Людина
дедалі більше потрібна цивілізації лише у своїх середніх якостях, але не в
якості особистості. Притлумлення
особистості, зменшення свободи її свавілля, унеможливлення слави, відчуження –
загалом корисне. Для прикладу, візьмемо економічну кризу (хоча, зазвичай це
вона за нас береться).
Багато
хто з провідних економістів стверджує, що є цілком коректним порівнювати
нинішні негаразди з кризою 1930-х рр. Та стала однією з причин Другої Світової війни й спричинила
жорстокі соціальні й політичні потрясіння у найрозвинутіших країнах.
Нічого подібного ми не спостерігаємо
нині. Навіть греки не прагнуть відмовитися від принад представницької
демократії, не збираються нападати на Македонію. Натомість, повстання спіткали
лише країни з архаїчним управлінням і традиційним суспільним устроєм, очолювані
видатними особистостями – диктаторами. США та Європа виробили досконалі
механізми виживання й розвитку. Їхні правителі дедалі простіші (Кемерон далеко
не Черчилль, Обама – не Рузвельт, навіть Меркель – зовсім не Гітлер, які б
вусики не домальовували їй греки на своїх плакатах), а цивілізація дедалі
розумніша.
Ще нещодавно особистість була тією
віссю, навколо якої крутилося колесо історії. Нині – це дрючок в колесі – те,
що загрожує плавності руху в ірій прогресу. Зокрема, саме цим пояснюється "лівізм" бомонду
й суспільних настроїв розвинутих країн і репресивність по відношенню до
"правих".
Американська агресивна толерантність й
панівний європейський "гомосоціалізм" поборюють особистість та її
атрибути – расу, націю, віру, аристократизм, європоцентризм. Натомість Х‘юстон Стюард Чемберлен (Карл
Маркс правих) проголошує людську особистість, як misterium magnum буття. Він
цитує Лютера (Світом править Бог через малу кількість героїв і досконалих
людей), а також Ґьоте: "Найвище щастя дітей землі – тільки особистість!".
Основний сенс третього тисячоліття –
конфлікт між особистістю і цивілізацією, яка вже не потребує особистості.
Автор – Дмитро Корчинський
Немає коментарів:
Дописати коментар