Показ дописів із міткою Internet. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Internet. Показати всі дописи

субота, 19 лютого 2022 р.

Український націоналізм у добу штучного інтелекту

Український націоналізм, як втілення волі до життя української нації, не може оминати проблем, що перед нами ставить епоха постмодерну. При чому це стосується, як питань давно назрілих, так і тих, з якими українському суспільству ще доведеться стикнутися. До проблем такого штибу, належить зокрема й тема, яка донині практично не підіймається в загальнонаціональному та, зокрема, націоналістичному дискурсі.
   Це проблема штучного інтелекту! Перше, що варто було б відмітити в цьому питанні – це особливості самого виклику, який невдовзі постане перед нашим суспільством. Головною з них є той факт, що нова стадія науково-технічного прогресу, якою, безумовно, є створення штучного інтелекту (нехай поки у не надто досконалій формі), цілковито відрізняється від попередніх. Якщо попередні стадії передбачали перш за все спрощення роботи для працівників на виробництвах (а в пізніші часи майже повну їх заміну), не зазіхаючи на творчу сферу. То новий етап науково-технічної революції цілком здатний розширити свій вплив і на царину немеханічної творчої (креативної) діяльності людини.
   Вже зараз штучний інтелект цілком здатний створювати власні музичні композиції, малювати фотореалістичні відеоролики з людьми чи пейзажами (вигаданими або реальними) та вести цілком оригінальні бесіди з живою людиною. Що вже казати про більш практичні речі як то аналіз ринку, створення економічних прогнозів та планів з оптимізації виробництва. За кілька десятиліть ми вже станемо свідками, як творча сфера, яка раніше не підлягала машинізації, потребуючи обов'язкової присутності людини, скоротиться до вкрай незначних розмірів, поступившись місцем більш раціональному комп'ютеру. Скоріше за все ми побачимо масове скорочення кількості спеціалістів, що традиційно відповідають за створення так званого "м'якого продукту" (англ. software) та інших творчих професій, на зміну яким прийдуть спеціалісти з підтримки "жорсткого продукту" (англ. hardware). Загалом же людина поступово витіснятиметься з діяльності великого бізнесу, котрий буде локомотивом масового запровадження систем штучного інтелекту.
   Другим важливим моментом, який варто було б відмітити, є те, що попри залякування, які часто зустрічаються в сучасній масовій культурі, щодо поступової повної заміни машинами людини в цілому житті, а не тільки в питаннях економіки, як це було описано вище, загроза подібних суспільних перетворень (а вірніш знищення органічного суспільства) є абсолютно надуманою. За своєю природою штучний інтелект створюється для вирішення завдань в одній-єдиній, чітко визначеній галузі. Через що він не може бути настільки ж універсальним і адаптивним як людина.
   То які ж загрози несе у собі штучний інтелект і якими мають бути відповіді на них з боку здорового національного суспільства? – А ось які:
   1) Моральне питання. Внаслідок поступового наступу штучного інтелекту у все нових сферах життя людини обов’язково постане питання про роль самої людини у суспільстві, результатом чого стане поява руху так званих техноборців, який свого часу описав і розкритикував у своїй праці "Правда" ідеолог українського націоналізму Юліян Вассиян. На його думку, бувши плодом людської творчості, будь-яка технологія є втіленням людського духу, через що навмисне знищення технологій, мотивоване виключно хворобливим страхом перед ними, призводитиме виключно до занепаду суспільства, яке підсвідомо сприйматиме це як акт самознищення. Будь-які питання моралі в суспільстві, й означена проблема зокрема, знаходять свої відповіді в появі в суспільстві моральних авторитетів, котрі силою свого життєвого досвіду, творчості й авторитету загалом задають напрям для становлення або розкладу духовного здоров’я нації. Цими дороговказними зорями на національному небозводі є національна еліта, авангардом якої мають бути здорові націоналістичні сили. Сили, які власним прикладом і авторитетом відвертатимуть націю від деструктивних тенденцій та впливів.
   2) Економічне питання. Як відомо, націоналізм – це імунітет нації. Себто здатність національного організму тяжіти до здорового стану, який є органічно нормальним для суспільства. Це правило є основою націоналістичного світогляду. І саме воно є відповіддю на ті виклики, що ставить перед економікою технологія штучного інтелекту. Відповідно до української національної традиції основні виробничі сили завжди концентрувались в межах окремих приватних господарств, а не у великих компаніях чи чималих виробництвах. Це знайшло своє відбиття у працях ідеологів українського націоналізму Дмитра Мирона-"Орлика", Миколи Сціборського та Ярослава Стецька, в яких автори описували лад майбутньої УССД. У цьому ми знаходимо шлях до подолання економічних викликів, що перед нами постають.
   Зменшення долі людини у великому бізнесі може бути компенсовано розвитком малого й середнього підприємства, що з економічних причин не можуть дозволити використання штучного інтелекту у своїй діяльності. Це стосується, зокрема домашнього виробництва, де вкрай не рентабельне широко застосовувати системи штучного інтелекту або інші високі технології. Подібний перерозподіл праці займе багато часу і вимагатиме активного втручання держави, яка таким чином матиме значну вагу в економіці та ставатиме на своє місце в націонал-традиціоналістичній концепції держави, сповідуваної ідеологами українського націоналізму. А відповідно буде цілком органічним і абсолютно оптимальним як для українського громадянства, так і для майбутнього Української Держави в цілому.
   Крім вищезгаданих питань проблема штучного інтелекту має ще вкрай багато граней, таких як: застосування у воєнних цілях, духовно-релігійне сприйняття, використання з метою порушення закону, тощо. Усі ці грані мають бути глибоко досліджені націоналістичною думкою та проаналізовані відповідно до національної традиції, аби бути готовими до викликів, що їх невдовзі поставить перед Україною постмодерний світ.

