Сучасність намагається всіма силами витравити варварський початок з народів світу, прищепити народам так звану "цивілізованість". Вона, насправді, означає волю до самознищення замість волі до влади як невіддільного інстинкту кожної вільної духом людини. Сучасність абсолютизує в людині стандарт сприйняття світу, чуже усім видам щирої віри у щось особливе, екстатичне та діонісійське, що мало б наповнювати наше життя справжніми переживаннями...
Механіцизм сучасності зводить будь-які переживання до реакції організму на гормони, які виробляються в результаті тієї чи іншої ситуації. Знову ж у цьому бачимо спробу звести нашу пристрасть та щирі переживання великого моменту до простих механізмів, хімічних реакцій у нашому організмі. Адже людина коштує у наш час рівно стільки, наскільки вона є божевільною. І вся раціональність, вся правильність, яку намагається імітувати сучасний світ, є тільки абсолютизацією уявної розумності, пошуку посередності, викорінення міфу й волі до влади з людської свідомості.
Останні крихти діонісійського духу з синтезою аполлонічності в кожній культурі нині стираються тривіальною буденністю. Однак і міфи вміють мститися, особливо тим, хто вирішив, що далі обійдеться без цієї сфери – без незбагненного, без того, що неможливо повністю описати словами... Ці часи можна назвати пануванням профанного, пануванням років, що не продукують ідеали та образи для майбутньої культури, а тільки сумно споживають матеріальні ресурси та надбання минувшини.
Боги старого світу давно здані "в ломбард" – чого варті статуї богів, якщо вони зроблені на заводі з пластику? Сучасний світ шукає виключно середину – лише середина є для сучасності справжньою цінністю – ні ліва, ані права крайність вже не приймається не тільки як норма, а і як просто припустима позиція. Мислитель, у повному розумінні цього слова, людина, здатна ставити запитання – у першу чергу питання на межі допустимого. Така людина сьогодні найбільш небезпечна для чинного в світі порядку денного. Для неї, як і для колишніх епох, існують запитання, які ставити не можна – вони руйнують ідилію реальності, проте на відміну від минулого, сучасність узурпувала такі цінності як "свобода", "відкритість" і, звичайно ж, "розум".
Водночас, табуйовані теми все ж іноді висвітлюються божевільними. Однак їх тут же публічно піддають інтелектуальному остракізму, називаючи екстремістами, людиноненависниками, брехунами, звинувачуючи в антинауковості. Бо вони порушили ту грань, яка проголошує, що "так думати не можна"! За цією межею і закінчується реальність для людини, яка прийняла "сучасні" цінності як норму. Однак, реальність, яка колись була проголошена як світ без утопій і всілякої ідеї ось-ось завалиться. Впаде ззовні за допомогою нових варварів (яких в Європі тепер все більше і більше), або її зруйнують зсередини протверезілі діти модерну – це питання далеко не найважливіше.
Якщо нашому світу вдасться уникнути долі Риму, який так само колись загруз у культі споживання та поваленні ідеалів своїх предків – це буде найбільший удар вічності по сучасності. Саме вічне завжди противиться сучасному – не минуле! Адже вічне займає радикальну позицію між минулим і сучасним. Великий Рим колись втратив свою традицію й вважав за краще споживання. Його долею стала загибель від рук менш освічених, нецивілізованих, але куди більш ідейних і мотивованих духовно варварів...
Чи загрожує така розв'язка сучасному світу, добі так званого постмодерну, який також знайшов своє духовне коріння в епосі античності? Це питання залишимо без відповіді! Проте постановка його абсолютно точно назріла ще на початку ХХ ст., коли Освальд Шпенґлер видав свою фундаментальну працю "Занепад Європи". З того часу пройшло вже близько сотні років, але питання не стало менш актуальним, ніж тоді. Навіть навпаки, спостерігаючи події в Кьольні, Парижі, інших містах старої Європи, іноді здається, що розв'язка близька та ось-ось станеться щось, здатне остаточно відповісти на питання про подальше існування європейської цивілізації та отетерілої західної людини, яку мислителі Просвітництва так підносили за її критичність і здоровий глузд. Час все розставить на свої місця – це беззаперечний факт!
Механіцизм сучасності зводить будь-які переживання до реакції організму на гормони, які виробляються в результаті тієї чи іншої ситуації. Знову ж у цьому бачимо спробу звести нашу пристрасть та щирі переживання великого моменту до простих механізмів, хімічних реакцій у нашому організмі. Адже людина коштує у наш час рівно стільки, наскільки вона є божевільною. І вся раціональність, вся правильність, яку намагається імітувати сучасний світ, є тільки абсолютизацією уявної розумності, пошуку посередності, викорінення міфу й волі до влади з людської свідомості.
Останні крихти діонісійського духу з синтезою аполлонічності в кожній культурі нині стираються тривіальною буденністю. Однак і міфи вміють мститися, особливо тим, хто вирішив, що далі обійдеться без цієї сфери – без незбагненного, без того, що неможливо повністю описати словами... Ці часи можна назвати пануванням профанного, пануванням років, що не продукують ідеали та образи для майбутньої культури, а тільки сумно споживають матеріальні ресурси та надбання минувшини.
Боги старого світу давно здані "в ломбард" – чого варті статуї богів, якщо вони зроблені на заводі з пластику? Сучасний світ шукає виключно середину – лише середина є для сучасності справжньою цінністю – ні ліва, ані права крайність вже не приймається не тільки як норма, а і як просто припустима позиція. Мислитель, у повному розумінні цього слова, людина, здатна ставити запитання – у першу чергу питання на межі допустимого. Така людина сьогодні найбільш небезпечна для чинного в світі порядку денного. Для неї, як і для колишніх епох, існують запитання, які ставити не можна – вони руйнують ідилію реальності, проте на відміну від минулого, сучасність узурпувала такі цінності як "свобода", "відкритість" і, звичайно ж, "розум".
Водночас, табуйовані теми все ж іноді висвітлюються божевільними. Однак їх тут же публічно піддають інтелектуальному остракізму, називаючи екстремістами, людиноненависниками, брехунами, звинувачуючи в антинауковості. Бо вони порушили ту грань, яка проголошує, що "так думати не можна"! За цією межею і закінчується реальність для людини, яка прийняла "сучасні" цінності як норму. Однак, реальність, яка колись була проголошена як світ без утопій і всілякої ідеї ось-ось завалиться. Впаде ззовні за допомогою нових варварів (яких в Європі тепер все більше і більше), або її зруйнують зсередини протверезілі діти модерну – це питання далеко не найважливіше.
Чи загрожує така розв'язка сучасному світу, добі так званого постмодерну, який також знайшов своє духовне коріння в епосі античності? Це питання залишимо без відповіді! Проте постановка його абсолютно точно назріла ще на початку ХХ ст., коли Освальд Шпенґлер видав свою фундаментальну працю "Занепад Європи". З того часу пройшло вже близько сотні років, але питання не стало менш актуальним, ніж тоді. Навіть навпаки, спостерігаючи події в Кьольні, Парижі, інших містах старої Європи, іноді здається, що розв'язка близька та ось-ось станеться щось, здатне остаточно відповісти на питання про подальше існування європейської цивілізації та отетерілої західної людини, яку мислителі Просвітництва так підносили за її критичність і здоровий глузд. Час все розставить на свої місця – це беззаперечний факт!
За матеріалами "Діорами"
Немає коментарів:
Дописати коментар