понеділок, 2 квітня 2012 р.

Русифікація Фінляндії (1899-1907)

   Русифікація Фінляндії – політика Російської імперії щодо Великого князівства Фінляндського в кінці XIX – на початку XX ст., спрямована на поступову ліквідацію автономії Фінляндії, її інтеграцію до складу імперії та введення самодержавної форми правління. Найбільш послідовно політика русифікації проводилася в період 1899-1907 рр., який увійшов у фінську історіографію під назвою "час гонінь" (фін. sortovuodet).
Символічне зображення Діви-Фінляндії
   Вагомий внесок у вивчення проблеми русифікації Фінляндії зробили радянські вчені І.І. Кяйвяряйнен, Л.В. Суні. Так, відомий історик В.В. Похльобкін, спростовує загальноприйняту у фінській і російській історіографії точку зору про насильну русифікацію краю в кінці XIX – на початку XX ст. «Ни в одном документе, ни в одном официальном, полуофициальном, секретном и публичном заявлении с русской стороны за 100 лет автономии нельзя найти при всем желании и какой-либо тени отрицания права на национальную и религиозную самобытность за финляндцами», – стверджує історик.
   Основними віхами русифікації були: "Лютневий маніфест" 1899 р.,  "Маніфест про мову" 1900 р.,  "Закон про реорганізацію фінляндського Сейму" 1906 р. Політика русифікації сприяла піднесенню фінського національного руху, попри тиск російського царизму. Слід зазначити, що на відміну від ряду інших національних окраїн Російської імперії, русифікація Фінляндії проводилася насамперед у адміністративно-правовій сфері і практично не торкнулася культуру і систему освіти країни. Вона виражалася, здебільшого, у спробах інтеграції фінської економіки в загальноросійську, приведення державного устрою і законодавства Фінляндії до загальноросійським нормам і створенні єдиної оборонної системи.
Микола Іванович Бобриков
   До кінця XIX ст., після ліквідації автономії царства Польського, Фінляндія поряд з Хiвінським ханством і Бухарським еміратом залишалася однією з небагатьох територій у складі Російської імперії, які користуються настільки широкою внутрішньої самостійністю. Але в кінці 1890-х рр. в імперії посилилися тенденції централізації, почався новий виток політики русифікації національних окраїн, цілями якої, зокрема, були ліквідація сепаратистських устремлінь неросійських народів, залучення їх в російську культурну спільність і посилення адміністративного контролю над національними меншинами імперії.
   Початок планомірної русифікації Фінляндії було пов'язано з призначенням в жовтні 1898 р. генерал-губернатором Фінляндії М.І. Бобрикова. Вже в лютому 1899 р. імператор Микола II підписав маніфест, яким затвердив право монарха видавати обов'язкові до виконання на території Фінляндії закони без погодження з Сеймом і Сенатом країни. Лютневий маніфест суттєво обмежував конституційну систему Фінляндії і наближав правовий статус Великого князівства до статусу інших російських регіонів. Це викликало масові протести в Фінляндії.  У 1900 р. було видано новий маніфест про мову, відповідно до якого мовою діловодства та адміністрації було оголошено російську. Нарешті, в 1901 р. вийшов новий закон, який ліквідував окремі фінські збройні сили, призначені для оборони великого князівства, і включив їх до складу єдиної армії Російської імперії, зробивши формально можливим використання фінських військовослужбовців у будь-яких кінцях імперії. Ці законодавчі акти викликали різке обурення в Фінляндії. У країні почастішали страйки, стало розширюватися застосування тактики "пасивного опору".
Мапа Великого князівства Фінляндського
   У той же час  царизм посилював заходи проти опозиції: прихильники фінської конституції витіснялися з посад в державній системі, посилилася цензура, а в 1903 р. М.І. Бобрикова були надані особливі повноваження. Хоча в тому ж році було розгромлено фінське таємне товариство, яке боролося проти русифікації країни, його члени знайшли притулок в Швеції і продовжили звідти революційну роботу, увійшовши в контакт з російськими терористичними групами соціалістичної спрямованості. Результатом цього стало вбивство генерал-губернатора М.І. Бобрикова.
   З початком російсько-японської війни у 1904 р. радикальні групи фінських націоналістів отримали фінансову допомогу від японського уряду через полковника М. Акасі і закупили зброю для організації повстання з метою проголошення незалежності Фінляндії. Проте крах судна, що доставляв озброєння, призвів до провалу цього плану. Тим не менш, під час революції 1905 р. в Фінляндії різко посилився страйковий рух, почастішали виступи опозиції, що вимагала відновлення конституції країни. Ослаблений революційними виступами в 1905-1907 рр. і поразкою в російсько-японській війні, царизм Маніфестом 17 жовтня 1905 р.  призупинив дію русифікаційних законів і особливих повноважень генерал-губернатора і відновив дію старої фінської конституції. У 1906 р. була проведена реформа представницького органу Фінляндії – застарілий становий сейм був замінений однопалатним парламентом – Едускунтою (фін. Еduskunta), що обирався за принципом загального виборчого права.
Однопалатний парламент Фінляндії – Едускунта
   Після придушення революції 1905-1907 рр. політика Російської імперії в Фінляндії знову набула характеру поступової русифікації та обмеження фінської автономії. За ініціативою прем'єр-міністра Росії П.А. Столипіна відновилося наступ на прерогативи фінляндського парламенту.
Автор – Денис Ковальов
(cвітлини взяті з сайту finland.org.ua)

Немає коментарів:

Дописати коментар