четвер, 9 лютого 2017 р.

Проблема сепаратизму на Закарпатті

Однією з найбільших проблем з якими зіштовхнулась сучасна Україна є питання сепаратизму. Не будемо вдаватись до теми Донбасу та Криму, адже за 2,5 роки було написано достатньо аналітичних матеріалів на цю тему. Натомість питання закарпатського сепаратизму маловідоме серед широких мас.
   Перш за все, існує декілька проектів: так званий "русинський", який ставить за мету утворення русинської автономії, або ж навіть незалежної держави. Так, в грудні 2008 р. священник УПЦ МП отець Дімітрій Сидор оголосив про створення республіки "Подкарпатская Русь", за який отримав умовний термін та не зрікся своїх ідей і продовжував з'являтись та заявляти свої ідеї на заходах "Українського Вибору", під протекцією кума Путіна, пана Медведчука. Водночас не можна повністю ігнорувати "русинське питання" як таке, адже єресь московського попа підтримують не всі русини, натомість багато з них прагне певної культурної автономії. Русини мають бути інтегровані в загальноукраїнську спільноту на рівні лемків чи бойків. Не варто заперечувати їхню самобутність у той час, коли всі країни навколо визнають їх. Хоч в Московії і досі існують суперечки про станову чи етнічну належність "казаків", для нас русини мають стати тим, що для Кремля було Військо Донське. Отож, вони мають захищати наше прикордоння від зазіхань західних сусідів, таких як Мадярщина та Словаччина, які намагаються їх використати в своїх інтересах.
   По-друге, разом з тим існує ще один, "мадярський" проект, який опосередковано через діяльність різних мадярофільських (чи радше мадяронських) організацій, або прямо через державну політику із захисту мадярів, пов'язані на пряму з політикою Будапешта. Ще з 2001 р. у Мадярщині діє закон "Про мадярів, які проживають в сусідніх країнах", що підсилює гуманітарну залежність мадярів, котрі мешкають поза власною державою, видаючи допомогу, стипендії та різні пільги. Проте діяльність Мадярщини не обмежується лише гуманітарною допомогою. У жовтні 2015 р. почався процес формування "добровільних народних дружин", на який згідно постанови уряду Мадярщини виділено 40 тис. євро! Ще одним важливим елементом цієї нової гібридної війни є діяльність культурницьких організацій, які просувають мадярську культуру. На даний момент в Закарпатській області діє 99 шкіл з викладанням мадярської мови, які лише посилюють вплив Будапешту на цей український регіон. Таким чином, їхня діяльність прямо загрожує національній безпеці України! Не можна було оминути той факт, що зараз владу в Мадярщині зосередила консервативна партія "Fidesz" під проводом Віктора Орбана. Значною підтримкою користуються і різні націоналістично-шовіністичні сили, які не визнають Тріанонську мирну угоду від 1920 р. та прагнуть відновити "Велику Мадярщину", серед них і славнозвісна партія "Jobbik".
   Звісно, що не варто негативно ставитись до цієї сусідньої європейської держави в світлі зазначених процесів. Проте, не слід не поважати її! Адже ця країна разом із Польщею є для нас прикладом відстоюванням власних інтересів, незважаючи на тиск демоліберального Брюсселю.
   Природа не любить порожнечі! Якщо влада України протягом 25 років відновленної незалежності не займалась послідовно питанням захисту інтересів населення Закарпаття, то цим займалась Мадярщина через власні інтереси. Тому маємо багато вчитись у сусідів-мадярів та сусідів-поляків: не кланятись єврокомісарам, дбати лише про себе, вести правильну інформаційну політику, захищати інтереси своїх громадян та підіймати життєвий рівень українського населення. Таким чином проблема ймовірного сепаратизму на Закарпатті зникне сама по собі. Українці, ми сильніші, у нас більше ресурсів, ми маємо більший потенціал. Чому б і нам не ставати успішними?!

Немає коментарів:

Дописати коментар