Хвороба європейської культури

Говорячи про цінності особистості і новий реалізм, нам вже доводилося вказувати на особливий характер, властивий культурі і мистецтву в сучасному світі. Сьогодні варто розглянути європейську культуру з дещо іншої точки зору, головним чином для того, щоб зрозуміти, яке значення може мати ця приватна сфера, нас цікавить особливий тип людини.

   Щоб проілюструвати зв'язок, який існує між мистецтвом і культурою останнього часу і процесом розпаду в цілому, можна звернутися до основного положення, висунутого Крістофом Штедінґом в своїй роботі "Імперія і хвороба європейської культури", в якій досить докладно розглянуті походження і характеристики культури, що сформувалася в Європі після заходу її традиційної єдності. Пан Штедінґ розкриває, що відправною точкою для зародження цієї культури стало роз'єднання, нейтралізація, емансипація і абсолютизація приватних сфер, які були раніше органічними частинами єдиного цілого. Однак особливу увагу він приділяє тому центру, який ставив форму для всього існування цілком та повністю, що надавав сенс життя і забезпечував в повній мірі органічний характер, в тому числі і культурної сфери. Позитивний і необхідний прояв цього центру на політичному рівні автор співвідносить з принципом імперії, що розуміється не тільки в суто світському (тобто в вузько політичному), але і в духовному сенсі, який він зберігав ще за часів середньовічної європейської ойкумени і який мав першорядне значення в політичної теології великих ґібеллінів і того ж Данте Аліґ'єрі.
   В Європі цей процес розпаду, колишній, як зазвичай, є наслідком втрати різних вищих точок відліку і торкнувся, в тому числі, зазначену сферу діяльності, яка мала 2 взаємопов'язані причини. Перша полягала в своєрідному паралічі ідеї, перш ніж служила центром тяжіння для всього навколишнього, що складало європейську традицію, що супроводжувалось помутнінням, матеріалізацією і занепадом імперського принципу та його колишнього впливу. Другою причиною, настільки тісно пов'язаної з першою, що проявляються вони практично одночасно і виглядають як певне ціле, став відцентровий рух, роз'єднання і автономізація приватних сфер, що було обумовлено саме ослабленням і зникненням початкової сили тяжіння. З політичної точки зору, відомим наслідком цього процесу, на якому ми не будемо тут зупинятися, став кінець загального єдності, яка в суспільно-політичному сенсі, незважаючи на широку систему окремих автономій і наявні тертя, була колишнім європейським світом. Зокрема, сталося те, що Штедінґ називає "швейцарізацією" або "голландізацією" територій, раніше органічно включених в імперське ціле, а отже сталось партикуляристське дроблення, яке зазвичай супроводжується зародження національних держав. В інтелектуальному плані це з усією неминучістю мало призвести до виникнення розколотої, "нейтральної" культури, геть позбавленої всякого об'єктивного характеру...

