Від ґендеру до ГУЛАГу один крок

Уміння розставляти пріоритети – ледь не найголовніша навичка, якій має навчитися кожен патріот. От взяти, наприклад, декомунізацію... Звісно, якщо ми будуємо нову Україну, то в ній вже ніколи не буде місця червоній більшовицькій наволочі. І нищити пам’ятки, пов’язані з ними – дуже хороша і важлива справа! Але тут є одне але...
   Зараз підіймає голову новий марксизм, сказати б – сучасний! У красивій обгортці рівності й толерантності, який ховається за такими кластерами як "ґендер", "права людини", "права ЛҐБТ", "боротьба з расизмом/сексизмом" тощо. І якщо замість протидії цим, так званим "культурним марксистам", вихованій на ідеологій Франкфуртської школи, які мають власні лояльні ЗМІ та потужний "дах" з боку ліволіберальних еліт, зосереджуватися боротьбою з пам’ятниками, то постає питання чи вірно ви обрали пріоритет?!
   Пам’ятники стоять. У тих старих вождів вірять одиниці людей, які не сьогодні, так завтра помруть від старості. А культур-марксисти діють! Вони поширюють серед молоді власні ідеї, транслюють їх з трибуни парламенту та на різних засобах масової інформації.
   Тому як на мене, зараз важливо протидіяти саме цій новій загрозі з Заходу. Якщо не вистачає потужного середовища, то долучайтеся до вже існуючих, хто цим вже займається! Інакше нашим онукам, якщо вони виростуть білими та гетеросексуальними патріотами, доведеться нищити пам’ятники Маркузе, Лукачу, Лещенку та Найєму...

Автор – Юрій Бондаренко

Післяєвропейська ідентичність

Чим, у сутності, була перша спроба світової Консервативної Революції, що завершилась Другою світовою війною, як не останньою спробою європейця врятувати та утвердити себе? Зазнали поразки не лише конкретні країни – настав кінець самій європейській цивілізації, якою ми її знали. Її англо-саксонська, франкська, романська і германо-скандинавські частини зіткнулись між собою (або були зіткнуті третьою силою), щоб назавжди піти у небуття, у славні чертоги військової доблесті минулих літ. Все що залишилось після – це руїни!
   Найгірші руїни – не на полях битв, що пройшли містами та селами, а у душах і на живому тілі народу. Були вбиті найкращі сини Європи, найкращі ідеї назавжди були затавровані, табуйовані під страхом смерті. Це і є смерть!
   Давайте подивимось правді у вічі: європейська цивілізація мертва! Ґей-паради, табори "біженців", чорний Париж, Лондон, Берлін, Осло – це не ексцеси... Це суть – магістральний шлях фіналізуючого Європу процесу. Шлях, з якого Європа уже не зверне ніколи. На жаль, просто нікому звертати. Суїцидальний акт Домініка Веннера не був випадковістю – це акт, що ставить криваву крапку в історії Європи. Ні до кого було промовляти його пророчим словам. Тому було зроблено пророчий постріл, як символ Європи, що принесла себе в жертву.
   Нова Європа можлива як слов'янська цивілізація – цивілізація варварів, що завоюють Європу, асимілюють та інтегрують у себе всі її давні скарби (культурні та генетичні) та очистять її від скверни змішання і падіння. Нова, молода, пасіонарна, архаїчна, варварська, агресивна, насильницька, експансивна, наступальна і, в той же час – ніжна, любляча, замріяна, закохана, здатна до прощення, до об'єднання протилежностей – такою є суть слов'янської цивілізації, час якої у світовій історії настає.
   Ми – меншість у світі, але меншість завжди править більшістю. Новою європейською ідентичністю буде ідентичність нащадків Святослава і Володимира, а не Мойші чи Магомета. Але спочатку багряний світанок битв опалить руїни старої Європи. Нехай знову ллється кров! Ми знаємо, що кровопролиття – єдиний даний нам Богом шлях до нового життя.

