Здавалося б, їх десятки тисяч, але... Одначе, розтягнувшися на сотні кілометрів (від холодного моря до хвилястої рівнини), вони не бачать одне одного. Тож лише по фотографіях у соціяльних мережах помічають відмітки, що накладає час.
Вони не бачаться наживо роками та лише волею випадку у них збігаються відпустки або... Або ж вони просто опиняються у межах фізичної досяжності, щоби зійтися на хвилини й знову роз'їхатися. Так зійшлися на небосхилі зорі.
І сьогодні, як і щоночі до цього, і ще багато ночей після, вони знову створять диво. Спостерігаючи посадки, перебуваючи біля чергових вогневих засобів, вслухаючись у радіозв'язок, топлячи буржуйку, живучи під землею, чекаючи свого часу в ППД, вдивляючись у монітор тепловізійних прицілів, тримаючи у руках пульт UAV, вони щоразу віддають свій час іншим, дозволяючи жити у мирі тим, хто за їхніми спинами. Це і є те саме справжнє: «...Смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, Життя дарував!».
З прийдешнім усіх тих чоловіків і жінок, хто в цю, як і багато інших ночей, що були до цього і будуть після, несе свою службу, щоразу творячи нове диво... Диво життя. Дякую вам, і залишайтеся живими, слава нації!
Автор – Іван Костенко
Немає коментарів:
Дописати коментар