Батьки-засновники США під прицілом мультикультуралістів

Не минуло й року з моменту перегляду усталених демократичних цінностей у США і нападу на постать президента Вудро Вільсона, як місцеві ліволіберали обрали собі нову жертву. "Расист і насильник!" – такі написи з'явилися цього тижня на пам'ятнику Томаса Джефферсона.
   Сидяча бронзова статуя третього американського президента встановлена ​​в університеті штату Вірджинія, який він заснував понад 200 років тому, була піддана нарузі. Зауважимо, що нині будь-які монументи видатним американським діячам кінця XVIII – початку ХХ ст. стали місцем для паплюження самого фундаменту свободи слова, такої оспіваної прихильниками мультикультурної рівності.
   Місцева поліція наголошує, що злочин було скоєно невідомими у день 275-ї річниці від народження Томаса Джефферсона (13 квітня). Водночас журналісти видання "The Cavalier Daily" повідомляють, що на постаменті пам'ятника одного з батьків-засновників США червоною фарбою було нанесено ганебний напис – "racist + rapist" (подано мовою оригіналу!). Таким чином, автора Декларації про незалежність Америки намагаються прирівняти до вуличного радикала, навісивши на нього свідомо неправдиві пропагандивні штампи.
   Відомо, що Томас Джефферсон був рабовласником і мав темношкіру наложницю на ім'я Саллі Геммінґс. Цілком законна на той час праця рабів використовувалася не тільки на плантаціях одного з батьків-засновників США, але й під час будівництва заснованого ним Університету Вірджинії. Хоч відповідно до тексту Декларації незалежності США усі люди та створені рівними, це не завадило її автору бути власником не одного десятка чорношкірих рабів. Однак, як би це дивно не звучало, перебуваючи на президентській посаді впродовж 1801-1809 рр. Томас Джефферсон заборонив ввезення в США нових рабів. І саме за це наступні покоління вважають його одним з найвидатніших державних діячів в американській історії. Тож не дивно, що обличчя Томаса Джефферсона прикрашає гору Рашмор поряд із зображеннями Джорджа Вашинґтона, Авраама Лінкольна і Теодора Рузвельта.

   Що хочеться додати на останок? – Як можна спостерігати, в останні роки у США набирає обертів рух за перегляд історичної спадщини, який не обмежений дискусійними діячами Конфедерації. Прихильники мультикультурної рівності, прогнозовано, після розправи над монументами Джефферсону Девісу і Роберту Лі, почали здійснювати напади на батьків-засновників США, у першу чергу Томаса Джефферсона. Для тих, хто керується утопічними ідеями лівого спрямування, наразі вже немає значення, чи була окремо взята історична постать німецьким нацистом, італійським фашистом чи американським демократом, головне, що вона не була прибічником толерантності та мультикультурної асиміляції. На сьогодні вже не має сумнівів, що після розправи над власною історією американські ліваки почнуть наступ на  релігію та свободу слова, здійснивши негативні докорінні зміни в суспільстві за орвеллівським зразком.

Автор – Денис Ковальов

Вудро Вільсон – расист посмертно?

Дива сучасного ліберального мислення... Власне, саме таким реченням можна лаконічно змалювати те, що нині відбувається в заокеанській країні, якою ніби керує ультраконсерватор. Проте на жаль, згідно з чинним законодавством і тернистій демократичній системі, президент не в змозі самостійно керувати США без згоди більшості у двопалатному Конґресі (Сенат і Палата представників). І саме цим фактом чудово користуються зазомбовані апологети тотальної рівності та мультикультуралізму, які готові звинуватити у расизмі, ксенофобії та шовінізмі того, хто колись навпаки відстоював права всіх людей та право націй на самовизначення. Мова йде про 28-го Президента США Томаса-Вудро Вільсона.

