Електронні петиції та після окупаційний патерналізм

Без кардинальних змін у суспільстві ми, а отже і наша держава, приречені завжди лишатися на місці, допоки інші прямують у майбутнє. Революція не можлива без єдності її рушійних сил (скажімо націоналістичного чи інтернаціоналістичного авангарду) з народними масами, які, навіть пасивно, але підтримують поступ. Інакший шлях еволюції — він менш радикальний і більш тривалий, однак так сам потребує великих зусиль для перетворення у "суспільства позавчора" у "суспільство завтра".
   Яскравий приклад змін — так званий процес "оцифрування державного і суспільного життя" (англ. digitalization). Нова влада в Україні так захопилася цим процесом, що хоч греблю гати від її ініціатив, які поки окрім суворого подиву і сміху викликають трохи огиди та жалю, адже за демагогією та популізмом реальних справ аж 0. А між тим, попередники Зе-команди теж не пасли задніх, наблизивши пересічних громадян до чиновників завдяки запровадженню інструменту електронних петицій.
   Ми не будемо деталізувати весь процес, годі буде сказати про те, що саме турбує українців, які ініціюють та підписують ці е-петиції. Ось до прикладу сайт Полтавської міської ради, де активні городяни пропонують владі розібратися з тими чи іншими нагальними проблемами. Умовно авторів петицій і їх підписантів можна поділити на 2 табори — тих, кого турбує інфраструктура і благоустрій міста (таких, звісно, більшість); і тих, хто заповзявся цементувати окупаційні символи в історичній пам'яті містян (цих меншість, але вони доволі активні).
   Саме останні, на нашу думку, є залишками старої системи (нащадками номенклатури), яка за будь-яких обставин намагається зберегти хоч щось від уже мертвого організму ім'я якого "колонія Україна", або УРСР. Ті, хто створюють і підписують е-петиції з закликами зняти українські прапори з символів московського царату чи зберегти монументи бійцям совєцької армії різних часів, навіть якщо останні були окупанти в сусідніх країнах (Мадярщина у 1956 р., Чехословаччина у 1968 р., Афганістан у 1979 р.) на правду свідомо підігрують нашим ворогам-україножерам. І це пояснюється доволі просто — наше суспільство досі не позбулося патерналістської моделі поведінки, яке зводить нанівець всі спроби його справжнього реформування!
   Цілком зрозуміло, що така абсурдна система управління не може якісно функціонувати в країні, де вже роками триває затяжна війна. Люди, які нібито від неї втомилися, насправді хочуть привести її (війну) у свій дім — у даному випадку в Полтаву. Адже плекання чужих цінностей, як от збереження недоторканим монумента слави царської зброї чи Пєтру І, маркує цю землю під плацдарм, на який невдовзі можуть прийти танки Кремля з кривавими триколорами.
   Виклик котрий зла доля кинула Україні вимагає тотального напруження всієї сили та рішучості нашого незламного народу. Якщо українці прагнуть зберегти, а найголовніше, відродити свої цінності, велич та славу, нам варто готуватись до радикальної війни проти внутрішнього й зовнішнього ворога. А що ж до е-петицій, то варто, звісно, починати з малого — вимагати та ініціювати ремонт вулиць і покращення стану громадського транспорту, концентрувати увагу місцевої влади на нагальних потребах, які в її компетенції, але аж ніяк не розпорошуватися на те, чим управляють і що контролюють високі міністерські чини в Києві.

Автор — Денис Ковальов