Незручне українство?

Днями змусили прочитати статтю Сергія Дацюка "Що таке Україна?"; у принципі враження від творчости цього філософа геть паскудні. До того його колеґа Андрій Баумейстер "зашкварився" з одним відеороликом, також згадали за Віктора Малахова, який побачив загрозу своїй ідентичности імперця ще у 2014 році та виїхав до Ізраїлю. Ці та інші їм подібні мислителі активно вбивали нам у голови російську "етичну дичину", але ж ми цілком можемо мати своє. Навіть, якщо цього совго немає, тоді його варто створити.

   Не зрозуміло, навіщо читати тисячі сторінок Бєрдяєва, Шестова, Достоєвського і Ко?! Загалом ці (Дацюк, Малахов, Баумейстер) "українські" філософи – цікава коґорта людей, які намагаються втулити у нашу свідомість, що в Україні існує місце малоросам, які люблять усе російське і вважають його надзвичайним і дуже особливим (типу філософії, літератури, культури тощо). Без того всього Україна ж просто не виживе, бо вона надто сконцентрована на собі, а не цивілізаційно налаштована (це сарказм!).

   Дацюк, для наочного прикладу, робить ось такий висновок: «Україна в перспективі – це цивілізація, що означає різні соціалізовані і легітимні групи, які поєднанні спільно-угодово, разом (а не в єдності) задля цікавості Інакшого», – і продовжує тим, що намагається змусити нас думати, що ми без російського якісь неповноцінні покручі. От тут саме у нагоді стануть малороси для того, щоби реалізувати наступне: «Україна – це екзистенційне і транзистенційне. Україна – це трансцендентне, космічне, роботичне, штучно-інтелектуальне, віртуальне і так далі. У такій Україні мова, культура, традиції, ритуали, dress-code і тому подібне не має того домінуючого ресентиментального значення, як це собі вважали націоналісти».

   Пан Дацюк певен, що без них не буде того орґанічного поєднання "русской души" та української свободи, щоби створити цивілізацію: «Російський імперіалізм та український націоналізм – це ідеальна пара, бо не дивлячись на те, що вони хочуть знищити один одного, вони – смисл існування один одного. От чому вони обоє не мають перспективи. Як закінчиться один, має закінчитися і інший». Також в його статті аналізується багато поезії, розповідається, що у нас тут прагнення нездорового героїзму і багато чого засновано на некротичному. Як от пропаще у Шевченка чи Сизіфове лупання скали Франка.

   Загалом українці у Дацюка такі собі дурники, які вічно борсаютсья у війнах та революціях, бо це – "красівоє". А варто всього лише от прийняти потенціал малоросійства і ми ото заживем як цивілізація, будемо читати Булгакова і "восхіщатися", який ж він "класний українець", бо його полюбили росіяни й завдяки цьому він став відомим на весь світ. У цілом ж закрадається думка, що цей філософ намагається якось активізувати голос людей, які відчувають ресентимент щодо ситуації, в якій опинилися. Дуже легко перекласти відповідальність на те, що тут українці якісь не такі чи коментатори неправильні та просто не розуміють глибину причастя Росією.

   Внутрішня Росія людей, які не можуть відмовитися від своєї причетности до людожерської культури кричить від тих страждань, що посипалися на голови любителів Толстоєвського. Дуже часто забувається, що бути інтелектуалом і писати такі от статті про те, яке ж українство "ущєрбне" та імпотентне – це нести відповідальність за свою позицію. Якщо комусь комфортно бути малоросом – будь ласка, однак тут варто окреслювати подібну ідентичність дуже чітко і без всіляких різноманітних постмодерних підмін на розрізнені угнітьоні групи. Достатньо просто взяти відповідальність за приналежність до малоросійства.

   У статті Дацюк виокремлює 3 лінії політики українства і приправляє їх визначиними рисами такими як от: «У засновку творення національної України лежали мислительно помилкові засади: опора на волю національного еґоїзму, інтелектофобія та ресентимент, здебільшого антиросійський, але також антипольський, антиугорський, антиєврейський». А самі 3 лінії наступні: «Лінія національного спрощення; Лінія соціалістичного спрощення; Лінія ускладнення, інтелектуалізму, стратегування». Всі ці 3 лінії не такі, як треба. Не забуваємо, що українець – неповноцінний селюк; звісно автор про це прямо не говорить, але імперський шовінізм в інтерпретації малороса зчитується у статті досить легко.

   За останній рік спостережень щодо рефлексій українських інтелектуалів зчитується якась образа, що вони не змогли стати Кантами, Ніцше чи Гайдеґґерами навіть локального маштабу. Типу от таке: у нас народ бидло не понімає глубокую філософію і тягу к "вєлікому", але от росіяни ж розуміють. Тому умовному Баумейстеру завжди було комфортно продавати свій інтелектуальний продукт нашому недоброму сусідові чи "причащьоним Росією малоросам".

   Можливо, як би ці інтелектуали більше цікавилися дійсною історією української філософії, вони звернули б увагу на спадщину Івана Мірчука. Зокрема він підводить до розуміння чим є українство; його стаття "Світогляд українського народу. Спроба характеристики" дуже чітко все пояснює. Насправді, – це недооцінена фіґура серед наших інтелектуалів. У нас можуть 2 чи 3 раз перекладати твори Канта або Ніцше, але спадщину цього мислителя ми іґноруємо. У своєму есе він дав відповідь на питання: «Чому із нами відбувається те, що відбувається?». Більшість його праць були видані німецькою, він вважався одним із найавторитетніших дослідників Совдепії в Німеччині у свій час і редагував журнал "Sovetietstudien", який видавав Інститут із вивчення СССР. (Можливо таки якесь видавництво наважиться опублікувати його спадщину і це було б прекрасно!).

   Щодо пана Дацюка і йому подібних – все у свій час прояснив Євген Маланюк у своєму есе "Малоросійство", а закріпити цей дискурс пропонуємо есе Уласа Самчука "Нарід чи чернь?", аби врешті зрозуміти чому імперська спадщина має бути лише історією, а не матеріалом для розбудови України. Бо вона завжди про другорядність, із приставкою "мало-". Тому так і погано живеться нашим малофілософам, які розсипають ресентимент у своїх публікаціях, а наша чернь любо смакує цим інтелектуалізмом.

   Загалом ці три есе, як і загалом творчість цих людей і їм подібних (які, певна річ, не потрапляють у три лінії Дацюка) сформували мій особистий погляд на ситуацію із імперською російською спадщино в Україні. Якщо комусь зручно нести це в собі – нехай. Просто варто взяти на себе відповідальність і водночас прийняти, що ця культура століттями чинила геноцид українства – і жити з цим.

За матеріалами "Обранців Духів"