понеділок, 11 січня 2021 р.

Американські медіаресурси насаджують аморальні "норми"

Те, що зась Дональду Трампу і його прибічникам, можна Демократичній партії США та ліволіберальним інформаційним смітникам. Якщо ви досі не зрозуміли, то останні події довкола "кризи американської демократії" (включно зі свободою слова в Internet) свідчать про реалізацію найжахливішого сценарію на основі повісті-антиутопії "1984". Спершу тим, хто сповідує традиційні цінності закривають рота шляхом видалення сторінок у соціальних мережах, потім через залишені доступні форми передачі інформації насаджують мультикультурну пропаганду.

   Найвпливовіший надавач медійних послуг і продюсерська компанія "Netflix" взялася легалізувати порнографічну індустрію. Торік на хвилі протестного руху "Black lives matter" творча команда корпорації запустила специфічний кількасерійний проєкт під назвою "Blacked". Як з'ясувалося, його сюжет розповідає про "принади" та "переваги" залученості молодих білих жінок у порнофільмах виключно зі старшими від себе чорними чоловіками на прикладі реальних акторів.

   Прикметно, що офіційний сайт "Netflix" старанно приховує цю інформацію. Треба неабияк постаратися, аби знайти відповідний матеріал із позначкою "18+". І не дарма, адже власники та керівники позиціюють корпорацію не тільки як передову стрімінґову платформу, але й місце сімейного дозвілля (це ж вам не "PornHub", все-таки).

   Найцікавіше у цій ситуації те, що "креативні" директори вважають проєкт "Blacked" новим розважальним шоу без жодного підтексту. Фактично, під виглядом "відвертих розмов" порноакторів про свою "нелегку роботу" глядачів закликають не соромитися аморальності, пишатися своїми сексуальними збоченнями й стимулювати смерть розрізнених рас і національностей через їхнє змішання.

   Закон для подібних монополістів ринку, як відомо, не писаний. Позаяк тепер боронити "цінності", пропаговані "Netflix" та іншими подібними інфосмітниками, буде команда новообраного президента США Джозефа Байдена, котрий попри своє католицтво радо ллє воду на млин гомодиктатури. А між тим, не забуваймо, що Бог таки відвернувся від Америки й більше не захищатиме її населення своїм провидінням.

Автор — Ревуч Січовий

пʼятниця, 25 вересня 2020 р.

Інтелектуальне піратство губить українську книгу

Цікаво спостерігати за дискусією, де так багато говорять про принципи та цінності. Поділяю стурбованість, обурення та занепокоєння. Водночас для мене показовими є не лише ідейні коментарі, але здебільшого ідейні вчинки.

   Без узагальнень, лише конкретика. Взяти хоча б, такий вузький сегмент, як військово-історична література. Роками спостерігаю за тим, коли українці, чиє серце крається від покривдженого становища української мови, сканують і викладають у відкритий доступ все те, що видає "Темпора" чи інші принципово україномовні видавництва.

   Одного лише історика Ярослава Тинченка на кількох українських торентах – 20 книжок! Під кожною роздачею безліч коментарі на кшталт «Дякую! Чудовий реліз. Давно чекала на цю книгу». Особисто знаю людей, які чекають не на вихід книги, а на такий-от реліз на сайті "Гуртом" і паралельно палають праведним гнівом щодо безпринципності книгарні "Є".

   Це ж саме стосується і книжок Віктора Моренця, Романа Коваля, Юрія Юзича та багатьох інших дослідників. "Волонтери" та "активісти" чесно крадуть зі справді цінних книжок все, включно з ілюстраціями, завантажують всюди, куди можна завантажити, часто навіть без посилань на книгу. Натомість паперові видання лежать в авторів і у видавництвах – нещасних 500-1000 примірників не можуть продати роками, чи не ганьба?!

   Також особисто знаю ідейних і фахових авторів, для яких роялті в 3000-5000 гривень – це їхній місячний бюджет на прожиття. Напевно зайвим буде казати, що піратство для таких авторів є не просто трагедією, а питанням побутового існування. Знищують, негідники, українське книговидання, тоді як справжні українці ж принципово підтримують українську книгу гривнею, тому й мають право на праведний гнів.

Автор — Павло Подобєд

неділя, 10 травня 2020 р.

