Визволитель або "південноамериканський Вашинґтон"

«Твоє ім'я – діямант – непідвладне хвилях часу, вимивають із пам'яті імена всіх королів!», – ці рядки кубинський поет-романтик Хосе-Маріа Ередіа присвятив своєму старшому сучаснику, визволителю іспанської Південної Америки – Симону Болівару. Поетичне пророцтво, як це часто буває, збулося! Хвилі часу не тільки не забрали у вічність ім'я великого, справжнього Визволителя (ісп. El Libertador), але додали йому ще більше сяйва, відкривши для нащадків нові, невідомі досі грані його таланту.

   Симон Болівар... Це людина – не просто національний герой багатьох країн Південної Америки (Венесуели, Колумбії. Панами, Еквадору, Перу та Болівії). Він усього за кілька коротких років зумів зробити весь континент вільним і за життя переконатися в людської невдячності. Визволитель – цей почесний титул для багатьох перекладався як "майбутній диктатор". Він народився 24 липня 1783 р. у столиці сучасної Венесуели – Каракасі (туристам і до нині партійні соратники соціалістів Уґо Чавеса та Ніколаса Мадуро показують це місце!) у знатній креольській родині баскського походження.

   Батьки Болівара дуже рано померли і його вихованням займався наставник – Симон Родріґес, який і "прищепив" своєму учневі любов до свободи. Невисокий на зріст, Болівар із дитинства тренував своє підтягнуте і жилаве тіло – був чудовим плавцем і наїзником, не боявся труднощів похідного життя і поневірянь. Він отримав прекрасну домашню освіту, яку доповнив академічними знаннями, відправившися юнацтвіком до Європи: побував у Іспанії, італійських державах, Франції, де рано одружився, але потім несодівано овдовів. Але Симон Болівар ніколи не забував про мету свого життя і цьому була присвячена його легендарна клятва – 15 серпня 1805 р. на пагорбі Монте-Сакро у Римі за присутності наставника Родріґеса, заприсягся до кінця своїх днів боротися за визволення своєї батьківщини (Венесуели) й усієї Південної Америки від колоніяльного ярма іспанського абсолютизму.

   Незабаром після свого повернення з Європи до Каракасу молодий Болівар, якому тоді було всього 23 роки, орґанізовує своє перше повстання проти іспанців в провінційному місті Анґостура у капітанстві Нова Ґранада віце-королівства Перу і навіть створює тимчасовий уряд вільної 1-ї Республіки Венесуела. Але іспанська королівська армія, чудово навчена й добре озброєна, до того ж багато разів чисельно перевершуючи повстанців під проводом Болівара, зуміла придушити заколот, тож Симон змушений був міґрувати на британський острів Ямайка, де і провів кілька виснажливих років в очікуванні слушної нагоди почати все спочатку – визвольний шлях із Каракасу у глиб Південної Америки.

   Після захоплення Іспанії військами Наполеона І Бонапарта у 1808 р. (проти яких тоді, за іронією долі бився визволитель Перу – Хосе де Сан-Мартін) у Латинській Америці спалахнули визвольні повстання, вогнищами якої стали великі міста: Мехіко, Буенос-Айрес, Асунсьйон, Ліма і Каракас. Два великих вожді стояли на чолі визволення Південної Америки – Сан-Мартін та Болівар. Саме тоді Симон здобув свої найяскравіші перемоги над іспанською армією, у боях поблизу Вараса і Бояке...

   У серпні 1813 р. війська Визволителя зайняли Каракас, була відновлена Венесуельська Республіка на чолі із Боліваром. Однак вона проіснувала недовго – іспанські війська за підтримки місцевих креолів, пов'язаних із ними економічними та родинними зв'язками, знову розгромили повстанців, і Симону знову довелося шукати притулок на Ямайці. У грудні 1816 р. визволитель Болівар переконав владу Ямайки та сусіднього Гаїті допомогти у боротьбі проти іспанських імперіялістів і знову висадився на березі Венесуели поблизу міста Маракаїбо. На цей раз, не сподіваючися на підтримку корумпованої місцевої знаті, Визволитель вирішив звернутися до бідняків і рабів, а для цього слід було провести необхідні соціяльні реформи: щоб отримати довгоочікувану свободу потрібна була армія, яка б захищати цю незалежність і надалі.