   Дійсно, саме такі є сьогодні генезис і панівний характер культури, науки та мистецтва, що переважають в сучасну епоху. Однак тут не місце для більш докладного аналізу цього питання! Якщо повернутися до сказаного про сучасну науку і її прикладне застосування, можна було б легко відшукати в даній сфері риси того, що стало автономним самому процесу, які не контрольовані і не стримувані ніякою вищою інстанцією, яка була б здатна обмежити і направити в задане русло. Тому нерідко створюється враження, що науково-технічний розвиток, образно кажучи, тримає людину в їжакових рукавицях, нерідко заганяючи його в тяжкі, непередбачені і повні несподіванок обставини. Зайве навіть нагадувати тут про такі аспекти сучасної науки як крайня спеціалізація і відсутність вищості,, що об'єднує принципи, настільки вони очевидні... Це природні слідства однієї з догм прогресистської думки, що відстоює "свободу науки" і наукових досліджень, які не підлягають жодним обмеженням, що, в свою чергу, є просто злегка пом'якшеним способом виправдати і узаконити цю розрізнену діяльність.
   Цій "свободі" відповідає практично таке ж значення, більш відома як "свобода культури", звеличувана нібо якесь "прогресивне" завоювання, що також відкриває шлях руйнівним процесам, які йдуть на повну силу в неорганічну цивілізації за для завоювання (все це є цілком протилежнм тій свободі, яка, на думку Джамбатісти Віко, була властива "героїчним періодам" колишніх товариств). Одним з найбільш типових виразів цього прагнення нової культури до "нейтралітету" є протиставлення культури політиці. Відстоюється ідеал чистого мистецтва і чистої культури, які не повинні мати нічого спільного з політикою. У діячів культури, котрі намагаються відстояти лібералізм і культурний гуманізм, цей розрив нерідко обертається прямою опозиційністю. Добре відомий тип інтелектуала або гуманіста, що зазнає критики по відношенню до всього, що має хоча б найменший зв'язок зі світом політики: з ідеалом і авторитетом держави, суворою дисципліною, війною, владою і пануванням - майже істеричну нетерпимість, навідріз відмовляючись визнавати за подібними ідеями якусь або духовну або "культурну" цінність. В результаті окремі культурологи прагнуть категорично відокремити "історію культури" від "політичної історії", перетворивши першу в абсолютно самодостатню наукову сферу діяльності. Звичайно, антиполітичний пафос і відчуження, які властиві "нейтральним" культурі і мистецтву, багато в чому виправдані деградацією політичної сфери, тим низьким рівнем, на який скотилися політичні цінності останнім часом. Однак, крім цього, мова йде про якусь принципову позицію, завдяки якій ніхто вже не помічає аномалії подібної ситуації, оскільки "нейтральний" характер став основною рисою сучасної культури...
   Тож, щоб уникнути непорозумінь, має сенс уточнити, що протилежною ситуацією, за якої слід визнати нормальний і творчий характер, є не те положення, при якому культура ставиться на службу державі і політиці (тут, як і вище, ми використовуємо це поняття в сучасному здеградованому сенсі), але така ситуація, коли єдина ідея, в якій втілений основний, центральний символ даного суспільства, виявляє свою силу і одночасно надає відповідне, нерідко незримий, вплив як на політичну сферу (з усіма властивими їй, далеко не тільки матеріальними, цінностями, як це буває в сучасній державі), так і на сферу мислення, культури і мистецтва; це виключає будь-який розкол або принциповий антагонізм між культурою і політикою, а отже, і необхідність зовнішнього втручання.

   З огляду на повну відсутність сьогодні цивілізацій органічного типу і майже беззастережне торжество процесів розпаду у всіх сферах існування, подібна ситуація видається практично немислимою, і єдиною, хоча й фатальною (оскільки сама по собі вона є помилковою і згубною), альтернативою виявляється або "нейтральна" позиція мистецтва і культури, позбавлених всякого вищого узаконення і значення, або прислуговування воістину виродковим політичним силам, як це відбувається при "тоталітарних режимах", особливо тих, які були сформовані під впливом теорій "марксистського реалізму" і супутньої полеміки проти "декадентства" і "відчуження" буржуазного мистецтва.
   Як ми вже говорили, розглядаючи проблему "цінностей особистості" та їх подолання, природним результатом, що випливають з цього відчуженого характеру мистецтва і культури, стає суб'єктивізм, тобто повне зникнення в цій сфері об'єктивного і безстороннього стилю і, в більш загальному сенсі, втрата всякого вимірювання глибини...

Автор - Юліус Евола

Звернення лідера іспанської фаланги до вояків армії Іспанії

...Ви чули на вулицях не тільки крики "Хай живе Росія!" і "Росія - так, Іспанія - ні!", але і жахливо безсоромне гасло "Смерть Іспанії!" (за такі крики ще не покараний ніхто, зате за крики "Хай живе Іспанія!" або "Повстань, Іспаніє!" вже кинуті у в'язниці сотні людей). Суть руху - радикально антиіспанська.

 Безчестя, заохочення колективної проституції робітничої молоді під час свят на лоні природи, на яких творяться всякі безсоромності. Підрив сім'ї, заміненої вільною любов'ю, громадськими їдальнями, полегшенням розлучень і абортів (ви ще не чули, як іспанські дівчата кричали в ці дні: "Діти - так, чоловіки - ні!"?). Заперечення честі, якою завжди визначалися справи іспанців, навіть в нижчих шарах суспільства. Сьогодні в Іспанії панує підлість, людей вбивають боягузливо, накидаючись сотнею на одного. Вихваляються зради і доноси.