Світова пандемія спонукає уряди запроваджувати "паспорти здоров'я"

Поки ми всі з вами сиділи у карантині на самоізоляції, планета потроху почала оговтуватися від пандемії коронавірусу. На тепер можна стверджувати, що нас чекає новий дивний світ, реалізація якого до сьогодні була лише антиутопічною вигадкою письменників, як Джордж Орвелл, Олдос Гакслі та Рей Бредбері. Західні ліберальні демократії вже замислилися над запровадженням тоталітарних практик, запозичених у псевдокомуністичного китайського режиму.
   Наприкінці квітня влада Чилі оголосила, що після скасування карантинних обмежень, усі громадяни країни, які перехворіли на COVID-19 у примусовому порядку отримають "імунні посвідчення" або так звані "паспорти здоров'я". За словами чиновників, такі люди отримають більше прав у порівнянні зі здоровими, а саме: свобода пересування без обмежень і перевірки з боку правоохоронців, повернення на роботу з імовірною підвищенню зарплатнею і тому подібне. Подібну практику мають намір також запровадити уряди Греції, Німеччини та Італії.
   Санітарно-епідеміологічна деспотія різного політичного забарвлення буде тільки наростати, ймовірно, що це зачепить і Україну. Зазначені документи будуть надаватися тим, хто перехворів на коронавірус для безперешкодного в'їзду/виїзду. Відтак про візи чи безвізовий режим у тому стані, що їх українці встигли запізнати упродовж останніх 30 років, можна поступово забувати, бо світ не буде таким, яким він був до пандемії — це факт!
   Люди, в яких після виявлення COVID-19 невдовзі одужали або мають стійки антитіла до нього, будуть знаходитися у привілейованому становищі у порівнянні зі здоровим. Адже ті, хто досі не перехворів на коронавірусну інфекцію, розглядатимуться урядовцями різних країн як потенційною біологічною зброєю масового зараження. Без жартів: молоді, у котрої дуже важко зафіксувати симптоми захворювання, щоби не опинитися "поза законом", вигідніше буде добровільно заразитися COVID-19 інакше — санкції з боку державної влади.
   Західні країни несвідомо (а може навпаки) наслідуватимуть методи цифрового тоталітаризму, що діють у КНР, аби контролювати своїх і чужих громадян під час в'їзду/виїзду. Так, багато що зміниться в нашому світі, треба звикати, на жаль... На останок перефразуємо влучні слова англійського письменника Роберта-Луїса Стівенсона, відомого своїм "Островом скарбів": «І здорові будуть заздрити хворим!» (мовою оригіналу: «That die'll be the lucky ones!»), — краще і не скажеш, правда?!
Автор — Данило Катраник

пʼятниця, 20 грудня 2019 р.

Чечня Кадирова не Чечня Дудаєва

"Веселковий" скандал розгорівся у колись войовничому кавказькому регіоні Чечня. Місцева молодь демонструє неабияку пристрасть до порнографії, особливо до такої категорії як "gay sex". Такі дані наводить "Google Trends", посилаючись на пошукові запити користувачів світової мережі з Чечні.
   На думку аналітиків, таке зростання поціновувачів відео зі статевими зносинами між представниками ЛГБТ-спільноти пов'язано на пряму з політикою, яку здійснює в регіоні Рамзан Кадиров. Так званий "президент" Чеченської Республіки відомий своєю затятою "боротьбою з ґеями та ґей-парадами" в РФ. Він, навіть, погрожував примусово пересилити їх до Канади, якщо особисто знайде хоч одного з них.
   І це при тому, що за інформацією правозахисних організацій, чеченські силові органи упродовж останнього десятиріччя провели низку рейдів. Під час цих заходів кадировці викрадали та здійснювали тортури щодо співгромадян, яких змушували називатися представниками ЛГБТ-спільноти. Вірогідно, що залякані "антиґеївською" пропагандою мешканці Чечні з цікавості (а може і цілеспрямовано!) шукають в мережі причину ненависті свого лідера до содомітів, а знаходять задоволення своїх потаємних бажань (чи бажань самого Рамзана Кадирова).
   П'ятиразовий намаз і надмірний тиск з боку спецслужб, можливо, не допомагають приборкати у гірського народу потяг до забороненого плоду. Тому ґей-порно стає популярним у Чечні, а також в Якутії, Дагестані, Тиві та Інгушетії. А може, це такий новий спосіб приборкання непокірних чеченців, щоб вони більше не сміли чинити спротив кремлівському окупанту, час покаже...
За матеріалами "Google Trends"

неділя, 9 червня 2019 р.

