Над згарищем Бахмуту ширяють кулі та іскриться полум'я реактивних детонацій. Попри це, останні тижні пройшли під акомпанемент "заворушки" на Півночі. Про російських добровольців заговорили з новою силою, силою яка втягує нас у внутрішній контекст політики РФ.
Відкриваючись нам у нових гранях, серед яких ми невільно губимося та ризикуємо спокуситися хибними орієнтирами. Ми симпатизуємо усміхненим хлопцям з русявим волоссям, з трохи наївним та завзятим поглядом, які лихо борознять полями Білгородщини на трофейному БТР. Симпатизувати їм легко!
Але чи маємо ми глобальний проект для РФ? Навіть не для РФ, а для цих соковитих ресурсами та іншими благами (а лише так ми маємо їх сприймати) шматків землі, води та повітряного простору. Проєкт затверджений та узгоджений, бажано із підписом та синьою печаткою.
Ми тримаємо руку на пульсі, але не пропонуємо жодної ідеї, а без ідеї – це лише ілюзія контролю. Так, ми спостерігаємо і підкидаємо жару туди де палає, але щось заважає нам нарешті сказати собі правду про те, що кивання демократичним догматам – давно перетворилося у дешеву оперетку. Чи потрібні нам лояльні російська уряд/партія/армія? Можливо, але це не критично...
Ми вдало використовуємо ситуативних союзників та надаємо багатьом героям нашого часу ресурсів для реалізації їх амбіцій у протистоянні російському режиму. Але варто хоча б собі сказати правду. Кордон 1991 р. – це присмак обірваного бенкету, а нам необхідно підкинути жару в ідею повернення етнічних земель.
Ніякого кордону між Україною та РФ бути не може, адже не може бути самої РФ! Невиправдано обізвана "застарілою" думка про необхідність "війни за землю" – є єдиним чітким критерієм перемоги. Врешті-решт, асимілювати жителів Білгороду, Воронежа чи Курська нічим не важче, а подекуди і легше, за жителів Донецька чи Севастополю.
Це не лише площа, а і простір для отримання ресурсів усім тим злим, пошрамованим і голодним, хто виживуть після. Вам здається ця логіка трошки варварською та надто біологічною, але в основі її незмінний мотив протистояння популяцій останніх тисяч років людської цивілізації. Якщо колесо Фортуни (а це ми побачимо дуже скоро) повернеться у наш бік, ми не маємо зупинятися.
P.S. Наші апетити мають бути обмежені лише величиною наших амбіцій. Не лише повернути вкрадене, а і привернути нове. Мечем!
За матеріалами "Реваншу"
Немає коментарів:
Дописати коментар