  Хіба це Іспанія? Хіба це іспанський народ? Ми живемо ніби в якомусь кошмарі, старий іспанський народ (витриманий, мужній, великодушний) немов підмінили фанатичним, дегенеративним плебсом, що знаходяться під наркотичним впливом комуністичної пропаганди. Ваше зброя повинна вступити в справу, щоб врятувати фундаментальні цінності, порушивши дисципліну, що стала примарною. І так було завжди: останнє слово залишалося за зброєю. В останній момент - як сказав Шпенглер - завжди знаходиться загін солдат, який рятує цивілізацію. 

   Без вашої сили, солдати, нам буде титанічно важко перемогти в боротьбі. За допомогою вашої сили ми одержемо рішучу перемогу над ворогом. Подумайте про вашу страшну відповідальність. Те, що станеться з Іспанією, залежить від вас. Формуйте вже сьогодні найміцніший союз, не чекаючи, поки до нього увійдуть ті, що вагаються. Присягніть вашою честю, що ви відгукнетеся на сигнал до бою, який прозвучить вже скоро. І повторіть слова старої клятви: "Хай винагородить нас Бог, якщо ми це зробимо, і нехай він спитає з нас, якщо ми цього не зробимо".

   ¡Arriba España!

Автор - Хосе Антоніо Прімо де Рівера

Економіка в умовах фашизму

Чим фашизм принципово відрізняється від лібералізму та соціалізму? Останні два світогляди сформувались під впливом диктату економізму у політиці, просто одні кажуть що треба все поділити порівну, а інші, що воно і саме поділиться, за тим, хто які економічні здібності матиме.

  Фашизм же, навпаки, намагається ніби усунути ідеологічний диктат економіки в політиці, кажучи, що у політики є власна, така собі позаекономічна сутність, яка її детермінує. Філософія політики називає цю особливу сутність "Політичне" (очевидно, на противагу "економічному").

   Якщо подумати про метафізичну сутність фашизму, то вона може бути однозначно схарактеризована як бунт проти раціоналістичного виміру суспільного розвитку - проти відмирання всього, що не приносить прибуток. Власне, марксистська теорія безкласового суспільства (читай - суспільства лише пролетаріату) і прагне позбутися усіх, хто не здатний приносити гроші - усі, хто задіяні у невиробничій сфері. Ані поет, ані філософ, ані воїн такому суспільству не потрібні, аристократія відмирає тому, що не здатна приносити прибуток. Політично аристократія надважлива і "політичне" усіляко намагається її зберегти, у той час як економічно-раціональний вимір політичного всіляко намагається скасувати значення ієрархії та аристократичності, позаяк ці речі заважають чи-то вільному ринкові, чи-то безкласовому суспільству.

   Окреме питання про політичні координати, бачення економіки як детермінанти зводить до розуміння протистояння в політиці ліві-праві до суперечки між лібералами та соціалістами на економічному підґрунті.

  У той же час політичне, більш незалежне від економіки бачення, пропонує модель ліві-праві не на економічних підставах, а на суто політичних (наприклад, під лівими розуміються егалітаристи-космополіти, під правими елітаристи-націоналісти). Ідеологічна ревізія фашизму, яка йому просто необхідна, скоріше за все, прийде висновку, що новий фашизм може бути локалізований і в умовах соціалістичної економіки (як, наприклад, у Ля Рошеля, Ернста Нікіша, Штрассерів), і в умовах несоціалістичної (режим Піночета у Чилі, Іспанія часів Франциско Франко, хустисіалістська держава Перона в Аргентині). Це пов'язане, мабуть, з особливою рисою доби постмодерну, яка каже про поліпарадигмальність, поліідеологічність сучасної політики.
   Питання також стоїть дещо в іншому. Фашизм це понад усе емоція,а не система. Пристрасть, а не холодний розрахунок - стиль фашиста. Мабуть саме тому, економіка не детермінує фашизм як першочергова ознака.