   Нещодавно з ініціативою перегляду проблеми старих демократичних символів єдиним фронтом виступили викладачі та студенти поважного американського вишу з Нью-Джерсі. Принстонський університет, одним зі студентів упродовж 1875-1879 рр. якого був Вудро Вільсон, нині хоче здихатися будь-якого зв'язку зі своїм випускником, адже той не тільки був сином вояка-конфедерата, а мав "неприпустимі" погляди щодо афроамериканців. Зауважимо, що це вже не вперше! Одним з речників цієї недолугої ініціативи стала Марґарет Макміллан, історик Оксфордського університету, яка викладає у Принстоні та захищає уявну рівність для всіх знедолених американців. Вона виступила з публічною заявою у ЗМІ, наголосивши на тому, що Вудро Вільсон був расистом і тут не може бути жодних сумнівів.
   Тут необхідно зазначити, що ця антирасистська істерія є прогнозованим наслідком політики де-патріотизації у південних штатах, де охоплена агонією маса лівих і чорних екстремістів за потуранням місцевої влади безбожно руйнували могили та меморіали видатним діячам-конфедератам часів американської Громадянської війни 1861-1865 рр. Не буде зайвим додати, що захисників історичної спадщини США прихильники так званої рівності піддавали суспільній деструкції та громадському осуду, як на велелюдних акціях і у соціальних мережах, так і через ЗМІ. Нині ж настала черга тих, хто стояв у джерел сучасного американського лібералізму: Вудро Вільсон, так би мовити, став першим серед рівних.
   Крім того, речники ініціативи Принстонського університету, цитуючи свідомо фальсифіковані історичні статті, змушують повірити громадськість у те, що проголосивши расову рівність, президент-демократ Вудро Вільсон все ж лишився реакціонером. Як і будь-який представник ліволіберального табору Марґарет Макміллан не змогла привести хоч якісь документальні докази на захист своїх слів. Навпаки, користуючись підтримкою студентства, вона на весь голос заявила, що 28-й Президент США підтримував політику сегрегації федеральної адміністрації та оточив себе виключно "білими супрематистами". Було також зазначено, що не можна виправдовувати Вудро Вільсона тільки тим, що він був людиною свого часу, членом Демократичної партії, одним із засновників Ліги Нації (попередниці ООН) і сприяв Версальському та Вашингтонському мирним угодам, адже його політична позиція відбивала основні тези расової сегрегації, що "ніби шрам вирізана на серце американської нації".

   Який висновок можна зробити з цієї ситуації? – По-перше, прибічники мультикультурної рівності почали переглядати історію, досягши межі: вони відкинули загальновідомі факти про расизм, фашизм і нацизм, заплямувавши героїчну спадщину часів Громадянської війни у США, і тепер проводять ревізію серед своїх ідейних попередників – демократів і лібералів. По-друге, "визнання помилок" Вудро Вільсона у політиці відносно афроамериканців є доволі показовим, адже може стати важливою віхою у подальшому наступі ліволіберлів на історію, релігію та свободу слова; таким чином вони намацують ґрунт для здійснення своїх докорінних змін в американському суспільстві. Ну і, по-третє, замість того, аби бути чесними з власною історією, примирившись з недоліками минулого, сучасні ревізіоністи з табору захисників всюдисущої рівності відверто нехтують здобутками попередників, зокрема Вудро Вільсона, забуваючи про ту роль, яку вони відіграли в міжнародній дипломатії та вітчизняній політиці.

Автор – Денис Ковальов

Ілюзія рівності

Добридень шановні читачі, сьогодні ми поговоримо про, напевно найголовніше, лівацьке гасло в історії: «Свобода, Рівність і Братерство!».

  Скажу одразу, що до расових теорій Гобіно або ієрархічних порядків Еволи, мені м'яко кажучи далеко. Однак все ж таки… Ну, почнемо. Так, що ж власне являє собою це "чудове" гасло французьких революціонерів кінця XVIII-го ст. – «Свобода, Рівність і Братерство!»? Щоб відповісти на це питання, потрібно зануритися в історію і згадати Велику Французьку революцію.

 Як би дивно не звучало, але настільки гуманне гасло приніс стільки крові і сліз людству, що уявити не можливо. Падали вікові підвалини суспільного феодального строю, на зміну порядку приходив хаос, релігія знищувалася, інородці почали отримувати рівні права з корінним населенням... Природно, що це закінчилося відновленням ієрархічного порядку за часів Наполеона І, Липневої монархії Бурбонів та Наполеона ІІІ. Інакше й бути не могло, все в світі впорядковується, це закон природи!

 Давайте розберемось, що власне мається на увазі під цим гаслом:

1) Перше слово республіканського девізу – свобода. У "Декларації прав людини і громадянина" визначає свободу наступним чином: «Свобода полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншому».

2) Друге слово девізу – рівність – означає, що всі рівні перед законом: «Всі громадяни рівні перед ним і тому мають рівний доступ до всіх постів, публічних посад і занять по їх здібностям і без будь-яких інших відмінностей, крім тих, що обумовлені їх чеснотами і здібностями».

3) Третє слово девізу – братерство – визначено в "Декларації прав і обов'язків людини і громадянина" від 1795 р.: «Не роби іншим того, чого не хотів би отримати сам; роби по відношенню до інших такі благі вчинк , які хотів би по відношенню до себе отримати».

 Давайте розберемо ці поняття, але що б їх розібрати, потрібно встановити деякі твердження:

а) Твердження 1. Людина – істота суспільна. Поза суспільства вона або стає, або перестає бути людиною, тому що втрачає найважливіші ознаки свого виду.

