В Україні та за її межами Донбасом частіше за все називають 2 східні області Української Держави – Донецьку та Луганську. Але насправді Донеччина і Луганщина це, так би мовити, центр Донецького кам’яновугільного басейну. Існують ще Західний Донбас, до якого належать декілька східних районів Січеславщини (окупаційна назва Дніпропетровська область) та кілька південних районів Харківщини. А от у складі сусідньої РФ знаходиться Східний Донбас, який деякий період своєї історії знаходився у складі Української соціалістичної республіки совєтів.
Нині Східний Донбас окупований РФ та входить до складу Ростовської області. Найбільшими містами Східного Донбасу є Шахти, Новошахтинськ, Кам’янськ-Шахтинський і Донецьк. Як бачимо, навіть самі назви міст Східного Донбасу вказують на те, що тут також, як і на українському Донбасі, займаються переважно здобиччю вугілля. Цілком, увесь Донбас, а точніше Донецький кам’яновугільний басейн розподіляється на 30 вугленосних районів. З них 11 районів Східного Донбасу окуповані РФ. Проте, більша частина вугленосного району знаходиться у складі України.
Заселення українцями Східного Донбасу розпочалося ще у другій половині XVIII ст., тоді як після зруйнування Запорoзької Січі та встановлення кріпацтва московською владою, українські козаки та селяни перебираються на Донські землі, займаючись тут сільським господарством. Але спалах економічного життя у цьому краї, як і на всьому Донбасі, припадає на середину ХІХ ст., коли швидкими темпами, за допомогою іноземних спеціалістів, починає розвиватися вугільна промисловість в Російській імперії.
Лише за кілька десятиліть напівпорожні до того землі розбудовуються шахтами та шахтарськими селищами, залізницями та вугільними підприємствами. На берегах р. Сіверський Донець та по його притоках, що впадає у Дон, неподалік від старих козацьких поселень Гундорівська, Кам’янська, Сулинівський, тощо, виникають нові селища при копальнях та заводах – Свинарівська Копальня, Сулинський Завод, а також залізничні станції – Біла Калитва, Коксова, Гукове, Сулин, Гірна, Власівка, Шахтна. Тут, на площах поширення кам’яного вугілля та антрациту будуються кам’яновугільні копальні та окремі шахти і металургійні заводи.
Значне збільшення українського населення на Східному Донбасі призвело до того, що з приходом до влади більшовиків було ухвалено рішення про об’єднання усіх донбаських земель у складі совєцької України. Визвольний рух в Україні у 1917-1921 рр., і бажання великої частини українців до створення незалежної української держави, змусили більшовиків включити до складу УССР як можна більше пролетарських районів Донецького кам’яновугільного басейну, аби таким чином за допомогою солідарного з комуністичною владою робітничого класу нейтралізувати українське селянство та українських самостійників.
Столиця УССР була перенесена зі схильного до незалежності Києва у більш комуністичний та зросійщений Харків, а 23 березня 1920 р. Рада Народних Комісарів РСФСР ухвалила рішення про об’єднання всього Донбасу в складі Донецької губернії УССР з центром у Луганську. Східний Донбас увійшов до складу Шахтинського повіту цієї губернії, який згідно з новою адміністративною реформою 1923 р. став Шахтинською округою з центром у місті Шахти.
Та вже наступного після реформи року Східний Донбас було відібрано від України. Політична ситуація кардинально змінилася – визвольний рух в Україні було приборкано силою: голодом у 1921-1923 рр. та репресіями. Проте, у Донському краї місцеві козаки ніяк не хотіли приймати совєцької влади, тож тепер більшовикам було вкрай необхідно пролетаризувати окуповану Донщину. І в Харкові, і в Бахмуті (тодішній столиці Донецької губернії), виступали рішуче проти розділу єдиної шахтарської області, наполягаючи, що розрив структури промислового регіону негативно відіб'ється на економіці, але Москва не хотіла чути України. 2 червня 1924 р. більшу частину Шахтинської і Таганрізької округ, було приєднано до Південно-Східної області РСФСР з центром у Ростові-на-Дону, яка у жовтні того ж року була перетворена в Північнокавказький край.
Для того, аби зменшити відсоткову кількість українців в адміністративній одиниці, восени 1925 р. до Шахтинської округи приєднали більшу частину Морозівської округи, де переважну більшість складали етнічні росіяни, та перейменували округ в Шахтинсько-Донецький. В результаті, згідно з переписом 1926 р., українців в окрузі виявилося тільки 13,1%, менше, ніж у сусідньому Донецькому округу, з центром у Міллерові, де українці переважали – 55,1%.
Після низки нових адміністративних перетворень, Східний Донбас опинився у складі Ростовської області РФ. За часів Хрущова, 1954 р., на недовгий період, шахтарські райони РФ стали основою новоутвореної Кам’янської області, з центром спочатку у Кам’янську-Шахтинському, а потім у Шахтах, але 1957 р. ці землі знову повернуто під керування Ростова-на-Дону, і таким чином утворення 3-ї області на Донбасі, поруч із Донецькою та Луганською областями України, так і не відбулося.
Зараз Східний Донбас є депресивним район Ростовської області РФ. Вугільна промисловість краю зазнала великого занепаду. Залишається сподіватися тільки на майбутнє, якого у населення Східного Донбасу немає через політику кремлівської та місцевої влади.
За матеріалами "Гайдамаки"
Немає коментарів:
Дописати коментар