Автор – Ярослав Божко

Національна революція: відповідь злу й пориви націй

«Найтісніше єднання людей виникає із їхньої духовної однорідності, зі схожого душевно-духовного укладу, зі схожої любові до єдиного і спільного, з єдиної долі, яка єднає людей у житті і смерті, з однакового бачення, з єдиної мови, із єдиної віри і спільної молитви… Кожний народ має інстинкт, даний йому від природи (а, значить – і від Бога)… Так, кожний народ по-своєму єднається у шлюбі, народжує, хворіє і помирає; по-своєму лінується, працює, хазяйнує і відпочиває; по-своєму сумує, плаче і нудьгує; по-своєму посміхається, сміється і радіє; по-своєму ходить і танцює; по-своєму співає і створює музику; по-своєму говорить, декламує, жартує і красномовствує; по-своєму спостерігає, споглядає і створює живопис; по-своєму досліджує, пізнає, міркує і доводить; по-своєму бідує, чинить благодійність і виявляє гостинність; по-своєму будує домівки і храми; по-своєму молиться і геройствує; по-своєму воює…» – так описує суть нації російський філософ Іван Ільїн.

  Так націоналісти прагнуть повноцінної самореалізації своєї нації! Перешкодою цьому є внутрішня окупація антинаціональним елементом, який знущається з народу та впроваджує збоченські закони.

 Шлях осягнення добробуту нації – Національна революція – прагнення гармонії для повноцінного життя у своїй державі! І світ виходить на боротьбу проти зла – проти антилюдських, аморальних наступів лукавого! Пропаганда збочень та деградація людини – це зло, що руйнує внутрішній світ, веде до виродження та викликає спротив у всіх, у кого залишилась хоч капля людського! А таких – величезна більшість!

   Соціальні, економічні негаразди, обмеження прав та переслідування за бажання бути людиною також кличуть на вулиці усіх, хто відчуває негативний вплив антинаціональної влади. А влада тримається лише на кийках режимних псів – людей, які перебувають на службі в ролі правоохоронців за зарплату-кістку. Їм неприємна собача робота, переслідування свого ж народу і деградація, яку несуть господарі, тому вони зрадять їм, собі ж на догоду!

   Для утримання своєї системи зло веде також політику мультикультуралізму. Очевидним є факт непоєднуваності непоєднуваного – змішання націй! Тому ворожнеча та взаємне знищення людей, творінь Бога, є роботою диявола. Відповідно християнськість (пропаганда любові до ближніх) національної революції є очевидною і, звичайно, передбачає повернення націй у свої означені межі! Жителі країн, що змушені шукати кращого життя у чужих землях з радістю повернуться на свої терени і здобудуть там свої національні держави, поваливши своїх же антинаціональних окупантів! Міцніші національні держави як добрі самаряни підтримають слабших. Лише, представники націй – сприяйте національному зміцненню держав у яких хочете добре жити!

  Національна революція – єдиний вихід, адже прагнення духовної та національної волі незнищенне! Поступ національної революції незворотній, і пропорційний наступу сатани! В багатьох країнах, де зло закріпилося, громадяни відчувають різку необхідність повалити владу ставлеників нечистого. Адже тільки національна держава забезпечить всебічний добробут нації (духовний теж) – без психологічного насильства, без легалізації збочень. Тоді людина зможе забезпечити свою волю у рамках національної ідеї та здорового глузду без тиску держави на свідомість!

   Збоченців не будуть переслідувати, їм буде надано лікування, або створено резервацію – задовольняйтесь скільки хочете і не псуйте людям життя! Бо ж спостереження і відраза до збочень породжують психічні розлади більшості нормальних людей, тому заборона демонстрацій збоченців буде подібною забороні куріння, яке пошкодить здоров’ю ближніх!

   Бажання добробуту нації веде народ до визволення для задоволення національних потреб! Національна ідея у всіх країнах світу непереможна, адже її поширенню нині не має меж (хоча поки що ЗМІ у руках зла). А переслідування носіїв і реалізаторів націоналізму тільки зміцнює ідею, сприяючи її зближенню з нацією!

 Народи повстають проти гнобителів! Найперше повстають окуповані імперськими та сатанинськими тенетами. Найбільшими є гнобитель Кремль, ЄС, де зло відкрито показує свій оскал. Імперії падають, зло терпить поразку пориваючись у агонії – з одного боку – спроба відновлення Радянського союзу, з іншого – узаконення збочень!