б) Твердження 2. Будь-який успіх людини є "успіхом в суспільстві", так як відбувається завдяки сприянню або відсутності протидії з боку інших членів суспільства.

в) Твердження 3. Людина може дозволити собі щодо інших членів суспільства тільки те, що вони дозволяють із собою робити.

г) Твердження 4. Основою співіснування людей у суспільстві та умовою виживання виду, є безкорислива взаємодопомога більш "сильних" індивідуумів…

  Якщо керуватися вище наведеними аксіомами (справедливість яких ніхто не може заперечити), то гасло французької революції, швидше за все, треба читати навпаки, і тоді воно складається не з "природних прав", а з "природних обов'язків".

 Дійсно, "братерство" є головним громадським обов'язком кожного члена суспільства. "Рівність" є обов'язком виконання цього боргу усіма членами суспільства. "Свобода" – це можливість вибору своєї поведінки, обмежена рамками головного громадського обов'язку (бо «жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна»).

  У "Загальній декларації прав людини" ООН записано: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один одного в дусі братерства». Ех, якби це було так! Якби від народження всі люди володіли цими прекрасними властивостями і якостями і всю свою решту життя здійснювали все це на практиці! Ну, свобода і рівність новонароджених немовлят прямо залежать від їх батьків. А більш-менш доросла людина володіє єдиною свободою – свободою вибору свого шляху, але при цьому вона змушена враховувати закони і порядки, діючі в суспільстві і в природі.

 У будь-якому людському суспільстві свобода будь-якої людини неминуче обмежується інтересами і діями інших людей, і межі цієї свободи встановлюються договором між членами суспільства. І якщо людина порушить ці межі, у неї почнуться серйозні проблеми. Тому у порушника встановлених рамок є свобода вибору – перейти в інше суспільство або терпіти обмеження і покарання, гірко нарікаючи на свою нещасну долю.

 Не треба довго розмірковувати, щоб зрозуміти, що в реальному людському суспільстві рівності спочатку бути не може. Всі люди народжуються і живуть в різних сім'ях, навчаються у неоднакових школах, володіють різними розумовими та фізичними здібностями. І спроба оголосити їх рівними негайно призведе до несправедливості: дебіл зможе вимагати, щоб його призначили начальником; спортсмен попросить, щоб його оголосили переможцем, тому що він прийшов останнім; ледар захоче, щоб йому платили не менше працьовитого громадянина...

  Проблема в тому, що МИ, люди, не любимо правду і не хочемо усвідомлювати свою нерівність... Усім нам лестить, вигадана "рівність", це дає нам надію, але й одночасно знищує волю до самовдосконалення, занурюючись все далі і далі в безодню власної ліні і аморфності! Рівність вбиває віковий ієрархічний порядок, рівняючи по істині Великих Людей, з тупорилим бидлом...

   На цьому все! Окрема подяка ресурсу "Школа життя" та Wikipedia зa історичний екскурс.

Автор – Костянтин Слєпишев

"V for Vendetta" – прихована сутність

Ніч Ґая Фокса... В історія відома як ніч "порохової змови" (англ. Gunpowder Plot’s Night) – невдала спроба групи англійських католиків на чолі з дворянином Ґвідо Фоуксом підірвати будівлю парламенту з метою знищення прихильного до протестантів короля Якова-Джеймса I, що почав ряд репресій щодо католицького населення країни. Вибух планувалося здійснити 5 листопада 1605 р., під час тронної промови монарха, коли крім нього, в будівлі Палати лордів були б присутні члени обох палат парламенту і верховні представники судової влади країни. У наш час деякі історики називають змову терористичним актом, однак за своїми цілями він кардинально відрізнявся від дій сучасних терористів і швидше нагадував невдалу спробу державного перевороту.

   Отже, перейдемо до суті. Оце щойно переглянув фільмець "V означає Вендетта" (англ. V for Vendetta). Тільки зараз чомусь до нього дійшли руки і з’явився час. Переглянув і здивувався: А чого це ціла купа  "революціонерів" у Facebook приліпила собі замість аватарки маску пана V-Ві? Здавалося фільм про революцію, яку ми ну так вже чекаємо, що аж свербить в усіх місцях... Але ЯКУ революцію пропонують нам творці цієї агітки?

  Ну почнімо з антагоністів, тобто носіїв антитези, негативних героїв. Хто вони і які? Яку символіку носять, які їхні погляди? Звісно ж, вони прибічники жахливого диктатора, вороги плюралізму і демократії, мерзенні боягузи і садисти. Носять чорну уніформу і мають штурмовиків та спецслужби, які викрадають нещасних громадян, а потім піддають їх жахливим тортурам і знущанням у таборах смерті, де ставлять над ними жахливі медичні досліди. Аналогії напрошуються самі собою! Малюнок вже набив оскому, але... ось і ідеологія:

1) Прапори прибічників хунти чорні з червоним хрестом. Навіть з двома хрестами, як на прапорі Великобританії.

