Українці – нація справжніх воїнів

Українці – нація справжніх воїнів і, водночас, шалених відморозків, зачата принесеним з крайньої півночі крижаним вітром і сірим залізом мечів. Ми виростали на війні, війною жили і помирали в бою. Хрестоматійний образ миролюбного “хохла-землероба”, що пропиває усі гроші у шинку та каже "лиш би не було війни", має стільки ж спільного з істинним обличчям українців, як Путін з ельфами Середзем'я.

   Скільки разів за всю історію нас вирізали мало не повністю, і щоразу нордична відмороженість проривалася назовні і породжувала героїв нашого минулого. Навіть після м'ясорубки двох світових воєн, совєцького геноциду, війни, яку вели ОУНівці у міжвоєнних роках, післявоєнного поголовного випилювання найпасіонарнішого елементу українці все одно залишилися тими, ким були з самого початку – вояцькою нацією щирих відморозків.

   Минаючи воплі гей-лібералів про мирний протест, дибільну мармизу Руслани і ліхтарики, євромайдан явив класичне традиційне суспільство, яке у нас майже забрали, без сторонніх домішок. Барикада на Грушевського, лінія фронту. Вогонь, сморід, бруд, каміння, гранати, кулі. Як магнітом тягне саме туди, і тягне саме чоловіків. Різних, від офісного планктону до сивочолих дядьків, які в житті, напевно, не тримали нічого небезпечнішого за лопату чи сапку.

   У кожній парі очей страх і захват, кров всередині кипить. Взяти шину і донести її до лінії оборони, наражаючись під кулі це неабиякий вчинок. Але бракує шин, а не бажаючих підставити свою голову під шакалячі зуби виродків по той бік фронту.
   Після повернення варто заглянути в очі людини, яка ще вчора, напевно, боялася дати в пику, а сьогодні ризикує собою. Це чорні води Дніпра принесли той самий вітер з Півночі, який огортав обличчя завойовників, будівничих імперії. Те ж саме крижане повітня наповнює легені неомайданівської піхоти, що ним дихали козаки Сагайдачного і терористи Бандери. Чоловіки завжди залишаються чоловіками, навіть під тягарем постмодернізму, і споживацтва. Як тільки приходить час, рука мимовільно тягнеться до зброї.
   Господь любить відморозків. Усі круті мужики, правильні хлопці від князя Святослава до генерала Шухевича, від козаків до крутянців, від лицарів короля Данила до останніх хрестоносців у одностроях кольору фельдґрау і рунами на комірах - усі вони спостерігають за нами з Небес, і, напевно, посміхаються так само щиро, як і того дня, коли вибороли місце у царстві Господньому, яке, як відомо, здобувають тільки силою.

За матеріалами ЗОГО “Карпатська Січ”