   Націоналізм – це дієва любов до своєї нації, її захист і самопожертва задля добробуту своїх ближніх. Націоналізм нетерпимий до нацизму (хоча часто вороги змішують ці поняття) і з повагою ставиться до всіх націй, які поважають інші нації!! І кількість правдивих націоналістів кожного дня зростає, спостерігаючи зло і відчуваючи до нього відразу! Тому націоналістів веде ідея любові, справедливості, жертовність добробуту цього світу!

   Націоналісти не прагнуть бути владою, але вони не відмовляться прийняти на себе хреста владної відповідальності щоб чинити добро для ближніх (для збоченців та свавільних окупантів теж)…

   Націоналісти не хочуть насильства, вони хочуть миру! Тому вимагають припинити насильство! В противному випадку – вони силою національної громади не дозволять знущання над собою! Їх сила – мільйони, мільярди прагнучих національної справедливості людей, невдоволених політикою збочених дегенератів та узурпаторів на найвищих посадах! Зло має бути покаране, тому рекомендуємо йому зупинитись, інакше жара пекельних казанів тільки збільшить температуру!

   Хай живе новітня українська національна революція!

Автор – Андрій Подільський

За Перуджу без наркотиків!

Минулої суботи, 7-го вересня 2013 р. у Перуджі в центрально-італійському регіоні Умбрія активісти неофашистської та націоналістичної організації CasaPound Italia провели маніфестацію присвячену боротьбі з повзучою ісламізацією Італії та засиллям нелегальних іммігрантів в регіоні.
  На головній площі Перуджі – П’яцца Ґрімана (італ. Piazza Grimana) більше 100 осіб CasaPound Italia на знак протесту проти засилля нелегальними іммігрантами робочих місць в Перуджі, торгівлею наркотиками і посилення злочинності.

  За словами активістів, місце для проведення демонстрації було обрано символічно, адже саме на П’яцца Ґрімана (італ. Piazza Grimana) минулого року почалась руйнація історичної забудови неіталійськими інвесторами, які будують склобетоний мавзолей – центр модних бутіків.

   «Окраса нашого старовинного міста, П’яцца Ґрімана стало його негативним символом, що уособлює собою деградацію населення та архітектури Перуджі…», – зазначив голова осередку CasaPound Italia в Перуджі, Антоніо Рiбeккo.

 «Наркоторговці, що заполонили місто, переважно мусульмани, вихідці з країн Африки, в кожному темному кутку, на кожному перехресті розпочинають свою чорну працю як тільки сонце заходить за обрій. Хіба ці люди є господарями нашого міста? А як бути з цими трейдерами-інвесторами, які знищують історичний центр нашої чудової Перуджі? Пересічні городяни приходять протестувати мирно, а поліція та карабінері за наказом цих забудовників закидують людей сльозогінним та перцевим газом, обливають з водометів. Хіба цієї Італії ми хочемо? – Ні! З цієї причини, з тієї простої причини, що нам не подобається відношення нових господарів Перуджі до нас, корінних мешканців цього міста, не маючи більше жодної пропозиції в руках, ми вимагаємо повернути місто городянам, а не нелегалам, тредерам чи наркоторгівцям!», – підсумував голова осередку CasaPound Italia в Перуджі, Антоніо Рiбeккo.

 На маніфестацію до активістів CasaPound Italia було запрошено радника мера міста Джованно Пачюлло, який визнав, що забудова П’яцца Ґрімана (італ. Piazza Grimana) дійсно має негативні наслідки для історичного фону центра Перуджі, але контракти підписані, і будівництво ніяк не зупинити, як кажуть – гроші мають працювати.

  «Я погоджуюсь з вами, однак проблема не тільки в наркотиках і забудові центра Перуджі, але і в безпеці наших вулиць. Щодня шприци для наркоманів продаються у великій кількості на вулицях міста, поліція не в змозі боротись сама. Люди самі мають знищити наркоторгівлю як явище», – зазначив Джованно Пачюлло.

 Активісти CasaPound Italia дорікнули раднику за його лукавство і нагадали, як минулого року так само – мирною маніфестацією вимагали освітити П’яцца Ґрімана (італ. Piazza Grimana) і прилеглі вулиці, аби наркоторгівці не могли ховати свої грішні діяння в темряві. Нагадали раднику і обіцянку самого мера Перуджі про надання коштів на житло для молодих пар італійців та для відкриття нових підприємств випускникам навчальних закладів регіону Умбрія. Але все це залишилось лише словами мера Перуджі.

