У роковини проголошення Акту відновлення Української Держави

І радість, і журба переплелися... Проте люди не падали духом. Кожна мисляча людина міркувала так: роками у нашій славній Україні клекотіло большевицьке пекло, а це розстріли, депортації громадян у найдальші закутини "червоної імперії" на поневіряння і на смерть, визиск, топтання елементарних людських прав, розпиячування населення, нищення усіх морально-етичних засад, московщення та інші "блага"...

   І ось західна (брунатна) сила вдарила на нашого найлютішого ворога. То за всіма правилами логіки – це повинна б бути сила нам прихильна. Але не так сталося... Большевицького дідька замінив гітлерівський чорт. Змінилися тільки окупанти: на місце червоних прийшли брунатні, такі ж убивці, головорізи, людиноненависники!

   Вже 5 липня 1941 р. гітлерівці арештували Провідника ОУН Степана Бандеру, а чотири дні пізніше його першого заступника Ярослава Стецька, який вів Народні Збори у Львові в будинку колишньої "Просвіти", що на площі Ринок, і якого Збори обрали Головою Державного Правління. Чого німці домагалися від арештованих? Відкликати Акт 30 червня! Ані Степан Бандера, ані Ярослав Стецько не дали себе зламати, не покорилися німцям, заявляючи, що вони не злочинці, що виконували, волю українського народу, який споконвіку жив державним життям, боровся за віднову української державної суверенності і має Богом дане право бути господарем на своїй предківській землі. З боку нових "визволителів" посипалися умовляння і погрози, але Степан Бандера і Ярослав Стецько категорично відмовилися виконати побажання німців. Арештованих помістили у найстрашнішому концтаборі Заксенгавзен поблизу Берліну.

   Вранці 30 червня 1941 р. Дружина Українських Націоналістів увійшла до Львова. Дружиною (легіоном) командував сотник Роман Шухевич, якому саме того дня виповнилося 34 роки. Потрійна радість: визволення міста Львова і роковини народин, а ввечері проголошення Акту віднови Української Держави. На тому проголошенні Романові Шухевичу неодмінно слід було би бути, проте участі в Національних Зборах він узяти не міг. Тікаючи зі Львова, большевики замордували рідного брата Романа –Юрія Шухевича – у тюрмі "на Лонського", тож треба було зайнятися похороном. День великої радості і невимовного болю для майбутнього Провідника ОУН на Рідних Землях і Головнокомандувача Української Повстанської Армії – Національного Героя України...

   Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. має велетенське значення: він прискорив процес політичного прозріння українського народу. Цим Актом змушено німецьких окупантів відкрити своє обличчя, звірячу суть націонал-соціалістичної кліки Гітлера, який разом зі Сталіним несе відповідальність за розв’язання Другої світової війни, за знищення щонайменше 50 млн. населення, за руїни, за муки й поневіряння волелюбних народів!

   Акт відновлення Української Держави разом із постановами ІІ-го Великого Збору ОУН став ідейно-політичною основою Української Повстанської Армії – всеукраїнської збройної сили, що стала на захист народу перед брунатними й червоними окупантами.

   Збройна боротьба ОУН-УПА створила незнищенний фундамент для борців за українську державну суверенність. Пролита кров Героїв не пропала марно. І те, що ми маємо сьогодні проголошену й визнану країнами світу Державу, завдячуємо національно-визвольній боротьбі, що точилася на наших землях, а одним із головних дороговказів для тієї боротьби був історичний державний Акт 30 червня.

   Сьогодні, за винятком двох-трьох осіб, немає серед живих Тих, які були учасниками підготовки Акту 30 червня і проведення його у Львові. Злочинна рука Москви обірвала життя Провідника ОУН Степана Бандери, а ще раніше – Романа Шухевича. 5 липня цього року минає 31 рік, як Голова Державного Правління Ярослав Стецько відійшов у вічність. Мільйони українців схиляють голови перед світлою пам’яттю тих, що і життя не завагались віддати за Україну, за її державно-суверенне існування тих, що у найгрізніші хвилини на весь світ заявили, що Україна не підкориться чорним силам, які силкуються і далі посягають на честь і славу та на свободу українського народу.

Автор – Петро Дужий

Кінець держав третього стану

Від часів Римської імперії і до кінця Середньовіччя у Європі панувала індоарійська модель соціального і політичного устрою, в якій існувало три стани: перший стан духовенства, другий стан воїнів, третій стан – селяни, ремісники і торговців. В руках перших і других була влада духовна і світська, третіх – економічна, адже знаряддя праці переважно знаходились у їх руках, а грошові відносини не відігравали великої ролі.

