Московія вагітна руїною, штовхнемо її до прірви!

Затяжні війни в Україні, Сирії та Лівії позбавили Кремль права надягати на себе мантію "світового жандарма". Наш східний сусід вже немає достатніх можливостей вести тривалу агресивну політику зовні та всередині. Останні тому приклади — ситуація в Хабаровську, Білорусі, Киргизстані та Нагірному Карабасі.

   Дехто сприймає кволе реагування Москви на нові виклики наслідком пандемії коронавірусу. Не варто скидати з рахунків і невдачі путінського режиму у воєнній сфері — НАТО (переважно США з Туреччиною) сильно дали по руках агресору, показавши, що буде, коли РФ сунеться за власні межі з бойовою технікою і "зеленими чоловічками" наводити лад. Падіння світової ціни на нафту і газ також слід згадати, бо без валюти за паливо економіка Кремля буде стрімко просідати.

   Знаково, що на відміну від влади, пересічні громадяни Московії нарешті почали усвідомлювати, до якої прірви їх підвів власний уряд на чолі з ґебістами. Бюджетні кошти, котрі мали йти на соціальне забезпечення, Кремль спрямував на дотації маріонеткових режимів (Абхазія, "ДНР/ЛНР", Південна Осетія, "ПМР", Сирія під проводом Башара аль-Ассада) і фейкове переозброєння армії. Не варто дивуватися тому, що зараз тереном від Калінінграда до Владивостоку блукає привид "нещадного російського бунту", який путінський режим вперто не помічає чи удає, що його немає.

   Усвідомлення того, що РФ знаходиться у стані важкої кризи, з'явилося задовго до пандемії коронавірусу. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного у кінці 2019 — на початку 2020 рр. у Приморському краї. 72% респондентів із різним рівнем доходу найсхіднішого регіону країни вважають, що Московія існує в умовах кризи, на подолання якої підуть не роки — десятиліття!

   Відтак менше ніж рік знадобилося для того, щоби прикра дійсність увійшла у домівку майже кожного московита, крім хіба заможних мешканців Рубльовки, Грозного, Санкт-Петербурга і Казані. Решта — мусить скніти у злиднях через власну дурість і відмову виходити на вуличні протести, ховати у труні ґебістський режим. Маємо надію, що системні проблеми в економіці, істотне падіння рівня життя, зростання цін і податків унаслідок неясності перспектив на майбутнє все ж дадуть поштовх внутрішній руїні в РФ, а її керманичі, нарешті, полишать нас у спокої та займуться власними проблемами (хоча, це малоймовірний сценарій).

За матеріалами "Тлумача"

Молодь Фінляндії обирає націоналістів

Планетарна пандемія коронавірусної інфекції з КНР похитнула довіру європейських виборців до панівних в їхніх країнах партій. Тобто, скажімо, у Німеччині громадяни радо віддають свої голоси лівим силам, у Фінляндії ж навпаки – готові підтримати правих. Соціологи фіксують особливо різкий сплеск популярності "Справжніх фінів" серед тамтешньої молоді, якій набридло очікувати невідомого майбутнього від соціалістичного уряду.

   Що це означає на практиці? – Якщо, приміром, сьогодні відбулися парламентські вибори, то кожен 5-й мешканець Суомі віком від 18 до 35 років (19% опитаних громадян, з яких 29% – чоловіки, а 10% – жінки) віддав би свій голос націоналістам. Фактично, у фінляндської молоді нарешті почала прокидатися власна національна гідність, а може, навіть, бажання турбуватися про свою батьківщину (раніше були популярними різного роду лівацькі сили з їх ідеологією руїни традиційно усталеного світу).

   Слід наголосити, що зростання партійних рейтингів "Справжніх фінів" має свій ґрунт і не з'явився, мовляв, на порожньому місці. Цьому передувала активна робота з громадянами упродовж всього минулого десятиліття: на кожен запит чи прохання депутати-націоналісти давали чітку відповідь, або йшли на конкретні кроки. Крім того, самих потенційних виборців партії "Справжні фіни" об'єднує високий рівень освіченості та водночас ставлення до політики як культурної чи оперативної проблеми важливої для сучасної молоді.