  «Давайте подивимося ширше на проблеми нашого міста. Треба не тільки визнавати свої недоліки, а й уникати виправляючи їх. Ситуація, в якій знаходиться місто є результатом брудної політики корупційної бюрократичної влади, самовдоволеною своїми справами з продажів історичних ділянок Перуджі. Ми закликаємо народ Перуджі, який досі залишався безпорадним перед обличчям страху і обману, що просто не знав, як правильно боротися з цим. Ми запрошуємо всіх вас, мешканців Перуджі встати разом з нами в єдину силу, що зруйную модель старої політики і створить нову, кращу!», – підсумував голова осередку CasaPound Italia в Перуджі, Антоніо Рiбeккo.

За матеріалами – CasaPound Italia Perugia

Musta sydän – чорне серце фінського третього шляху

Перед тим, як розпочати читати статтю, хотілося б зазначити та застерігти, що люди, які відчувають симпатії до вікінгів і традицій мешканців Балто-Скандинавського регіону, можуть знайти у цьому тексті, прості відповіді на певні життєві питання від фанатичних фінських радикальних націоналістів. Вони ж самі себе називають "націонал-расистами" (фін. nazi-rasisti). Тому, якщо не сприймаєте те, що важко зрозуміти – краще не читати, бо будете розчаровані. А от тих, хто цікавиться розвитком націоналістичних рухів у Європі, можна порадувати. Тому, вперед!
1) Що таке "Musta sydän" і коли зародився цей рух?
   - Радикальний рух Musta sydän, у перекладі з фінської – "Чорне серце", постав наприкінці 2010 р. як колектив друзів-однодумців і національно свідомих людей, які прагнуть відігравати реальну роль у створенні нової культурної та політичної опозиції у Фінляндії поза системою, не обмежуючися наявними партіями чи громадськими організаціями. Представники радикального націоналістичного руху Musta sydän знаходять натхнення в історії Фінляндії, але очі їх зосереджені на майбутньому.
2) Яка соціально-політична ситуація у Фінляндії станом на тепер?
   - Так звані фінські прихильники ЄС – "єврократи", спритно використали світову фінансову кризу 2008-2009 рр.у своїх псевдонаціональних, однак, популістських, гаслах за для власного збагачення та узурпації влади. Опозиція у Суомі, як правило, слабка і розділена на право- та лівоцентристів, але ніяк не на радикалів. Існує, проте, зростаюче національне почуття патріотичного відродження, зокрема і євроскептицизм, як наслідок невдалої політики "єврократів". Нині, люди набувають усе важливішого значення для глобального капіталізму та корпоративного інтернаціоналізму, а протистояти цим хижакам фінській нації дуже важко, особливо, коли уряд у Гельсінкі керується правилами, прийнятими у Брюсселі.
3) Яка реакція фінскої молоді до ідей та ініціатив "Musta sydän"?
   - Недащовні дослідження фінських соціологів показали, що у школах Суомі стають усе більш популярними націоналістичні настрої, а тому, молодь стала більш готовою до радикальних дій політичними засобами без юридичних сумнівів. Місія Musta sydän полягає у тому, аби надихати й мотивувати молодь (переважно фінськомовних та шведськомовних фінів) мужньо прийняти естафету фінської національної та соціальної боротьби за право нації на власну окремішність, добробут і самобутність. Рух Musta sydän – це альтернатива, це рупор, через який молодь Фінляндії може висловити свою думки, наболіле, або щоб остаточно, шляхом бунту знести капіталістичний режим культурмарксистів-"єврократів"!