   Однак, "Новий час" та епоха "просвітництва" перевернули все з ніг на голову. Буржуазні революції перекинули суспільну піраміду і систему цінностей. Поступово у політиці почали домінувати буржуа, у філософії: секулярні, світську, антирелігійні теорії, матеріалізм отримує своє філософське обґрунтування. Приходить час панування грошей в людських стосунках та економіки над політикою.

   Третій стан, що торжествує, розколюється на два табори: табір бариг і робітників. Перший представлений ідеологією лібералізму; другий, звісно, комунізму. Останній, створений баригами як інструмент управління робітництвом, починає жити своїм життям в руках тих, кого він покликаний був контролювати. З'являються держави бариг і держави робітників. Після Другої Світової Війни остаточно формуються два блоки-імперії, що їх представляють.

   Першою гине імперія робітників. Чому? – Бо неможливо людину, переконану в тому, що життя одне і конечне, змусити не грабувати і не обманювати ближнього свого. Бо віра у те, що є лише одне коротке життя, приводить багатьох до логічного висновку про необхідність встигнути все і наповнити життя насолодами, що можливо, звісно, тільки за рахунок інших. Так весь пафос робітництва і його інтересів зійшов до банального дерибану загального надбання найспритнішими і найпослідовнішими учнями кафедр наукового комунізму. Бо, насправді, приватизація – це єдиний логічний висновок із діалектичного матеріалізму.

   Імперія бариг впаде так само. Бо крім самих бариг вона, власне, нікому більше і не потрібна. Звісно, якби не існувало людей, вищих за бариг, така система могла б існувати вічно (або до самознищення). З усіх шарів суспільства виокремлювались би найспритніші, найпронирлівіші, найнахабніші і найбезчесніші ділки, пробивались би по головах на верхні щаблі суспільної піраміди, а інших би скидали вниз – у різому, в корневище – до скону тішитись ідеями рівності та заперечення ієрархії. І дійсно – в такому суспільстві немає ієрархії. Бо "ієрархія" – це у перекладі з грецької "священний порядок". А суспільну піраміду бариг "священним" порядком аж ніяк не назвеш.

   От тільки ламає цей несвященний порядок людина, створена і вихована для священного – воїн, поет, філософ, священик. Той, для кого матерія не первинна і не головна! Для кого гроші – лише засіб! Для кого влада – тягар, а насолода у ній не від панування, а від виконання свого призначення, тобто, служіння народу! Такі люди зламають суспільну піраміду бариг, витягнувши з неї підпірку (робітників та селян), тих, хто в силу свого народження і виховання не є ні таким спритним, ні аж настільки підлим, щоб опинитись на вершині піраміди. Вони призначені до простої і чесної праці – і це суспільство – також не їх, хоч і вони належать до третього стану.

   Тому суспільство і держава третього стану приречені. Нам залишається лише до кінця осмислити державу традиції на новому витку історії...

За матеріалами "Зентропа Україна"

"Справжні фіни" вертаються на правий шлях

Минулої суботи, 10 червня 2017 р., членство урядової націоналістичної партії "Справжні фіни" (фін. Perussuomalaiset) більшістю голів обрала нового очільника. Ним став радикальний консерватор і євроскептик Юссі Галла-аго, який вважає застосування на практиці націоналістичної ідеології єдиним вирішенням нинішніх проблем у Фінляндській Республіці.
   Вже у першій, після свого обрання, промові до соратників новий партійний голова "Справжніх фінів" підняв питання, які зачіпають актуальність націоналізму, євроскептицизму та обмеження міграційної хвилі до Фінляндії. Юссі Галла-аго також розкритикував політичні програми та реформи "старих партій" ("Keskusta", SDP, "Kokoomus"), які стосуються поглиблення євроінтеграції та поблажливого ставлення до безчинств біженців-мігрантів з мусульманських країн Азії та Африки. Новий очільник "Справжніх фінів" нагадав всім присутнім однопартійцям на суботньому з'їзді в Ювяскюля, що хоча більшість фінляндців підтримує членство в Євросоюзі, але у довгостроковій перспективі членство в ЄС не в інтересах Фінляндії.
   Також зауважимо, що окрім лідера партії, фінляндські націоналісти обрали і нову політичну раду, заступників Юссі Галла-аго. Ними стали послідовні представники радикального крила партії "Справжні фіни": Лаура Гугтасаарі, Теуво Гаккарайнен та Юго Еерола.
   В свою чергу, зміна керівництва в єдиній урядовій націоналістичній партії не на жарт схвилювало як союзників по коаліції, так і опозиційні сили. Так, голова "Союзу лівих сил" феміністка Лі Андерссон вимагає від фінляндського прем'єр-міністра провести дострокові парламентські вибори у зв'язку з обранням радикального націоналіста Юссі Галла-аго керівником "Справжніх фінів". Пані Андерссон закликала лідерів "Keskusta" та "Kokoomus" зважити свої цінності і подумати, чи готові ці партії продовжити співпрацю в уряді з прихильниками євроскептицизму. А от лідер соціал-демократів Антті Рінне заявив, що "Справжні фіни" під керівництвом Юссі Галла-аго зосередяться на боротьбі проти ЄС та міграції, що може вплинути на стабільну ситуацію в середині Фінляндії, зокрема зупинку довгоочікуваного економічного зростання за останні 10 років.
   У той же час новий лідер націоналістів Фінляндії вже встиг заявити, що готовий продовжити роботу в уряді замість колишнього очільника "Справжніх фінів", міністра зовнішніх справ Тімо Сойні. Однак прем'єр-міністр Юга Сіпіля та міністр фінансів Петтері Орпо відмовились від коаліційного уряду з націоналістами заявив, що "Справжні фіни" під керівництвом Юссі Галла-аго – це зовсім інша партія, далека від демократичних та ліберальних цінностей, яких вони самі дотримуються.

