хоча всім відомо, що Кремль на це не погодиться).
Лінії поділу між Північною та Південною Кореєю довжиною понад 240 км існують 70 років, за цей час вона пережила безліч суперечок і вторгнень з обох боків, але наявність демілітаризованої зони допомогла зберегти непросту стабільність і відносний мир на півострові. Розмір, структура, комплектування та фундаментальна орґанізація корейської демілітаризованої зони є непоганим набором прецедентів та питань для України. Але звісно, вибір за Києвом:
- Чи має будь-яка зона після масштабного конфлікту укомплектована виключно українцями та московитами по обидві сторони фронту?
- Або, можливо, війська ЄС стануть з одного боку, а китайці з іншого?
- Як щодо сил НАТО та Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ)?
- Чи цілком нейтральні миротворчі сили ООН, набрані, можливо, з Південної Америки та країн Африки на південь від Сахари, та як вони мають бути влаштовані?
Другий урок Корейської війни зовсім неприємний – війна може продовжуватися навіть після припинення вогню: дві Кореї технічно досі перебувають у стані війни й часто трапляються випадки, які майже завжди спровоковані КНДР, коли військові обстрілюють один одного артилерійськими снарядами, торпедами та іншими боєприпасами. Проте хитке перемир'я зберігається. Аналогічно, РФ і Україна навряд чи зможуть повністю примиритися найближчим часом.
Корейська війна (1950-1953) показує, що не обов'язково розв'язувати всі проблеми відразу, країни можуть принаймні домовитися про розумне припинення вогню, що веде до перемовин, а потім перемир'я (але з Москвою у такі ігри краще не бавитися). «Не дозволяйте прагненню ідеального результату стати ворогом хорошого – особливо якщо це дозволить гарматам замовкнути», – закликає адмірал Ставридіс.
За матеріялами "Bloomberg"
середа, 27 травня 2020 р.
Стежками балтійських "лісових братів" мандруватимуть туристи
Станом на тепер влада вказаних балтійських республік розробляє маршрути, якими мандруватимуть охочі до воєнної історії гості. Виявлені роками раніше укріплені лісові шанці та бункери-криївки вже дбайливо відреставровані. Знаменно, що фінансовий бік справи взяв на себе Євросоюз, виділивши на потреби сільського туризму Естонії та Латвії 2 мільйони євро, що підуть на створення нових музейних атракцій, присвячених "лісовим братам".
Одразу слід зазначити, що повстанчі загони, які діяли у країнах Балтії упродовж 1940-1950-х рр. поряд з УПА в Україні, змагали до волі своїх батьківщин від "червоних окупантів". Прикметно, що як за часів СССР, так і тепер в РФ "лісових братів" заведено прираховувати до "посіпак нацистів", "фашистів", "вбивць мирного люду", коли насправді вони здійснювали терор виключно щодо совєцької влади. Відтак на сьогодні вони офіційно визнані борцями за державну самостійність Естонії та Латвії, і є місцевими національними героями.
А проте хотілося б підкреслити, що подібну практику вже кілька років поспіль доволі продуктивно реалізують у мальовничому італійському селищі Предаппіо. І не дарма, адже населений пункт є малою батьківщиною родоначальника фашизму Беніто Муссоліні, тіло якого спочиває у тамтешньому родинному меморіалі. Можливо і в Україні варто наслідувати таку недооцінену галузь туризму, пов'язану з воєнною історією та місцями бойової слави наших героїв — Миколи Міхновського, Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Нестора Махна, Юрія Горліса-Горського, Дмитра Климпуша, Романа Шухевича та інших.
вівторок, 18 червня 2019 р.
Юнґеріана крокує Україною
Молодий штурмовик Імперської Армії Німеччини, а згодом — капітан збройних сил Третього Райху з околиць Ганновера на ім'я Ернст із родини Юнґерів пройшов уздовж та впоперек пів-Європи, щоб згодом розповісти про свої пригоди нащадкам. Його перу належить не одна солідна праця, якою зачитувались не тільки палкі прихильники, але й затяті опоненти, ба навіть — вороги. Сьогодні його творча спадщина по своєму закохує у фронтове життя і воєнні будні українців: відчайдушних добровольців з полку "Азов"; не звиклу до будь-яких змін академічну спільноту; турботливих панянок, що бажають пізнати дійсність крові та вогню; а головне — спраглих до буремного життя авантюристів!
