Kapeльська Nація – існування попри заборону

У cучасній російській публіцистиці, ба навіть в науці, досі панує плутанина між термінами "нація", "національність", "етнос" і "нарід", це особистий погляд українця та пересічних громадян РФ, з якими маю за честь спілкуватись у соціальних мережах. Спробуємо у загальних рисах розібратися в цьому питанні, так би мовити – допоможемо громадянам РФ, які не мають можливості самі розпізнати вище названі поняття.

   Етнос (або ж його паспортний синонім – національність) – це явище генетично-культурне. Тому заперечувати існування окремого карельського етносу звичайно ж неможливо. Однак Nація являє собою соціально-громадянський феномен, який може включати в себе багато етноси. Nація виникає тоді, коли суспільство знаходить самоврядування і формує свою державність.

   Класичний європейський приклад – "швейцарська нація", яку в основному складають німецько-, франко- та італомовні громадяни, але які вважають себе саме виключно швейцарцями, а не німцями, французами чи італійцями. Стійкість Швейцарії забезпечується її конфедеративним пристроєм, де кожен кантон має максимальне самоврядуванням. Саме це демократичне самоврядування історично виявилося більш привабливим для громадян цієї країни, ніж належність до оточуючих імперіям – Австро-Мадярська, Великонімецька, Італійська та Французька.

   У Карелії корінний нарід також мав прототип такого демократичного утворення Nації в 1918-1922 рр. Північнокарельска Ухтинська республіка об'єднувала карелів, росіян-московитів та фінів. А ось славнозвісну Карельську трудову комуну, створену більшовицьким розпорядженням з Москви, самі історики не наважуються назвати самоврядним національним державним утворенням. Звичайно, певні етнічні риси в ній були присутні (відбулась безглузда спроба червонофінським урядом розробити карельську писемність на основі кирилиці), але вони за визначенням не вели до формування карельської Nації як цивільного суб'єкта. Радянський більшовицький інтернаціоналізм взагалі підозріло ставився до всіх націй (згадаймо Голодомор, репресії та депортації), пропагуючи утопію "всесвітнього братства" – щоправда, як всім сьогодні відомо, це все швидко обернулось на ГУЛАГівську антиутопію.

Мапа Республіки Карелія

   Перглядаючи різні сайти РФ та Карелії знайшов дуже цікаву працю завідувача кафедри культурології Петроскоїського (Петрозаводського) державного університету професора Василя Михайловича Півоєва – "Етнос і нація: проблеми ідентифікації". У ній автор глибоко досліджує формування націй на основі загальної історичної та територіальної ідентичності. Правда, з одним висновком шановного професора хотілося б посперечатися: «Видається очевидний факт, що власне у Карелії немає національної культури Республіки Карелія, але є національна культура росіян, національна культура карелів, національна культура фінів, національна культура вепсів, національна культура українців та інших народів, однак єдиної національної культури Карелії немає, і створювати її не потрібно».

   На мій погляд, як і на погляд карельський патріотів, тут автор, який проводить на інших сторінках чіткий поділ між етносом і нацією, сам впадає в їх мимовільне змішання. У Карелії є етнічні культури росіян, карелів, фінів і вепсів та інших народів – але феномен національної культури здатний виникнути лише на загальнореспубліканській основі. Згадаймо знову Швейцарію. Та й звернемо увагу на сусідню до Карелії моноетнічну Фінляндію – грандіозне фінське культурне відродження XIX ст. було багато в чому натхненне саме етнічними шведами (Ю. Снелльманом, К. Рунеберг, З. Топеліус та інші), які, тим не менше, по праву вважаються засновниками фінської національної ідентичності, як і в подальшому доблесний шведський барон, майбутній маршал і президент Фінляндії – Карл Ґустав Еміль Маннергейм.

   У сучасній Карелії незримо існує своя загальнореспубліканська ідентичність, яка здатна стати основою виникнення Nації. Навіть багато місцевих росіян, потрапляючи в інші регіони і відчуваючи певну культурно-психологічну різницю з ними, часто називають себе карелами, вкладаючи в це слово не етнічний, а територіальний сенс (це стосується прикордонних з Фінляндією районів).

   Взагалі, особливе карельське трактування "російськості" сформулював художник В'ячеслав Агапіта, співголова руху "Русскій Сєвєр": «Насправді, російська культура надзвичайно різноманітна. Наприклад, наша, заонєжська культура, де відбувалося вікове зближення та взаємодія з іншими північними народами – фінами, саамами, вельми відрізняється від культури, скажімо, Кубані або Сибіру. Нашу руськість треба виводити з традиції Новгородської республіки чи Суздальського князівства, де завжди особливо цінувалося громадянське самоврядування, та й згодом тут ніколи не було кріпацтва, яке зробило істотний вплив на середньо руський московський менталітет…»

Парад карельської меншини у Фінляндії

   До речі, цілком можливо, що в історичній перспективі з'явиться безліч російськомовних націй, після можливого розпаду РФ. Як, приміром, англомовних націй – англійці, ірландці, англо-канадці, австралійці, новозеландці. Вони при цьому активно співпрацюють один з одним у глобальній політиці, проте ж зберігають свою національну самобутність і зовсім не горять бажанням знову зливатися в "єдину імперію" на кшталт РФ.

   Nація – це цивільний феномен, а там, де немає громадянського самоврядування не може виникнути і нації. Тоді замість Nації – як суб'єкта політики – залишається лише "населення", яке є об'єктом якихось дій ззовні. І з цієї причини в Карелії, на жаль, поки так і не склалaсь активна регіоналістська самосвідомість, аналогічне тому, що вже чверть століття розвивається в сучасних європейських країнах – Фінляндії, Словаччині, Ісландії, Ірландії. Все це поки підміняється самосвідомістю пасивного тону, провінційністю, звиклим делегувати всі повноваження, ресурси і податки до Москви, смиренно чекаючи звідти дотацій і преференцій як мани небесної.

   Зрозуміло, що у питанні про карельську Nацію неможливо обійти і проблему власне карельського етносу. Але Nація, як вже було написано, до етносу все ж не зводиться. Гадаю, що ніхто з патріотів Вільної Карелії (карел. Välly Karjala) не заперечував би проти того, щоб карельська мова нарешті отримала статус другої державної хоча б у Республіці Карелія. Однак тут головне питання полягає в його власному розвитку, і його має вирішувати сама карельська етнічна еліта – вчені, інтелігенція, політики та письменники. Коли карельською мовою буде написаний хоча б один підручник з економіки для вишів – тоді можна буде сказати, що мова є досить розвиненою, і не залишилась лише на рівні історичного фольклору.

   Але основним критерієм виникнення карельської Nації буде все ж утворення здорового республіканського патріотизму. Ті, хто бореться сьогодні проти тотального розпродажу карельської землі, за її громадянське самоврядування та культурну самобутність, і складуть кістяк майбутньої карельської Nації, яка стане вільною та незалежною від Московії.

Автор – Денис Ковальов