понеділок, 12 жовтня 2015 р.

Ментальність орди. Раби рабів

Материк історії Московії - це постійні сейсмічні вибухи, тектонічні розриви, більші чи менші, й мало чи не після кожного такого розриву-вибуху здавалось, що минулої історії вже начебто й немає, хід її різко змінився, й саме тепер настає ера нового життя і нової історії.
   І сьогодні ми разом із громадянами путінської еРеФії (адже у нас спільний цей історичний материк) переживаємо черговий тектонічний вибух-розрив, коли знову здається, що різко міняється історичне русло, що починається нова історія, і ми вкотре покладаємо великі надії на це оманливе грядуще, яке, вважаємо, достойне нас, а ми ж достойні його. Можливо, черговий ілюзіон у великому, майже тисячолітньому ілюзіоні?
   Але яке невмолиме пришестя - настання цих вибухів-розривів у материку народного буття, що їх, здається, навіть можна програмувати, знаючи душу етносу й пильно прислухаючись до тих процесів, що відбуваються в ній, що, зрештою, оформлюються й вивергаються з неї у вигляді ось таких викидів - викид за викидом, викид за викидом: наче вулкан, що живе в певному циклі. 
   Заворушення, бунти, повстання - це терор чи не терор? Безумовно, стихійний терор, що визріває і йде з народних глибин, і цей терор ще недавно пояснювали так званою класовою боротьбою, прагненням соціальної справедливості, та чи тільки прагненням соціальної справедливості слід було пояснювати цю постійну потребу заворушень, і бунтів, і повстань? Чи не з природи ментальності ці явища?.. Це терор знизу. А ось терор згори. Алєксандр Герцен називав Петра І коронованим революціонером, революціонером-терористом, і в цареві бачив «подлинное воплощение революционного начала, скрытого в русском народе...». Важко не погодитися з Герценом, ось тільки виходить, що «революционное начало, скрытое в русском народе...», це і є заворушення, бунти, повстання, але ж не тільки вони, а й ота специфічна буслаєвщина...
   Отже, перманентний стан - терор знизу і терор згори, взаємний терор, така вже форма державності й побутування народонаселення. Мені не хотілося б бути категоричним, хотілося б помилитися. А ось, що сказав про терор історик Константін Кавеліним: «В насилии над народом виноват прежде всего народ, не народ даже, а какая-то этнографическая протоплазма...». Звичайно, в такому разі в контексті історії Московії стає особливо зрозумілий терор Івана Грозного-Лютого, Петра І, Ульянова-Леніна, але таке розуміння причин терору однаково в моїх очах не виправдовує тотального державного терору, і коли читаєш у вірші Константіна Аксакова про Петра І: «Во имя пользы и науки, добытой из страны чужой, не раз твои могучи руки, багрились кровию родной...», - то жахаєшся вкотре від таких методів кривавого просвітителя Московії і задумуєшся - чи такі методи просвітительства для неї єдино можливі і чи немає інших методів, знаних у цивілізованих народів? - Постійне протистояння влади і народу!
   Таке враження, що в історії сусідньої Московії весь час хтось готує «покушение на товарища Сталина...», і весь час за це хтось розплачується життям, і весь час є невмирущий Сталін, і весь час він боїться, що на нього готується замах, і щоб знешкодити можливий чи уявний замах - організовується терор. «Ленин жил, Ленин жив, Ленин будет жить!» - Отже, проблема була, є, буде, і як осмислити цю глибоку драму, як бодай намагатися розв'язати її?! Забальзамований "Ленін та його шайка", забальзамована трупна ідеологія - усвідомлюють це чи не усвідомлюють нинішні апологети цієї трупної ідеології - водночас означає прагнення забальзамувати й самих себе, ще відносно живих, і самозване покласти самих себе, забальзамованих і відносно живих, у мавзолеї власних ілюзій, щоб задурманений наркотиками брехні і фата-моргана "комуністичної Білої Арапії" народ бив їм поклони в їхніх прозорих індивідуальних мавзолеях, як ото бив і б'є у московському мавзолеї... 
   Або ж чи ви уявляєте собі гігантський мавзолей у масштабах усього так званого СНД, а в цьому космічних розмірів мавзолеї забальзамовані й водночас живі всі "народи Рассії", як це було донедавна? Бо хоч і як протестує розум, бо хоч і якою фантазією це здається, але ж для наших комуністично-соціалістичних провідників не тільки так було, а й досі так є: «...живее всех живых!». То до якого ж це оруеллівського оскотиніння власної психіки треба дійти й люто триматися за це своє оскотиніння психіки, щоб прах покійника (Великого Пса, як звістував у своїх пророцтвах Нострадамус) був живіший за цілі живі покоління цілих живих народів, то що ж це за геть неможливий прах живих народів порівняно з тим, котрий "живее все живых"?! 
Автор - Євген Гуцало

Немає коментарів:

Дописати коментар