Книга "Feuer und Blut", видана торік українською мовою завдяки літературному клубу "Пломінь", нарешті має свого читача. Meine Grüße an Sie, leidenschaftliche Bewunderer des Krieges! Це справді гідна, без перебільшення — достойна праця, яка поєднала у собі не тільки маленький уривок великої битви світової бійні, але й фронтові листи автора до родини, яка позбавлена можливості відчути "радощі війни".
Хтось знайде на сторінках лиш опис розпатраних кулями тіл вояків і розореної снарядами довколишньої природи. Комусь припаде до душі точне змалювання бою між англійцями (Tommies) та німцями (Boche), коли стройові колони жовнірів у повному обмундируванні прямо з маршу вступали в запекле протиборство за нічийну землю (Niemandsland). Бо ж, «мабуть, ніде людина не відчуває так сильно, як тут, під щільним вогнем, що дух часу розпадається на шмаття, мов крихке вбрання» (Ернст Юнґер "Вогонь і кров" стор. 149).
Блискавичність подій, які описує ідеолог Консервативної Революції, наводить на думку, що війна є не стільки витвором чийогось злого умислу, скільки місцем, де переплітаються воєдино сотні, тисячі, мільйони доль і життів людей, які добровільно чи примусово беруть у ній участь. Ймовірно через позитивне, а іноді — нейтральне ставлення автора книги до війни як руйнівного і смертоносного явища, хочеться читати на одному диханні кожне виведене ним чорними літерами на білому папері, які далебі просякнуті духом свого войовничого часу, кров'ю і вогнем. Бо ж історію конкретної події, а надто — маленької битви великої війни у переліску, що її оповів ганноверський майстер Ернст Юнґер на сторінках книги "Feuer und Blut", необхідно всотувати з її серця, так би мовити з її епіцентру!
понеділок, 13 листопада 2017 р.
Післяєвропейська ідентичність
Найгірші руїни – не на полях битв, що пройшли містами та селами, а у душах і на живому тілі народу. Були вбиті найкращі сини Європи, найкращі ідеї назавжди були затавровані, табуйовані під страхом смерті. Це і є смерть!
Давайте подивимось правді у вічі: європейська цивілізація мертва! Ґей-паради, табори "біженців", чорний Париж, Лондон, Берлін, Осло – це не ексцеси... Це суть – магістральний шлях фіналізуючого Європу процесу. Шлях, з якого Європа уже не зверне ніколи. На жаль, просто нікому звертати. Суїцидальний акт Домініка Веннера не був випадковістю – це акт, що ставить криваву крапку в історії Європи. Ні до кого було промовляти його пророчим словам. Тому було зроблено пророчий постріл, як символ Європи, що принесла себе в жертву.
Нова Європа можлива як слов'янська цивілізація – цивілізація варварів, що завоюють Європу, асимілюють та інтегрують у себе всі її давні скарби (культурні та генетичні) та очистять її від скверни змішання і падіння. Нова, молода, пасіонарна, архаїчна, варварська, агресивна, насильницька, експансивна, наступальна і, в той же час – ніжна, любляча, замріяна, закохана, здатна до прощення, до об'єднання протилежностей – такою є суть слов'янської цивілізації, час якої у світовій історії настає.
Ми – меншість у світі, але меншість завжди править більшістю. Новою європейською ідентичністю буде ідентичність нащадків Святослава і Володимира, а не Мойші чи Магомета. Але спочатку багряний світанок битв опалить руїни старої Європи. Нехай знову ллється кров! Ми знаємо, що кровопролиття – єдиний даний нам Богом шлях до нового життя.
пʼятниця, 13 травня 2016 р.
