Подвійні стандарти й підміна понять — норма для країн Заходу

Суспільно-політична система, запроваджена комуністами у 1949 р. на території континентального Китаю, може похизуватись тим, що майже на 100% утілила у життя найгірший кошмар Джорджа Орвелла. Звісно, на Заході (у США та ЄС) також існує держнагляд за власними громадянами, але це не іде у порівняння з тим, що робить влада КНР. Там мільйони мусульман уйґурів, лише через свої релігійну і етнічну приналежність, перебувають у концтаборах нового зразка, де замість живих охоронців нагляд здійснюють сотні дронів, замаскованих під птахів.
   Проте, це лише одна сторона китайської монети, яку платять уряду рядові мешканці Піднебесної. Інша — це нав'язування державним апаратом рейтингу довіри (радше — покірності) всім громадянам КНР, що означає на практиці доступ до певних пільг на його підставі. Все відбувається за сценарієм, описаним у романі-антиутопії "1984", який ніби став для влади КНР свого робу методичкою, бо також став доступний широкому загалу у 1949 р.
   І найцікавіше починається тоді, коли лідери КНР приїжджають з дружнім візитом до якоїсь європейської країни, скажімо — Фінляндії. Тут місцеві урядовці (президент і прем'єр-міністр) радо тиснуть руку головному комуністу планети та посміхаються, ніби й немає тих концтаборів для уйґурів, немає репресій щодо корінних мешканців Тибету, немає згортання демократії у Гонконґу... Сучасний континентальний Китай явно являє собою все те, що ми звикли розуміти під словами фашизм і нацизм, але лідер цієї країни ходить не в піджаку зі свастикою, а в строгому темному костюмі, зшитому кравцями з країн Заходу, бо ж він — дорогий і важливий партнер.
   Зовсім інша ситуація, коли на теренах Європі кілька молодиків одягаються в символіку давно зниклої держави (Третій Райх), чиєю тінню лякають усіх кого не ліньки. Тоді влада обурюється, преса зчиняє моментальний ґвалт, а деякі громадські активісти прагнуть стерти на порох кількох молодиків лиш за носіння певного одягу, яким лякають дітей і дорослих! А проте, не так давно цілі покоління були нацистами й фашистами — від Лісабона та Дубліна до Гельсінкі й Бухареста, і нічого, ніхто не робив з цього трагедії, бо велика кількість людей (від студентів та робітників до власників підприємств і міністрів) добровільно несли цей прапор заради здобуття кращого майбутнього.
   Ідеологія минулого перетворилася зі світогляду людей з плоті й крові на чудовисько, прецедент, який можна використовувати в зручних для себе випадках, попри думку інших. Тому, коли десь хтось кричить про повернення нацизму/фашизму, запитайте, а чи не підтримує цей хтось партнерські зносини з досі існуючими диктатурами, як КНР, Куба, КНДР чи Венесуела. І головне не забувати — у майбутньому всі антифашисти будуть з табору колишніх фашистів, що вчасно встигли залишити корабель, який пішов на дно і перефарбуватися у сприятливі для них кольори нової епохи.

За матеріалами "YLE"

"Русскій мір": терор, злидні, українофобія

Славнозвісний “руській мір” тримається на страху громадян РФ та її пригноблених сателітів. Ідея “русскава прєвасходства” вбивається століттями у суцільному тваринному і загальному колі страху. Люди бояться влади, але для них це настільки природний стан, що вони не знають терміну для цього почуття.

   Громадяни бояться, не відчувають у собі сил щось змінити, а тому самі себе переконують, що поважають і люблять різних вусатих і плішивих упирів, портрети яких висять в кожному кутку.

   Вони “вірять” пропаганді. Чому? Адже вона тупа? І тупість легко перевірити? Справа в тому, що пропаганда знімає проблему морального вибору. Ось, припустимо, ви не повірили у пропаганду. Що далі? Ви дізнаєтесь, що стали громадянином тоталітарної антинародної держави, яка систематично знищує людей різних національностей і різного громадянства, а головне тих, у кого є інші політичні переконання. Що управляють вами упирі, поряд з якими Дракула та Ержбет Баторі – наймиліші та найдобріші люди. Що побудована ваша країна на крові та брехні. На величезній брехні та річках крові не православних, не “іконно русскіх” людях...

   І як далі жити? Є два варіанти. Перший варіант, боротися з цим – тоді вас чекає складне і не дуже довге життя, яке не призведе до особливих результатів в боротьбі з упирями, бо упирів так багато, а ви – один, а навколо ще й зрадники, ренегати упирів. Це означає зламані долі, глузування і загрози. Не всі готові до такого, правда? Другий варіант – робити вигляд, що все нормально, усвідомлюючи всю глибину того, що відбувається і спиватися потроху від тиску даного факту.