Подвійні стандарти й підміна понять — норма для країн Заходу

Суспільно-політична система, запроваджена комуністами у 1949 р. на території континентального Китаю, може похизуватись тим, що майже на 100% утілила у життя найгірший кошмар Джорджа Орвелла. Звісно, на Заході (у США та ЄС) також існує держнагляд за власними громадянами, але це не іде у порівняння з тим, що робить влада КНР. Там мільйони мусульман уйґурів, лише через свої релігійну і етнічну приналежність, перебувають у концтаборах нового зразка, де замість живих охоронців нагляд здійснюють сотні дронів, замаскованих під птахів.
   Проте, це лише одна сторона китайської монети, яку платять уряду рядові мешканці Піднебесної. Інша — це нав'язування державним апаратом рейтингу довіри (радше — покірності) всім громадянам КНР, що означає на практиці доступ до певних пільг на його підставі. Все відбувається за сценарієм, описаним у романі-антиутопії "1984", який ніби став для влади КНР свого робу методичкою, бо також став доступний широкому загалу у 1949 р.
   І найцікавіше починається тоді, коли лідери КНР приїжджають з дружнім візитом до якоїсь європейської країни, скажімо — Фінляндії. Тут місцеві урядовці (президент і прем'єр-міністр) радо тиснуть руку головному комуністу планети та посміхаються, ніби й немає тих концтаборів для уйґурів, немає репресій щодо корінних мешканців Тибету, немає згортання демократії у Гонконґу... Сучасний континентальний Китай явно являє собою все те, що ми звикли розуміти під словами фашизм і нацизм, але лідер цієї країни ходить не в піджаку зі свастикою, а в строгому темному костюмі, зшитому кравцями з країн Заходу, бо ж він — дорогий і важливий партнер.
   Зовсім інша ситуація, коли на теренах Європі кілька молодиків одягаються в символіку давно зниклої держави (Третій Райх), чиєю тінню лякають усіх кого не ліньки. Тоді влада обурюється, преса зчиняє моментальний ґвалт, а деякі громадські активісти прагнуть стерти на порох кількох молодиків лиш за носіння певного одягу, яким лякають дітей і дорослих! А проте, не так давно цілі покоління були нацистами й фашистами — від Лісабона та Дубліна до Гельсінкі й Бухареста, і нічого, ніхто не робив з цього трагедії, бо велика кількість людей (від студентів та робітників до власників підприємств і міністрів) добровільно несли цей прапор заради здобуття кращого майбутнього.
   Ідеологія минулого перетворилася зі світогляду людей з плоті й крові на чудовисько, прецедент, який можна використовувати в зручних для себе випадках, попри думку інших. Тому, коли десь хтось кричить про повернення нацизму/фашизму, запитайте, а чи не підтримує цей хтось партнерські зносини з досі існуючими диктатурами, як КНР, Куба, КНДР чи Венесуела. І головне не забувати — у майбутньому всі антифашисти будуть з табору колишніх фашистів, що вчасно встигли залишити корабель, який пішов на дно і перефарбуватися у сприятливі для них кольори нової епохи.
За матеріалами "YLE"

понеділок, 3 червня 2019 р.

Простір останньої людини

Сучасне місто — простір кіберпанку й основний форпост західної цивілізації. Її відмінність — сміття. Культури минулого виробляли цінності вищого порядку: античне мистецтво і поезія, римське право і державний лад, середньовічна теологія і куртуазна любов.
   Цивілізації минулого являли собою апофеоз культури. Вони передрікали подальше в'янення колишніх цінностей. Апокаліпсис настане саме через відхід людства від них як таких, а сенсом другого пришестя стане усвідомлення руїни.
   Сучасне місто знищує окремо взятої людини, перетворюючи на придаток до техніки. Людина перестає бути самоцінністю, перестає бути маніфестацією сакрального і стає гвинтиком механічного монстра. Само по собі місто є брудним місцем, його задоволення — часто порочні, його професії — під корінь збиткові, його спосіб життя — неприязний...
   Настав час останньої людини та її похмурого царства — мегаполісу. Класичний noir описує місто, як дощове, похмуре і брудне місце скотів і виродків. Міський пейзаж переповненого людьми мегаполісу має естетичні обриси, але етично він приречений, адже немає тих соціальних інститутів, які давали б людям категоричний імператив і стежили за його виконанням.
   Час, прожитий у місті, залишає особливий відбиток на тілі окремо взятої людини у вигляді постійного поспіху. Їжа, сон, любов і навіть праця — все відбувається в божевільному темпі, який вибиває людину з природного сприйняття часу в особливий сомнамбулічний стан. Саме тому єдине надбання міста — порок, задоволення базових потреб і примноження додаткових.
   Сучасне місто вгамує будь-яку необхідність, але залишає за собою право розпоряджатися вашою душею, як Мефістофель, що полонить Фауста. Остання ж людина намагається вхопитися за шлейф норм моралі, і весь час провалюється в порожнечу. Коли Ніцше говорив що "Бог мертвий", він мав на увазі смерть, перш за все соціальних аспектів релігійності, її інститутів, а це — найгірший прояв того, що уособлю собою сучасне міське життя, особливо — у мегаполісі.
За матеріалами "Authentische Existenz"

неділя, 14 квітня 2019 р.

