Євроскептицизм – погляд на інтеграцію у ЄС українського націоналіста

   Сучасна Європа волає про економічну допомогу від Міжнародного валютного фонду, бо вже сама не в силах подолати соціально-економічні кризи у своїх основних членах, серед яких Італія, Іспанія, Португалія, Ірландія та Греція. Кредитна спроможність цих членів Європейського Союзу (далі ЄС) вже не така, яка була до кризи 2008 року: фактичний дефолт у Греції, великий економічний спад у Іспанії та Ірландії, велика заборгованість по зовнішнім кредитам у Португалії та Італії. Таким чином все це негативно впливає і на інші економіки країн-членів ЄС.

   Суспільство молодих країн-членів ЄС, серед яких Польща, Чехія, Литва, Естонія та Латвія, починає лихоманити і виникає певна обережність в тактичних кроках на шляху до остаточної європейської інтеграції. Політичні кола цих країн-членів ЄС вже не так як у 1990-х роках яскраво відстоюють ідею ''єдиної Європейської держави'', тим паче, що до них підключаються політичні кола таких європейських титанів як Фінляндія, Швеція та Велика Британія. Всі разом вони продукують нову ідеологію, яка направлена на відсторонення від ідеї ''єдиної Європейської держави''. Як не дивно, безпосередніми авторами і виконавцями цієї ідеології є націоналісти. Їх головна ідея, не остаточна європейська інтеграція, а такий собі євроскептицизм. Що ж воно таке, цей євроскептицизм?

Мапа Європейської Співдружності

   Сам термін євроскептицизму, це поняття яким позначають відмову, або загалом скептичне, негативне відношення до процесу повної інтеграції в межах Європейського Союзу. Євроскептицизм, як поняття з'явився в Великобританії серед противників членства країни у ЄС у 1970-х роках. З того часу термін поширився на багато інших країн Європи, серед яких Швеція, Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія. Крім загального не сприйняття інтеграції в ЄС, євроскептики виступають проти окремих політичних кроків ЄС, зокрема проти тотального введення єдиної валюти євро у всіх країнах-членах ЄС, єдиної європейської конституції, наддержавних утворень, федералізації союзу.

   Євроскептики виступають з позицій підтримки інтересів національних держав, їх суверенітету і висловлюють побоювання, що подальша інтеграція розмиє національний суверенітет країн-членів ЄС. Незважаючи на це, євроскептицизм все ж не є окремою, як такою оформленою ідеологією і представники різних країн різняться у аспектах союзу, які є неприйнятними для них. Цілі багатьох євроскептиків у ЄС також різняться — від повного виходу з союзу чи виходу з валютної зони євро до бажання реформувати союз не виходячи з нього.

   Як би там не було, але проблема єдності у ЄС це одна з найголовніших проблем, після таких як проблема з нелегальними мігрантами та проблема стійкості економік країн-членів ЄС. У політиків та можновладців України з часів президентства Леоніда Кучми завжди була нав’язлива ідея – спробувати інтегрувати Україну у ЄС, аби там збільшити свої фінансові статки. Про необхідність вступу України в ЄС говорять уже так давно, що прості українці не замислюються над тим, для чого це взагалі треба.

Символ економічної кризи ЄС - "палаючий євро"

   Кожний наступний Президент України зі своїми соратниками-можновладцями, які нібито мають вигляд єврооптимістів, радісно віщають всьому українському суспільству про європейські демократичні цінності, повернення до європейської спільноти, від якого українці були відрізані, географічне положення України, без якої Європейський Союз – не зовсім європейський. Українські чиновники, які виступають за якнайшвидший вступ нашої держави в ЄС, багато уваги звертають на те, що українці – це європейці до мозку кісток, бо мають таку ж ментальність, спосіб мислення, спосіб життя.

   Курс України на євроінтеграцію став жваво втілюватися в життя на наступний же день після інавгурації Президента Віктора Ющенка, який тоді заявив, що наше сучасне покоління, напевно, останнє покоління політиків, яке може зуміти об'єднати Європу, бо без України Європа неповноцінна, українці не сусіди Європи, а її частина, Україна це і є Європа. Все частіше звучить думка про те, що Україна – компромісний подарунок для Росії від Європи. Україна поза ЄС все ще залишається у сфері інтересів Росії і слабо захищена від спроб повернути непокірну "неньку" під крило Москви. Можливо, єврокомісари знають щось, що невідомо українцям? І логіка затягування будь-яких переговорів зводиться до наступних висновків: навіщо європейським політикам приймати до складу ЄС територію, яка скоро стане підкорятися іншій країні. Абсолютно зрозумілим стають страх і небажання тієї ж Італії чи Німеччини приймати Україну в ряди європейських держав.

Символічний розпад ЄС у вигляді мозаїки

   Україна це величезна територія, яка за подумами європейських політиків реально може стати і напевно стане постійним постачальником мігрантів, що направляють свої стопи в ''ситу'' Європу. Занепокоєння в європейських країн викликають і відносини України з її сусідами. Якщо хтось вважає, що в день вступу в ЄС в усіх українців все різко стане дуже добре, то цей хтось дуже помиляється. Чи хочуть українці в Європу? Давайте відповімо чесно самим собі: що це принесе пересічному українцю? Є очевидні плюси: скасування візового режиму, економічна і політична стабільність, необхідні для вступу, почуття безпеки. Але в реальності навіть ці плюси – швидше популістські і "для галочки". Більшість українців розглядають перспективу членства як можливість вільно переміщатися по континенту, вибираючи країну для відпочинку, навчання або роботи не за принципом «куди візу дадуть – туди і поїдемо».Підписання договору про спрощену процедуру видачі віз, а ще краще – про безвізовий режим між Україною та ЄС, звільнило б достатню кількість часу, який можна витрачати на вирішення багатьох інших проблем, більш актуальних для країни зараз, ніж галоп на захід.