Агітаційна листівка "Расизму – 0%, ідентичності – 100%"

4) Що з приводу діяльності ЄС і окремо ЄЦБ?
   - Рух Musta sydän виступає за: а) ліквідацію нинішньої євробюрократії з центром у Брюсселі; б) відкидає та не сприймає закони міжнародних банкірів і транснаціональних корпорацій; в) встановлення Європи національних вітчизн (кожній європейській нації – власну національну державу!) без сепаратизму; г) європейське співробітництво, що має бути організовано на основі спільних національних інтересів, а не антинаціонального штучної надсуспільної конструкції чужинських фінансистів.
5) Яким бачиться протистояння неоімперіалізму (США, РФ, КНР, ЄС) та глобалізації у світі, а також боротьба за національну ідентичність?
   - Кожна нація на нашій планеті має право керувати своєю державою і бути вільною, щоби розвивати свої власні суспільства на свій розсуд. Рух Musta sydän виступає за ліквідацію американського імперіалізму на Близькому Сході, китайського – в Африці та Азії, російського – на Сході Європи та Кавказі. Серед наслідків неоколоніалізму можна назвати "арабську весну" 2010-2013 рр., а саме громадянську війну в Сирії, яка була e значній мірі викликана коаліцією різних груп фінансових інтересів має скінчитись перемогою сирійського народу, а не купки продажних ісламістів (підтримуваних Туреччиною) чи Асадівським прокремлівським режимом.

   Рух Musta sydän виступає за солідарність із сирійським народом, який бореться з іноземним втручанням у внутрішні справи країни. Так само і палестинці, які були вигнані зі своїх земель євреями-мігрантами Держави Ізраїль за підтримки США, опинились у стані іноземної ворожої військової окупації. Південна Америка (зокрема, Аргентина, Бразилія, Болівія, Колумбія, Перу та Венесуела) вже давно розглядається заднім двором тріо КНР-РФ-США, а народи цих країн – як дешева робоча сила для транснаціональних корпорацій. Рух Musta sydän солідарний із Південною Америкою у боротьбі проти неоімперіалізму, який чинить тиск і впроваджує експлуатацію природних ресурсів і робочої сили. Соціалізм (та інше лівацтво), поширений у країнах Південної Америки, не бореться з американським та китайським неоімперіалізмом; це довели Бразилія та Венесуела. Ось, чому світу потрібен третій шлях!

Агітаційна листівка як ностальгія за Великою Європою 1930-х рр.

6) Чи правда, що Румунія, Болгарія, Греція та Кіпр – економічна діра і тягар для решти Європи?
   - Питання складне... Наперекір похмурим перспективам економічного банкрутства Греції та Кіпру 2008 р., тривалу бідність їхніх двох балканських сусідів, усе ж є надія на щось нове і потужне, на розвиток подібний до італійського у 1920-х чи німецького у 1930-х рр., може народитися тільки з руїн. Інакше кажучи, із попелу, як птаха-фенікс. Теперішня фінансово-економічна система вже зруйнована, однак світові банкіри та їхні посіпаки не визнають цього.
7) Що таке "скандинавська модель расової єдності":
   - Рух Musta sydän на стороні всіх рухів, груп, спільнот, організацій та окремих осіб, які мають сміливість мислити самостійно, у яких є мета зберегти свої принципи та мати мужність, щоби боротися за краще майбутнє для свого народу власними силами без іноземного втручання. Рух Musta sydän маючи позитивний настрій і оптимістичне прагнення побудови нової держави у Суомі без капіталізму, неоколоніалізму, мультикультуралізму та комунізму буде робити все можливе аби йти третім шляхом до своєї мети: «Майбутнє належить вільним націям! Робимо те, що вимагає від нас нація». Сьогодні, у час неоколоніалізму та змішання націй шляхом насильницької ісламської асиміляції рух Musta sydän вимагає впроваджувати у життя ідеї третьої позиції – жодних поступків лівим, правим й опосередкованим центристам. Це наш шлях борні за нову свободу!

   Hyvä Suomi! Eläköön kuolema!

Автор – Kalev Korpinen

Українофаги, погляд Нахтігаля

   Це брешуть, коли кажуть, начебто загрозою для України сьогодні є українофобія. Травмовані комплексом власної звироднілості неукраїнці, котрі брешуть різні небилиці про українців та їх неповноцінність, подібні до свиней, котрі рохкають щось на адресу ісламу. Проте абсурдно виглядають і ті українці, котрі ввічливо слухають свиней та ще намагаються нарохкати їм аргументів у відповідь. Ну які можуть бути розмови зі свиньми? Дебати, дискурси, метанаративи? Традиційний гайдамацький колій, жмуток соломи та паяльна лампа – ось і всі аргументи, яких заслуговують свині.