За матеріалами "Зентропа Україна"

Соборна мечеть розбрату у Гельсінкі

Нещодавно міський голова столиці Фінляндської Республіки заявив в інтерв'ю журналістам, що не хоче аби у середмісті Гельсінкі збудували мечеть. На думку Яна Вапаавуорі, мусульманський храм буде погано контрастувати з типовим архітектурним ансамблем фінляндської столиці. Щодо цього міський голова Гельсінкі має кілька аргументів: а) соборна мечеть не зможе об'єднати розрізнені мусульманські громади; б) ймовірні іноземні інвестори з Близького Сходу можуть принести до Фінляндії радикальний ісламізм.
   Як вдалося з'ясувати журналістам, проект будівництва соборної мечеті у Гельсінкі готові профінансувати підприємці Саудівської Аравії та королівська родина Бахрейну. Це у свою чергу може вплинути на поширення серед мусульманської громади Фінляндії радикальних ідей дхихадизму, консервативного ваххабізму, ісламського фундаменталізму. Також йдеться про те, що будувати соборну мечеть, якщо її проект узгодить міська влада Гельсінкі, будуть не місцеві, а завезені з мусульманських країн робітники.
   Водночас, як заявляє Ян Вапаавуорі, фінляндська столиця вже зараз потерпає від засилля мігрантів з країн Близького Сходу та Північної Африки, серед яких переважає згубна схильність до надмірного екстремізму й співчуттю ісламського тероризму в ім'я своєї релігії. Тож існує вірогідність, що зближення біженців-мусульман з робітниками (своїми братами по вірі) у майбутній соборній мечеті призведе до відкинення помірного ісламу й переходу у його більш радикальні форми. Тим більше, що у наявних мусульманських молитовних будинках у Гельсінкі, наголосив Ян Вапаавуорі, релігію майже не проповідують фінською, а виключно арабською мовою, чим ще більше відмежовують свою громаду від відкритого фінляндського суспільства.
   На останок зауважимо, що цього тижня повітовий суд Гельсінкі почав розгляд справи щодо трьох громадян Фінляндської Республіки, яких підозрюють у терористичних злочинах і участі у незаконних збройних формуваннях. Підсудними виявились  троє молодиків (сомалійці та афганці) першої хвилі міграції, що повернулися з Сирії, де воювали у складі сунітських загонів "Katibat al-Muhajire". Це якраз ті самі представники мусульманської громади Фінляндії, що замість слова Божого несуть своїм співвірянам екстремізм, агресію та людиноненависницьку ідеологію. Водночас прокуратура Гельсінкі інкримінує зазначеним особам підготовку терактів у 2012-2013 рр. та масові вбивства на не підконтрольній військам Башара аль-Ассада сирійській території. Що й казати, деструктивна демократія та ліволіберальні цінності викохали справжні плоди руйнації, яка зі скривавленої пустелі повертається на мирну європейську землю Фінляндії терактами...

Автор – Kalev Korpinen

Смерть, то справа людей, а не машини!

У наших братиків і сестричок, старших і менших, од чогось засіла в кістяних чавунках їхніх голів, страшна пристрасть. Полюбляють вони міряти свої та інші головешки, прицінюватися до надбрівних дуг і носів, аби тих, чиї носи, дужки та головешки не вписуються у закладений німцями й всіма іншими реєстр...