   Так був прийнятий закон про скасування рабства. А вже навесні 1817 р. був опублікований декрет Болівара про надання волі всім тим особам, які перебували у невільництві, тож хвиля звільнених людей відразу поповнила невелику армію Визволителя тисячами добровольцями. Крім того, цей декрет також надавав солдатам "боліваріянської армії", які ризикували своїм життям за свободу країни, земельними ділянками, тому охочі отримати власне земельне угіддя йшли в рекрути до Симона. Його військо почало набирати силу і незабаром звільнило всю сучасну Венесуелу та сусідню Колумбію. У грудні 1819 р. Болівар був обраний президентом проголошеної Національним Конґресом Республіки Велика Колумбія, до якої увійшли, крім Венесуели та Колумбії, сучасні Панама та Еквадор. На початку 1820 р. визвольна армія Болівара увішла у північні провінції Перу, диктатором якого він став уже у 1824 р.; упродовж 1823-1826 рр. звільнено сучасну Болівію (тоді Горішнє Перу), 1-м президентом якої він став щойно влітку 1825 р.

Болівар: політичний портрет історичної постаті на тлі доби

   Визволитель мріяв створити єдину південноамериканську державу, Республіку Велику Колумбію за зразком Північноамериканських Сполучених Штатів із сильною виконавчою владою президента-диктатора і федеральним паралментом як законодавчим органом. Саме для цього він скликав у Панамі у 1830 р. представників різних верств населення звільнених його армією земель, сподіваючись їх умовити створити єдину сильну державу, але більшість із делегатів, зокрема вихідці з Перу та Венесуели, жадали лише особистої влади та боялися, що Болівар стане кривавим диктатором і забире у них майбутню владу. У Венесуелі розпочалася громадянська війна, а Перу і Болівія незабаром вийшли з цієї коаліції, розв'язавши безуспішну війну за територію майбутнього незалежного Еквадору та амазонської каучукової провінції Акрі.

   Всюди в андських провінціях спалахували змови і заколоти – звільнення від іспанського колоніалізму обернулася бійнею із небаченими жертвами! Романтик у душі, визволитель на практиці Симон Болівар поклав усе своє життя заради однієї мети, яка знову виявилася недосяжною... Він не міг пережити кружляння всіх своїх надій – йому довелося бачити війну південних американців проти один одного і смерть тих воїнів, які вціліли у боротьбі проти іспанців. А багато з них, хто раніше благословляли та дякували Болівару за надану ним свободу від Мадриду, тепер звинувачували його у всьому, що трапилося: у кривавій громадянській війні між Лімою та Ла-Пасом; у суперчці між Каракасом і Боґотою за володіння Панамою, тощо.

   Розчарований, він, подібно до Хосе де Сан-Мартіна, віддалився від політичних і військових справ, оселився у колумбійському селищі в Андах, де незабаром важко захворів і помер, встигнувши прожити всього 47 років і навічно увійшовши у золотий зал слави людської історії. На теренах Латинської Америки немає, певно, такої видатної постати, яка б не чула про нього. Адже визволителя Симона Болівара іноді називають справжнім "Наполеоном Південної Америки", порівнюючи його заслуги із діяльністю Джорджа Вашинґтона, Джузеппе Ґарібальді та Отто фон Бісмарка.

Автор – Денис Ковальов

Цивілізований каталонський сепаратизм

Сепаратизм – явище далеко не нове в іспанській політиці та й на Іберійському півострові загалом. Адже Королівство Іспанія являє собою складну мозаїку етнічних та лінгвістичних елементів, що представлені різного роду політичними гравцями.