Людство повертає на шлях деградації

Технологічний прорив останніх 50 років загрожує людству новою хвилею неписемності та розумової відсталості. Так, якби це дивно не звучало, але людство, що стало залежним від інформації та технічних засобів як планшет чи смартфон, втрачає набуті знання, повертаючись до первісного стану. Ми, самі того не знаючи, добровільно стаємо рабами інновацій, які полегшують життя і рівночасно знищують нашу ідентичність.
   Яскравим прикладом вищесказаного слугую випадок із 21-річною мешканкою американського штату Флорида Джессі Тейлор. Вона — "зірка" соціальної мережі Instagram, що заробляла на 113 тис. своїх підписниках, публікуючи власні світлини та відеоролик. Однак нещодавно, за скаргою якогось недоброзичливця, профіль Джессі Тейлор видалений адміністраторами соцмережі, а дівчина втратила свій основний заробіток.
   Щоб якось вплинути на ситуацію, дівчина записала дуже емоційний відеоролик із проханням "небайдужих" підписуватись на її новий профіль, бо вона "не може знайти справжню роботу"! Повнолітня особа, котра має повну середню освіту за американськими мірками (англ. Advanced Placement) просто не здатна взяти себе в руки й розпочати самовдосконалення. Скажімо, почати читати книги, щоб скласти іспити та вступити до університету чи знайти невіртуальну роботу.
   Зазначимо, що у Джессі Тейлор, попри інфантильний матеріалізм, все ж був досвід справжньої праці. У свої 18 років вона була касиром в одному із закладів швидкого харчування корпорації "McDonald's", але це не принесло їй бажаного задоволення і вона обрала інший шлях заробітку. Ця ситуація доволі показова — вона демонструє, що сучасна молодь  (і в Україні, на жаль, теж), народжена у 2000-х рр., не хоче бути корисною собі та суспільству, паразитуючи та вимагаючи гроші для свого існування через Internet в інших.
   Який можна зробити висновок з вищевикладеного? — По-перше, батькам варто приділяти більше уваги своїм дітям незалежно від віку, зменшуючи контакт останніх з ґаджетами; а вчителям прагнути донести знання вихованцям, акцентуючи увагу на їхнє практичне застосування у майбутньому. Ну, а по-друге, людству, що занурилося у блакитні екрани, варто частіше виходити з віртуального світу у справжній, аби не втратити зв'язок із дійсністю, якою б вона не була, а тому — більше книги та природи та менше технологічного (інформаційного) сміття!
За матеріалами "AIN.UA"

четвер, 9 жовтня 2014 р.

