Буржуазність та ми

З вуст лівих часто можна почути прикметник "буржуазний", яким іноді наділяють вони націоналізм і взагалі праві ідеї. Про буржуазність можна сперечатись довго, адже для лівих по факту буржуазним є все, що не підтримує ліву ідею (буржуазними для них є і фашизм, і лібералізм, і навіть інші ліві рухи, якщо вони сповідують ревізіоністські ідеї щодо лівих ідеологій). Однак, чи слід звати буржуазним націоналізм?

  Буржуазна ідеологія в усіх сенсах це саме лібералізм, адже багато у чому ліберали утверджують саме ідеали буржуазного життя. Навіть популярний нині вираз "громадянське суспільство" цілком можна інколи нарікати "буржуазне суспільство", оскільки буржуа-бюргер-громадянин це поняття практично тотожні. Важливо сказати, що і ліберальна ідея, і соціалістична ставлять понад усе інтерес класовий (однак, ліберали одного класу,а соціалісти – іншого), оскільки намагаються якомога сильніше встановити залежність між політикою і економікою.

   Окремо має стояти традиціоналістський націоналізм, що декларує власну позаекономічну характеристику політики, яка її визначає. Такий націоналізм не може бути буржуазним, оскільки не виражає інтереси середнього класу, буржуазії etc, він прагне навпаки до максимального єднання усіх верств і відповідного місця в ієрархії суспільства для кожного. Замість ідеї середнього класу як основи суспільного ладу він пропонує ідею провідної верстви, "луччих людей", вищої касти, і вищої зовсім не у майновому сенсі (нагадаємо, економіка тут не має стояти над політикою), а вищої інтелектуально та морально.

  Буржуазним націоналізмом може вважатися лише націоналізм, що прагне до ліберальних цінностей – націонал-лібералізм, або ж націонал-демократія. Тут, безумовно, можна казати про буржуазність руху, навіть зважаючи на назви різних націонал-ліберальних партій, де постійно зустрічається назва "Громадянська" (як-ось Російський громадянський союз, що стоїть на націонал-демократичних позиціях). 
   Окрім цього, націоналізм (традиціоналістичний) бачить буржуазність не лише як характеристику класу, але ще і як таку собі обивательщину, що породжує бажання замінити політику економікою.

Автор – Ярослав Божко