   Про свою інакшість найчастіше заявляють такі регіони як – Каталонія (кат. Catalunya) та Країна Басків (баск. Euskadi), трохи менше Галісія (ґал. Galiza). І не безпідставно: адже каталанська мова відрізняється від іспанської (яку інколи називають кастильською, де нею найбільше розмовляють). А мова басків – унікальна і належить до окремої мовної сім'ї. Деякі фахівці з лінгвістики зазначають, що баскська мова, може бути далеким родичем картвельських мов Грузії. Саме тому мовно-культурні фактори стали підґрунтям для сепаратизму.
   В ході історичного розвитку Іспанія втрачала та набувала територій, тому питання незалежності в Каталонії назрівало давно, а зараз спалахнуло з новою силою. Так 2 роки тому, 27 вересня 2015 р. в Каталонії відбулись місцеві вибори і мешканці бунтівного регіону Іспанії вирішили скористатись своїм шансом. Вони проголосували за партії, які пропагують незалежність регіону від Мадриду: "Демократична конвергенція Каталонії" (кат. Convergencia Democratica de Catalunya) та "Ліві республіканці Каталонії" (кат. Esquerra Republicana de Catalunya) спільно отримали 62 із 135 місць у регіональному парламенті – 47,8% у відсотковому співвідношені, що становить абсолютну більшість! Вибори зафіксували рекордну явку виборців – 76%.
   Зауважимо, що за тиждень до виборів відбувся колосальний мітинг, так званий "марш незалежності", в столиці регіону – Барселоні. На ньому свою позицію висловило 1,5 млн. людей. А для Мадрида це чіткий сигнал до повної бойової готовності! Тим часом, партії-переможці анонсують ухвалення рішення щодо проведення референдуму, на якому хочуть розглянути питання від'єднання від Іспанії. Каталонські ліві націоналісти пргануть здійснити, аналогічний до шотландського, крок і звільнити себе від будь-яких союзницьких зобов'язань з рештою Іспанії. Щоправда, офіційний Мадрид виступив з різкою критикою таких ініціатив. Пообіцявши, як і раніше, блокувати такі спроби.

   Якщо такий референдум відбудеться, то це може стати вагомим кроком для здобуття незалежності Каталонії. Тому що каталонці обрали політичний метод досягнення мети. На відміну від басків, які обрали шлях збройного протистояння і програли офіційній владі. Каталонці, незважаючи на всі промислово-екномічні зв'язки з Іспанією, хочуть від'єднатись і побудувати власну державу... Чи вийде у них збудувати власне "Ельдорадо", а може нову каталонську Абхазію чи ДНР, покаже час.

   Ми ж, звісно, у свою чергу, жодним чином не пропагуємо підтримку сепаратистських рухів в Європі, адже розуміємо, як це може відіграти на стані сучасної України. Нам достатньо того, що вороги Української Держави з нуля досягли тимчасових успіхів в Криму та на Донбасі, і нині намагаються розіграти сепаратистську карту як "боротьбу якоїсь окремої нації за своє самовизначення". На нашу думку, цілком закономірним є підтримка суто правих і державоцентричних сил, які стоять на захисті національної традиції та історичної спадщини! Саме знайшовши порозуміння з представниками таких рухів, українцям вдасться не тільки зламати кремлівську пропаганду на Заході, але й долучити до своєї новітньої національної боротьби велику кількість прихильників спільною ідеєю та методами здійснення чину.
   Так переможемо: "Слава Україні! – ¡Viva España!".

Автор – Володимир Дітчук

Біла Реконкіста під Чорним Сонцем

Так сталося, що ми живемо на зломі історичних епох. В це полум'яне століття, коли руйнуються колишні держави, політичні нації та стереотипидекількох останніх століть...

   На зміну застарілим приходят ті феномени та ідеї, що самі по собі набагато старіші, а тому чистіші, важливіші, та є первинними у порівнянні з багатьма символами епохи, що минає. В час випробувань, в благородних серцях завжди просинається віра у себе.