Cultural Imperialism vs. Cultural Nationalism

Make a tree good and its fruit will be good,
or make a tree bad and its fruit will be bad,
for a tree is recognized by its fruit…
(Matthew 12:33)
   The interpretation of complex phenomena of modern hermeneutic empirical reality is not an easy task, it is complicated, without taken into consideration other moments, by the absence of time border which prevents from natural to scientific or philosophical thinking abstraction from the object of investigation. However, there several ways out here too. One of them is the usage of surrounding life world of epistemological criteria which have been tested by time and proved their own non-controversy as well as efficiency in the assessment of phenomena and patterns.
   For instance, one of the national, existential and verified principles of Christology Hermeneutics which has a universal epistemological importance belongs to such criteria. It can be observed in Jesus Christ’s admonishment against the following Pharisees of Pseudochristology, “false prophets”, concealed “wolves”: “Watch out for false prophets. They come to you in sheep’s clothing, but inwardly they are ferocious wolves. By their fruit you will recognize them. Do people pick grapes from thorn bush, or figs from thistles? Likewise, every good tree bears good fruit, but a bad tree bears bad fruit. A good tree cannot bear bad fruit, and a bad tree cannot bear good fruit. Every tree that does not bear good fruit is cut down and thrown into the fire. Thus, by their fruit you will recognize them…” (Matthew 7:20-15). Thus, according to the methodology of Jesus Christ, one should behold neither man’s words nor his doings but the results of those doings – “fruit”.
   If one considers the topical processes of globalization taking into account this methodology, one may see that if he was not convinced by different apologists of these large “natural” and “inevitable” phenomena in their importance (dissemination of information, common authorization, economical benefits, world establishment of “human rights” and “democracy” etc.), they still cannot be positively assessed as the results of globalization processes –“fruit” are for all that “bad”. This “bad” can be related to the notion of denationalization as a direct and obvious result of globalization: “overcoming of nations and nationalism” and “leveling of all cultural differences” in the name of strategic, economical interest of plutocratic transnational corporations – the creation of imperial “world market” under the unofficial control of the leading world superstates (like the USA). Certainly, we will observe the presented malignity of the ideology and globalization practice unless we neglect the values of the main structures of the national entity: national existence, national ideology, national identity, cultural valuables and national country.
   The said above helps to observe the theory of globalism as a “tree” that bears “bad fruit” and, thus allows to identify the originators of globalism who by means of different intellectual and communicative channels and Media “come to you in sheep’s clothing” of postmodernistic and colonialistic rhetoric. The investigators some time ago observed that the “main component” of the imperial doctrine of globalism is only nationalism. Thus, it would be relevant at least in common features to explicit our understanding for the ideological antinomy imperialism/nationalism on the interrelated hermeneutical levels – methodology, theory of literature, culture and nationology. Our brief methodological representation without providing a complete specification of the conclusions is aimed at helping the following investigators in the essential aspects to interpret the methodological level of theory of globalization (imperial “tree”), to emphasize on the “neglectful” (M. Heidegger) essence of globalization processes (“fruit” – the consequences of colonization), to lead to the characteristic of the originators of globalism (modern “false prophets”) and oppose a theory and practice of nationalism (as a “good tree” compared to “bad fruit”) to them all.
   The methodological level of interpretation allows us to consider imperialism and nationalist as two quiet opposite systems of ideas – ideology (in the broad sense of this notion) – antagonistic types of social consciousness (with numerous empirically conditioned transitional varieties) that form their corresponding two main types of human thinking, that is, they structure corresponding dialectical forms of human activity in different fields such as in politics, religion, art, economy, science etc. – every national culture.
   Imperialism also colonialism arises as a heteronomy social consciousness and a social ideology of colonialist type. It is an intelligible strategy and its corresponding colonization practice – “totality of measures by means of which a colonizer takes over the power and establishes it over the colonized one, forcing it to act according to the resolution and to the interests of the colonizator”. In Martin Heidegger’s point of view, a German hermeneutist, it is the very type of thinking which leads to the “existence negligence” – “negligence of human existence”, “transformation of everything – world, human, the Earth into a desert”. The rehashed statement of an Australian theorist of the literary post-colonialism Simon During is that imperialism is a form of non-freedom (slavery), to be more concrete – it is a form of national slavery. The generalized thought of French semiotic (later post structuralism) Roland Barthes towards liberalism points out that this political and mythological ideology “wants to lead down the category “to be” to the category “to have” and to make a thing out of any object”.
   Occidental, above all, historical experience of the 19th and 20th centuries allows to present three main modifications of the imperial experience in the New time: demo-liberal (liberalism, neo-liberalism), social and democratic (communism, socialism) and pseudo traditionalistic (national and social; national and national bolshevism). The typical feature of all three colonialist doctrines is a motivation for the world or at least, local dominance by means of the destruction of national countries of other nations and by means of creation of global super national constructs, for instance, the world “proletarian” country for Russian Bolsheviks, “new order” in Europe for German national socialists as well as mondialist “global civilization” for modern neo-liberals.
   Imperialism in the field of culture is called cultural (or culturological) imperialism. It represents a methodological admonishment and its practical realization in the field of culture (as a system of national and moral valuables) which leads to the fraud of the reality according to the interests of the colonialist ideologies. In fact, imperialism produces in the terms of culture metronymic (foreign to the national existence or spirit) secondary semiotic systems – political myths, which deform the reality by means of different in form but common in their chauvinistic and universalistic as well as denational essence of methods. For instance, racial method in national socialism, “proletarian” internationalization in Marxism (communism) or cosmopolitisation in classical liberalism or postmodernism (neoliberalism).
   The bright examples of the cosmopolitisation method (except such post structural methods as neofeminism, destructivism, pseudocomparativism, freudism) in the field of modern Ukrainian Theory of Literature and journalism are vulgar “neomythologism” represented in the works of H. Hrabovych, O. Zabuzhko and their associates, who fraud and in fact, culturally destruct Taras Shevchenko’s creative heritage and his personality or Pseudochristology which is represented in the terms of M. Marynovych’s controversial discourse and is less reflected in the works of Y. Sverstyuk, when in the interests of liberal doctrine a Christian tradition which is axial for Ukrainian religious culture is being formed.
   If one considers cultural imperialism on the level of communication strategy between different nations, one may see that it is reflected here as a universalistic doctrine the essence of whichlies in the suggestion of own cultural (or those that are regarded to be cultural) acquisitionssuch as a language, religion, political ideologies, philosophical views, artistic methods, fiction (or non-fiction) etc. to other nations.
   The most effective respond to imperialism in all times and for different nations was, is and we hope will remain nationalism (Herder’s notion). Herewith, perhaps, it would be necessary to restrain from those falsified and labeled myths (they seemed to be xenophobic, outdated, primitive, bourgeois, zoological etc.), which were again and again imposed to nationalism, using the very practices of cultural imperialism, above all, various colonialist (and not only they) theories. It has studied well by Simon During: “I do not support the position which is taken over by the majority of humanists, modernists, Marxists, that is, nationalism is natural, “threatening ideological formation”.