Смерть нечувана розкіш, коли ти такий молодий
Я б’юся в пам'ять своїх предків, за тріумф Традиції тих, хто були до мене в розумах тих, хто буде після мене. Я воїн Христа! Я гайдамака Залізняка! Я солдат з кожного боку Другої Світової Війни! У мене влучає куля, яку вистрілив я ж... Я співаю про війну, бо вона дає найвище право — убити за своє, і найвищий обов’язок — бути убитим при обороні найріднішого. Я відчуваю зв'язок з тими, хто бився на цих полях до мого приходу сюди...
Наша війна буде тягнутися спальними районами і забутими індустріальними центрами. Ми впадемо на холодний асфальт, і скривавленими руками не зможемо знайти навіть крихту ніжної землі. І буде страшне гавкання зашкарублої індустріальної говірки перемежованою благим матом. Війна у стилі постмодерн, міська ґерилья — що ви іще чекали?! У наших пращурів був молодий чорнозем під тілом товариша, що впав поряд з ними, тоді значно більше потребувалося від бійця хоробрості й відваги, і значно менше — терпіння і досвіду. Були мрійливіші літа і міцнішою була віра. Але на останньому подиху ми хрипітимемо ті ж слова, що хрипіли вони. Згадуватимемо матерів і коханих. Будемо дивитися у високе небо. Буде сонячно і тепло... А за нами лежатиме Україна, тріскотітимуть кулі і рватимуться снаряди!
Ми будемо переможцями, навіть якщо наші війська програють! Ми будемо героями, навіть якщо наші імена очорнять! Ми будемо святими, навіть якщо гріхи наші не можна буде виправдати! — "А з мене виросте трава для коня того, хто прийде після мене". Колесо сансари від Юрія Горліса-Горського. Уроки мужності від тих, хто вмер надто давно, щоб розказати тобі про неї, коли ти ще хотів слухати...
Любов до Батьківщини, тихі води, ясні зорі, Шевченко, рідний дім, мати, кохана, п’яна юність, поцілунки, міцні шеренги, перша бійка з ідеологічними опонентами, газ, кийки, знову поцілунки, ніжність, вороги, друзі, мрії про далеке. Гвинтівки, шанці, плями крові, порох, кулі, знову Шевченко, смерть, що пролітає над вухом, бої, гармати, сталь і вогонь, тепер вже перевірені часом і простором вороги і друзі, танки, панцерники, гранати, останній набій, полон, визволення з присмаком терпкості. Перші партизанські рейди, бомби в держустановах, тремтлива романтика підпільництва, динаміт, піроксилін, тротил, атестат, терористи, схвальні вигуки народу, зброя в сховищах, душі в тілі, шалене серце в клітці юнацьких грудей. Омріяна перемога!..
Хіба можна так вмерти за лібералізм? Кров, пролита за права ЛГБТ-спільноти, не харчує землю, вона стікає пустими патьоками вниз. Кулі, випущені за фемінізм, не досягають цілі, змінюють траєкторію, падають хрущами в темний обшир бетонних джунглів. Життя, покладені за бодіпозитив, є марною втратою, вояком загиблим від нещасного випадку при чистці картоплі.
Ідея за яку ти вмираєш, має мати хоча б назву рідною мовою! Смерть в ім’я англіцизму — нечувана розкіш, коли ти такий молодий! А боротьба лібералів смішна і карикатурна. Маніфестації фриків і ходи блазнів. За таке не хочеться дати і ламаного гроша, не те, що більше. Ліберал обтинає тонку нитку між ним і минулим, саме тому його смерть це одиничний випадок, коли смерть націоналіста — крапля в морі обірваних життів. Колись це море пересилить гатку, що тримає його, сильне й глибоке, в межах, встановлених Великим братом і розіллється навкруги. Тому ти, ліберале, вмреш... А я вічно житиму в просторах свого народу. Саме тоді у мене буде багато часу, щоб вичитати твоїх ідеологів і проаналізувати характер твого руху уважніше. Слава Богу, тоді тебе вже не буде...



















