Боротьба за гідність і свободу

Кожним народом, у часи революційного та національно-визвольного піднесення рухають певні об’єднуючи ідеали, ідейні догми та перспективи кращого життя у майбутнього.
   Так, лише здійснивши кардинальні зміни в суспільстві та політичній системі сьогодні, завтра можна прокинутись у країні з молочними ріками та цукровими берегами. А проте, лише той народ, та нація, що не стидається одразу ж після першої поразки чи першої перемоги відійти від своїх рушійних ідей занурившись у стогін чи радість, одразу розпочати державне будівництво значно нової, кращої долі.

   Так сталося з багатьма націями Європи та світу, перелічувати їх не має ніякого сенсу, погляньте лиш-но на сусідів України! А от українській нації не судилось створити країну вічного достатку та культурного процвітання… Так, відразу після уявної перемоги на 3-х майданах (студентська революція на граніті 1990-го р., Помаранчева Революція 2004 р. і Революція Гідності 2013-2014 рр.) в політичному словнику частини українців міцно утвердилося слово "зрада". І не важливо, чи це помилка влади, чи це відверта некомпетентність в деяких питаннях керівників держави та армії, просто слово підходяще до стану речей в країні, і більш нічого!

   Українці – нація справжніх воїнів та революціонерів, і це доконаний факт! Погляньмо на нашу історію, де разом з постатями ліберала Михайла Драгоманова та соціаліста Володимира Винниченка, виринають характерник Іван Сірко та бунтівний революціонер Нестор Махно. Українська нація зростала на війні, війною жили і помирали в бою не одне покоління її кращих представників: русичі, козаки, гайдамаки, опришки, холодноярці, упівці, а нині свою голову кладуть добровольці на Донбасі. Скільки разів за всю історію українську націю вирізали мало не повністю, і щоразу войовничий дух та революційна хвиля Святослава Хороброго чи Івана Мазепи виривалися назовні, породжуючи героїв нового світлого дня...

   Прагнення наших закордонних ворогів та їхніх манкуртів в середині країни задушити пасіонарність вільної нації з берегів Дніпра не принесла результатів – українці все одно залишилися тими, ким були з самого початку – вояцькою нацією бійців-революціонерів.
   Ситуація, яка нині є катастрофічною для сучасної України, стала наслідком тієї угодовницької політики, яку проводили наші керманичі протягом 1990-2015 рр. наслідуючи досвід різних Кочубеїв, Грушевських, Щербицьких… Варто пригледітись, у пиках українських лібералів та демократів побачиш хижі наміри якомога більше зґвалтувати Україну, набити власні кишені бюджетними коштами та втікнути кудись на тропічні острови в океані! Все, що з нами відбувається зараз є наслідком тієї революційної хвилі, яку ми не привели до логічного кінця, а саме до кардинальних зрушень в нашій державі. Заряджені ефімерними ідеями євроінтеграції українська молодь повелась на гасла старих політиканів-комсомольців, які вертіли ту Європу на одному місці!
   У той же час, наша революційна хвиля і патріотизм з часом починає згасати, адже у пересічних громадян вистачає клопотів і без барикад чи окопів – підвищення цін на продукти; незрозумілі стрибки національної валюти то вниз, то в гору; спекуляція на валютному ринку; зростання комунальних послуг у ціні...
   Саме нація рухає Україну до здійснення реальних змін, а не порожні популістські гасла окремо взятих демагогів-пристосуванців! Як писав Освальд Шпенґлер: «Нація - це здійснене в живій формі людство, а практичний результат теорій щодо поліпшення світу - це безформна і тому позаісторична маса, сірість буденності. Маса - це кінець, радикальне ніщо, у той час як нація - це рушій світової історії...».
   Насправді, концепція маси як "радикального ніщо" в деталях розроблена в сучасній філософії від "Повстання мас" через "Суспільство спектаклю" до "Кінця історії". Але це вже деталі для фахівців, без яких можна обійтися. Бездумна сіра та покірна маса протиставляється волелюбній та хоробрій нації. А оскільки суспільство є підструктурою нації, то маса протиставляється ще й суспільству. Самі по собі всі люди різні, але суспільство, в якому вони з'єднані, означає  щось загальне, спільне для всіх живих людей. Маса ж є результатом розкладання як суспільства, так і нації. Зворотний процес неможливий. Маса - це результат не абстрактної "духовної" кризи, але й біологічної та фізичної. Духовна, моральна та інші "вищі" деструктивні дії є лиш наслідком. З падінням моралі та норм існуючого права у супільстві формується покірна бидломаса рабів!