   Таким чином можна із 100%-вою упевненістю заявити, що попри втрату кількох крісел в уряді (МЗС; міністерство праці та юстиції; міністерство оборони; міністерство соціальних справ та здоров'я; міністерство євроінтеграції, культури та спорту) націоналісти "Справжні фіни" вирішили повернутись до витоків, стати на правий шлях, котрий вони обрали як головну політичну магістраль на початку своєї діяльності, у кінці 1990-х рр. Чи виграє від таких змін Україна, котра останні 3 роки набирає швидкість на шляху євроінграції, спрогнозувати важко. Скоріш за все так, чим ні! Але для детальної відповіді, це питання варто адресувати тому, хто краще за нас розуміється на підводних каменях фінляндської політики, а саме, українському послу у Фінляндії. Гадаємо, амбасада України в Гельсінкі зможе підлаштуватись під нові політичні реалії, зробити висновки та отримати вигоду для українського народу і української діаспори Фінляндії.

Автор – Kalev Korpinen

Вічне лицаство врятує європейську цивілізацію

Більше тисячі років тому, на вкритих жовтневою памороззю полях поблизу французького міста Пуатьє, склалася унікальна в своєму роді військова каста. Саме їй судилося стати новою силою після похмурого і сильного варварства Темних Століть...
   Ця середньовічна каста випустила у світ легендарний образ лицаря – благородного воїна-аристократа. Він був готовий віддати життя в ім'я високого служіння своєму сеньйору, соратникам, Батьківщині, Богу та прекрасній дамі-володарці земних думок і серця лицаря, який неодмінно повинен був прославляти її ім'я в подвигах, скоєних на чужині! Образ лицаря, закованого в металеві обладунки, оспіваний великими поетами свого часу, став справжнім символом тріумфу європейського духу, благородства та жертовності над східним раболіпством і підлесливістю, що панували тоді в ісламському світі.
   Ті, чиї батьки на змієголових драккарах мандрували безкраїми морськими просторами, заливаючи свій меч ворожою кров'ю, шукаючи на полі брані місце в небесних хоромах Одіна, нині виривали з лап сарацинів Єрусалим, Антіохію та Акру. Нащадки Хлодвіґа франкського та Еріка норвезького трощили орди азійських завойовників на мальтійських кручах та в альпійських передгір'ях і, водночас, звільняли давню іберійську землю від мавританського ярма. Йдучи за покликом серця на захід сонця, вони завойовували нові, досі невідомі землі, розширюючи цим ореол проживання білого європейця.
   Середньовічна лицарська каста воїнів і правителів дала європейській цивілізації великих завойовників: Карла І Великого, Фрідріха І Барбароссу та Річарда І Левове Серце. Вона подарувала самовідданих воїнів віри: Ґотфріда Булонського і короля єрусалимського Бодуена IV, незважаючи на страшну хворобу, що зруйнувала заживо його тіло, він переміг хитромудрого сина Сходу, єгипетського курда Салах-ад-Діна. Ця каста подарувала видатних державних діячів: Філіпа II Авґуста, імператора Фрідріха ІІ Гоґенштауфена, який без бою повернув європейцям Святу Землю. Вона також подарувала великих поетів: Бертрана де Борна і Тібо Шампанського, котрі назавжди увічнили лицарський міф.