   Разом з цією вірою просинаються вічні праобрази-архитипи, що сплять у крові кожного гідногосині Європи. Одвічно обертається Чорне Сонце! Круги Часів змінюють один одного! Недарма філософи назвали наш час "Новим Середньовіччям". Минулої зими старовинний князівсько-козацький Київ, прокинувшись від довгого сну, знову побачив сталь кольчуг, почув рокіт щитів та гуркіт розгніваної катапульти. Ідея Nації та раси оновилася та зросла кров'ю героїв, ставши наймогутнішою з усіх ідей сьогодення. З тих часів ми змінили стародавню сталь на нову смертоносну броню, але дух європейського лицарства нідуки не дівся. Він лише яскравіше розгорівся в наших серцях.

   Ми пам'ятаємо, як наші праотці прийшли с Півночі у незапам'ятні темні століття, ми пам'ятаємо, як наші предки поливали кров'ю ворогів зростаючі кордони колись славетних європейських держав, ми пам'ятаємо юність наших дідів та прадідів, які повстали проти мерзотності більшовизму тоді ще в молодому та трагічному ХХ-му сторіччі.

    Ми вічно молоді та ми нескінченно старі. Ми - майбутнє, і ми вже прийшли х давніх епох. Частиною героїчної епопеї блискавичного Середньовіччя була Реконкіста або відвойовування. Так називалася Велика Війна європейців з арабами, яка проводилася впродовж семи сотень років.

   Нащадки германців-візіґотів та іберо-римлян, які до 714 р. зазнали ряд сильних поразок від мусульманських орд, що ринули в Європу з Північної Африки та дійшли аж до Центральної Франції, долаючи гіркоту рогромлення та сором завоювання, в, здавалося б, вже безвихідній ситуації, знайшли в собі силизнову повірити у себе та, взявши у руки меч, сім століть поливали кров'ю Іспанію, щоб к 1492 р., скинутиостанню державу маврів - Гранадський емірат у безодню Середземного моря... На південь від Гранади є гірський перевал, що називається Суспіро-дель-Моро або "Подих Мавра", де, за легендою, останній арабський володар Іспанії, емір Боабділь останній раз подивився на Гранаду, та, зітхнувши, безутішно заплакав. За легендою, його мати тоді з болем промовила: "Той, хто не зміг захистити Гранаду як чоловік, оплакує її як жінка".

   Як стародавні лицарі Європи, у ніч розпачу, ми підняли знамена Чорного Сонця. Ми прийшли втоптати у бруд серпи, молоти, зірки та півмісяці. Ми прийшли повернути собі свою землю. Так нехай наші вороги плачуть, як жінки, як колись голосив останній арабський володар Європи.

   Ще в далекому 2004 р. нами було написано - ми бачимо свою землю знищеною, обсміяною, приниженою та розтоптаною, перетвореною у колоніальний придаток, розп'ятий між хижим Західом та божевільним Сходом. Все, що колись робило нас великими, все, що давало народу віру у майбутнє: армія, промисловість, мова, культура, наука, фізичне та духовне здоров'я нації - послідовно знищувалося. Але головне - знищувався сам національний дух - все, що робило нас шляхетними, сильними та розумними. І зараз Україну продовжують давити та шматувати на "економічні та політичні зони впливу" капіталісти Заходу та олігархи Сходу.
   Українська нація була загнана до резервації на своїй же землі. Як колись вестґотам та астурам сереньовічних Піренейських гір, що піднялися на Реконкісту, самовпевнені правителі інтернаціональних імперій дали нам простий вибір: тиховмерти на відведених нам задвірках, у загонах та норах, як зацькованим тваринам, або ж встати на захист своїх споконвічних прав. В нас живе славетний дух стародавнього лицарства! Те неприборкуване полум'я гніву, пожежа благородної гідності, що гукає в найбезнадійніший час, незважаючи ні на що, взяти у руки зброю і наступати на ворога, коли він почав думати, що остаточно взяв над нами верх?