 Існує вираз "масове суспільство", яке принципово не вірне з філософської точки зору. Враховуючи, що суспільство є структурованим, а маса ворожа структурам, вони обидва повинні протиставлятися за основною ознакою - через структурування. "Масове суспільство" - це ніби вигадана утопія, як суха вода або чорний сніг.
  Усім відомий вислів "плодяться як кролики". Але якщо кроликів посадити в акваріум до риб, вухасті та пухнасті звірі вже не будуть так активно плодитися. Бо вода для кроликів - це неприродна середа. Життя в неприродньому, а надто ворожому середовищі прямо загрожує такому біологічному процесу як репродукція собі подібних осіб. Життя у складі покірної бидломасі для здорової та освіченої людини - це виживання у ворожому середовищі, як для кроликів акваріум. Тому люди воліють створювати свої середовища, відмінні від середовища покірної бидломаси. Створення своїх середовищ (громад чи спільнот) - це і є повстання проти мас.
   Процесом протиставлення покірній бидломасі є сучасна революція, або так зване "повстання проти сучасного світу", що прагне розірвати рабські пута мультикультурного демолібералізму і відновити природний лад у світі вільних націй. Протиставити себе масі індивідуально - доля надлюдей на межі божевілля, тим більше, що здоровим та освіченим людям властивий інстинкт самозбереження. Тому масі протиставляються виключно групи - патріотичні спільноти, герої нашого часу з певною ієрархією цінностей, за які готові платити своєю свободою та навіть життям. Той, хто не визнає ієрархій - не зможе протиставити себе масі. Зняти нижню білизну і бігати голяка вулицею може лише дегенерат чи покірний раб. Йому все одно як він виглядає і що на це скаже суспільство, адже на його думку, йому за це нічого не буде. Саме через свою тупість та бездумну покірність дегенерат з бидломаси не здатний до плідної роботи, до планомірного зростання себе як індивіда чи особистості.
   В цьому дуже характерним є порівняння українців з їхніми східними сусідами - москалями. Мешканці України можуть роками терпіти утиски і поневолення, але терпінню колись настає кінець і замість покріного народу народжується нація вільних людей, яка скидає знов і знов рабські пута. Згадайте наші 3 революційні хвилі за останні 25 років, і ви все зрозумієте! А що ж до москалів, то цей народ не звик до протесту чи бунту як такого, а лише здатний до покірного існування в кайданах за для сильної руки батюшки-царя над собою. Навіть якщо і згадати усі революції, що були здійснені в Московії з дня її заснування, то ми угледімо у них лише частину великої бидломаси, яка не хотіла жити за старими порядками. Повстання Пугачова і декабристів, революційне дворіччя 1905-1907 рр. і Лютнева революція 1917 р. - це окремі події не з'єднані в часі та метою. Звісно, що ті, хто надихали людей на революційну потугу у згаданих подіях, керувались чистою метою майбутнього, яке втім було затьмарено бажаннями бидломаси - закріпачення, Жовтневий переворот 1917 р. і "червоний терор", а також путчі 1991 р. і 1993 р. Результати цього ми бачимо сьогодні не тільки в містах і селах Московії, але й на Донбасі та в Криму.

