середа, 14 жовтня 2015 р.

Утворення та ідейна основа УПА

Національне Відродження України - це найхарактерніша риса сучасности, (що підтверджується результатами Всеукраїнського референдуму від 1 грудня   1991 р.) - стало можливим завдяки багатолітній політичній діяльності українських патріотів-націоналістів і збройній боротьбі Української Повстанської Армії.
  Покликана до життя з ініціятиви Організація Українських Націоналістів (Бандери), опираючись на всебічне сприяння народу (бо захист його життя ставила собі за основну мету), Українська Повстанська Армія, що стала всеукраїнською національною збройною силою, протягом більше десяти років вела важку, безпрецедентну в історії боротьбу проти двох мілітарних потуг того часу - гітлерівських націонал-соціялістів і московсько-большевицьких імперіялістів.
   Вороги України сіяли безсоромну брехню про національно-визвольну боротьбу українського народу, про її учасників, які у найскрутніший час не жаліли праці й крови, без вагань ішли на смерть в ім’я прийдешніх  поколінь.
  Минає 73 роки від утворення УПА. Найсправедливішу оцінку її діям дав народ, у часи боїв складаючи пісні про неї, а нині - насипаючи в кожному селі високі могили героям. Тепер, коли проголошення незалежности України стало доконаним фактом, правду про ОУН-УПА люди можуть дізнатися уже не з підпільних, а цілком легальних видань.
   Сьогодні весь світ знає, що підписаний 23 серпня 1939 р. у Москві пакт Молотова-Ріббентропа відчинив ворота Другій світовій війні. У вересні 1939 р. московські війська під гаслами “єднання єдинокровних братів” нахлинули на землі Західньої України. Результат цієї “месіянської” акції обійшовся нашому народові в півтора мільйона знищених і депортованих людей за неповних два роки. Десятками тисяч трупів наповнили “наші визволителі” тюремні підвали в червні-липні 1941 р. Багнетами та наганами імперія Леніна-Сталіна писала історію нечуваного у світі геноциду. Вже тоді тисячі українських завзятців поклялися: згинемо в боях,  а не дамо себе знищити! Такими були умови для формування самооборонних бойових загонів, які згодом зформувалися у військові частини Української Повстанської Армії.
   22 червня 1941 р. розпочалася війна між двома могутніми імперіялістичними державами за новий розподіл світу. А вже 30 червня 1941 р. з волі українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголосила у Львові Акт відновлення Української Держави, утворивши Державне Правління на чолі з Ярославом Стецьком. Гітлерівські окупанти не визнали цього Акту. Бандеру та Стецька, а згодом тисячі українських націоналістів вони запроторили в тюрми й концтабори.
   Акт 30 червня має епохальне значення у нашій історії. Заманіфестувавши перед світом, що єдиним правосильним господарем української землі може бути і є тільки український народ, Акт 30 червня 1941 р. став головною ідейно-політичною основою Української Повстанської Армії.
  ОУН-УПА своїм першочерговим завданням завжди ставили захист народу, а не упривілейованої касти партократів, загальнонародню справу, а не вигоди якоїсь нібито вищої кляси. Своєю жертовністю, повною відданістю народові борці за волю України здобули міжнароднє визнання.
   Під час Другої світової війни в європейських країнах виник рух Опору, учасники якого боролися проти окупантів в ім’я загальнолюдських прав. В Україні розгорнулась аналогічна діяльність, проте вона набрала ширшого характеру: це була боротьба за життя нації, ґарантоване Українською Самостійною Соборною Державою. Така боротьба стала смислом діяльности кожного українського націоналіста (це виразно з’ясовано ще в Політичних Постановах Другого Великого Збору ОУН у квітні 1941 р.; читаємо: “Організація Українських Націоналістів бореться за Українську Суверенну Соборну Державу, за визволення поневолених Москвою народів Східньої Европи й Азії, за новий справедливий лад на руїнах московської імперії СССР. Організація Українських Націоналістів продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на всі територіяльно-політичні зміни, які зайшли б на терені Східньої Европи”.
   Перші українські бойові групи появилися ще восени 1941 р., але їх дії  були некоординовані. Найсприятливішим місцем злиття більших збройних груп було Полісся. Першу таку групу на Поліссі зорганізував військовий референт Крайового Проводу ОУН Північно-Західніх Українських Земель Сергій Качинський. На Волині подібну групу зформував сотник Іван Перегійняк (обидва вони загинули в боях з гітлерівськими окупантами).
   ІІІ-тя Конференція ОУН, яка відбулася у днях 17-21 лютого 1943 р., стверджувала: "Сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім’я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму і московського большевизму... це насамперед війна з приводу України, яку обидва імперіялізми трактують у своїх загарбницьких плянах як центральну проблему їх імперіялістичної політики... Тому для українського народу є невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з іншими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільні інтереси західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти німецько-московського й інших імперіялізмів". Це визначення Конференції ОУН укріплювало ідейно-політичну основу УПА.
   З ініціятиви ОУН і УПА 21-22 листопада 1943 р. на Рівненщині відбулася Перша Конференція Поневолених Народів Сходу Европи і Азії. На Конференції були учасниками представники 13 народів: грузини, осетини, вірмени, казахи, черкеси, кабардинці, азербайджанці, татари, чуваші, білоруси, узбеки й українці. Конференція закликала всі поневолені народи посилити політично-революційну боротьбу проти імперіялізму. "Для швидкої і повної перемоги національної революції потрібен один спільний фронт усіх поневолених народів", - підкреслювалось у Постановах Конференції. Йшлося передовсім про те, щоб на територіях усіх уярмлених Москвою народів запалити вогонь національно-визвольної боротьби, подібно, як це сталося на всіх українських землях.
   Головний Військовий Штаб УПА складався з  оперативного, розвідувального, вишкільного, організаційно-персонального, тилового і політично-виховного відділів. Останній із них був найважливіший, бо УПА була не тільки військовою, а й політичною формацією.
   УПА - сила всенародня, оскільки всі її учасники, від рядового стрільця до Головного Командира, взяли на себе преважкий, але вельми почесний обов’язок служити інтересам народу і в боротьбі за народ життя віддати.
   УПА - сила високоідейна, бо шляхи її боротьби завжди освітлювала найвища Ідея Нації.
   УПА - сила, побудована на добровільних засадах, на глибокому почутті відповідальности перед українським народом, перед історією.
   УПА - непереможна сила, бо найголовніша її зброя - Ідея України, і ніяка фізична сила не спроможна її знищити.
   У народі УПА черпала нездоланну наснагу. Незламність духу бійців УПА окрилювала й окрилятиме всіх борців за вільну Україну.
Автор - Петро Дужий

Немає коментарів:

Дописати коментар