середа, 13 квітня 2016 р.

Де стоїмо: українська сила

На грані між нашою офіційною програмою й пляном діяння, можна б поставити (назвати б так її) бойову програму, яка в нічому не мала б ні відхилятися від існуючої програми, ні касувати її, а існувати побіч неї - з новим призначенням. На неї мусіла б покласти печать сьогоднішня наша боротьба з ворожими світоглядами й силами - отже куди більше заавансована (а скорше уміщена в більше конкретному розкладі сил) стадія руху, в порівнянні з часом, коли повставала програма ОУН в 1929 р.
   Ця програма мала б бути недовга, радше в виді кличів, як формульована Рух за останні роки пройшов.шлях велетенської боротьби; в міру цього відпадали від нього слабі, а цих слабих все найбільше між тими, що пристали інтелектуально до руху, а оставала й прибувала чимраз більше "проста людина". Отже при уложенні "бойової програми" треба звернути найбільшу увагу на цей факт (в центрі те, що суттєве для широко розгорненої щоденної боротьби, ясний стиль і тощо).
   Позатим - плян діяння! Ця справа одна з найпекучіших в проблематиці: де стоїмо? Плян діяння зміняється; головне, що мусить бути вічне - це перманентність діяння. Те, що нині є на потребу, це існування, диктованого знов же здоровим інстинктом того, хто атакує й кого атакують, такого пляну боротьби української національної революції, що заключав би в собі імперативи конкретної акції й для провідних організованих кадрів, і для якнайширших мас власного суспільного тла. Йде про глибоке усуспільнення нашого руху - його похід у широке життя з чуйним інстинктом, так, щоб український націоналізм і ціле життя - це реальне сьогодні - були двома поняттями, які покриваються.
   Вдача українця схильна до категорій мрійницького сприймання життя. Чи не питоменна це річ, що в наших широких колах нині багато-багато й з особливим запалом говориться про проблеми майбутнього; однак це тільки балаканина, коли не є це студії - студії потрібні! - а звичайне пускання віжків фанатазії, і до того займає непропорційно велике місце в сфері наших політичних інтересів. Людині акції, про яку тут говоримо, не буде ніколи по нутру така самонаркоза візіями майбутнього. Вона вічно дрижить від гарячки чину, і в діянні, тільки в діянні, бачить своє призначення (ним може бути революційно-бойовий чин, суто - політична чи військова діяльність, однаково, як і наукова чи господарська й праця - з наставлениям націоналіста). Люди з таким наставлениям, що вміють і мусять, бо це їх життєва конечність, діяти, що виказують здоровий інстинкт при будуванні плянів конкретної акції на нині, а не беруться будувати райдужні повітряні замки майбутнього золотого віку України - такі люди мусять прийти в нас усюди до слова! Кладім усі десять пальців на живчик життя - лицем до конкретного сьогоднішнього дня! Він лежить перед нами безфоремною масою й чекає, щоб надати йому форму Й зміст, щоб аморфність стала цілеспрямованістю. Маючи перед собою мету нашої боротьби й заложення нашої програми - простягнім від них нитку до нашого сьогодні. Маючи перед собою напрямні політики Проводу - здеталізуймо їх у нашій реалізації. Те, що розуміється загально під словом "політика", є в даному випадку вузьким поняттям. Таку політику робить або мало людей, або як і багато, то в формі певних часово-обмежених акцій; ця політика мусить бути завершенням підпорядкованого її началам цілого суспільного життя. Дивімся на кожну постанову нашої програми й наш образ українського майбутнього під кутом: які висновки вже на зараз, на сьогодні, для кожного з нас треба витя, гати з цих правд і перспектив майбутнього!
   Ціла українська сила на землях, чисто матеріяльно, будується - беручи річ схематично - на двох принципах і в двох формах: 1) незалежній від займанщицької дійсности власній політичній організованості й 2) у загально-суспільній активності й організованості всіх можливих форм, включно з тими "легальними можливостями" займанщицького режиму (але й поза ними!), які зправила є уступками, в першій мірі вибореними саме названим політичним інструментом боротьби. Своєю суттю й змістом обі ці форми творять одне задля своєї підпорядкованосте одній і цій самій начальній меті й єдиному плянові діяння!
   Елемент політичної організованосте є вершком і опорою цілої будови державнотворчої сили. Місце організованого українського націоналізму в організмі української сили мусить окреслюватися наступними її ролями: 1) вона очолює й веде суто політичну творчість і боротьбу і 2) вона стимулює розгортання й підпорядковує своїм напрямним все національний фронт державнотворчих зусиль на як найширшій базі всіх площин зустрічі з ворогом і всіх можливостей власного національного росту. (Ясно, що оба названі завдання е й єдиною боротьбою, і єдиними державнотворчими зусиллями). Друге завдання є вищою стадією розвитку руху й вичерпання його можливостей стоїть перед нами на порядку дня. Зокрема, коли йде про "легальні можливості", то всі аргументи з комплексу "не варта, бо стоїмо напередодні...", або "зопортунізуємося", або "все розгромить і так пястук займаная" - нестійкі!
