Пошматоване Закарпаття: від Мюнхена до Москви

Багато століть Закарпаття (вона ж Срібна земля, Карпатська Україна) з невеликими перервами було частиною Мадярської держави. Сам факт, що поміж иншими народами Австрійської імперії саме мадярам вдалось перетворити її на дуалістичну країну, свідчив про духовний та політичний потенціал мадярської еліти та народу загалом. До початку Першої світової війни мадяри були привілейованим станом не тільки у Транслейтанії (1/2 частина Австро-Мадярщини, куди входили землі Мадярського королівства, вільного міста Фіуме та королівства Хорватії і Славонії), але й у цислейтанських містах – Відень, Прага, Грац, Любляна та Брно.

   Особливо мадярському впливу піддалися міста Карпатської України – Ужгород, Берегово, Мукачево, Севлюш (нині Виноградів), Хуст, Тячів та Рахів. Сюди призначали нових чиновників, намагались економічно та політично підтягнути Карпатську Україну, перетворити її на льояльну до метрополії (чи то Відень із кайзером Габсбурґом, чи то Будапешт із мадярським провінційним урядом) провінцію. Щоправда, політика мадяризації мала лише негативний відтінок. Значна частина немадярського населення була поставлена перед фактом, що для отримання доброї освіти чи просування службовою драбиною слід було цілковито підпорядкуватись реаліям політичного життя – мадярського життя. Часто особисті успіхи досягались виключно за рахунок втрати національної ідентичности на користь добровільної чи примусової мадяризації.

   Вперше майже за 1000-ліття доба мадярського панування закінчилась у 1919 р., коли Карпатська Україна стало частиною Чехословаччини. Ліберальна політика центрального уряду в Празі спричинилась до національного відродження інших народів краю. Міжнародна ситуація у міжвоєнний період не сприяла подальшому розвитку автономії Карпатської України. Наприкінці 1930-х рр. Карпатська Україна стала місцем боротьби між мадярами та поляками, що прагнули шляхом поділу краю створити спільний мадярсько-польський кордон і для цього навіть посилали диверсійні групи з метою поширення в краї безладу ще у грудні 1938 р. Офіційні Будапешт і Варшава намагались проштовхнути у Берліні відповідне рішення щодо формальної згоди Адольфа Гітлера на майбутню окупацію.

Радіо-інтерв'ю з представником УНГ щодо пакту Молотова-Ріббетропа

   У 1938 р., після ганебного поділу Чехословаччини, центральний уряд у Празі нарешті погодився на створення автономного уряду Карпатської України на чолі з Авґустином Волошином. У лютому 1939 р. відбулись вибори до Сойму Карпатської України, який проголосив незалежність і обрав Президентом Авґустина Волошина 15 березня 1939 р. Однак польські та мадярські шовіністи вирішили розв’язати питання по своєму окупувавши землі Карпатської України і, подолавши героїчний опір нечисленних та погано озброєних загонів ОНОКС – "Карпатської Січі", встановили свою владу.

   Укладення у Москві совєцько-німецького пакту про ненапад 23 серпня 1939 р. перекреслило будь-яку можливість взаємодії Польщі з СРСР. Таким чином, поляки, що ще вчора допомогали розпинати мадярам Карпатську Україну самі опинились у куті смерті – між нацистським молотом та совєцьким ковадлом. Рано-вранці 1 вересня 1939 р. група перевдягнених у польську форму есесівців захопила радіостанцію німецького прикордонного міста Гляйвіце й передало в ефір повідомлення, що цей акт здійснений поляками. Пообіді 1 вересня 1939 р. німецькі війська перейшли польський кордон без оголошення війни. За короткий час Польщу було розгромлено. До 5 жовтня німці зламали опір польської армії та встановили контроль над територією своєї зони. 17 вересня 1939 р. у Польщу вступили загони совєцької армії, що повністю окупували територію Західної України та Західної Білорусії. У наказі по військових підрозділах, які виступили на захід, було сказано, що вони виконують революційний обов’язок – надати невідкладну допомогу й підтримку українцям та білорусам, а також трудящим Польщі. Одже Польща дістала те, на що заслуговувала.

   Повернемось до подій у Карпатській Україні. Мадярська окупація краю супроводжувалась терором та репресіями. Замість обіцяної Міклошом Горті українцям автономії, знову почалась проводитись політика тотальної мадяризації та етноциду. Окупанти всіляко намагались штучно підтримувати існування неіснуючої "русинської" мови і культури, толерували діяльність русинофілів-мадяронів і одночасно гостро переслідували кожну спробу української національної активності. У період 1940-1941 рр. відбувались численні втечі національно свідомої української молоді Карпатської України в Галичину.

Мапа незалежної Карпатської України

   Війна між Німеччиною та СРСР лише загострила непрості суперечності в житті карпато-українців. Тим часом, спостерігаючи за поразками нацистів на східному фронті, ще з літа 1943 р. Мадярщина розпочала створення у гірських районах Карпат системи оборони, котру було названо "лінією Арпада", що тяглась на 350 км уздовж вершин гірських хребтів. На додачу, на підступах до Ясіні, Яблунецького та Татарського перевалів було встановлено дванадцять кілометрів колючого дроту, через який пропущено струм у 3000 вольт. Попри те, частинам совєцької армії вдалось подолати цю систему.

   Прихід восени 1944 р. совєцьких військ 4-го Українського фронту частина населення сприйняла як визволення від мадяризації. Натомість отримали совєтизацію – 26 листопада 1944 р. з’їзд Народних комітетів проголосив про приєднання Закарпаття до УРСР. Після остаточного вирішення питання щодо делімітації державного кордону між СРСР та Чехословаччиною у 1946 р. було утворено нову адміністративну одиницю УРСР – Закарпатську область. Почалась більшовизація Карпатської України. Передовсім терор був спрямований на ліквідацію національно свідомої частини місцевої громади та розгром Греко-Католицької Церкви. До 1950-х рр. у гірських районах Карпатської України за підтримки місцевого населення тривала боротьба загонів Української Повстанської Армії. Тим часом у долинах влада відважилась на застосування етнічних чисток щодо місцевої німецької та мадярського населення. Найбільші втрати та масова еміграція спостерігались у Тячеві, Берегові, Виноградові та Мукачеві.

   Післявоєнні десятиліття стали для Карпатської України часом совєцької перебудови економічної і соціальної інфраструктури. Формально совєцька влада голосно декларувала особливу турботу про мешканців гірських районів, які так і не втілились у життя. Через свій прикордонний статус Карпатська Україна залишалась закритим тереном і фактично втрачала шанс на розвиток та отримання вигоди від розвитку туристичної інфраструктури. На щастя, добре помітні у Карпатській Україні ознаки родинної та громадської спільноти не перетворили мешканців на homo sovietiсus і дали змогу зберегти високу національну свідомість. Українці Карпатської України пройшовши жорна мадяризації та більшовизації приєднались у боротьбі за вільну Україну в кінці 1980-х рр.

Автор – Ревуч Січовий