   Знаменно, що фінських націоналістів під проводом Юссі Галла-аго на правду розглядають "радикальними реформаторами" суспільства, при цьому незаслужено порівнюючи з нацистами до приходу у владу на хвилі "Великої депресії". Опоненти з-поміж лівих сил закидають "Справжнім фінам" відмову від мультикультурної асиміляції нелегалів, підтримку вуличного насильства і, навіть, співпрацю з прокремлівськими марґанільними елементами (але ніхто так ще і не довів останнього). Швидше за все зростання довіри молоді Суомі до незаплямованих корупцією націоналістів, а не пандемія COVID-19, змусила уряд перенести (муніципальні) вибори до місцевих рад з 18 квітня на 13 червня 2021 року

   Насамкінець не буде зайвим додати, що під час попереднього перебування в уряді (від 29 травня 2015 р. до 28 червня 2017 р.) представники "Справжніх фінів" відверто чесно ставилися до власних програмних цілей завдань партії та передвиборчих обіцянок. Так, вони мали сміливість приймати важкі та непопулярні рішення, за які суспільство їх хоч і критикувало, але не піддало ні осуду, ні остракізму (чого не скажеш про ситуацію в Україні з міністрами від ВО "Свобода"). Відтак варто очікувати, що наступне волевиявлення завдяки молоді дасть "Справжнім фінам" великий кредит довіри, забезпечивши відповідними важелями впливу для розв'язання насущних питань і демонстрації реальної роботи патріотів на благо суспільства, а не казнокрадів чи пустомелів із грантожерських структур.

Автор – Денис Ковальов

Іван Котляревський — пробуджувач козацької нації

Протягом тривалого часу Іван Котляревський, який був досвідченим офіцером, намагався в складі царської армії створити український полк. Урешті-решт йому це вдалося лише під час війни 1812 року — у містечку Горошин Хорольського повіту на Полтавщині розпочалося формування 5-го Полтавського козачого полку Малоросійського народного ополчення. Місцеві селяни та козаки були рішуче налаштовані стати до лав війська.

   У Горошині у Котляревського одразу знайшлися помічники в особі українського шляхтича, відставного ротмістра поміщика Гудими-Левковича та військової еліти, колишніх армійських офіцерів Старицького, Родзянка, Устимовича, Булюбаша й Позена. Вони разом набирали в ополчення козаків, котрі після служби на Запорожжі, жили в навколишніх хуторах. Така підтримка дала змогу штабс-капітанові Котляревському сформувати й забезпечити полк всього за 17 днів.

   Але автор "Енеїди" наперед висунув єдину умову: по закінченні війни з Наполеоном підрозділ збережуть як постійний козацький підрозділ! Однак, яке ж було розчарування Івана Котляревського, коли після війни було заборонено функціонування полку. Адже в цьому держава Романових вбачала для себе небезпеку.

   Іван Котляревський опісля ніколи не займався військовою справою, він довго боровся за права "козаків" аби їм як ветеранам надали землю і належно заплатили за службу. Але на кінцевому етапі ніхто не отримав ніякої винагороди, а царем Алєксандром І взагалі було виставлено особистий ультиматум авторі "Енеїди" за боротьбу за права козаків, чітко висловившися проти таких дій. Монарх із династії Романових погрожував Котляревському в позбавлені всіх його титулів і власного родинного маєтку.

   Проте "тиха боротьба" класика української літератури продовжувалася протягом всього його життя. Він працював вихователем і викладачем вкладаючи землякам найголовнішу зброю в руки — це знання, виховуючи цілі покоління українських патріотів завдяки своїй безпосередній праці та безсмертному твору "Енеїда". Ми всі стоїмо на плечах попередників, так на зміну Котляревському прийшов Тарас Шевченко, який беззаперечно визнавав авторитет класика і перейняв стяг його боротьби у свої руки.

За матеріалами "Facebook"

У війни жіноче обличчя

Якісний агітпроп завжди сприяє військовим успіхам на фронті. Про це знали віддавна, ще до плакатів із Дядьком Семом, котрий кликав американців на війну з німцями, чи кінострічок Ґьоббельса і Ріфеншталь, де возвеличувалася безмежна німецька доблесть. Нині побідні витвори радше відлякують, аніж дають свіжі сили знекровленим військам, оскільки ми всі живемо у світі тотального збройного пацифізму.

