Відлуння Зимової війни у Слобожанських лісах

Наприкінці листопада 1939 р. совєцькі загарбники, серед армійських загонів яких перебували етнічні українці, вдерлися у незалежну Суомі. 105 днів фінляндці героїчно стримували ворожу навалу, завдавши значних втрат у живій силі та військовій техніці. Вже у лютому 1940 р. до Гельсинкі прибув холодноярський отаман Юрій Горліс-Горський, який ініціював створення добровольчого підрозділу з  полонених українців, але знатне бойовище добігало свого кінця й начистити пики більшовикам вони не встигли.

   Тепер, 83 роки по тому, нащадки ветеранів Маннергеймового вояцтва стоять пліч-о-пліч із нащадками, ймовірно, тих українців, які волею долі опинилися у засніженому Озерному краї Суомі. Невеличкий загін фінських добровольців воює з українцями проти спільного ворога зі Сходу, знову. Деякі з них навіть наважуються викладати фотозвіти зі своїх полювань на московитів у соціальні мережі, як-от 30-річний боєць Ральф Сірен; він командує чотою, зібраною з його земляків у складі Інтернаціонального леґіону територіяльної оборони України.

   Молодий доброволець родом із Кіркконуммі, але тривалий час живе у Нідерландах. На початку березня 2022 р. він вирушив до України, щоби допомогти нашій нації чинити спротив московитській аґресії. Власне крім українців і фінів, його братами по зброї (фін. Aseveljet) – норвежці та американці з бойовим досвідом.

   «Щиро кажучи, я симпатизую українцям. Цілком зрозуміло, що Московія чинить неправильно, і тут великий проти маленького, якщо хочете, як Ґоліат проти Давида. Це та сама ситуація, що була у Фінляндії під час Зимової війни, і тоді нам майже ніхто не допомагав», – стверджує Ральф Сірен.

   30-річний уродженець Суомі певен і переконує інших у тому, що нині настав час як ніколи допомагати Україні всіма наявними засобами (від санкцій до озброєння). Хтозна, можливо це своєрідний особистий борг чи відплата за події Другої світової війни на фінській землі, щільно окроплену також і українською кров'ю. Тоді, як і зараз, точиться борня цивілізації з варварством, боротьба за нашу і вашу, шановні сусіди-європейці, свободу!

За матеріалами "Ilta-Sanomat"

Перманентний майдан

В революцій завжди гіркий присмак. Перемога далась важкою ціною, але антиукраїнський режим повалено. Тепер саме час дати відповідь на питання, які позитивні зміни мають статися та, що загрожує реалізації волі українського народу?

  Спершу, ще раз згадаємо подвиг Героїв України, який відбувся 20 лютого, а також усіх загиблих поборників правих ідей, що загинули за часи останніх протистоянь. Саме їх звитяга дозволила подолати спротив корумпованого, авторитарного та антинародного режиму внутрішньої окупації. Ці люди боролись супроти та поклали себе в жертву, задля того, щоб живі отримали бодай можливість жити у вільній та соборній Україні. Це важливий момент для усвідомлення, зараз українці отримали лише проміжну перемогу, яка відкриває критично важливі можливості:

1) забезпечити прихід до органів центральної влади, представників громадськості, які походять із середовища вільних духом людей із високими цінностями;

2) оновити соціально-економічну систему, спрямувати потік коштів із центрального бюджету не в напрямку обмеженого кола високо посадовців та преференційованих олігархів, але забезпечити підтримку соціально-економічного розвитку громад країни;

3) забезпечити реалізацію принципів професіоналізму та особистої відповідальності на всіх рівнях управління бюджетних установ та організацій;

4) сформувати те саме громадянське суспільство, яке ладне забезпечити докорінні зміни на рівні всіх міст та містечок України.

  Звичайно, кожен зможе навести ще по декілька пунктів тих змін, що він жадає, і які притаманні будь-якій незалежній національній державі, яка дбає про добробут всіх своїх громадян. Однак метою даної статті є привернути увагу читачів до тих дій, які забезпечать невідворотність позитивних змін в житті нашої нації, яку я розумію виключно як позитивну органічну єдність активних патріотів України, які вільно реалізовують свій творчий потенціал у різних сферах життя спільноти.

