четвер, 25 грудня 2014 р.

Різдвяна Ніч Націоналістичної Революції

«У глибокій темряві довгої зимової ночі на небі сяяли зорі, а в захистку незнаної стайні народився Христос. Ніхто не мав тоді ні часу, ані цікавості слідкувати точно за часом… Але в сучасному Римі панує глибоке переконання, що це сталося саме опівночі, і тому опівночі побожна юрба заповнює вулиці, поспішаючи на Службу Божу до церкви св. Марії Великої… Може бути, вони мають рацію: ніч мала доходити до свого кульмінаційного пункту, коли народився Христос – інакше Його народження не мало б такого великого значення й не викликало б такої потрібної уваги.
   Занадто вже довго блукала людина навпомацки, шукаючи світла, і марних шукання знаходила лише щораз густішу темряву. Серце стискалося від пожадливої туги, а в душі наростала знеохота і втома. І от власне тоді, в кульмінаційному пункті жахливої найстрашнішої ночі, в бідній, незнаній стайні, просто на сіні народився Христос. (…) І в нас на Україні панує тепер жахлива темна ніч. І там люди кидаються навпомацки, шукаючи за світлом, задихаючись під навалою кошмарів, неймовірних примар… І там ніч добігає до свого кульмінаційного пункту… І там має ось-ось вдарити дванадцята година… І той, що має народитися, народиться як Христос – серед голих чотирьох стін, у хаті з брудною долівкою, серед обшарпаного люду».
   Процитовані вище рядки один із очільників ОУН Євген Онацький написав у різдвяну ніч далекого 1930-го р., проте вони не перестають бути сучасними, адже «жахлива темна ніч» триває, українці залишаються бездержавною нацією, а роздуми над темою Різдва Христового так чи інакше продовжують перетинатися з міркуваннями про нашу національну долю.
   Для християн-націоналістів, котрі боролися за визволення власної Вітчизни, теми Різдва та Великодня були особливо важливими. І Воскресіння нашого Господа, і Його дивовижне Народження для націоналіста є доказом того, що його боротьба не марна, що Перемога, якою б фантастичною вона не видавалась, можлива. Чим є народження Ісуса Христа? Неймовірним дивом: Предвічний Бог – абсолютно трансцендентний, абсолютно невимовний, Творець, укритий від зіпсованого гріхом творіння, воплочується, стає людиною і народжується від Діви. Диво із див, але це диво сталося. Відтак, якщо Господь заради своєї любові до нас явив нам диво і став людиною, то хіба Він не може явити нам і меншого дива – дарувати винагороду за нашу боротьбу?.. І вже ніби не окупована Україна чотирма державами, і Київ уже вільний, і радісні дзвони святої Софії сповіщають нам, що наша Батьківщина відродила свою середньовічну велич і могутність… Так, насправді цього ще немає – ти сидиш у своїй римській квартирі і, реалістично подумавши, усвідомлюєш, що 1930 р. навряд чи принесе Україні волю. Одначе сповнене віри і любові серце хоче бачити у темряві бездержавності віфлеємську зорю націоналістичної Перемоги…
   Коли полистати націоналістичну періодику минулого століття і звернути свою увагу на публікації, присвячені Різдву та Новому року, з уст може зірватися прагматична думка: «Ех, банальність – звичайні “календарні” публікації». А й справді, у періодичному органі потрібно друкувати те, що хочуть прочитати, і січневий випуск газети/журналу неодмінно має містити хоч кілька матеріалів відповідного спрямування. У наші постмодерністські і, неодмінно, постсекулярні часи взагалі без різдвяної тематики жити неможна – комерція без неї пропаде. Он у “високодуховній” eРефії декілька років тому трапився випадок, коли якась поліклініка оголосила різдвяні знижки… на аборти (і робилося це, імовірно, не для цілеспрямованої образи почуттів віруючих, а так – з огляду на постмодерністську тупість та засади маркетингу). Якщо у наші часи без Різдва аж ніяк, то тоді й поготів… Одначе, гортаючи січневі випуски того ж “Визвольного шляху” п’ятдесятирічної давності, розумієш, що в написаних напередодні Нового року рядках міститься щось більше, аніж календарна банальність. І тоді намагаєшся поглянути на той текст очима людини, котра лиш десять літ тому вирвалася на Захід у складі рейдуючого відділу УПА. І тоді приходиш до думки, що незбагненна містика не така вже й далека, що вона своєю тонкою гранню торкається долі твого народу – того життєвого простору, поза яким неможливе і твоє існування.