   Ми відповідаємо так: тільки наступати, наступати, ще раз наступати! Не оборонятися, а вести експансію! Наступати по всім фронтам до повної перемоги Ідеї Nації! Тільки у полум'ї війни народжуються нові нації та повтають із попелу старі народи, що є одне і теж саме! Ідея Nації, образ Стародавньої Києво-Русської імперії, дух самої Великої Європи народжується у горні нової війни. Тільки у війні юнак знаходить мужність, а найсильніший знаходить право. Тільки у крові героїв народжуються видатні нації. Колір крові не забувається. Кров героїв яскраво червона, як багрянець світанку над кромкою темного лісу. Цю кров ліпше видно богам, ніж безкольорові сльози святих та чорнила мудрих. Кров героїв стукає у серці цього світу! Ім'ям цієї крові ми проголошуємо нову очищувальну Війну...
   Ми проголошуємо Нову Реконкісту! Проти мерзотності нових азіатів. Проти боягузливої гнилі Западу.  Молоде сонце! Давнє світило! Слухай присягу сталевої молодості! Сьогодні Украіна! Завтра Московія та вся Європа... Ми вирішили повернути свою землю! Тож нехай буде нова Реконкіста!

За матеріалами "Арійського Права"

Звернення лідера іспанської фаланги до вояків армії Іспанії

...Ви чули на вулицях не тільки крики "Хай живе Росія!" і "Росія - так, Іспанія - ні!", але і жахливо безсоромне гасло "Смерть Іспанії!" (за такі крики ще не покараний ніхто, зате за крики "Хай живе Іспанія!" або "Повстань, Іспаніє!" вже кинуті у в'язниці сотні людей). Суть руху - радикально антиіспанська.

 Безчестя, заохочення колективної проституції робітничої молоді під час свят на лоні природи, на яких творяться всякі безсоромності. Підрив сім'ї, заміненої вільною любов'ю, громадськими їдальнями, полегшенням розлучень і абортів (ви ще не чули, як іспанські дівчата кричали в ці дні: "Діти - так, чоловіки - ні!"?). Заперечення честі, якою завжди визначалися справи іспанців, навіть в нижчих шарах суспільства. Сьогодні в Іспанії панує підлість, людей вбивають боягузливо, накидаючись сотнею на одного. Вихваляються зради і доноси.

  Хіба це Іспанія? Хіба це іспанський народ? Ми живемо ніби в якомусь кошмарі, старий іспанський народ (витриманий, мужній, великодушний) немов підмінили фанатичним, дегенеративним плебсом, що знаходяться під наркотичним впливом комуністичної пропаганди. Ваше зброя повинна вступити в справу, щоб врятувати фундаментальні цінності, порушивши дисципліну, що стала примарною. І так було завжди: останнє слово залишалося за зброєю. В останній момент - як сказав Шпенглер - завжди знаходиться загін солдат, який рятує цивілізацію. 

   Без вашої сили, солдати, нам буде титанічно важко перемогти в боротьбі. За допомогою вашої сили ми одержемо рішучу перемогу над ворогом. Подумайте про вашу страшну відповідальність. Те, що станеться з Іспанією, залежить від вас. Формуйте вже сьогодні найміцніший союз, не чекаючи, поки до нього увійдуть ті, що вагаються. Присягніть вашою честю, що ви відгукнетеся на сигнал до бою, який прозвучить вже скоро. І повторіть слова старої клятви: "Хай винагородить нас Бог, якщо ми це зробимо, і нехай він спитає з нас, якщо ми цього не зробимо".

   ¡Arriba España!

Автор - Хосе Антоніо Прімо де Рівера

ETA – незламний рух баскської нації

   Коли говорять про терор у Західній Європі, то насамперед говорять про ісламські терористичні організації, однак виявляється, що до них активну терористичну діяльність вела антиіспанська організація басків – ЕТА. Довгий час членів ЕТА не називали терористами. Чому? Причина проста – баски з ЕТА довгий час боролися з режимом іспанського диктатора націоналіста Франциско Франко, і за це їм не те щоб прощали терор, але вже точно робили знижку. Більше того, бойовики ЕТА поєднують ідеологію марксизму, та свого баскського націоналізму. Таке химерне змішення "лівизни" і "правизни" зазвичай вводить в оману не тільки політологів, а й навіть праві партії Європи, які співчувають баскам.