Очевидно, що простіше не робити ніякого вибору, а вірити Вовє Путіну, щиро перекладаючи вибір на інших. У Росії немає ошуканих. Немає їх на Донбасі та в Криму.

   Пам'ятаєте, з чого все там починалося? З показових страт місцевих патріотів. Щоб усі бачили – “вони повернулися”. Повернулися ті, хто раніше розстрілював у підвалах людей, за чиїмось доносом вирваних з життя і сім'ї просто тому, що... Та без причини! Адже для нащадків Дзержинського та Єжова, Берії та Андропова не важливо кого і за що, важливо як! Всі вже зрозуміли, що повернулася влада “воронків”, катів та вбивць. І полюбили її. Так само, як їхні предки "любили" Сталіна.

ОГЛЯДАЧ. Московська отрута більшовизму

   Люблять владу катів і вбивць, виконуючи створену репресіями та голодоморами програму. Кати сильніше за демократію. Вони завжди повертаються. Завжди мстять. Завжди вбивають. Від них нікуди не дінешся. Значить, треба жити за їхніми правилами і демонструвати лояльність. Це не пропаганда і не райське життя.

   Вбитий страх як соціальна програма. Не чекайте бунтів і збурень. Жителі Донбасу будуть вмирати від холоду і голоду, славлячи тих, хто їм це влаштував. Їх вони реально бояться більше…

Автор – Петро Олещук

Антифашизм – це хвороба сучасності

Антифашисти – люди, яким не сидиться на місці. Під "місцем" маються на увазі переконання і позиція в житті. Справді, бо неможна все життя присвятити антифашизму, як неможна все життя присвятити будь-якому "анти-". Тому що це не життя, а банальна ненависть.

  Ненависть, заздрість і ревнощі в психології вважаються найбільш руйнівними для організму емоціями. І "антифа" тут дуже підходящі об'єкти для вивчень. Вони ненавидять, вони нехтують, насправді ж вони ще і заздрять своїм ворогам. Тому що в "нациків" є ідея, а в них є тільки жалюгідне "анти-". Антифашизм – це хвороба.

  Більшість з "антифа" розуміють наскільки почуття кровної спільноти сильне в людині, деякі навіть уявляють, що відбудеться з нашою державою і суспільством, якщо люди будуть нехтувати своєю історією і втратять почуття кровної приналежності. І тим не менш вони "антифашисти", "антинацисти" і "антирасисти". Але чому? Багато хто, якщо не всі, гібриди-полукровки – істеричні інтернаціоналісти – самі не мають етнокультурних коренів і інших намагаються їх позбавити.

   Мода на "антифашизм" з'явилася порівняно недавно, як і сам антифашизм. Найсмішніше, що такі люди ненавидять націоналістів, ненавидять здорові суспільні ідеї та їх вираження. Називають себе антифашистами, але не розуміють самого поняття фашизму. Вони антифашисти, тому що так треба, так модно і круто. У значній мірі захоплення "боротьбою з коричневою чумою" (довго воно продовжуватися не може) навіяно модою – зараз часто оперують фразами типу: "яка різниця якої національності людина", "так зараз всі раси змішалися" і так далі. Подібні ідеї буквально втовкмачуються в уми по всіх інформаційних каналах. Причому всі засоби добрі: наприклад в деяких країнах існують заборони на участь акторів лише однієї раси у фільмі, музичному кліпі або на сторінках журналу.

 Хвиля повзучого лібералізму дійшла і до нашої країни, задурюючи голови молоді з єдиною метою, якою є знищення нашого народу. І антифашизм – це ніщо інше, як ненависть до корінного народу – нас з вами – інструмент боротьби світового кагалу проти нас, нашими ж силами. Вони підміняють поняття. Хіба хтось підтримає «фашизм»? Звісно ні. А якщо ти не фашист – то мусиш зневажати свою Батьківщину і допомагати окупантам нищити свій народ – така логіка апологетів антифашизму.

   Для антифашиста всі нації рівні і однакові, нехай він сам не розуміє чому так повинно бути, але він точно впевнений що зараз так повинно бути, нехай навіть такого ніколи і не було. Причому злочинів проти корінної раси і нації він вперто не помічає.

   Жалюгідне видовище представляють ті, хто відсуває від себе Правду, оберемками всмоктуючи найбільш безглузді обмани. Вони живуть упередженням – долею залежної, слабкої, не здатної мислити самостійно людини. Саме існування упереджень суперечить законам мінливої природи. Але як легко діяти підтримуваному всіма. Тут і думати не треба. Той, хто треба, вже подумав і вигадав "антифашизм".

За матеріалами УNТП