субота, 5 квітня 2014 р.

Інтеліґентщина

Коротка, надактуальна, високоточна публікація, що вогняною стрілою влучає прямо в серце і розпалює...
   Інтеліґентщина!
 Це явище, з яким завзято боролись й борються здорові верстви суспільства переломової доби, виникає і набирає прав громадянства не тільки внаслідок інтелектуального виродження певної соціальної групи народу, а також через хибне поняття слів: інтеліґенція, виховання, культура.
 Постає і відокремлюється від цілості народного єства своєрідна каста людей із окремою культурою, психікою, із окремим поняттям боротьби за існування. Своїм поступованням і інтересами вона здебільшого чужа не тільки народній масі, але й її стихії, її основній культурі. Це і є так звана інтеліґентщина. Не позбавлена своєрідної талановитості, ця верства вилонює з себе салонно-парламентарних політиків, безхребетну кон’юнктурну публіку, “офіцериків”, представників абстрактного мистецтва. Буває, що вона полонює і накидає свій тон цілій державній структурі.
   Приклад: передвоєнна імперія Петербургу, де від царів до романтичних революціонерів типу Савінкоф-Кєрєнскій все просякнуто було кімнатно-собачним духом інтеліґентщини. Стрибаючи “по кочках стихії” (вислів редактора “Кієвляніна” В. Шульгіна), вони, кожний по-своєму, батюжили і перли в обійми революції свою батьківщину, лишаючи власний образ пера ґеніального свого представника О. Блока:
«Слаб і смірітся ґатов
І прєдкі маї пакалєнья рабов,
І нєжності ядом убіта душа,
І ета рука нє поднімєт мєча…».
   Одначе це не могло б мати для нас такого значення, щоб аж заходила потреба про це писати, коли б і між нашим суспільством не виникала й зі швидкістю тропічної пошесті не розросталася пасія “інтеліґентщини”. В політиці, в громадському й родинному житті, в літературі й мистецтві – де тільки живуть (обминаючи уесесерівську каторгу) українці, в цю жорстоку добу титанічної боротьби за кожен шматок народних прав, за право говорити словом матері, в цей якраз час ростуть оці саксофонні “хлюсти” в позі патлатих пророків, які розпочали свою місію ширення між молодим і не окріплим нашим суспільством дух інтеліґентської анемії.
   Джерел, звідки черпають своє натхнення ці тигри “еліти“ багато, але головним із них є так звана “європейськість“. Цей уславлений у нас фіґовий листочок, що набув собі майже священної недоторканості в колах, які не завдають собі праці самостійно думати, дуже часто прикриває собою велетенську порожнечу і саму непривабливу наготу. 
 Ось вам миндально-солодкаві пересюсюкування Бодлєра – ще гірше якого-небудь російського епігона. Ось незручне мавпування обгорточних лубків паризьких видань. З’являються своєрідні видавництва “щоб не відставати від Європи”, перехоплюючи по дорозі якраз все те, що Європа з винятковою дбайливістю вимітає від себе залізною мітлою. Родиться політик у білих рукавичках, обложений подушками і салонними собачками. Побіч нього блідо-тонкий поет, модерний від слова “мода”, що міняє свої переконання швидше, ніж жінка капелюхи, намагаючись мавпувати японського кулі, московського босяка, паризького кокаїніста і кого хочете, аби тільки затерти себе самого, своє “я”. Це все це (розуміється) – “модернізація“, “європейськість“, “перейняття нових напрямків“. На ділі ж все це сама звичайна нікчемність, втрата рідного здорового ґрунту, на який не пересаджувати екзотику чужини треба, а розгортати власні пороги і з нутра п’янкої землі черпати ідеї та запліднювати ними свій великий чин.
   Увага, увага! – ви, суворі лицарі наступаючих сталевих полків великої будуччини! Перед вами наростає струп “інтеліґентщини“, який вже торкається організму вашого суспільства. Повстає і розростається оте разюче тавро немічності і себезаперечення, яке ви, лицарі, маєте випекти своїм пристрасним зором і дати йому належне місце, хай навіть по зразку Європи, але тієї Європи, що на наших очах розвернутими лавами твердо вибиває свій владний крок вперед, оздоблена злотосяйними прапорами чести і слави землі, що дала їм могутнє життя.
Автор – Віктор Май

Немає коментарів:

Дописати коментар