Нащо нам такий світ, в якому не буде українства?

Війна великою кількістю вибиває носіїв найкращих генів. І постає просте питання: що робити з демографією? На нього є проста відповідь: активно поліпшувати природнім шляхом. Іншої не існує: всі свідки Церкви міґрації – космополіти, котрі загально не розуміють, що таке народ і коріння. А якщо розуміють – це зловісно налаштовані люди, котрі свідомо хочуть винищити українців.

   Ті ж, хто щось кажуть про перевагу якости над кількістю, просто не розуміють, яким чином нації співіснують та конкурують на мапі світу – вони просто за духом дурні світові провінціали... Українці ніколи не жили в кращих умовах, аніж ці 32 роки (відновленної) незалежности! Загрози голоду від посухи немає, епідемій немає, можливостей аж надто багато. Демографічна криза – криза світогляду, про це знають всі: матеріялістичні цінності особистого комфорту та зніженість нищать будь-яку вітальність. Цей народ не врятує збільшення материнського капіталу, або інші подібні речі.

   Економічний фактор – вторинний, хоча його важливість не варто відкидати. Так, існують нагальні побутові проблеми: міським головам треба хоча б облаштувати нарешті свої бетонні джунґлі для зручності руху з колясками; державна допомога справді корисна, а всіх підприємців та інших начальників, котрі нехтують повагою до працевлаштованих вагітних жінок і молодих матерів, треба обкласти штрафами та просто по-людськи відпиздити за вияви неповаги типу звільнення з посади замість оплачуваної відпустки. Заради кожної дитини, що могла відчути якийсь тягар невлаштованости через такі фактори, варто позабивати гвіздки у голови всіх винуватців таких проблем. Менше з тим, справа саме у цінностях: народжуваність підніме лише жага до життя.

   Фрідрих Ніцше писав, що все здорове та сильне бажає збільшитися, помножитися, розширитися, і тому найкращі роди минулого – плодовиті. У давній Спарті усвідомлювали проблемне співвідношення якости та кількости, і тому обкладали податками й суспільним гнітом тих, хто до 30 років не обзавівся нащадками. Ви не уявляєте, які важкі переживання у родичів тих достойних, хто загинув, та не встиг лишити по собі дитину: навіть просто тому, що їм було б легше перенести таку втрату.

   Проте до попереднього покоління теж питання: чому стільки родин, де часто син є єдиним у сім'ї? Через дивний постсовєцько-буржуазний пересуд про економічну недоцільність і важливість вкласти у дитину максимум – що контрастує з іншими соціяльними захворюваннями попереднього покоління, на кшталт полишення батьком жінки з дитиною напризволяще: «Пішов за хлібом та зник» – ґротескна реальність 1990-2000-х. Тому рецепт простий: усім пасіонаріям, хто обрав шлях війни та козацького життя, варто за будь-якої нагоди займатися питанням створення нащадків. Інакше в Україні лишиться тільки неякісний людський матеріал, і цей народ зникне.

   А щодо можливого зниження пасіонарности... Невідповідність між життям-пригодою та продовженням роду – це гидке міщанське упередження, створене тим типом людей, для яких пригода – це окремо у театрі, книжках і кіно, а життя – це рутина та робота. Середньовічні лицарі, в тому числі бідні, плодилися так, що їх прізвища носили цілі ватаги людей. І їх не бентежили епідемії та війни. Серед них були в тому числі поети та тонкі поціновувачі мистецтва. Пасіонарність знижується, якщо самі ви в'язнете у болоті, якщо вами верховодить дещо вище сил інерції, та ви відчуваєте палке бажання Вічного Повернення – вітальна енерґія буде киплячим потоком вирувати у вашій крови. Найкращих ґенів, тобто: хоробрості, творчого вогню та фізичної сили.

Автор – Євген Врядник