   Як було досі й е сьогодні з цими справами? Всі уступки Москви українському життю й українській ідеї (у рамках так назв, національної політики) були б не до подумання без існування й діяння за ввесь час московсь. панування в Україні, українських організованих центрів революційних сил і боротьби. Так само певне звязання польських рук у боротьбі з, нами спричинене досі тільки діянням анальогічних сил на Західніх Українських Землях. (До речі: всі приклонники української "будь - що - будь" держави над Дніпром і опортуністи з ЗУЗ мусіли б бути цього свідомі!). Це правда, що один і другий займанець намагається на основі цих своїх уступок будувати власний політичний капітал: на СУЗ - на паску аполітичної українізації, чи можливостей для творення української фахової інтелігенції - затягнути українство в трясовиння політичної ідеї "єдиної, неділимої"; на ЗУЗ - в подібний спосіб завести українську політичну думку на манівці ідеї "П'ємонту". Але ні одному, ні другому займанцеві ці його зазіхання досі не вдалися! Бо ціла проблема відтинка легальних можливостей української сили в умовинах займанщин полягає власне в тому, щоб ставити займанця кожночасно перед необхідністю йти на уступки українському життю, чи то відбираючи йому змогу репресій, чи то змушуючи його до концесій - паралізуючи одночасно його намагання політично капіталізувати власні уступки. Провідною думкою такої постановки боротьби є, як згадано, те, щоб намагатися розгорнути нашу державницьку творчість уже сьогодні на можливу широчінь, і щоб боротьба з ворогом розширилася на таку ж широчінь усіх можливостей життєвої організованости.
   Правда, є річчю не без значення, чи клали б ми при роздумуваннях проблематики цього сектора сильніший наголос надержавницьку творчість, яку він собою уявляє, чи на площину боротьби з займанцем. Перше, звичайно, може перерішувати пястук займанця. Засадничо треба ствердити: оба моменти мусять бути однаково наголошені. Коли перші засадничі уступки займанця були диктовані фактом існування певних наших організованих революційних сил, то - льогічно річ беручи - скріплення цих сил мусить мати теж сильніший вплив на уступчивость займанця. А це скріплення наступає, коли революційна організованість діє на базі одночасного підпорядкування її цілям і акціям та скоординуваиня з ними цілого суспільного жит тя нації. Коли ж займанець рішається вже дуже скоро на отверту реакцію, так само, коли "рішаючі події" стануться вже дуже скоро, то наша перемога тим певніша: бо наша боротьба буде безпримірна в багацтві своїх психольогічних стимулів, своїй суспільній ширині й можливостях випадів. Ані засада "чим гірше, тим ліпше", ані засада "голий розбою не боїться" для нас - як з ґрунту хибні - не існують!
   Як згадано, існують усе можливості якнайширшої суспільної творчости й боротьби ще й поза політично-кадровою організованістю із "легальним" сектором; можливості, які можуть вишукувати собі різні форми - "легальні" тільки як прикривка для "нелегальної" боротьби, і "нелегальні" по самій формі. Важне, щоб вони були сперті на власнопідметних основах і йшли по лінії, окреслюваній одним політичним проводом і його політичним "вірую" та конкретними плянами діяння. Остаточно, сутополітична, інтегруюча, будуюча, кермуюча, виховна чинність організованого націоналізму буде все вирішальною для того, щоб і "легальний" і "нелегальний" суспільно-революційний фронт реалізував мету боротьби. Для націоналістичного українства закордоном обовязують ці самі принципи, з тим, що все життя стоїть тут перед ним здебільша куди більше отвором, що сфера діяння тут подекуди ширша в своїх реально, політичних умовинах. Це українство мае свої окремі завдання в площині закордонної політики. Але чи вичерпало вже націоналістичне українство закордоном вповні всі можливості бути вільною кузнею, де виконується не один державнотворчий і суспільно-мобілізуючий експеримент із ділянки нашої загальної внутрішньої політики? Найгірше, що ті "вічні майбутники" - про яких ми згадували вище, що залюбки відриваються від дійсности й линуть, проковтуючи роки, в прийдешнє - доходять густо-часто до крайньо хибного способу думання. Це й зрозуміло, хто не стоїть твердо ногами в реальній дійсності, для того образ майбутнього не є органічним розвитком завтрішнього з теперішнього, а відірваною, вільно уявленою візією. Ця візія може мати з усім щось спільного, але не з законами історії й суспільною льогікою...
Автор – Ярослав Оршан

Немає коментарів:

Дописати коментар