    На разі ми маємо дві групи загроз: внутрішні та зовнішні. Серед внутрішніх я розумію як саму кризову ситуацію з точки зору ризику обвалу національної економіки, так і загрозу відсутності необхідних докорінних змін у всіх органах влади. Україна виходить із протистояння з величезними втратами. Національний бюджет виявляється непідкріпленим, різко скоротилися золотовалютні резерви, продовжується стрімка інфляція гривні, все це каже про загрозу в майбутньому голодних бунтів. Самостійно з цієї ситуації ми не вийдемо і за заявами потенційного нового прем’єр-міністра ключовим завданням нового уряду стають перемовини про отримання значної фінансової допомоги від МВФ та ЄС. Україна потрапляє у ситуацію нової економічної залежності й це є вимушеним кроком, від якого ми навряд чи можемо ухилитись і наслідки чого ми будемо оплачувати ще багато років.

  Будувати нову державність надзвичайно складно. І це відбувається на фоні приходу до влади нових облич. На щастя зараз склад уряду проходить через процедуру консультації з Майданом, тому принаймні зараз верхівка центральної влади залишається підзвітною громадськості. Однак, що можна говорити, коли власне Арсеній Яценюк сам говорить про новий уряд, як про уряд камікадзе? Такий стан речей говорить про те, що на разі утворюється технічний тимчасовий уряд, який розійдеться після вживання першочергових заходів. В ситуації стабілізації економічної системи можна очікувати витіснення посадовців вже постійними міністрами.

    І тут ми переходимо до наступної загрози: життя українців може залишитись на тому ж рівні, до влади просто прийдуть нові обличчя, які будуть заспокоювати громадськість заявами про піклування розвитку самостійної української держави, яка повернеться у зашморг корупції, бюрократії, олігархії. Вітчизняні мільярдери дійсно не бажають розколу країни, визнають нинішню владу, але тільки через вкоріненість на території України власних бізнесів. Українську спільноту вони не забажають бачити в вигляді дійсно незалежної та творчої національної сили. Їх значно скоріше влаштує повернення до старої розподільчої системи, коли національні кошти розпилюються із врахуванням інтересів олігархів.

 Ситуація ускладнюється вельми небезпечними зовнішніми загрозами. Уже достеменно відомо, що Російська Федерація надала притулок біглому псевдо президенту Януковичу. Він дозволяє собі заяви щодо своєї легітимності, вважає себе законно обраним та незаконно усуненим. Вже реалізується сценарій дестабілізації традиційної порохової діжки у вигляді АР Крим, нині на Донбасі, у Харкові та в Луганську. По території Криму роз’їжджали представники ЛДПР, агітуючи людей отримувати російське громадянство та голосувати за перехід до складу Російської Федерації. Разом із тим Путін ляскає зброєю на кордоні, проводячи "планові" військові вчення. Зараз ми як ніколи близькі до втягнення у збройний конфлікт, у ситуації перехідних процесів у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Тому ми вже зараз маємо зробити все належне, щоб забезпечити внутрішню єдність перед обличчям тих, хто не бажає вільного життя для українського народу.

   Всі події почались на Майдані, зараз свої Майдани є в більшості великих міст України. Це за влучною аналогією реінкарнація Січі, тут акумулюється та вивільнюється чиста енергія української нації. Сьогодні це наші цитаделі єднання, основа майбутнього розквіту, центр вільного життя та творчого потенціалу нації. Ми вже змінили свою ментальність, я впевнений, що кожен, хто запустив у свої легені та думки повітря Майдану не підкориться ані ворожій агресії, ані тиску власних органів влади та корумпованих чиновників, можновладців та олігархів.

   Майдани є і будуть, вони стануть постійним дорадчим та контролюючим органом влади на центральному та місцевому рівнях. З рештою, я вважаю доречним легалізувати Майдан спеціальним законом. Вільний український народ вже не придушать ані власні корумповані чиновники та олігархи, ані ворожа інтервенція. Зараз і надалі заборона Майдану є початком широкомасштабної партизанської війни. Тільки громадськість знає і дбає про свої інтереси. Ми вже вийшли зі стадії терпіння, сподівання, що щось нам дасться за волею долі. Українці самі творять свою долю.

   У сьогоднішній ситуації ми маємо підтримувати проукраїнські сили в центральних та місцевих органах влади, а вони мають керуватись у своїй діяльності волею Майдану. У ситуації жорстких економічних та мілітаристських загроз українці мають показати приклад соборності для всіх націй у всі часи.

Автор – Левко Писарчук

Пряма дія

Криза правого руху не в останню чергу викликана невизначеністю тактики і форм боротьби. Відсутність концепції боротьби призводить до розпорошеності і безсистемності дій правих.