Агітація від ЕТА

   ЕТА (баск. Euskadi Ta Askatasuna; укр. Країна Басків і Свобода) — одна з найстаріших терористичних організацій Європи. Вона була утворена в 1959 році, як рух студентського опору. Молодь виступала проти диктатури генерала Франциско Франко та його намагань знищити культуру і традиції самобутніх басків. Коли генерал Франциско Франко помер — організація не зникла. Вона швидко переросла у воєнізоване угруповання і сформулювала мету — незалежність Країни Басків (Басконія). ЕТА виступає за незалежність 7 провінцій так званої етнічної Басконії: 4 іспанських та 3 французьких. Задля досягнення поставленої метиі — незалежності краю, ЕТА використовує терор. Організація неодноразово використовувала у своїй боротьбі замахи на іспанських політиків. На рахунку ЕТА — смерть іспанського прем'єр-міністра Луїса Карреро Бланко та ще кількох іспанських політиків. У перервах члени ЕТА підривали машини в людних місцях. За півстоліття жертвами терористів стали 800 людей. Сьогодні в стані радикальних басків ЕТА відбуваються цікаві події. Вони розгублені спокоєм своїх співгромадян, більшість яких не хочуть незалежності краю (а колись бойовиків ЕТА підтримували майже все населення Басконії).

   Перейдемо до історії. У позаминулому столітті тероризм в Іспанії користувався підтримкою великої частини населення. В Іспанії непарламентські методи відстоювання своїх інтересів використовували, перш за все, селяни. Селянські хвилювання відбувалися переважно на півдні Іспанії – в Андалусії. Пояснювалося це також дуже просто – зростанням демократії в світі взагалі і національним підйомом безпосередньо в Іспанії. Найвідоміший теракт того часу – вбивство в 1897 році прем'єр-міністра країни Антоніо Кановаса. З кінця ж позаминулого століття в Іспанії терористи підпали під вплив ''лівизни''. Спочатку це був анархізм – робітничий рух було повністю сформовано на ідеях Бакуніна. До кінця першої світової в Іспанії було вже безліч різних анархістських організацій. Найбільша і найвпливовіша з них – ІФА (Іберійська федерація анархістів) та її керівник Буенавентура Дурруті. Цей лідер анархістів у 1909 році застрелив архієпископа сарагосського.

   Після подій Громадянської віни 1936-1939 років і приходу до влади генерала Франциско Франко лівий центр Іспанії перемістився з Каталонії в Басконію. Саме тут, після кількох десятиліть побутового, майже неорганізованого тероризму, в 1959 році і була створена ЕТА. Ввона боролася з генералом Франциско Франко за свободу, перш за все, свій край, і природньо, борці бажали побудувати нове суспільство. Так що нічого дивного в поєднанні націоналізму і лівизни ЕТА немає.

   На початку 1960-х років бійці ЕТА практикували все, чим вони займаються і зараз – вибухи потягів, розстріли жандармів та іспанських політиків. ЕТА діяла і діє безпосередньо в Країні Басків, а також у південно-західних французьких провінціях – Лабур, Басс-Наварра і Суль. Генерал Франциско Франко намагався придушити ЕТА, як рух, і частково йому це вдалося. У 1962 році діяльність ЕТА стихла. Але в 1964 році знову активізувалася, після чого терор став систематичним. Так як ЕТА боролася з генералом Франциско Франко, тому ліві іспанці і просто іспанці-антифашисти по всій країні підтримували баскських повстанців. У 1975 році генерал Франциско Франко помер, але ЕТА продовжувала діяти.

Представники ЕТА

   Однак, спочатку новий демократичний уряд зробив певні кроки – надав баскам автономію, звільнив політв'язнів, але бійцям ЕТА цього було мало, і терор тривав. Тому, після того басків перестали називати борцями з режимом генерала Франциско Франко і стали називати просто терористами і сепаратистами. За весь час свого існування ЕТА переживала декілька розколів. У тому числі розкол на марксистське і націоналістичний крила. Після того, як в 1979 році бійці ЕТА вперше за свою історію вбили соціаліста – Германа Гонсалеса – їх остаточно з марксистів перейменували в терористів.

