Турул над Верецьким перевалом, або як мадяри Карпати переходили

   З давніх давен так історично склалося, що Закарпаття, було лише об’єктом, а не суб’єктом світового та європейського історико-культурного процесу. Спершу наші слов’янські закарпатські простори завойовували й дарували, а з народженням європейського протонаціоналізму питання власності Закарпаття перейшло з феодально-силової в  ідеологічну площину. Усі, хто претендував на ці території, змушені були відшукати або придумати історичну легітимізацію експансії. З цим завданням дуже ґрунтовно впоралася наша сусідня країна – Мадярщина.

Вид на полонину з верхівки Верецького перeвалу

   Спочатку мадярська владна еліта створила героїчний міф про перехід мадярських племен Алмоша і його сина Арпада через Верецький перевал. А вже згодом його підкріпила неприховано таким же міфічним орлом-турулом, який нібито саме в Карпатах скинув Алмошу переможного меча. Таким чином саме це і означало, що з карпатських хребтів починається Велика Мадярщина (лат. Magna Hungaria, мадяр. Nagy-Magyarorszag). Мадяри відчутно асимілювали місцеве населення, намагалися зробити з нього "найвірніший народ" (лат. gens fidelissima) та нав’язати йому бачення відмінної від української, якоїсь "угро-рускості". Ця концепція мадяризації Закарпаття виявилася такою дієвою, що навіть сьогодні, майже на всіх замках Закарпаття відновлюються скульптури бронзових турулів, символів мадярської державності. А на межі Закарпаття і Галичини, на тому ж Верецькому перевалі, біля села Верб'яж  споруджуються пам’ятники на честь так званого «віднайдення мадярами батьківщини» (мадяр. hanfoglalas), або ж 1100-літнього переходу мадярів через Карпатські гори.

Славнозвісний мадярський пам'ятник на Верецькому перевалі

   Сам же Верецький перевал або перевал Руські Ворота — один з небагатьох перевалів в Українських Карпатах, який розташований на стику Закарпатської і Львівської областей, на вододілі річок Стрия і Латориці. Висота Верецького перевалу дорівнює 841 м над рівнем моря. Таким чином, він був і залишається найліпшим місцем переходу через високі Карпатські гори, при чому місцевість, яка оточує перевал, має переважаючу кількість субальпійських лук та полонин. В міжгірно-верховинному ландшафті перевалу знайшлась місцевість,  яка і привабила мандруючих мадярських кочовиків, тому не дивно, що саме з цього місця ці «мандрівники» вирішили розпочати розбудову своєї держави.

Верхівка Верецького перевалу

   Взагалі, кожна країна прагне зробити свою історію кращою, ніж вона була насправді, та героїзувати минуле, в цьому не має нічого дивного. Така ситуація не оминула й середньовічну історію Закарпаття. Хотілося б детальніше роздивитись проблему вторгнення мадярів у Європу і на Закарпаття, а також, їхнє подальше розселення у Паннонії.

   Письмове джерело, у якому докладно викладені події переходу через Карпатські гори – це середньовічна хроніка "Gesta Hungarorum" — "Діяння угрів", яка розповідає про походження мадярів, написана на межі ХІІ–ХІІІ ст. нашої ери анонімним хроністом, який жив при дворі мадярського короля Бейли ІІІ. За однією версією це був єпископ Печка, за іншою – єпископ Повша, який був нотаріусом короля Бейли ІІІ. Є великі підстави вважати, що Анонім був єпископом, який знав слов’янську мову, і, можливо, був із племені білих хорватів.

Пам'ятний камінь на Верецькому перевалі з мадярським написом

"Запрошуємо у Мадярщину!"

   У цьому творі наведена перебільшена героїчна історія мадярів: шлях, які проходили мадярські племена на чолі з Алмошем від річки Дон до Києва, міфічний розгром війська київського князя Олега, перехід через галицькі землі і долину річки Дністер, подальше вторгнення на землі сьогоднішнього Закарпаття. Ця хроніка містить докази того, що карпатські українці жили на своїй території до приходу мадярів, які їх тут застали.

   Ось така історична канва тривалий час задовольняла вчених-істориків різних країн. Мадярів вона влаштовує і досі тим, що тут змальовано славетний прихід їхніх пращурів через Закарпаття, під час якого нібито були завойовані слов’янські городища Унґ (cу­­часний Ужгород) та Боржава (с. Варієво, Берегівського району), а місцевий князь Лаборець, який походив із найзахіднішого східнослов’янського племені білі хорвати, був страчений власноруч Алмошем, надьфейеделем (мадяр. Nagyfejedelem) мадярських племен. Таким чином підтверджується факт існування на той час закарпатського сло­­в’ян­­сь­кого князівства білих хорватів.

Мадярський князь (надьфейеделем) Алмош

   На підставі археологічних даних вимальовується така картина: на момент ймовірного приходу мадярів розташування городища Унґ було у селі Горяни, що під Ужгородом, де розташована славнозвісна церква-ротонда. З результатів розкопок стало зрозуміло, що ніякого городища в у селі Горяні узагалі не було і про існування тут центру князівства також говорити не можна, а тому "захоплене" мадярами городище Унґ є міфічним.