   На наш погляд єдиною стратегічною лінією націоналістів повинно бути завоювання вулиці. Завоювання симпатій, авторитету і сили в конкретному місті, селі, вулиці, будинку. Але завоювання вулиці – це тема окремої серйозної праці. Тут ми зупинимося на окремій формі боротьби за вулицю – Прямій Дії.

  Пряма Дія – це доповнення і самодостатня форма пропаганди правих. Щоб довести нашу правоту до наляканого і забитого “пересічного громадянина” нам треба довести реальну можливість змін тут і зараз, а також те, що ми і є та сила, яка може змінювати дійсність на користь населення.

  Пряма Дія – це тиск засобами постійного нарощення акцій, маршів, мітингів, блокувань, силових дій, патрулювань, який може бути спрямований на такі проблеми суспільства як: проблеми засилля мігрантів, витіснення торгівлі наркотиками, релігійні (побудова сектантських храмів) чи соціальні проблеми населення.

   Основними правилами Прямої Дії є: багаторазовість акцій (до повного вирішення проблеми), нарощуваність обертів і масовості акцій, різноплановість акцій (тиск на владу, моральний, силовий тиск) Етапи Прямої Дії:

1) після перших акцій ворог обурений і хоче протистояння;

2) після продовження акцій ворог, побачивши принциповість, хоче перечекати «хвилю» і повернути свій status quo;

3) морально і фізично заляканий ворог відступає і відмовляється від своїх планів.

 Щоб проілюструвати концепцію Прямої Дії наведемо приклад боротьби ВГО “Патріоту України” і українського населення з в’єтнамською діаспорою за парк “Зустріч”.
  В 2003 р. “помаранчевий” мер Шумілкін за відповідну суму доларів виводить парк “Зустріч” зі складу рекреаційних (паркових) земель, відтоді парк офіційно вважається пустирем.

  В 2004 р. в’єтнамська діаспора за допомогою в’єтнамського посла в Україні і тієї ж відповідної суми грошей отримує дозвіл на побудову на території парку буддистського храму.

 Ранньою весною 2006 р. починається будівництво. Проводяться акції протесту місцевих жителів. “Блакитний” мер Добкін обіцяє людям розібратися і дозволяє в’єтнамцям продовжувати будівництво. За справу береться ВГО “Патріот України”:

- в першу чергу налагоджуються контакти з місцевим населенням, з’яляється домовленість про координацію дій;

- 3 червня 2006 р. – марш ВГО “Патріоту України” через весь Комінтернівський район міста Харкова до самого парку “Зустріч”. Антив’єтнамську листівку і колону в формі люди зустрічають з радістю. В парку проходить зустріч Організації з двома сотнями місцевих мешканців. Після втечі з парку представників в’єтнамської сторони, члени Організації за допомогою місцевої молоді розчищають парк від будь-яких матеріалів, вкладають на місце зірвані плити. Міліція погрожує, але не діє;

- наступна акція – марш до суду, де розглядається позов місцевих жителів до в’єтнамської діаспори. Суддя, яка явно проводить справу на користь мігрантів, під тиском Організації залишає будівлю суду через запасний вихід;

- повторне пікетування суду. Суддя бере відпустку на місяць;

- пікетування Міської ради з вимогою припинення будівництва; 

- підготовка до основної акції. Вночі весь район проживання в’єтнамців забитий плакатами і графіті антимігрантського спрямування;

- ранок перед основною акцією – суботник у парку, наведення порядку після в’єтнамського свинства;

- середина того ж дня – велика колона вирушає маршем до в’єтнамського консульства, маршрут прокладено через місця проживання в’єтнамців.

Автор – Андрій Білецький

Життя держави в державі або виживання в українських фавелах

   Людство протягом всього свого існування  жило у різного роду поселеннях: спочатку це були печери, потім скупчення шалашів, потім землянки та глиняні будівлі, потім будинки з деревини та каміння, що еволюціонували у замки, навколо яких селилися селяни та ремісники – так у Європі  почали виникати міста. Однак не всі квартали були приємними та безпечними для всіх соціальних груп міського населення, так через класові протиріччя і соціально-економічні конфлікти виникали кримінальні квартали де мешкали представники міської голоти та кримінальної еліти.

