середа, 13 травня 2015 р.

Антигромадяни. Втрачене покоління

Громадянство України це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Так гласить Конституція, і ключовими словами тут є взаємні права та обов’язки. Взаємні. В нашому, як завжди, далекому від ідеалу суспільстві вибудувана така архітектура взаємовідносин, при якій обслуговуючий державний апарат та громадськість розділені на дві конфронтуючі спільноти. І кожна сторона дивиться на іншу як на дійну корову.
   Такий пережиток радянського минулого. Звичайно, дане твердження є дещо утрируваним, і надто грубо поділеним. Але натовпи штурмуючи місцеві Відділи соціального захисту з бажанням оформити субсидії протягом останнього місяця та зневажливе ставлення працівників цих відділів до натовпу підштовхують до саме таких висновків. Такий-от back in the USSR. Але ж, на секунду, такий от треш триває протягом всього періоду незалежності! Давайте відкинемо сьогоднішню економічну ситуацію, яка підігріває попит на різноманітні пільги та виплати. Насправді, ця радянщина нікуди і не дівалася!
   Відділ соціального захисту – в самій назві закладено пережиток епохи. Захист громадян від кого? Від чого? Ми вам мізерні знижки з купою принижень, а ви нам – лояльність та галочку в бюлетені. Покупка громадян, приниження громадян, виховування в них безініціативності та способу мислення домашньої тварини. Вони чекають подачки та змилування, вони вічно незадоволені, але їх можна задобрити, кинувши кістку.
   З іншого боку – державна служба. Переважна більшість працівників розглядає роботу в держапараті, як спосіб наживи. Влаштуватися в який не будь департамент, утворивши безліч підрозділів, управлінь та відділ, з незрозумілою їх взаємною субординацією та підпорядкуванням, скласти заплутані схеми співпраці, заплатити кому треба, щоб підім’яти під себе фінансовий потік з бюджету і спокійно чекати пенсію. Писати безліч звітів, листів та клопотань, створювати видимість роботи і час від часу платити данину начальству, та різноманітним контрольним органам. Майже ідеально. До цього зводиться практично вся суть взаємовідносин в рамках держава – громадянин.
   Останнім часом активно обговорюється ідея перейняти естонський досвід і створити категорію населення без громадянства. Як покарання за заклик до сепаратизму. Так це виглядає справедливо. Але ж, бабусі в з портретами президента сусідньої держави та гаслами «Путин введи войска!» – це лише вищий рівень жебрацького способу мислення. Бо чим відрізняються люди, що штурмують держустанови з вимогою чергової подачки, люди які продають голос за гречку чи 200 грн., люди, які ходять на мітинги під колорадськими стрічками? Чим відрізняються ті, хто всіма правдами та неправдами виробляють виплати та шукають “халяву” від людей, які на окупованих землях допомагають сепаратистам та їздять в прифронтові містечка, щоб отримати виплати від України? Тільки рівнем вимог, чи то – прохань. І рівнем нахабства.
   Просто, дехто стійкіший до промивки мізків із телевізора, а дехто – легше піддається телегіпнозу. У них всіх спільні риси – вони нездатні нести відповідальність та позбавлені ініціативи, вони не бажають приймати рішення, у них відсутнє мислення в контексті держави. Інша вісь координат - апарат держави також наділений такими ж ознаками та характерними рисами. Сьогодні ситуація, коли працівник дбає про папір, а не результат – це не нонсенс, а загроза існуванню держави. Держслужба – це в першу чергу сервіс, і лише потім звіти та рудиментальний пафос.
   Безініціативність та відбування номеру – баласт, який не дозволяє країні рухатися вперед. І такий баласт – це те, що є протилежним за своєю суттю до слова громадянин. Антигромадяни. На жаль, в нас таких антигромадян – ціле покоління. Поміж них пробиваються паростки нової генерації. Генерації відповідальних людей, які користуються можливостями, а не пільгами.
Автор – Володимир Дітчук

Немає коментарів:

Дописати коментар