   Хоча, судячи з останніх подій на Кавказі, державна машина Азербайджану змогла знайти ключ до сердець пересічних громадян, поповнивши армійські лави необхідною кількістю бійців. Україні про такі "чудодійні ліки" лишається мріяти. Бо чинна влада під проводом Володимира Зеленського, як спершу і попередня, вперто прагне миру з одвічним окупантом, що засів на берегах Москва-ріки.

   У день відновлення бойових дій за Нагірний Карабах на просторах світової мережі вклали військово-патріотичний відеоролик під назвою "Atəş" ("Вогонь"). Пісню, в якій прославляється визвольний похід азербайджанців на Захід, на тлі дієвої армійської техніки виконують відомі місцеві співаки — Джейхун Зейналов і Нермін Керімбейова. Власне, образ останньої зіграв важливу роль у підвищенні морального духу Збройних Сил Азербайджану, що викидають зі своєї землі окупантів.

   Безпосередні зйомки кліпу відбулися ще цьогоріч влітку у прифронтовому селі Алханли, після липневих провокацій зі сторони вірменських підрозділів у Нагірному Карабасі, котрі грубо порушили режим припинення вогню. Співачка Нермін Керімбейова, яку азербайджанські патріоти визнали найгарнішим символом справедливої війни проти окупантів, не приховує своїх емоцій від перебування у фронтових шанцях. За її словами, не багато зірок місцевого шоу-бізнесу наважуються приїхати у зону проведення бойових дій та ще й за власним бажанням сприяти моральному піднесенню захисників Азербайджану.

   Знаково, що українських акторів і співачок, які теж мали за честь відвідати гарячі точки Донбасу з 2014 р., аби підтримати наших воїнів, можна перелічити по пальцях двох рук. Між тим, азербайджанська влада по праву оцінила внесок Нермін Керімбейової, котра не вперше возвеличує шляхетність рідного війська. «Я не просто виконую патріотичні пісні, моя мета, що її також всіляко підтримав і президент Ільгам Алієв, надихати музикою чоловіків на воєнні подвиги, які не мають боятися йти до армії, але вірити, що справедливість візьме гору й Азербайджан поверне свої споконвічні землі», — підсумувала співачка.

Автор — Данило Катраник

"Заморозити" Донбас за прикладом Карабаху не вийде

Всі конфлікти на постсовєцькому просторі, крім московсько-української війни, переходили у так званий "заморожений стан" тільки після поразки однієї зі сторін. Одна з них, de facto, але аж ніяк не de jure, визнавала втрату території та заспокоювалася на певний час аби накопичити нові сили для відновлення суверенності. Як, приміром, Азербайджан на 25 років.

   Ситуація на Донбасі істотно відмінна від тієї, що має місце у Нагірному Карабасі. По-перше, у нас на Сході досі тривають які-не-які бойові дії (тобто конфлікт малої інтенсивності). А по-друге, Україна не визнала своєї поразки, всупереч значним людським і територіальним втратам, хоча по суті ми й далі ведемо війну з Московією, яку змогли зупинити — у нас звільнено 2/3 окупованих весною-влітку 2014 року земель Донеччини та Луганщини.

   Наявний інструментарій укладених у Мінську угод не передбачає обов'язкове її виконання обома сторонами конфлікту. Цей пакет документів радше покликаний зупинити активну фазу війни, аби зменшити смерті наших громадян (військовослужбовців із цивільними), підготуватися й думати далі, що робити, скажімо "заморозити" Донбас за прикладом Придністров'я. Однак, як показують останні події на Південному Кавказі, будь-яке "замороження" конфлікту завжди передбачає, що він колись неодмінно знову буде "розморожений".

   Для того, щоби змусити Московію піти на цей процес у Східній Україні, слід використати принцип холодильника. Українська дипломатія має "розігріти" проблемні точки на території країни-агресора. Увага Кремля має переключитися з Донбасу, скажімо на Інгушетію чи Татарстан.

   Зараз, коли путінський режим демонструє слабкість, треба чимдуж бити його у больові місця, щоби виграти час для відновлення нашої територіальної цілісності, включно з Кримом. Україна має посприяти виснаженню ресурсно Московії, чия економіка демонструє стрімке падіння. Допоки цього не станеться, ні про яке "замороження" конфлікту, чи повернення наших окупованих земель не може йти мови.

За матеріалами "Еспресо"