   Щодо іншого укріпленного пункту – Боржава, за даними того ж Анонімуса, фортеця була здобута військами Арпада, сина Алмоша, у 903 році після кількаденної облоги. Однак результати археологічних розкопок доводять, що Боржавське городище було зведено лише наприкінці ХІ ст. нашої ери. Тож і Боржаву мадяри не могли здобути лише тому, що в 903 році її просто не існувало. А це значить, що описаний в мадярській хроніці збройний конфлікт між мадярами та слов’я­­нами надуманий, а князь Лаборець – легендарна особа, яка має залишатися виключно у міфах і художній літературі. Хоча, на відміну від мадярів, не існуюча особа має надихнути українців Закарпаття лише тому, міфічний князь хоч і був здоланий ворогами, але він боронив свою вітчизну від загарбників до кінця, яким би він не був.

Князь білих хорватів Лаборець

   Ім'я Лаборця знайшло широке відображення в народній пам'яті. Про нього складали легенди і пісні. Ужгородський історик ХІХ ст. Михайло Лучкай розказав легенду про Лаборця своєму товаришу, словацькому письменнику Богуславу Носаку-Незабудову і той написав повість "Лаборець". Далі з художніми творами про князя виступили і закарпатські письменники. Це оповідання Анатолія Кралицького "Князь Лаборець", п'єса Євгена Фенцика "Підкорення Ужгорода", вірш Марійки Підгірянки "Князь Лаборець", поема Василя Гренджі-Донського "Князь Лаборець", роман Петра Угляренка "Князь Лаборець".

Перехід мадярів через Карпати

   Не підтверджено і сам факт проходження мадярів на чолі з Алмошем наприкінці ІХ ст. нашої ери через територію Закарпаття. Імовірний маршрут, яким скористався надьфейеделем кочовиків – це так званий Дунайський коридор (територія між Південними Карпатами і Дунаєм), який номади використовували споконвіків для міграції і торгівельних шляхів. Міф про подолання мадярськими племенами Алмоша Верецького перевалу серйозно спотворив історію. Адже загальноприйнятним стало зараховувати всі городища до слов’янських, а всі поховання кочовиків приписувати давнім мадярам. Насправді це не так.

Мадярський князь (надьфейеделем) Арпад

   Усі одиничні поховання і могильники номадів, які відносили до часів проникнення військ Алмоша на територію Закарпаття, виявилися щонайменше на 80 років старішими. У комплексах поховань наявні речі, яких аж ніяк не могли мати мадярські воїни, тому що знайдені артефакти були виготовлені набагато пізніше, як, наприклад, арабські монети – дірхами другої половини Х ст. нашої ери. Їх знаходження, призначення, а головне – датування і походження, свідчать про належність цих знахідок не мадярям, а печенігам, які наприкінці Х ст. нашої ери рухалися з Причорномор’я. Причому це було не просто переселення, а втеча від погрому доволі непопулярним маршрутом через незручний для кочовиків гірський перевал. Саме печеніги, а не мадяри в Х ст. нашої ери оселяються на території від Братислави до Закарпаття.

Символ мадярської державності - орел-турул

   Європейські (німецькі, чеські та польські) вчені у своїх працях відзначають, що пам’ятки з цих земель характеризуються чимось немадярським, і пов’язують їх із племенем кабарів, які приєдналися до племен Алмоша наприкінці ІХ ст. нашої ери. А тому, знайдені  поховання кочовиків змушують переглянути ці тези й усвідомити, що ніякого переходу ні давніх мадярів, ні інших споріднених їм племен через Верецький перевал у цей час не було, а пам’ятки, які увійшли в наукову літературу як суто мадярські з початку Х ст. нашої ери, належать печенігам кінця цього самого сторіччя. Хотілося на сам кінець додати ще одну деталь, яка стосується міфічного орла-турула. За легендами, саме цей птах вказала шлях мадярам через Руські ворота, а під час повстання куруців – принесла шаблю в дзьобі самому Ференцу Ракоці. Тобто, тепер стає зрозумілим, чому для мадярів так важливо по всьому Закарпаттю наставити своїх дервних символів і вказати українцям чия це насправді земля.

Монумент українсько-мадярської дружби у селі Вишково, яку вінчає турул

   Отже, на території Закарпаття у VІІІ–ІХ ст. нашої ери, незважаючи на значне слов’янське заселення, державне утворення (князівство) сформоване ще не існувало, а люди вели спокійний, розмірений спосіб життя до приходу печенігів. Відповідно не було й переходу мадярських племен на чолі з Алмошем через Верецький перевал. За правління королів Ласло І (1077—1095) і Коломана I (1095—1116) Мадярщина досягає найбільшої могутності. У цей час представники династії Арпадів починають загарбання Закарпаття, і мадярська колонізація, ймовірно, відбувалася із заходу, а не зі сходу.

   Сьогодні Верецький перевал — це священне місце для будь-якого мадяра-патріота, куди вони приїжджають аби присягти на вірність своїй державі, а зовсім поряд із кам’яною брилою, монументом 1100-літнього переходу мадярів через Карпатські гори, що вінчає верхівку перевалу лежать воякі "Карпатської Січі", яких у 1939 році тут, на Верецькому перевалі мадярські та польські прикордонники розстріляли тільки за те, що вони захищали незалежність Карпатьської України. Тому, залишається лише здогадуватись, чи почує і побачить сучасна влада те, що відбувається на Верецькому перевалі, як громадяни сусідньої країни яскраво зневажають українську національну пам'ять плюндруючи могили вояків за незалежність України.

Могила січовиків Карпатської України

   Сподіваємось, що вся ця окупація не на довго і перемога буде за нами! Здобудемо Українську державу або загинемо за неї!

   Слава Україні!

Автор – Денис Ковальов