«Твоє ім'я – діямант – непідвладне хвилях часу, вимивають із пам'яті імена всіх королів!», – ці рядки кубинський поет-романтик Хосе-Маріа Ередіа присвятив своєму старшому сучаснику, визволителю іспанської Південної Америки – Симону Болівару. Поетичне пророцтво, як це часто буває, збулося! Хвилі часу не тільки не забрали у вічність ім'я великого, справжнього Визволителя (ісп. El Libertador), але додали йому ще більше сяйва, відкривши для нащадків нові, невідомі досі грані його таланту.
Симон Болівар... Це людина – не просто національний герой багатьох країн Південної Америки (Венесуели, Колумбії. Панами, Еквадору, Перу та Болівії). Він усього за кілька коротких років зумів зробити весь континент вільним і за життя переконатися в людської невдячності. Визволитель – цей почесний титул для багатьох перекладався як "майбутній диктатор". Він народився 24 липня 1783 р. у столиці сучасної Венесуели – Каракасі (туристам і до нині партійні соратники соціалістів Уґо Чавеса та Ніколаса Мадуро показують це місце!) у знатній креольській родині баскського походження.
Батьки Болівара дуже рано померли і його вихованням займався наставник – Симон Родріґес, який і "прищепив" своєму учневі любов до свободи. Невисокий на зріст, Болівар із дитинства тренував своє підтягнуте і жилаве тіло – був чудовим плавцем і наїзником, не боявся труднощів похідного життя і поневірянь. Він отримав прекрасну домашню освіту, яку доповнив академічними знаннями, відправившися юнацтвіком до Європи: побував у Іспанії, італійських державах, Франції, де рано одружився, але потім несодівано овдовів. Але Симон Болівар ніколи не забував про мету свого життя і цьому була присвячена його легендарна клятва – 15 серпня 1805 р. на пагорбі Монте-Сакро у Римі за присутності наставника Родріґеса, заприсягся до кінця своїх днів боротися за визволення своєї батьківщини (Венесуели) й усієї Південної Америки від колоніяльного ярма іспанського абсолютизму.
Незабаром після свого повернення з Європи до Каракасу молодий Болівар, якому тоді було всього 23 роки, орґанізовує своє перше повстання проти іспанців в провінційному місті Анґостура у капітанстві Нова Ґранада віце-королівства Перу і навіть створює тимчасовий уряд вільної 1-ї Республіки Венесуела. Але іспанська королівська армія, чудово навчена й добре озброєна, до того ж багато разів чисельно перевершуючи повстанців під проводом Болівара, зуміла придушити заколот, тож Симон змушений був міґрувати на британський острів Ямайка, де і провів кілька виснажливих років в очікуванні слушної нагоди почати все спочатку – визвольний шлях із Каракасу у глиб Південної Америки.
Після захоплення Іспанії військами Наполеона І Бонапарта у 1808 р. (проти яких тоді, за іронією долі бився визволитель Перу – Хосе де Сан-Мартін) у Латинській Америці спалахнули визвольні повстання, вогнищами якої стали великі міста: Мехіко, Буенос-Айрес, Асунсьйон, Ліма і Каракас. Два великих вожді стояли на чолі визволення Південної Америки – Сан-Мартін та Болівар. Саме тоді Симон здобув свої найяскравіші перемоги над іспанською армією, у боях поблизу Вараса і Бояке...
У серпні 1813 р. війська Визволителя зайняли Каракас, була відновлена Венесуельська Республіка на чолі із Боліваром. Однак вона проіснувала недовго – іспанські війська за підтримки місцевих креолів, пов'язаних із ними економічними та родинними зв'язками, знову розгромили повстанців, і Симону знову довелося шукати притулок на Ямайці. У грудні 1816 р. визволитель Болівар переконав владу Ямайки та сусіднього Гаїті допомогти у боротьбі проти іспанських імперіялістів і знову висадився на березі Венесуели поблизу міста Маракаїбо. На цей раз, не сподіваючися на підтримку корумпованої місцевої знаті, Визволитель вирішив звернутися до бідняків і рабів, а для цього слід було провести необхідні соціяльні реформи: щоб отримати довгоочікувану свободу потрібна була армія, яка б захищати цю незалежність і надалі.
Так був прийнятий закон про скасування рабства. А вже навесні 1817 р. був опублікований декрет Болівара про надання волі всім тим особам, які перебували у невільництві, тож хвиля звільнених людей відразу поповнила невелику армію Визволителя тисячами добровольцями. Крім того, цей декрет також надавав солдатам "боліваріянської армії", які ризикували своїм життям за свободу країни, земельними ділянками, тому охочі отримати власне земельне угіддя йшли в рекрути до Симона. Його військо почало набирати силу і незабаром звільнило всю сучасну Венесуелу та сусідню Колумбію. У грудні 1819 р. Болівар був обраний президентом проголошеної Національним Конґресом Республіки Велика Колумбія, до якої увійшли, крім Венесуели та Колумбії, сучасні Панама та Еквадор. На початку 1820 р. визвольна армія Болівара увішла у північні провінції Перу, диктатором якого він став уже у 1824 р.; упродовж 1823-1826 рр. звільнено сучасну Болівію (тоді Горішнє Перу), 1-м президентом якої він став щойно влітку 1825 р.
Болівар: політичний портрет історичної постаті на тлі доби
Визволитель мріяв створити єдину південноамериканську державу, Республіку Велику Колумбію за зразком Північноамериканських Сполучених Штатів із сильною виконавчою владою президента-диктатора і федеральним паралментом як законодавчим органом. Саме для цього він скликав у Панамі у 1830 р. представників різних верств населення звільнених його армією земель, сподіваючись їх умовити створити єдину сильну державу, але більшість із делегатів, зокрема вихідці з Перу та Венесуели, жадали лише особистої влади та боялися, що Болівар стане кривавим диктатором і забире у них майбутню владу. У Венесуелі розпочалася громадянська війна, а Перу і Болівія незабаром вийшли з цієї коаліції, розв'язавши безуспішну війну за територію майбутнього незалежного Еквадору та амазонської каучукової провінції Акрі.
Всюди в андських провінціях спалахували змови і заколоти – звільнення від іспанського колоніалізму обернулася бійнею із небаченими жертвами! Романтик у душі, визволитель на практиці Симон Болівар поклав усе своє життя заради однієї мети, яка знову виявилася недосяжною... Він не міг пережити кружляння всіх своїх надій – йому довелося бачити війну південних американців проти один одного і смерть тих воїнів, які вціліли у боротьбі проти іспанців. А багато з них, хто раніше благословляли та дякували Болівару за надану ним свободу від Мадриду, тепер звинувачували його у всьому, що трапилося: у кривавій громадянській війні між Лімою та Ла-Пасом; у суперчці між Каракасом і Боґотою за володіння Панамою, тощо.
Розчарований, він, подібно до Хосе де Сан-Мартіна, віддалився від політичних і військових справ, оселився у колумбійському селищі в Андах, де незабаром важко захворів і помер, встигнувши прожити всього 47 років і навічно увійшовши у золотий зал слави людської історії. На теренах Латинської Америки немає, певно, такої видатної постати, яка б не чула про нього. Адже визволителя Симона Болівара іноді називають справжнім "Наполеоном Південної Америки", порівнюючи його заслуги із діяльністю Джорджа Вашинґтона, Джузеппе Ґарібальді та Отто фон Бісмарка.
Автор – Денис Ковальов
Немає коментарів:
Дописати коментар