Барви революційної єдності націй

Європу огорнули темно-зелені сутінки… Колись войовничий та героїчний континент Фрідріха Барбаросси, Річарда Левового Серця, Фердінанда Араґонського та Ґустава Вази, нині животіє від навали ісламських мігрантів та хижих намірів московських ординців знищити все цивілізоване. Коли кров вільної нації закипає від несправедливості та жалю, замість демократичних і ліберальних методів гуманізму приходить войовничий поступ у вигляді народного гніву, бунту, повстання та революції.

   Саме таке напруження ми неодноразово бачили на вулицях українських міст за останні 25 років! З початком війни на Донбасі українці втратили природне відчуття страху, а нація прокинулась і доблесно йде у кривавий бій із одвічним ворогом. Те саме відчуття нині огортає і вільні нації Європи, що опинились в становищі мирної мусульманської окупації у себе вдома, та народи Латинської Америки, уряди яких є покірними маріонетками Вашинґтону.

   Остання українська революція, що була здійснена під національним синьо-жовтим і повстанським червоно-чорним прапорами, в тім не завершилась перемогою української нації, а вкотре довела одвічну аксіому – народ був використаний у корисливих цілях кланово-олігархічних сил та їхніх закордонних верховодів.
   Пробудження української нації, попри наміри україножерів, все ж відбулось – кривавий режим впав, почалось патріотичне відродження серед народних мас, відбулось становлення сильної української армії. І попри незакінченість Революції Гідності, український майдан став прикладом для наслідування серед інших пригноблених народів світу, які потерпають від урядової корупції своїх можновладців та засилля ісламських мігрантів. Ось чому нині всі протестувальники та революційні активісти від Лондона та Праги до Ріу-ді-Жанейру та Сантьяґо-де-Чилі в якості путівної зірки повсталих народних мас використовують барви українського прапору…

   Отже, ми бачимо, що це призвело до зміни ідейного бачення та національного пробудження у всьому світі – замість червоної ганчірки, за якою насильно тягли пролетарів у більшовицьке ярмо продовж останніх 150 років, пост модернові революціонери обрали своїм символом прапор бунтівного українського народу. Синя та жовта барви нині єднають усіх пригноблених, хоча ще 10 років тому цього не можливо було уявити.

   Одразу тоді постає питання: «Чому?», і відповідь буде такою – згадаймо недавню історію! Так, європейські національні революції 1848-1849 рр., яких обізвали "Весною народів", що виявилися у формі непокори влади та збройних повстаннях, декларували появу нової історичної дійсності в європейських країнах. Хоча ідейними натхненниками та лідерами повстань в Парижі, Берліні, Мілані, Будапешті були ліберально налаштовані патріоти, але народи, які вони вели за собою у борню революції, були просякнуті новими хворобливими ідеями всюдисущої соціальної рівності – марксизму. "Весна народів" спалахнула відразу в декількох європейських монархіях, а тому революції носили антифеодальний і національно-визвольний характер. Учасники виступів вимагали демократизації суспільного життя, висували гасла національного об'єднання і державної самостійності для окремих націй. Все відбувалось як під стягами національними, зокрема серед прусської буржуазії, так і з червоною ганчіркою в руках паризьких робітників та неапольських люмпенів. Хоча в основному революції були швидко придушені, вони мали істотний вплив на подальші політичні процеси в Європі: у Франції постала республіка, в італійських та німецьких країнах розпочався інтеграційний процес зі створення національних держав, Австрія стала дуалістичною конституційною монархією.

   На початку ХХ ст. соціалістична хвороба захопила весь світ, і почала пускати свої хижі пазурі у розклад демократичних буржуазних суспільств в Російській імперії, Німеччині, Італії, Франції, США, Бразилії, Мексиці та Австро-Мадярщині. З початком Першої світової війни червона ганчірка стала символом визволення пригнобленого пролетаріату у світі проти усього буржуазного та імперіалістичного – люмпени від Буенос-Айресі до Гельсінкі мали об’єднатись єдиною метою – світовою пролетарською революцією та знищенням усіх усталених державницьких і культурних традицій. Так тривало аж до початку 1990-х рр., і лиш з падінням залізного муру соціалістичного ГУЛАГу марксівсько-ленінський стяг відійшов на смітник історії. Деякі одіозні сталіністи та маоїсти в РФ, Білорусі, КНР, Індії, В’єтнамі, Венесуелі, Кубі, Болівії, Зімбабве та Ефіопії ще досі мріють про нездійснену мету своїх політичних попередників, збудувати великий концтабір та полонити вільні народи світу, хоч для цього терба згинути самим…
   Але, як це не дивно, світ змінився на краще і нині про це говорять українські національні барви на вулицях бунтівних міст Європи та Латинської Америки. Так влітку 2014 р., коли у Чилі почалися масові протести студентів, незадоволені урядовою політикою активісти, окрім своїх національних  та чорних прапорів, на вуличні барикади та сутички із поліцією винесли українські прапори – символ новітньої революційної єдності націй у боротьбі з гнобителями. Тим часом у Лондоні, на початку листопада 2015 р., молоді люди масках відзначили Ніч Ґая Фокса сутичками із поліцією з українським прапором у руках. Бунтівні англійці відзначаючи чергову річницю порохової змови проти короля прагнули донести своїм урядовцям та народним обранцям показати, хто є головним у домі співдружності головним – не заїжджі мігранти з Африки чи Азії, а корінні мешканці Британських островів!

   Вочевидь, на тепер, український прапор став одними із найголовніших символів народного гніву серед усіх пригноблених націй у світі. Наші синя та жовта барви стали, свого роду, есенцією революційного духу взагалі. І ось, саме на прикладі українського прапора та українського національного бунтівного характеру, як найкраще розкривається сутність утопічних ідей марксистів-народовбивць. Ті, хто колись із гаслами соціальної справедливості та світової революції пролетарів прагнув червоною ганчіркую закрити вільним націям сонце, нині скніє на смітнику історії та здригається від одного вигляду українського прапору, під яким молоді революціонери та добровольці здобувають собі волю та державну самостійність. Най з нашої героїчної борні беруть приклад інші пригноблені народи Європи та світу!
   Єднаймося під новітніми барвами революційного націоналістичного інтернаціоналу!

Автор – Денис Ковальов