   І сьогодні серед справжніх європейців, як серед справжніх аристократів духу, образ стародавнього лицарства продовжує жити. Ще й досі живі в пам'яті нащадків і піднесені в літературі та мистецтві образи відважних королів-лицарів, безстрашних паладинів, прекрасних дів, які виявляли часом не меншу мудрість, хоробрість і благородство, а ніж їхні чоловіки чи сини. У цьому сенсі, лицарський образ, що одного разу возніс Західну цивілізацію до величі і слави, продовжує жити в тих, хто сьогодні готовий стати на захист нашої Європейської Вітчизни проти одвічного ворога. Того неприятеля, який скалить зуби на розрізнені і загрузлі в чвари взаємної неприязні європейські народи. Але згуртувавшись навколо героїчного стяга вічного лицарства, ми, як і колись герої Пуатьє або Відня, з честю відстоїмо і примножимо найбільшу спадщину наших пращурів.
   Прославивши наші імена в століттях, ми – прихильники справжньої Європи, продовжимо існування в собі і своїх спадкоємцях лицарського міфу, що бере початок в старих переказах сивого Середньовіччя...

За матеріалами "Vandea Alba"

Цивілізований каталонський сепаратизм

Сепаратизм – явище далеко не нове в іспанській політиці та й на Іберійському півострові загалом. Адже Королівство Іспанія являє собою складну мозаїку етнічних та лінгвістичних елементів, що представлені різного роду політичними гравцями.

   Про свою інакшість найчастіше заявляють такі регіони як – Каталонія (кат. Catalunya) та Країна Басків (баск. Euskadi), трохи менше Галісія (ґал. Galiza). І не безпідставно: адже каталанська мова відрізняється від іспанської (яку інколи називають кастильською, де нею найбільше розмовляють). А мова басків – унікальна і належить до окремої мовної сім'ї. Деякі фахівці з лінгвістики зазначають, що баскська мова, може бути далеким родичем картвельських мов Грузії. Саме тому мовно-культурні фактори стали підґрунтям для сепаратизму.
   В ході історичного розвитку Іспанія втрачала та набувала територій, тому питання незалежності в Каталонії назрівало давно, а зараз спалахнуло з новою силою. Так 2 роки тому, 27 вересня 2015 р. в Каталонії відбулись місцеві вибори і мешканці бунтівного регіону Іспанії вирішили скористатись своїм шансом. Вони проголосували за партії, які пропагують незалежність регіону від Мадриду: "Демократична конвергенція Каталонії" (кат. Convergencia Democratica de Catalunya) та "Ліві республіканці Каталонії" (кат. Esquerra Republicana de Catalunya) спільно отримали 62 із 135 місць у регіональному парламенті – 47,8% у відсотковому співвідношені, що становить абсолютну більшість! Вибори зафіксували рекордну явку виборців – 76%.
   Зауважимо, що за тиждень до виборів відбувся колосальний мітинг, так званий "марш незалежності", в столиці регіону – Барселоні. На ньому свою позицію висловило 1,5 млн. людей. А для Мадрида це чіткий сигнал до повної бойової готовності! Тим часом, партії-переможці анонсують ухвалення рішення щодо проведення референдуму, на якому хочуть розглянути питання від'єднання від Іспанії. Каталонські ліві націоналісти пргануть здійснити, аналогічний до шотландського, крок і звільнити себе від будь-яких союзницьких зобов'язань з рештою Іспанії. Щоправда, офіційний Мадрид виступив з різкою критикою таких ініціатив. Пообіцявши, як і раніше, блокувати такі спроби.

   Якщо такий референдум відбудеться, то це може стати вагомим кроком для здобуття незалежності Каталонії. Тому що каталонці обрали політичний метод досягнення мети. На відміну від басків, які обрали шлях збройного протистояння і програли офіційній владі. Каталонці, незважаючи на всі промислово-екномічні зв'язки з Іспанією, хочуть від'єднатись і побудувати власну державу... Чи вийде у них збудувати власне "Ельдорадо", а може нову каталонську Абхазію чи ДНР, покаже час.

   Ми ж, звісно, у свою чергу, жодним чином не пропагуємо підтримку сепаратистських рухів в Європі, адже розуміємо, як це може відіграти на стані сучасної України. Нам достатньо того, що вороги Української Держави з нуля досягли тимчасових успіхів в Криму та на Донбасі, і нині намагаються розіграти сепаратистську карту як "боротьбу якоїсь окремої нації за своє самовизначення". На нашу думку, цілком закономірним є підтримка суто правих і державоцентричних сил, які стоять на захисті національної традиції та історичної спадщини! Саме знайшовши порозуміння з представниками таких рухів, українцям вдасться не тільки зламати кремлівську пропаганду на Заході, але й долучити до своєї новітньої національної боротьби велику кількість прихильників спільною ідеєю та методами здійснення чину.
   Так переможемо: "Слава Україні! – ¡Viva España!".

Автор – Володимир Дітчук