четвер, 7 липня 2016 р.

Де стоїмо: вирішення українського питання

...Коли дехто з кругів "уряду" каже іноді в приступі щиросте, що маси на СУЗ доведені так до отчаю, що "підуть і з чортом, проти Москви", то це або є брехня, або ж погратулюємо людям, які хочуть сідати на пристіл проводу нації, використовуючи таке психольогічне наставления. А коли вони стають іноді на котурни досвідчених політиків і хочуть запускатися у дискусія що важніше – соборність чи незалежність, то це наївна діялєктика. Бо "уряд УНР" не тільки зрікається соборности, але є гробокопателем українського визволення взагалі!
   Це треба повторити ще раз і ще раз! Не йде про англьофільську, германофільську або польонофільську концепцію. Не йде про фашизм (ОУН) або демократію (УНР) – йде про визволення або про його гробокопательство!
   Коли маємо відповісти тут на питання: де стоїмо? – То кажемо: «Ми стоїмо в обличчі моменту, в якому Україна мусить визволитися, але в якому так зване українське питання автоматично не стоїть ніяк на порядку дня!». Вказуємо ще раз на справу червоного комісара Тухачевського! Вона є познакою, що в СССР існує низка "питань" для світу, але українське стоятиме так довго в тіш всіх них, поки України не перестануть рекомендувати чинником, який "чекає на війну", і чекає "коли його знайдуть", а Україна стане самостійною реальною силою! Бо заки Україна чекатиме на війну й на те, коли її "знайдуть" – десять нових Тухачевських, які не все мусять бути невдачниками – закабалять її наново і то за допомогою "світа"!
   Україна стає силою, а одною з передумов росту цієї сили є повна ліквідація цілого польського політичного комплексу, разом із українською агентурою в політиці визволений України. До цієї агентури зачислити треба перше за все так званий уряд УНР, всі легальні партії й групи на ЗУЗ і зокрема так звані "конгресові" круги. Справи стоять сьогодні – так, що, як це ми намагалися представити, не тільки не є "справа державносте важніша від соборности", але несоборницька визвольна політика в силу фактичного стану річей взагалі неможлива. А є вже справою національної етики, щоб тих людей, які цю політику репрезентують, притягати до прилюдної відповідаль – ности за ту їх "діяльність", яку вони мають на свойому сумлінні.
   Тільки як найактивніша постава супроти польської державности (Румунія, як польський союзник, і Чехія, як союзник СССР – розуміються самі собою) перешкоджує зокрема існуванню довкола совєтів "невтрального пояса", між іншим теж із польським відтинком, який для нас не може бути вирішальною перешкодою для визволу, але який, по-перше, скріплює позицію Польщі в її грі для внеможливлення повстання української державносте, а по-друге, унеможливлює ще більше її політику винищення ЗУЗ. Тільки в протиставленні до цілої так званої УеНеРівської концепції, ліквідуючи и до щенту й паралізуючи ту кліку, що її репрезентує – духово-політично відірвана від усяких мас навіть на еміграції – можливо розпочати те, що називається українською закордонною політикою. Вести цю політику зможе тільки політична організація, яка стоїть твердо на українському ґрунті й здібна бути там для чужих сил партнером, а не кандидатом на агента, що "чекає на війну"...
   Хто називає себе українцем і каже, що він бажає української державності, мусить доглянути над Україною той прапор, що стояв усе високо й ніколи не сплямився – прапор українського націоналізму! Під прапорами цього націоналізму закликаємо обєднатися націю – бо ж йдуть справді вирішальні години. Ті, що репрезентують "уряди" й "конгреси", дали вже досить доказів того, кому вони – раз свідомо, раз несвідомо – служать. Дозволити довше – якраз сьогодні – існувати й діяти їм в українській політичній дійсності, було б безвідповідальністю, за яку історія, не пращаючи їм, не простить, і всякому, хто був сліпий, або з інертності толерував те, що вимагало випалення розпеченим залізом!
   Підйом національного упадку зв'язаний усе з меншостями. Все залежить від того, з якою силою волі вони несуть своє святе полумя, наскільки сильно защіплюють нації позитивну мету революції й між іншим теж від того, з якою мірою глупости їхні вороги достарчають їм пального матеріялу, що запалює їхній смолоскип у народній пожар. Не говоримо тут про цю останню справу, коли йде про наших займанців, бо хоч відомо, що Москва чи Польща й другі займанці, чинять багато глупостей, то знову ж значення цих їхніх промахів у нас іноді перецінюється. Краще підкреслюймо більше їхні неглупі потягнення – для нас небезпечні!
   Є багато познак, що зближаємося до тієї стадії української національної революції, в якій ворог зможе її спинити настільки, наскільки можна б задержати вибух вулькану таблицею з забороною. Тому є багато моментів для оптимізму, але ніодного для самозаспокоєння. Активности й ще раз активности, розмаху й відваги ставити на останній, рішаючий повновартний чин. Максимум політичної відваги в імя – зужиймо раз простішого порівнання, засади: хто хоче їсти яйце не може лякатися розторощити лушпину!
   В природі нашого руху лежить те, що він щойно після охоплення всіх елементів і всіх ділянок життя осягає ціль – так, як устає пожежа степу щойно тоді, коли він кінчиться. Ще більше наставлення на тотальність! Найкращому мусить бути все вільним шлях до найкращих! Тому тотальність у змислі гуртування оцієї й тільки оцієї, справді найкращої частини українців у наших лавах – важна на сьогоднішній день!
   Наскільки ми стоїми "в обличчі рішаючих подій" – залежить від нас самих. Бо або суб'єктом цих рішаючих подій будемо ми, або йнакше відповідаємо: не стоїми в обличчі рішаючих подій! Бо ці події, оскільки десь і заіснують, то будуть вирішальні для других, а не для України!
Автор – Ярослав Оршан

Немає коментарів:

Дописати коментар