   Багато хто щиро вважають, що українці прагнуть до Європи, щоб побудувати по-справжньому демократичну державу. А без европрописки в українців що, будівельного матеріалу не вистачає? Відносини України та ЄС чіткіше дають зрозуміти, що в Європі українців, скажімо так, не чекають найближчим часом, але для чого тоді з таким завзяттям наша влада нас туди тягне? Чим більше туманні заяви єврочиновників, тим оптимістично дивляться в майбутнє українські дипломати і політики. Але ж будь-яку мету досягти набагато простіше, якщо йти до неї поступово, конкретними кроками.

    Є багато різних причин, через які Україні не варто йти гігантськими кроками євроінтеграції. Для чого пересічному українцю чужа цивілізація і чужий культурний світ, якщо в нього є свій? В тому стані, в якому Україна знаходиться зараз – причому у всіх сферах – її в Європі не чекають. З усіма мінусами і плюсами українського суспільства, воно не потрібно нікому. Українцям треба самим стати сильними, показати європейцям, що наше суспільство може вижити і без їх фінансової допомоги. Українці мають виховати у собі євроскептицизм, але не такий, який можна побачити серед заможних суспільств ЄС, як-то Фінляндія чи Велика Британія, проте такий, який міг би показати всім, що наша нація гідна на щось більше, а ніж членство у ЄС.

Зображення української євроінтеграції по-європейськи

   Український націоналізм не сприймає євроінтеграцію в тому вигляді, яку пропонують українцям сучасна влада разом з європейськими чиновниками. Українці мають сформувати власний своєрідний союз на противагу ЄС та російському митному союзу, але з тими, хто визнає права української нації як рівної, а не рабської. Друзями України і майбутніми союзниками, нажаль, можуть стати держави, які не мають з нею спільний кордон: Грузія, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Сербія та Хорватія. Українці, нарешті, після тривалої совєцької тотальної  інформаційної блокади мають збагнути всю свою важливість у цьому світі. Українська нація пройшла темні час поневолення і зараз її знов намагаються втягнути в якусь ''саюзну'' авантюру – чи то з ЄС, чи то з Росією. Для чого це українцям?

   Звісно, що пересічним українцям це все не для чого, бо в них немає такої маргінальної мети як скоріше збагатитись і виїхати закордон. Мета української нації – стати вищою серед рівних націй Європи як економічно, так і, що дуже важливо, духовно. Українська нація має збагнути свою особливіст і важливість у цьому світі через праці своїх Провідників, як-то Микола Міхновський, Микола Сціборський, Дмитро Донцов, Степан Бандера, Олег Ольжич. Вони не думали про ''саюз'' із колишніми гнобителями та ворогами, серед яких Росія, Польща, Румунія та Мадярщина. Провідники української нації наголошували на її окремості від таких ''саюзів'' і визначали особливість її, яку неможливо відтворити в культурах і традиціях інших, навіть розвинутих економічно, націях.

Міхновський Микола Іванович

   Як наголошував Микола Міхновський: «Час вишиваних сорочок та горілки минули і ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої і безпощадної, бо вірить у сили свої і національні, а тому виконає свій обов’язок. Потреба боротьби випливає з факту національного існування українців. Українська нація у своєму історичному процесі часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією нацією – одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ. Ми відродилися з ґрунту наскрізь напоєного кров’ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України. Як не можна спинити річку, що зламавши кригу на весні бурхливо несеться до моря, так не можна спинити нації, що прокинувшись до життя ламає свої кайдани. Наша нація ступила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення великого ідеалу. Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України! Сини України! Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Україні, і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось! Нехай страхополохи та відступники йдуть, як і йшли, до табору наших ворогів, їм не місце поміж нами і ми проголошуємо їх ворогами вітчизни...»

   Згідно з вище наведеним можна визначити головний шлях, яким піде українська нація: треба виховати в собі скептичне і негативне ставлення до процесів інтеграції в рамках Європейського Союзу, так як це може привести до повної асиміляції з європейською, а надалі, з мусульманською культурою, що винищить українську. Для чого в нашому домі чужі закони і традиції, якщо в нас є свої? Крім загального неприйняття інтеграції в ЄС, наша нація має виступити за не входження в марні і безнадійні ''саюзи'', а навпаки створити власну альтернативу їм, що було б корисно їй, від чого вона не зникне, як інші, подібні до неї в історії нації. Тому, звертаючись до кожного українця, хотілося б привести приклад Греції, яка так довго йшла до вступу у ЄС, а тепер про це жалкує. Не треба йти туди, де українців не сприймають гідною нацією, а лише падчеркою. Українці, виберіть правильний шлях, який не призведе до знищення нас, як нації!

Слава Україні!

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з вільної енциклопедії Wikipedia)