   In fact, it is relevant to consider nationalism in its broadest sense, as a national consciousness and immanent ideology as its “roots, origin, genesis… in the historical experience of the nation, but not in the sociological theories” (V. Ivanyshyn). Namely on the level of common consciousness nationalism is defined as “consciousness of independence towards the nation with feelings and desires which are aimed at its security and prosperity”, and this is pointed out by English sociologist and natiologist Anthony Smith but on the level of common ideology and politics – as an “ideological movement for gaining and establishing the independence, unity and identity of the nation”. Generally, it is the level on which Ukrainian nationalism is considered by scholars as a “ideology, main element of which is the acknowledgement of cogency, simplicity of rights for existence and legitimacy of nations in general and Ukrainian nation in particular” (H. Kasyanov). It is a “form of freedom” (S. During) in particular or to be more concrete, it is a form of national freedom.
   It seems that the very idea of nationalism is well reflected in T. Shevchenko’s letter of October, 1st in 1844 to P.I. Hesse, where the priority of the Motherland in the consciousness of every man is directly expressed (“…it seems to me that if my Motherland be the poorest, more miserable on the Earth, it would seem to be better than Switzerland and entire Italy”) and a duty for it is established: “…one must love and be proud of his beloved Motherland. I, as a member of its large family, serve it not for my own benefit but for its glory”. Herewith another false imperial stereotype is opposed to nationalism as a common (also “sacred”) “egoism”. In fact, it is difficult to call egoism, that is, selfishness as love to own “mother”, in general ontological and existential sense, to its existence as a supporting foundation of national things.
   On the cultural level nationalism emerges in the form of cultural nationalism (or as nationalism in the culture). Herewith, nationalism is considered as a “nation’s cultural doctrine and will”. Hence, E. Smith’s conclusion seems to be regular as it represents nationalism as “not a style or political doctrine, but as a cultural form which has lead to a global effect, a nation is a type of identity whose importance and priority are caused by this form of culture”. “In this sense, – continues the English scholar, – nation and national identity should be considered as nationalism’s and its followers’ creation; the importance and praise of nation and national identity are also nationalists’ creation”. It is the very dialectics of the organic connection between the national existence, on the one hand, and national/nationalistic idea on the other hand.
   About nationalism on the cultural level and not only as a “form of culture” (according to E. Smiths) but as well as a strategy of cultural emancipation and establishment gives a good idea of natiological postcolonialism (S. During, H. Bhabha, A. P. Mukerji, partially E. Said and others). It may be testified by S. During’s thoughts. The Austrian scholar as well as E. Said proves out that the whole European cultural experience is influenced by imperialism. And this is the reason why everything is pertained to nationalism which “is something quiet opposite than that what imperialism attributes to it” and the establishment of the notion “cultural nationalism” as nationalistic ideology’s powerful impact. In the investigator’s point of view, the dominance is caused by the fact that “the cultures can resist to each other more than nations; the hierarchy of cultures seems to establish the identity whereas the hierarchy of nations seem to belong to the history and politics”. Thus, S. During works out the whole nationalistic doctrine in the field of Austrian culture, above all, the literary culture: “…I am convinced that nowadays the works of such a colony of the first world as Australia must be nationalistic. (…) Here nationalism can be closely related to freedom and enables us to resist the cultural and economical imperialism and not to participate in the technology of nuclear war which by means of modern systems of communication determines the contemporary internationalism”. 
   One of the remarkable natiologists of modernity American scholar Benedict Anderson while analyzing the nations as “imaginative communities”, emphasizes on the constructive content of nationalism which is clearly reflected in the example of “cultural products” of this ideology: “In the epoch when the progressive intellectual cosmopolitans (especially in Europe) point out the pathological character of nationalism, on that it is filled with fear and hatred to the other and in its connection with racism it would be relevant to remind that the nations evoke love, often deeply sacrificed love. The cultural products of nationalism is poetry, literary prose, music, art – this love is clearly reflected in thousands of forms and styles. On the contrary, the very examples of nationalistic production is so rare and they expressed fear and hatred. Even if we take the colonized nations into consideration, those which had all the reasons to hate their imperial rulers; it is unbelievable how an inconsiderable element of hatred finds its realization in the national feelings”.
   The leading Ukrainian thinkers and scholars of nowadays by no chance are anxious as much as their predecessors about the “eternal” for the colonized nation cultural and national oriented questions. Well, for instance, the academician Mykola Zhulynskiy pondering over the problems of “national country” and gaining for “national identity”, he claimed in 1907 that “the national factor or in a broader sense- nationalism nowadays plays a significant role for the formation of moral and ideological system of valuable orientations”. The alike national and existential position (in any event close to the nationalism establishment in the culture) is observed in the works of other modern scholars: S. Andrusiv, O. Bahan, S. Kvit, L. Moroz, L. Senyk, H. Syvokon and others.
   Thus, we can conclude that the cultural nationalism (or nationalism in the culture) is a constructive ideological position of the creators of national culture which motivates to cultivate and to establish the national identity based on the national idea, gives reasons for its true interpretation and literary expression and only though this resists the imperialism. It would be relevant to say about its narrower phenomenon – literary nationalism (or nationalism in literature) if we take into account not only modern nationally oriented postcolonialists and antiglobalists but also the thoughts of J.J. Rousseau, I. Herder, J. Fichte, F. Schleiermacher, T. Shevchenko, J. Grimm, I. Franko, Lesya Ukrayinka, W. Dilthey, M. de Umanumo, D. Dontsov, Y. Lypa, F. Kafka, Ch. Maurras, V. Zhabotynskiy, M. Heidegger, Y. Malanyuk, S. Weyl and others who one way or another addressed this issue.
   For instance, in such a way early Yuriy Shevelyov-Shereh understood “nationalism” “in literatures”: these “all ideological trends, movements and slants which define a man as a determined in his deeds, admonishments, preferences, in all their spirituality take it for a positive factor…
   The main method of cultural nationalism is finely defined as a nationalization which is similar to the organic national and existential man’s “absorption” (M. Heidegger) or “obnubilation” (S. Weyl) as a motivation to look for the answers to the fundamental issues in the terms of national tradition – its own but not a “foreign” one historical and cultural “field” (T. Shevchenko). For instance, it is about those always topical Shevchenko’s hermeneutic questions in the terms of the Ukrainian “realizing thinking” (M. Heidegger): “who are we?”, “whose sons are we?”, “who are our parents?”, “who neglected us and for what?” or “whom am I writing for?”, “what am I writing for?”, “what do I love the Motherland for?” etc.
   Cultural nationalism emerges as the most effective strategy and practice for the formation ofnational and moral (cultural) immune system (through the absorption into your own existence) namely, a spiritual protection or liberation from the cultural imperialism. Thus, in terms of a cultural dialogue one must use it as a methodology of moral dominance this or that nation. The moral dominance unlike cultural imperialism does not have a suggestive effect but a suggestion of its own cultural properties to other nations. It seems to be the only possible methodology of cultural dialogue – not aggressive, immanent form of association between nations and not only during the period of globalization. And here a cultural politics of the national country should have played an important role, which Ukrainians still have not established, what a pity, they do not have it. Thus, our nation at present is an object of foreign cultural imperialists (for instance, American or Russian) but it is mostly never a subject of its own moral dominance – expansion of its incredible spiritual “Ego” in the world.
   The choice set before Ukrainian intellectual as a spiritual leader of the nation during the period of globalization, thus, the same as he used to be or will always be. One may form his own national (nationalistic) ideology (“grow a good tree”) that will help to establish and protect our own nation in the time and space (bring “good fruit”) but one may accept foreign colonialist ideas and form his antinational, imperial ideology (“to plant a bad tree”). It would not be surprising, perhaps, if the results of the creative work predetermined by such an ideology will be global “bad fruit” – nihilistic, universalistic and harmful for the man and the nation.
   “For a tree is recognized by its fruit…” (Matthew 12:33).
Author  Petro Ivanyshyn