2) Прикол чи ні? Отже, у християнській Великобританії (а дія фільму відбувається саме там). Хрест автори фільму вже пропонують вважати символом тоталітаризму і диктатури? Про червоно-чорні кольори прапорів навіть і не казатиму нічого…

3) Всі антагоністи є націоналістами. Їхній головний пропагандист тільки й робить, що оперетково волає з екранів ТБ: «Британія понад усе!» Отже і націоналізм, читай патріотизм, також ознака тоталітарного режиму?

4) Головним співучасником і укривачем всіх злочинів режиму є... католицький єпископ... ще й педофіл на додачу.

5) Антагоністи у цьому пасквілі ну просто по тваринному не перетравлюють всілякого роду гомосексуалістів, лесбіянок, тощо...

  Отже, який узагальнюючий портрет носія негативного світогляду, на думку авторів цього фільмеця, судячи з вищенаведеного?

  Це, національно свідомий християнин, який дотримується нормальної сексуальної орієнтації. Капець... Чи не так? Плювок у Церкву, мабуть й годі обговорювати. Намісник Папи зображений, як збоченець, вбивця і садист.

  Тепер розглянемо протагоністів (носіїв позитивної, на думку авторів, ідеї у фільмі) за яких так дієво і запекло бореться пан V-Вi. Які ж ідеї Він захищає? Отже:

А) Один з рятівників і помічників анорексичної героїні фільму Іві Гамонд, роль якої виконала Наталі Портман – гомосексуаліст і ховає, як найбільшу  святиню, у  своєму підземному тайнику порнографічні знімки геїв і… Коран XIV ст.! Бо то, бачте, краса. Яке символічне і доречне сусідство! Цікаво, а мусульман воно аж ніяк не обурює? Принаймні, протестів від них з цього приводу чути не було.

Б) Підтримують героїню в ув’язненні листи від лесбіянки, яка була за своє збочення заарештована, піддана дослідам у секретній лабораторії і там померла (ну а як же ж без цього).

В) А хто ж сам пан Ві-V, який весь фільм ховає своє обличчя за маскою Ґая Фокса, релігійного фанатика, організатора так званої “порохової змови”, який 5 листопада 1605 р. намагався зі своїми прибічниками підірвати британський парламент під час виступу в ньому короля Якова-Джеймса І? За що й позбувся життя на шибениці. Він – мутант, продукт тих самих нелюдських дослідів і викликав би симпатію своєю начитаністю, почуттям гумору, бойовими навичками, але... що ж він пропонує?

 За прикладом свого кумира Ґая Фокса, він планує підірвати будівлю парламенту Великобританії. Сенс цього діяння абсолютно не зрозумілий... Парламент – символ демократії, він, наче як, обмежує свавілля тирана. То чому ж замість вбивства диктатора прем’єр-міністра і його прибічників, пан V-Вi пропонує знищити будівлю Парламенту. Він це пояснює цілком прямолінійно: «Аби знищити традицію…»

  Це ж яку таку традицію? Традицію демократії? Традицію опору самодержавству? Яку традицію?

   Ну добре, підірвали Парламент, а далі що? Натовп врятованих гомосеків, мусульман і толерастів постояв, сп’янілий від щастя і захоплення від феєрверку, а далі що?! А далі… Традиція знищена, християнство з його цінностями здискредитоване, влада повалена. То що на їх місце має прийти, за логікою авторів фільму, після тої “революції”? Судячи з їхніх симпатій на місце поваленого режиму мають прийти анархія, ісламізація, розгул збоченців і манкуртів. Автори ЦЕ називають “справедливістю”? Яка ж тоді дивна в них справедливість!

   Може хтось щось інше угледить? Отже, узагальнюючий портрет носія позитивного світогляду в цій толерастичній лабуді – гомосексуаліст, мусульманин, космополіт, запеклий ворог традицій та історії своєї країни. І тепер питання: до якої ницості треба було дійти авторам фільму, аби витворити отаку агітку, яка пропагує всі ці збочення? Яким хворим має бути британське суспільство щоби цілком спокійно її сприймати та ще й розповсюджувати по всьому світі?

   І найголовніше: якими ж сліпцями треба бути нашим доморощеним "революціонерам", аби не розгледіти всього того загноєного бруду, який міститься у цій малохудожній гидоті?

   Ось так, панове, маємо кіно з пропагандою псевдореволюції толерантності та гомофілії…

Автор – Сіґурд Сварт