   «1951 рік тому, – писав Ярослав Стецько, – з народженням Божого Сина прийшла на світ правда. Добро і зло, Боже і сатанинське – це ті два антиподи, що перебувають завжди в непримиренній боротьбі між собою. Ці два світи борються в світі і борються вони в кожній людині. В світі панує радість, щастя, мир і спокій тоді, коли божеське опановує більшість живих на землі людей, а навпаки, коли тією більшістю опановує сатанинське – на світ приходить сум, замість любові ненависть, замість миру війна, замість щастя горе, замість радості сльози, і замість “разума”, що “возсіяв” над миром, приходить божевілля, яке прикривається розумом сатани… Божевілля або розум сатани як найгостріша зброя проти правди, що “возсіяла” над миром, стає засобом заперечення приходу тієї правди у світ. А заперечення самого факту існування будь-коли Божого Сина, а тим самим і заперечення Його народження, є заперечення на світі всього Божого… От тому большевизм, що породжений сатаною, як сила сатани, взяв собі за догму першу і найважнішу сатанинську заповідь: Бог – це витвір людської уяви, а релігія є опіумом для народу.
   Тому сьогодні на теренах, опанованих московським большевизмом, як протест проти народження Божого Сина куряться димарі фабрик і заводів, гупають молотки, робляться танки й літаки, гармати і бомби. Сьогодні, в день Різдва Христового, стоять на “трудових вахтах” робітники й колгоспники, кують зброю, при допомозі якої сатана збирається оволодіти світом, щоб убити в людині радість відчуття через її наближення до Творця.
   Сьогодні на землі нашої Вітчизни, де панує московський большевизм, не чути радісних дзвонів. Засмучена земля не чує пісень возвеличення Того, Хто її утворив, не ходять попід вікна колядники і не співають “Нова радість стала”. Бо в цей день скрізь гудять фабрики й заводи і продукуються безперервно гармати, літаки й танки. В цей день куються кайдани і будують в’язниці».
   Погодьмося, що подібна риторика якось контрастує із комерціалізовано-глобалістським "Джингл-беллс" на кожному кроці. Контрастує вона і з шаблонними привітаннями та побажаннями щастя, здоров’я і усього найкращого. Контрастує вона навіть із багатьма проповідями у церкві. Хтось переживає Різдво у релігійному дусі. Для когось це, передусім, сімейне свято. Для інших – чергова нагода побути скотиною. Та для таких, як Ярослав Стецько різдвяна ніч була нагодою замислитися над тим, що у світі не припиняється боротьба Добра і Зла. Для українських націоналістів, котрі мали досвід кривавої боротьби з більшовизмом, зло не було якимось абстрактним браком добра. Воно було субстанцією, духом, котрий матеріалізувався в сатанинській совдепії.
   «На землях нашої дорогої Батьківщини сьогодні ще тріумфує червоний кат Ірод, гнобить наш нарід, винищує віру Христову і заводить закони Зла. – йшлося у січневому номері Шляху перемоги 1951 р.(…) В той час, коли наші очі шукатимуть Вифлеємської Зірки, а думки линутимуть ген далеко на схід, між наш геройський, ніким не упокорений народ, – в той час мільйони наших батьків, братів і сестер стоять в нерівній боротьбі з кремлівським Іродом-Сталіном. Довгі колони наших найрідніших і найдорожчих нашому серцю батьків, матерів, братів, сестер, жінок, синів, дочок, старців і маленьких дітей тягнуться безперервним ланцюгом на сіру дику північ царства червоного Сатани. Мільйони йдуть на каторгу...
   Кожної хвилини, навіть у святу Різдвяну Ніч, десятки тисяч людей катуються в більшовицьких казематах. Саме в такий важкий час приходить Різдво Христове, народжується Божий Син, щоб пройти тернистий шлях мучеництва і повторити свідоцтво Правди. І Правда, яку встановив сам Христос, за яку пролялося стільки української крові, переможе! Ідеї, за які полягли кращі сини й дочки українського народу, стали семафором сучасного українського покоління і горітимуть так довго, доки не сповняться закони Правди, доки український нарід не стане власним господарем на своїй землі».
   Для націоналіста осмислення Різдва, роздуми над темою Воплочення Божого Сина є проникненням у смисл подальшої боротьби. Якими б нездоланими здавалися перепони, націоналістична боротьба продовжує мати сенс. Темна ніч. Небо оповите смогом бездуховності. Штучна ілюмінація, вивіски численних магазинів та розважальних центрів створюють ілюзію сенсу життя. Але той, хто вірить, обов’язково побачить Вифлеємську Зірку. Якщо Господь створив цей світ і воплотився заради нього, то хіба Він покине тих, хто шукає Його волі і намагається втілити її у життя?

Немає коментарів:

Дописати коментар