Карикатура "Українці за межею бідності"

   У сучасній практиці системи різних суспільних наук міські квартали бідноти іменуються по різному, все залежить від країни та міста де знаходяться ці квартали: східноєвропейські нетрі або трущоби, бразильські фавели, перуанські та мексиканські барріо, французькі банльо. Сам термін нетрі визначається як житловий масив з високою щільністю спонтанної забудови міської місцевості, відрізняється відсутністю або гострим браком основної інфраструктури (електрика, каналізація, адміністрація, будівлі культури та освіти), необхідної для повноцінного суспільного життя людини, і, як правило, з сильно виділеним маргіналізваним соціальним середовищем. У широкому розумінні, нетрі – це квартали міста чи міста-супутника, які складаються із застарілих, недоброякісних і невпорядкованих помешкань.

Бідність – це нормальне українське сьогодення?

   Згідно з визначеннями ООН, територія де проживає людина та іменується нетрями, якщо вона позбавлена хоча б однієї умови з нище наведених:

• чистої, придатної до вживання води (вода повинна бути доступна і в достатній мірі);

• справність каналізації (одним туалетом не може користуватися велика кількість сімей);

• достатнього житлового простору (в одній кімнаті не може проживати більше 3-х чоловік);

• приміщення, призначеного для постійного проживання (житло повинне захищати від поганих погодних умов і перебувати на території, призначеної для житла, тобто не в гаражі або на складі);

• права управляти своїм житлом (мешканців не можуть зігнати просто так, як, наприклад, з дому на знесення).

   Нетрі формуються внаслідок непродуманої або занадто швидкої урбанізації в країнах з невисоким рівнем життя основної маси населення, особливо сільського, яке стрімко переселяється у міста. Найбільше поширення та розвитку нетрі отримали в країнах Африки, Азії і Латинської Америки. Старий житловий фонд в країнах з перехідною економікою, в тому числі і в Україні, підпадає під визначення нетрів, прийнятий ООН в акті ''Habitat''.

Нетрі Лагосу – найбільшого міста Нігерії

   Зростання або зникнення нетрів значною мірою пов'язано із загальним рівнем життя в конкретній країні, з соціальними програмами і політикою інвестування уряду країни. Нетрі, як правило, є найбільш поширеним видом поселення в країнах з тропічним і субтропічним кліматом, так як в холодному кліматі тривале існування в низькоякісному житлі при майже повній відсутності необхідної інфраструктури фізично неможливе.

   Слід також враховувати той факт, що щільність населення у країнах північної півкулі менш значна і рідко призводить до високої концентрації населення. Нетрі – досить збірне поняття. У країнах широкого розповсюдження терміна нетрі, вживається ціла група екзотизмів для більш чіткої характеристики їх реалій. Як зазначається у доповіді Комісії ООН про поселення, на початку ХХI ст. майже 40% людських поселень класифікувалися як нетрі. У них проживало близько 924 млн. мешканців. Найбільша частка нетрів спостерігається в містах Африки (70%) та Азії (40%).

Росінья – найбільші нетрі Ріо-де-Жанейро

   Яскравим прикладом латиноамериканських нетрів є фавела — бразильський варіант нетрів. Це своєрідне поселення бідняків змішаного походження, що розташовані по схилах гір і спускаються у напрямку мегаполісу. Фавели найчастіше контролюються злочинними угрупованнями наркобаронів і знаходяться у таких містах як Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Белу-Орізонті, Порту-Алегрі, Ресіфі, Бразіліа. Фавели найчастіше будуються з різноманітних матеріалів, від цегли до сміття. Багато фавел дуже щільно заселені (5 людей 1 м²). Часто вони не мають каналізації, стічні води та проблеми гігієни звичайно є великими проблемами у фавелах.

   В Азії нетрі яскраво виражені в Індії. Так район бідноти Дхараві в центрі 14-мільйонного міста Мумбай, відомий світу не менше, ніж інше індійське ''диво світу'' — мавзолей Тадж-Махал. Ці найбільші в Азії міські нетрі загальною площею 223 га збудували впродовж останнього століття індуси з різних куточків країни, які прибували до Мумбая на заробітки та в пошуках кращого життя. Але нажаль, кращого життя мігранти так і не знайшли, але залишалися жити у своїх халупах, збудованих iз картону, брезенту, черепиці та іншого сміття. Щільність забудови у нетрях Мумбаю така, що на вулицi інколи не можуть розминутися дві особи. Тут немає ні проточної води, ні водогону. Один туалет припадає в середньому на 1440 осіб! Більш благополучні райони міста з часом розрослися, і район нетрів Дхараві опинився в самому центрі Мумбая. Неважко здогадатися, що вартість цієї землі тепер у тисячі разів перевищує вартість халуп, які на ній стоять. Нетрі Мумбая фактично є містом у місті. Окремі мешканці впродовж усього життя не полишали їх, бо тут розташовані не лише халупи, а й невеликі гончарні майстерні, міні-фабрики з переробки пластику та мукулатури, які люди збирають на смітниках Мумбая, швейні та шкіряні псевдо-ательє, пекарні, автомайстерні та магазини. Щороку район Дхараві виготовляє товарів та надає послуг на більш ніж $ 700 млн. Дхараві є найбільшим, але не єдиним подібним ''містом халуп'' не тільки Мумбая, але й всієї Індії.

