Виховання української молоді

Упродовж практично всього ХХ ст., унаслідок перебування України у складі Російської імперії, СРСР, Польщі, Австро-Мадярщини, Румунії, Чехословаччини поняття єдиної батьківщини не було однозначним, а тому і патріотичне виховання здійснювалося у двох руслах. Робота проукраїнської частини інтелігенції щодо прищепленню молоді українського патріотизму та націоналізму зустрічала не тільки сильну протидію з боку окупаційних органів державної влади, але й виразний психологічний опір більшості населення.

   За роки незалежності України яскраво проявилися негативні наслідки відсутності належного патріотичного виховання (як на Сході, так і на Заході України), зокрема: масова трудова еміграція (так звана "четверта хвиля"), яка привела до втрати, за експертними оцінками, понад 7 млн. чол.; невідповідність дій еліт відносно очікувань та сподівань українського народу; неготовність частини творчої інтелігенції до довготривалого творчого процесу підвищення конкурентоздатності української культури, мови.

   Сьогодні час від часу ми можемо чути, як люди намагаються обговорювати тему про виховання молодого покоління. Навколо цього питання виникає багато різних думок і підходів. В проблемах всілякої аморальності чи різного роду розбещеності серед молоді, винними є не тільки та ж сама молодь а ті, на кому лежить або лежала відповідальність за їх виховання тоді, коли вони ще були або є дітьми. Молодь вже не виховують, тому що це вже такий вік, коли вони самі повинні брати на себе відповідальність виховувати чи то власних дітей або тих хто на них рівняється. Насправді виховувати потрібно дітей з малечку, коли ще формується їх характер. Слід наголосити на трьох основних чинниках, які є відповідальними в цьому питанні:

   1. Родина є першою сходинкою в освіті людини. Відповідальними у вихованні дітей є батьки або ті хто ними опікується. Проблемою сучасного сімейного виховання є порушення сімейних принципів, зокрема масова популяризація нетрадиційних родин де батьки є представниками однієї статті (геї та лез бійки). Вирішення питання виховання дітей в родині полягає в існуванні правильних традиційних сімейних принципів та пріоритетів – жодного насильства, жодної вседозвольності, все має бути в міру.

  2. Релігія відіграє другу важливу роль у вихованні дітей після родини. Проблемою релігії сьогодні є брак у навчанні дітей, молоді та родини. Більшість молоді в Україні не сприймає адекватно релігію,  через що і підпадає під ворожий вплив мультикультуралізму та ісламізації. Українці відірвані від християнських первинних догм самого Ісуса Хреста, які протягом багатьох віків панування Московської Церкви знищили та підмінили їх жидівськими вставками.

   3. Держава і влада мають відповідальну роль, що полягає не у використанні людей як робочої сили, фінансових чи інтелектуальних джерел для забезпечення свого існування, а навпаки, повинен бути такий спосіб згуртування суспільства, щоб максимально забезпечити кожного громадянина. Забезпечити не тільки соціально та економічно, що більшість вважають найважливішим пріоритетом, а найперше забезпечити своєрідним "батьківським" захистом особистості. На сьогодні, коли держава є окупованою московито-жидівською мафіозною владою, всі змоги патріотичного виховання молоді не мають шансів на життя, так як стануть на заваді існуванню вище згаданої мафії.

   Метою виховання не має бути виховання якоїсь ідеально досконалої людини взагалі, відірваної від національно-суспільних обов'язків і завдань, щоби навіть коштом національно-суспільного життя зберігати непорушність своєї моральної особовості, спасіння душі чи своєї досконалості. Формування людської особовості є можливе тільки серед даної національно-суспільної дійсності, праці, змагань і боротьби. Одже, націоналістичне та патріотичне виховання молоді зміряє до формування як найбільше суспільно-активної особистості в ім'я вартостей, для добра, сили й величі Nації.

Автор – побратим Ревуч