   Так от, тих усіх "непідходящих персон" прагнуть вони запхати у пічку чи у газову камеру і до побачення! Пристрасть не те, щоб добре, та нас всіх по добрій чарчині, чи по стрункому дівочому стану і випнутим череслам тягне... Та й всі ми не раз і не два ламали нелюбі нам носи й пробивали ненависні чиїсь голови. Ба, предки наші, встаючи з-під кам'яних хрестів шептали щось про спалені оранди, костьоли та синагоги, спаплюжені й кровію покриті майдани тої, ще жидівської Умані.
   Та все ж, це не те саме, що концтабірне життя! Не те, що газ у залізних кімнатах, не те, що розстріли над вигрібними ямами Зотоловерхого Києва на Дніпрі та інших городищ чужинських і нашеських. Тут треба ще сказати, що й самі такі ото установи придумані були любителями Рене Декарта і Томаса Ґоббса з Туманного Альбіону, щоб корити скотарів і землепашців бурів, людей прекрасної породи, яких ті ж англосакси хотіли звоювати й втихомирити. А за ними взялись усілякі їх послідовники-марксисти старої школи, що полюбили техніку і возвели її у свого ідола-Молоха. У свою чергу американці доростили тую-то техніку до транснаціональних корпорацій, а давши шанс пруссакам здійснити мілітарну революцію, перетворивши техніку на культ сили.
   Біда вже не у смерті, адже смерть лише лишається нам як чи не остання сакральна величина, їй, Слава Богу ще лишається бути. Біда в отій вражій техніці! Крім того, біда ще й у тому, що смерть несе не жиляста смаглява рука воїв чи тренована долоня ката, а суть машина. Вона забирає у смерті справжнє лице убивці! Хто тебе вбив, душе іновірська? – Мене Швачка стяв у Фастові. А тебе, нащадок його? – Молох залізний без назвиська. І нема в нього лику. І руки нема...
   Смерть, убивство – це чин великої ваги, за нього каються, без надії плачучи – Алілуя, як той же Микита Швачка в останній неспаленій церкві у вірші Великого Кобзаря. Як страшно і жорстоко – забрати в смерті вбивцю, відчужити від убивці – убієнного. У такому випадку виходить вже не смерть, не акт, а машина. А вбивати по списку, написаного рівним почерком клерка – хіба це по-справжньому? Це виходить математика, бухгалтерський розрахунок, а не буяння смерті. Це – не по справжньому! Бо в машинному алгоритмі знищення немає ні сакрального акту, ні життя взагалі – сама раціональна пустка.

За матеріалами "Renovazio"

Українська мова як принциповий момент державотворення

Більшість країн, що розташовуються поруч з Україною, змагаються за збереження своєї мови на наших територіях. Натомість владна верхівка Україні залишила напризволяще 1/3 наших етнічних земель. Відмежувалася не тільки від земель, а й від українців!

   Зауважимо, що всі етнічні землі, що є об'єктом палких дискусій, мають свою специфіку та особливість. Зокрема варто наголосити, що етнічний принцип у значній мірі відображався по мові та самовизначенню мешканців. Водночас будь-який з урядів в Україні не доклав зусиль, аби відродити українську мову на тих землях, де вона в недалекій історії була. Навіть більше, жоден з урядів не зміг найти підхід до українців, щоб спонукати їх використовувати власну мову.

   Впродовж чверть століття відновленої української незалежності жодна з влад – від Кравчука і до Порошенка – не зуміла пояснити українцям, що мова має значення, що це не просто елемент спілкування, а частина ідентичності та нашої самостійності! Українську мову знають по всій території України (і навіть більше!), але її не використовують за особистими переконаннями. Очевидно, що Кремль тільки і чекає, коли невдоволений українець почне російською висловлювати своє обурення про те, що його "притискають", але і цю систему можна подолати.

   Природно і нормально, коли в Україні українці розмовляють українською. Нас навіть влаштує те, якщо в іншій державі українці будуть розмовляти українською, якщо в іншій державі не українці будуть розмовляти українською, якщо в Україні не українці розмовлятимуть українською, але мова – це принциповий момент. Хай ці зміни будуть не сьогодні і не завтра, але вони потрібні для зміцнення українства. Доля цілої нації важливіша, аніж неаргументовані переконання меншості!

Автор – Юрій Григор'єв