   Ось саме через таку трагічну історію належати до маси погано, біологічно погано. Головна загроза особистості в масі - психологічне руйнування, що переходить рано чи пізно у фізичну стадію. Це є природним, адже для особистості середа бидломаси є ворожою. Маса нудна і бездумна, чоловіки з бидломаси суворі і сумні, а жінки стають невільницями, частіше секс-рабинями. І навіщо потрібна така маса?
  Тому, сірій масі протиставляються ієрархічні спільноти. Для демонстрації індивідуальності спільноти мають безліч ієрархій. Безліч ієрархій можна організаційно об'єднати тільки через ієрархію нижчого рівня - через ту, яка доступна всім бажаючим. Ця ієрархія - політична. Крім того бидломасі протиставляється ще й субкультура. Для правильного протиставлення субкультура повинна бути аристократичною та естетичною, а аристократичність завжди ієрархічна, тобто - традиційна. Краще бути омегою, ніж бути нижче омеги, бути лицарем означає стати особистістю, ніж просте існування в образі гешефтяра. Субкультурна аристократична ієрархія - це друга доступна для всіх ієрархій.
   Саме ці 2 ієрархії і формують суспільство, у якому вже можуть виникати будь-які інші ієрархії і структури, аж до політичних партій. Структура - це обмеження. Хробак може згинатися як завгодно, але він не може стояти, так само і людина з сірої маси не здатна до обмеження. Особливо вона не здатна обмежити себе в приниженні за дрібні блага. Якщо у людини немає ніяких талантів і здібностей, вона все одно може бути учасником подібного суспільства, субкультури чи середовища. Можна просто бути членом команди, брати участь  у грі заради самого процесу, а не результату. Людина команди - це вже хтось, а отже, це не так вже й мало. Належність до команди, що протиставляє себе сірій бидломасі за фактом структури і недосяжних для маси цінностей дає право не бути одним з неї.

   А ось і наглядний приклад. Німеччина 1933-го, провінційне саксонське місто Ляйпціґ, вулицею крокує молодий штурмовик з SA, у якого нарукавна пов'язка, брунатний однострій та фуражка. І відразу всім оточуючим зрозуміло: у нього є репутація, є естетика, є культура, адже він захисник традиції, історичної спадщини і нового майбутнього. Такий молодик не любить покірну масу і до неї не має жодного відношення. Його зовнішність та одяг є протестом проти рабської покірності, і в той же час це народження чогось значно нового - естетичного та морально здорового завтра! У молодого штурмовика є цінності, за які він буде битися аж до смерті. Він не буде кидатись на дрібні подачки від колишніх узурпаторів влади чи демоліберальних толерастів, бо вже загально відомо, хто він і звідки. Він прихильник традиційної культури та расової гігієни, він націоналіст, нацист, фашист, він лицар нової Європи вільних націй з ідентичністю та без мультикультурних кайданів. Він не дає назад, не зупиняється на досягнутому і завжди є вперед. І такі як він формують нову дійсність об'єднуючись у ієрархічні спільноти, адже в цьому має бути сутність - плече до плеча, побратим за побратима!
   Люди в масовому суспільстві втрачають свою індивідуальність, люди не підтримують спілкування. На допомогу з'являється політика як засіб підтримки спілкування і зв'язків індивідів. Організувати мітинг, пікет, зустріч у кафе або на природі, щось обговорити в соціальній мережі чи на інтернет-форумі - все це формує зв'язок завимоги мінімальних зусиль. Але тільки в тому випадку, якщо прийняті субкультурні правила. Зв'язки можуть бути і не політичними, але підтримуються вони саме через політику. Зв'язки формують суспільство, суспільство формує націю, а сіра бидломаса залишається покірною лише тоді, якщо її влаштовує навколишнє середовище, і байдуже на бруд та злочинність, головне дешева ковбаса і дорога брехлива пропаганда.

Автор - Ревуч Січовий