Побратимство

Запорожців не лякала небезпека в морських походах, бо головною метою їх усе ж таки було визволення з неволі своїх ближніх. У всякого ж із запорожців був десь за морем у неволі або брат, або батько, сестра, або мила-наречена, або щирий товариш-побратим. І всякий добрий козак-запорожець охоче йшов на небезпеку, і навіть оддавав своє життя за волю свого ближнього, не кажучи вже про родичів чи побратимів.

   Побратимство було у запорожців дуже розвинене й у великій пошані. Народні оповідання дають нам багато випадків, коли запорожець, одшукавши свого побратима у неволі й не маючи коштів, аби його викупити, віддавався сам у неволю. Але з умовою: щоби турок випустив його побратима на волю.

   Всякий турок охоче на це згожувався, бо йому було корисніше мати свіжого, здорового невольника замість знесиленого невольницьким життям і працею. Бувало й так, що визволений побратим, поживши декілька років на волі, знову вертався у неволю, щоби визволити свого побратима, що раніше віддався за нього. На знак побратимства запорожці мінялися натільними хрестами, а далі у їх все було спільне...

   Вони дарували один одному коней, зброю й інші речі. У походах побратим один без одного не з'їдять, було, шматка хліба. У боях же побратими завжди билися поруч і не раз один одного рятували од смерти або захищали своїм тілом.

   Побратимство ж надавало запорожцям великої сили; воно було одною з таємних причин їхньої непереможности й того, що взяти у бранці запорожця ворогові щастило дуже рідко. Коли траплялося, що одного з побратимів хтось кривдив або ображав, то другий побратим зараз же за нього заступався. Коли ж побратима було зрадливо вбито, то той побратим, що лишався живий, був за нього месником.

Автор – Адріян Кащенко