понеділок, 21 квітня 2014 р.

Не повторити помилки Євгена Коновальця

Україну продовжують здавати Москві. Захід укотре висловлює сексуальну чи яку там стурбованість, а за одно, із підступною посмішкою ґешефтаря, тре руки з надією на те, що революція в Україні згасла, і в Центрально-Східній Європі уже не постане держава із сильним націоналістично-консервативним  режимом.
  Ситуація украй погана. Нова влада, котра панує в Україні, є непросто ліберально-олігархічною, але й значною мірою зорієнтованою на задоволення інтересів Москви та її п’ятої колони в Україні. Федералізація, друга державна мова, капітулянтство перед іноземними диверсантами, амністія для учасників антидержавних заворушень, люб’язні жести у бік «Беркуту», «Оплоту» та інших злочинних угрупувань…
   Уже не однократно думаючі люди порівнювали нинішні революційні події з Національно-визвольними змаганнями 1917-1920 рр. Тут, напевно, непотрібно говорити про якийсь циклізм. Зате безперечним є те, що історичне минуле творить собою мову, за допомогою якої ми можемо висловити, артикулювати наше розуміння актуальної політичної дійсності. Посеред інших історичних паралелей, котрі лежать на поверхні, досить очевидним є порівняння вчорашньої опозиції-нинішньої влади із недолугою Директорією, а авангарду революції – «Правого сектора» на чолі з Дмитром Ярошем – з формацією січових стрільців на чолі з полковником Коновальцем.
  Січові стрільці були найбільш боєздатною, найбільш дисциплінованою і найбільш ідейно вмотивованою військовою силою в розпорядженні політичних пігмеїв з політичного проводу УНР. Проте Коновальцю – тому самому Коновальцю, котрий пізніше своїм творчим генієм заклав основи організованого націоналістичного руху, – забракло політичної волі організувати військовий переворот, розігнати (а в ідеалі – фізично ліквідувати) купку соціал-демократів, котрі дорвалися до владних крісел, і таким чином врятувати державність української нації. Плани встановлення в Україні військової диктатури обговорювалися за участі Коновальця, Донцова та Петлюри, проте так і не були реалізованими. Як наслідок – українська державність була втрачена під проводом виродків на кшталт Винниченка. Українські соціалісти могли ликувати, адже в Україні встановилася диктатура прогресивної і демократичної ідеології більшовизму…
  За нинішніх умов «Правий сектор», відігравши вирішальну роль в усуненні режиму Януковича, опинився у досить складній ситуації. Величезний кредит народної довіри, котрий, як не крути, опирається на хитку суспільну думку, досить швидко був зменшений за допомогою потужної інформаційної кампанії, організованої підконтрольними олігархам ЗМІ.
  Революційні процеси були призупинені російською агресією. За таких умов «Правий сектор» спробував грати за правилами системи – «у виключно правовому руслі» і т.д. З одного боку така тактика себе не виправдала, показала свою недієвість, адже московська агресія не припинилась, а режим внутрішньої окупації стрімко відвойовує власні позиції. З іншого боку, не варто забувати, що подальша революційна боротьба і справді може призвести до зайвої дестабілізації, котра грозить ще більшою втратою державності.
  Фактично, перед «Правим сектором» та іншими революційними силами сьогодні стоїть непроста дилема: остерігаючись дестабілізації і надалі грати за правилами системи або ж піти ва-банк, запустивши сценарій силового перевороту і встановлення в країні режиму національного порятунку. Схема дій такого перевороту може бути наступною. Після чергового антидержавного акту нинішньої влади скликається віче, розігріту учасники якого йдуть пікетувати Верховну Раду (час необхідно розрахувати так, щоб на той момент у будівлі парламенту була принаймні частина депутатів).
   В цей же час бійці «Правого сектора» знаходяться в середині Ради і встановлюють цілковитий контроль над депутатами, погрожуючи їм невідкладною розправою. Депутати приймають декрет, у котрому констатують факт власної непрофесійності, а також антидержавної діяльності тимчасового уряду, оголошують надзвичайну ситуацію в країні і проголошують Дмитра Яроша в.о. Президента України з розширеним переліком повноважень. Частина депутатів після цього усе ж або ліквідується, або ув’язнюється. Паралельно має бути встановлений контроль над головними телестудіями країни. Без цього телевізійні проститутки в черговий раз покажуть революціонерів «провокаторами» і «агентами» (на цей раз не Банкової і Кремля). Телебачення має або транслювати заготовлені звернення, або висвітлювати події правдиво.
   Ризики при реалізації щойно змальованого сценарію і справді великі. Проте часом уникати ризиків ще більш ризиковано, ніж їх приймати. Історична помилка Коновальця це доводить. Сьогодні, попри усі старання нинішньої влади, градус революційного запалу не впав нижче критичної позначки. Тисячі людей у Києві та по всій Україні готові відгукнутися на заклик до продовження Національної революції.
 Це наштовхує на усвідомлення двох важливих моментів. По-перше, сама Історія кладе на політичний провід «Правого сектора» надзвичайно велику, титанічну відповідальність, ставить його перед обов’язком скористатися відповідним шансом тоді, коли його безальтернативність стане очевидною. По-друге, усі прихильники «Правого сектора», усі ті, хто симпатизує націоналістичній ідеології, усі ті, які прагнуть революційних змін, повинні об’єднатися довкола ідеї важливого волюнтаристського кроку – силового усунення нинішнього режиму.
   Наші внутрішні вороги – нинішній олігархічний демоліберальний режим – доклав максимум зусиль, щоб знову пацифікувати наш народ. Проти нас працюють ЗМІ, політтехнологи, майстри піару. Проти нас працюють мільйони доларів, кинутих на одурманення населення. Цьому ми повинні протиставити вірність власним принципам та почуттям і максимальну суспільну активність, особливо – в інформаційній сфері. Ми, з ласки Божої, вже здійснили одне диво і прогнали тирана Януковича. На черзі боротьба із його спадкоємцями.  Будьмо готові до того, що годинник проб’є дванадцяту. Не скористатися історичним шансом тоді, коли інших історичних шансів не залишиться – значить приректи власну націю на нові десятиліття скніння і деградації!

Немає коментарів:

Дописати коментар