   В кінці 1980-х років іспанські поліцейські створили спеціальний "ескадрон смерті" для збройної боротьби з бойовиками ЕТА. Офіційно він називався антитерористичною групою звільнення, але його суть від цього не змінювалась. У результаті з 1983 по 1987 роки цей "ескадрон" помилково вбив 27 людей, прийнятих за терористів. Іспанська влада крізь пальці дивилися на ці помилки, але коли справа торкнулася подібних вбивств за кордоном, помилки довелося визнати. Але нове ХХІ століття змусло бійців ЕТА звернутись більше до націоналізму.

   ЕТА має контакти з ІРА (Ірландська республіканська армія) в Ірландії. Бойовики ЕТА навчилися заробляти гроші на свою національно-визвольну боротьбу. Вони обкладають так званим "революційним податком" баскських підприємців, грабують виключно іспанські банки і викрадають людей з метою отримати за них викуп. Щорічний прибуток від такої фінансової діяльності, за деякими даними становить € 1,5 млрд.

   У жодного регіону Іспанії немає сьогодні такої автономії, як у басків. Тут є власний парламент, власна поліція, власна система освіти, свої власні податки. Але непримиренні члени ЕТА хочуть саме незалежності своєї батьківщини від Іспанії. Певний час радикальні баски сподівалися, що вони знайдуть бажану незалежність шляхом переговорів, і в 1998 році оголосили перемир'я та тимчасове припинення терору. Але в середині 2000 року іспанський уряд Хосе Аснара, якого колись намагалися вбити бійці ЕТА, відмовилися навіть обговорювати умови надання незалежності Країні Басків. Принаймні, самі радикальні баски саме це називають причиною того, що вони повернулися до тероризму. керівництво ЕТА виступило із заявою про відмову від збройної боротьби. В рамках боротьби за незалежність Країни Басків організація буде дотримуватись від тепер мирних засобів. Проте представники основних іспанських політичних партій назвали чергову заяву сепаратистського угрупування ЕТА про припинення вогню ''недостатнім''. Тому, 10 січня 2011 року керівництво ЕТА оголосило про повне припинення збройної боротьби, чим поставила крапку у півстолітній війні за незалежність Басконії.

Територія Країни Басків

   Сьогодні іспанці ходять на демонстрації проти антикризових реформ свого уряду, тому що правляча Іспанська соціалістична робітнича партія не в силах стримати інфляцію. Влада ж в особі непримиренного прем'єр-міністра Хосе Луїса Сапатеро, наступника Хосе Аснара, заявляє, що буде намагатись утримати на плаву економіку Іспанії, а також, що не менш важливо, і надалі нещадно боротися з террором бойовиків ЕТА. Бо саме вони, на думку уряду, є головним чинником економічної кризи в Іспанії, так як на боротьбу з ними уряд витратив більше € 3 млрд.

   Але, навіть така завуальована агресія з боку іспанського уряду не вплинула на активізацію терористичної діяльності ЕТА. 28 лютого 2010 року в ході спільної операції спецслужб Франції та Іспанії був заарештований лідер ЕТА Ібона Арронатегу. А вже 5 вересня 2010 року

   Як висновок, хотілося б сказати, що незважаючи на те, що в баскському національно-визвольному русі завжди був присутній націоналізм, ідеї марксизму докорінно, інакше кажучи – негативно, змінили цей рух – остаточно знищивши бойову складову, яка несла баскській нації визволення від іспанського гноблення. Сьогодні бойовики ЕТА, через ідеї марксизму стали політиками, які тепер підкоряються іспанському уряду, хоча і відстоюють певні національні питання у своєму краї. Залишається тільки сподіватись, що баскський національно-визвольний рух на чолі з ЕТА відродиться, але буде більш дієвим, ніж він був колись, і є зараз.

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з сайту right-world.net)