Дхараві — центр сучасного Мумбая

   Що стосується України, то нетрі є традиційним місцем проживання робочої бідноти та національних меншин, які не знайшли своєї соціальної ніші. Характерним для українських нетрів є те, що найчастіше вони розташовані в балках та на схилах пагорбів майже в центрі або на окраїні міст. Бідність в Україні перетворилася на один з найістотніших чинників, який постійно ініціює зростання соціальної напруги в суспільстві і сприяє соціальному регресу. Відчутний цей регрес саме у міських нетрях. Треба зазначити, що найбільшими та най чисельнішими нетрями в Україні є квартали-бідноти Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси, Кривого Рогу та Маріуполя.

   Особливістю прояву проблеми бідності в Україні є той факт, що не тільки перебування у складі соціально уразливих груп населення (сім'ї з дітьми, пенсіонери, інваліди), але навіть зайнятість не гарантує від попадання в групу бідних. Так, задля подолання проблеми існування нетрів Одеська міська влада розробила програму розвитку міських околиць, що розрахована на три роки – до 2015 р. Міська влада хоче привести в пристойний вигляд такі одеські нетрі як мікрорайон Жеваховскій, Курсак, Балтський, Хаджибеївський, Шевченко, Крива балка, а також Чорноморку. Зазначеним околицям одеська влада на чолі із мером Олексієм Костусєвим обіцяє нові дороги і ремонт існуючих, відновити вуличне освітлення, прокласти каналізацію і ліквідувати несанкціоновані звалища. Однак у міській раді Одеси пояснюють ''всихання'' вище зазначеної програми нестачею грошей. Всі розуміють, що гроші на розвиток інфраструктури в нетрях Одеси були вкрадені, і ніхто не планує надалі щось робити, однак населення одеських нетрів про це навіть не здогадується, так як людей запевнюють у тому, що ''оновлення'' їх поселень відбувається, але люди цього не бачать, бо цей процес відбувається вночі, коли всі сплять. Тому, проблема одеських нетрів залишається проблемою їх мешканців.

Одеські нетрі – мікрорайон Жеваховській

   Бездоріжжя, зруйновані фасади будівель, звалища на узбіччях – саме так виглядають вулиці в районі одного з головних проспектів східної столиці України Харкова – проспекту Гагаріна. Йдеться про вулиці Греківську, Староверещаківську і Достоєвського. Це – нетрі Харкова, усі ''принади'' яких починаються одразу після того, як звернути з проспекту Гагаріна на вулицю Греківську: тут проходять трамвайні колії, а між ними – одні ями в асфальті. Більше півстоліття не бачили ремонту і узбіччя по обидва боки вулиці. Вулиця Греківська має в основному двоповерхові будинки початку минулого століття, яі жодного разу не ремонтувались. Але ''жахи'' вулиці Греківської не такі жахливі порівняно з проблемами на вулиці Староверещаківської. Ось тут і починаються справжні харківські нетрі! Сюди можна потрапити тільки у двох випадках: або у вас немає іншого шляху, або ви тут живете. Без причини тут знаходитись просто небезпечно, існує загроза втратити або свій гаманець, або своє життя. Тут немає, а ні асфальту, а ні бордюрів, а ні інших ознак цивілізації. Не менш проблемними є вулиці Одеська та Достоєвського. Це давно забуті комунальниками Харкова території. Тут дивує все: починаючи від асфальту на проїжджій частині, до зарослих бур'яном узбіч. Немає тут ні нормальних тротуарів для пішоходів, ні дорожніх знаків для транспорту. Крім того, тут багато сміття вздовж приватного сектора. Мешканці цього району запевняють, що їх вулиці повністю занедбані. Одже, можна підсумувати, що навіть попри отримання значних грошових дивідендів Харковом, завдяки футбольному чемпіонату FIFA EURO-2012, місто повністю занедбане і не має планів змінити це, адже як і у випадку з Одесою, міська влада цинічно не помічає проблему нетрів.