Діма Табачнік – один з головних україножерів сучасності

   Значно небезпечнішими для нашого буття є українофаги.

  Україножери. Вони не люблять гучних слів, а віддають перевагу діям. Ті, кому ми заважаємо вже тому, що не є такими, як вони. І займаємо життєвий простір, який вони безапеляційно вважають своїм довічним надбанням. Відтак всі ми підлягаємо безжальному економічному, культурному та фізичному геноциду. Як расово-антропологічний і соціально-культурний тип, непридатний для побудови нового світового порядку в інтересах “золотого мільярду”.

   Тут слід нагадати, що сьогодні в Україні мирно й безтурботно живе не один україномовний та українокультурний буржуй, який за Нюрнберзькими расовими законами міг би вважатись стовідсотковим арійцем. Однак для справи української соціал-національної революції він часто є не меншою загрозою за етнічно ворожого чужинця. Колабораціонізм є явищем соціально-психологічного порядку, а не ідеологічного: багатьом українцям сьогодні злам існуючого укладу речей є елементарно невигідним з економічної точки зору. Бо вони зуміли пристосуватися до реалій тоталітарно-ринкової економіки, байдуже, що вона загрожує геноцидом решті 90% нації. Обслуговуючи антиукраїнський політичний, економічний та гуманітарний режим, самозакохані паразити виступають в ролі передового загону невидимої окупації.

Владімір Путін – московський неоімперіаліст та україножер

   Результати їхньої плідної діяльності добре відомі. Зокрема:

1. Підвищення цін на товари першої необхідності та комунальні послуги з метою винищення малозабезпечених українців.

2. Гарантована недоступність житла для простих українців, зокрема – молодих українських подружніх пар.

3. Знищення української промисловості, науки та освіти, розвал системи охорони здоров’я.

4. Вивезення капіталу з України в держави “золотого мільярду”.

5. Знищення українського села та сприяння деградації українського міста.

6. Оточення України ворожими та недружніми державами-сусідами, що проводять активну підривну діяльність проти українців.

7. Розвал українських збройних сил.

8. Руйнація національного суверенітету України.

9. Навмисне виведення за межу бідності основної частини української нації, створення штучного паразитарного прошарку так званих олігархів.

10. Масове завезення в Україну агресивно налаштованих мігрантів чужорідного расового походження та сприяння їх осіданню з наміром колонізації території України та витіснення українських трудівників для заміни їх кольоровими рабами.

Московський патріярх Кіріл Гундяєв – ідеолог "русскава міра"

   Українці мають право захищатися від чужинців на своїй території та застосовувати проти них силу по всьому світу зовсім не тому, що українці хороші, а чужинці погані. Просто в нас із ними різні інтереси: нам йдеться про біологічне виживання, їхнє ж завдання – паразитувати на чужій праці там, де краще на даний момент часу. Ми просто захищатимемо свій інтерес, незалежно від того, чи знаходиться він у селищі міського типу Лисиничі, чи в гирлі Амазонки. Або нас взагалі не буде як таких.

   Все надзвичайно просто й зрозуміло. Набагато складніше боротися проти українофагів, які роз’їдають національний організм із середини та не піддаються сегрегації за критерієм національної приналежності. Адже згідно теоретичних побудов класичного націоналізму, в нас із ними ніби – то однакова шляхетна мета через те, що ми з ними однієї крові.

Наташа Вітренко – боєць з "бандєравскім фашизмам"

   Звідси випливає традиційна ахінея про “розбудову держави”, “створення середнього класу” та “захист національного виробника”. Як це не парадоксально, протягом останніх 18 років вищевказані процеси надзвичайно успішно реалізовувались та впроваджувались у практику – ціною став геноцид 6 мільйонів українців, за якими в чергу вже шикуються нові мільйони.

   Мусимо усвідомити, що єдиний дієвий шлях до порятунку та збереження здорового ядра нації – це виграти насамперед громадянську війну, яку було розв’язано з моменту проголошення незалежності. Далі буде, і буде багато цікавого.

Автор – Юрій Михальчишин

(cвітлини взяті з сайту durdom.in.ua)