четвер, 21 лютого 2013 р.

Шануймо українську жінку!

Жінка ­– це щось як сонце і повітря довкола нас, що ми не привикли окреслювати. Правда, є лірики і є письменники, що так натхненно і гаряче пишуть про жінок. Однак ми не здобудемо від них знання про жінку. У всіх їх описах є потаємне бажання віддати лишень одну прикмету: безсилість вислову чоловічого почуття перед образом жінки.
  Жінка – одна з найбільших потужностей світа, предивно тривала у своїй владі. Дивно, тисячі разів описуємо Україну як місцевість, як теорію-заміри, як облічення чисел, а однак так рідко описуємо її, як жіночність, як силу жіночости. Яка ж то багата сила!
  Дехто, повний нужденних теорій, що прийшли з убогих надбалтійських країв до нашого пишного краю, хотів би із понятть жінки і жіночости зробити щось нижчого, щось служебниць кого у порівнянні з мужчиною. Обридливо звучать їхні повторювання про те, що жінці належиться тільки догляд за дітьми, відвідування церкви, варення в кухні і підвладність мужчині. Таким пригадаймо, що ще в XVI ст. існувала в нас “присяга молодих перед вінчанням”, де він каже до неї, що “бере її як другиню”, рівну собі перед Богом.
   Дехто, повний хаосу і примітивізму, що приходить до нас з уральських пущ і московських лісових людей, хотів би зв’язати роль жінки тільки з примітивним залагодженням фізіологічного призначення. Таким пригадаймо слова з народної пісні, де багато є духу раси. В пісні говорить дівчина до милого, що річ не в карих очах, а “в тій правді”, що є між українцем і українкою.
   Врешті є й такі, що ціле поняття своє про Україну вкладають в образ героїчного вояка. Жінка не може бути, кажуть вони, героїчним вояком, отже тим самим не є вона важним первнем в українській духовності. Власне, українка, як мало котра жінка в Європі, була зв’язана і з війною, і з героїчною військовістю. Багато їх було, багато їх є і ще багато буде тих українок, котрі потрапили залізом і вогнем боронити честі і слави України. Честь їм за це!
УNГ про шанування української жінки
   А однак, коли спитати себе, чи то в тім є призначення українки – то скажемо: ні! Вони можуть заступити своїх братів, що упадають, що найшлися в тяжких обставинах, вони можуть в шаленому вирі боротьби шляхетно згинути як жертва, чи як боєць, однак перше місце в воєнному риштунку – для мужчин, а не для жінок. Це їхнє, а не жіноче завдання. Ба навіть амазонки, це праукраїнське плем’я, що жили самі й управляли тільки війну й полювання, в описах еллінів не зосталися до кінця анахоретками, професіоналками війни. Навіть вони вкінці знайшли гарних, дібраних хлопців, покохали їх і побрались. Українська жінка є зв’язана з військовістю, але не там головний її вияв в духовності раси. Не там її влада.
  Може, та влада в любові? Там її природний терен кермування? Хто ж відмовить жінці зручності на цьому терені міражу, чарівництва, жорстокості, призначення і простоти? Ні, вона може знає терен любові ліпше від мужчини і більше угадує гру глибоких життєвих поривів, але вона не кермує ними. Навпаки, знаючи ліпше від мужчини всю небезпеку інстинкту любові, старається жінка радше злагодити брутальність і нерівність вибухів почуття. Так само без жалю карають жінки тих, що вийшли поза межі звичайності й традиції. Карають передовсім жінок.
   Українка має більшу індивідуальність ніж жінки інших, передовсім сусідніх народів, а також їй тяжче, ніж іншим, втримати в окреслених межах своє розбуджене почуття.
Автор – Юрій Липа

Немає коментарів:

Дописати коментар