Харківські нетрі на вулиці Греківській

   Подолання бідності та проблеми існування нетрів в містах — завдання не одного дня. Необхідною є координація різнопланових зусиль, визначення пріоритетів на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу. Досить швидкими адресними діями (переважно пасивного характеру — грошовими виплатами, субсидіями, допомогою продуктами, одягом тощо) можна викоренити абсолютну бідність у найгостріших її проявах. Пом’якшення ж відносної бідності, пов’язаної насамперед з економічною нерівністю населення, потребує більше часу й зусиль в основному активного характеру (допомоги у працевлаштуванні, відкритті власної справи, отриманні необхідної кваліфікації). Що ж до суб’єктивної бідності, то для попередження викликаних нею соціальних конфліктів потрібні час, довіра до влади на всіх рівнях та узгоджені дії майже всіх соціальних інститутів суспільства.

Харківські нетрі на вулиці Староверещаківській

   Державна соціальна політика, що орієнтована на підвищення рівня життя всіх верств населення (незалежно від їх майнового положення), повинна бути пов'язана з такими задачами стабільного економічного розвитку як забезпечення реального зростання виробництва, поліпшення ситуації на національному ринку праці, заборона інфляційних процесів, ефективне використовування бюджетних коштів і засобів спеціальних позабюджетних фондів. Саме ефективний економічний розвиток на макрорівні закладає фундамент соціального розвитку країни і зрештою визначає рівень добробуту її населення. З урахуванням специфіки процесів, пов'язаних з трансформацією вітчизняної економіки, необхідним також представляється вживання першочергових заходів в таких напрямах:

а) скорочення майнової нерівності шляхом проведення гнучкої податкової політики;

б) стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу;

в) упровадження системи раціональних соціальних трансфертів;

г) легалізація тіньової економіки і незареєстрованих доходів.

Київські нетрі серед багатоповерхівок у мікрорайоні Дарниця

   Необхідною умовою подолання бідності та існування нетрів в містах стає надання працездатному населенню країни можливостей для самостійного вирішення проблем працевлаштування. Досягнення цієї мети сприятиме збалансованості попиту і пропозиції на ринку праці, а також запобіганню різкому збільшенню рівня безробіття унаслідок структурних перетворень в економіці. Однієї з таких можливостей, свого часу успішно реалізованої західними країнами, є створення нових ефективних робочих місць на базі розвитку малого і середнього бізнесу.

   Не менш важливим представляється також створення умов для зростання доходів, одержуваних від трудової діяльності. При розробці відповідних заходів політики доходів і зайнятості слід врахувати, що збільшення реальних трудових доходів населення може бути слідством: по-перше, стабілізації макроекономічної динаміки, що забезпечує зростання реальної заробітної платні; по-друге, встановлення економічно і соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної платні з поетапним наближенням її розміру до рівня прожиткового мінімуму і, по-третє, забезпечення оптимальної між професійної і міжгалузевої диференціації заробітної платні всіх категорій працюючих.

Нетрі посеред сучасного мікрорайону в Києві

   Ще однією необхідною умовою для подолання бідності та існування нетрів в містах України є реформування системи соціального захисту, направлене на посилення її адресності і пов'язане з регулюванням величини гарантованого мінімального доходу. Як свідчить світова практика, ефективними заходами реформаторської політики в даному напрямі може стати розвиток нових соціальних технологій, які торкаються підтримки потребуючих (малозабезпечених) сімей, надання безкоштовних послуг охорони здоров'я і освіти, а також послуг соціальної реабілітації.

   Що можна й потрібно робити? В основі стратегії подолання бідності має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки знедолених. Необхідний комплексний підхід, орієнтований як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави з підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їхнього матеріального становища мають спиратися на забезпечення стійкого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

Червоноповстанська балка — головні нетрі Дніпропетровська

   Але нажаль, за умови внутрішньої окупації неможливо здійснити кроки до подолання бідності та існування нетрів в містах, адже саме сучасна влада сприяє зворотнім процесам, через що, вже у 2015 р. більше половини населення України може опинитись за межею бідності. Одже треба діяти рішуче! Досить годувати олігархів, час брати владу у свої руки! Українська націє – прокинься! Наш час настав!

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з сайту ubr.ua)