четвер, 5 вересня 2013 р.

Секс-навчання по-казахські

Кажуть, що римо-католицька церква в країнах Європи та Латинської Америки втрачає свою популярність через секс-скандали та педофілію священнослужителів, однак багатьом європейцям, і українцям зокрема, не відомі жахливі факти ісламських секс-скандалів, вони є таємницею за сімома замками. Але сьогодні казахські новини змогли розповісти світу про один з багатьох скандалів.
  Молоду жінку Жанар Боранбаєву деякі користувачі світовою мережі Internet в мусульманській Середній Азії прозвали відважною. Вона єдина з послушниць казахських медресе наважилася відкрито розповісти, що діється на курсах з вивчення ісламу в алматинській центральній мечеті. Не ховаючи при цьому своє обличчя, як зазвичай роблять деякі мусульманки, і не прикриваючись чужим ім'ям.
   За словами Жанар Боранбаєвої, вона вчилася в медресе при центральній мечеті Алмати ще в 2010 р., тоді вона пройшла учнівський курс, по закінченні якого їй видали сертифікат. Нещодавно Жанар заявила, що медресе нагадує секту, де проповідують невірне вчення, а послушниць змушують ставати дружинами імамів задля інтимних втіх, стверджуючи при цьому, що жінки – це рабині, які Аллах послав чоловікам.
  У центральній мечеті Алмати їй не повірили. На сайті навчального закладу викладена інформація , що ця жінка в медресе ніколи не вчилася, а її ім'я у списках не значиться.
 «Ми вчилися у Сапанова Талгата, – розповіає Жанар Боранбаева. Мені навіть видали ось цей сертифікат. Він завірений центральної мечеттю. Про мене говорять неправду, кажуть, що я тут не вчилася. Коли все це прозвучало на мою адресу, звичайно, я розлютилася. Я говорю тільки правду, я чиста перед Аллахом».
 Тепер центральна мечеть Алмати тримає оборону. Нікого з журналістів туди не пускають, від коментарів відмовляються, жінку називають невірною стовпам ісламу, а тому кара Аллаха настигне її вже скоро.
   Жанар Боранбаєва розповіла журналістам місцевих ЗМІ, що 17-18-річні дівчата, які вчаться у медресе є безкоштовними повіями для імамів та їх близьких друзів, імамів з Таджикістану та Узбекістану. Вподобаних дівчат запрошують у готелі та в сауни.
   На "сексуальний скандал" звернуло увагу Агентство у справах релігії Алмати. За словами його керівника Нуржан Жапаркула, вирішено провести перевірку центральної мечеті та медресе міста Алмати: «Управлінням у справах релігії міста Алмати проводиться перевірка. У зв'язку з цим ми вчора виїжджали до Духовного управління мусульман Казахстану. Вислухали позицію духовного управління мусульман Казахстану. Для того, щоб дати об'єктивну оцінку».
   Нуржан Жапаркул вислухав і позицію Жанар Боранбаєвої, яка вирішила не здаватися. Жінка написала заяву в прокуратуру Медеуського району міста Алмати з проханням перевірити діяльність жіночого медресе, функціонуючого при центральній мечеті. Крім того, вона готує звернення до Комітету національної безпеки.
   Головний аргумент Жанар Боранбаєвої – альбом з фотографіями. На знімках, за її словами, зображені педагоги та учениці духовної школи при Центральній мечеті Алмати. Своєю історією Жанар сподівається привернути увагу правоохоронних органів та ЗМІ до діяльності імамів Центральної мечеті Алмати. Можливо, її слова стануть приводом для розслідування.
За матеріалами – tengrinews.kz